Постанова № 47898042, 28.07.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2015 р. Справа № 804/7719/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання Литвин Ю.Ю.,

за участю

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідербренд» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.15 №0001412202, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Лідербренд», звернувся до суду з позовом до ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.15 №0001412202. На обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, шо ним до ДПІ разом із запереченнями до акту перевірки надані засвідчені копії договорів на надання маркетингових послуг та додатків до них, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідні звіти про проведені маркетингові послуги та інші документи щодо господарської діяльності з ПП «Орім». На думку позивача, податковою службою зроблені відповідні висновки, на підставі яких прийнято спірне рішення, тільки на підставі баз даних, не досліджуючи при цьому первинні документи контрагента позивача - ПП «Орім», також не було фактично встановлено наявність трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів. Також позивачем зауважено, що невиконання контрагентом позивача свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього платника, та не є підставою для позбавлення ТОВ «Лідербренд» права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Позивач вказує, що аналіз договорів про надання маркетингових послуг свідчить, що придбані та оплачені Позивачем послуги пов'язані з господарською діяльністю Позивача - оптовою реалізацією приправ та різних сумішей, а напрямки маркетингових досліджень відповідають таким основним статутним видам діяльності позивача, як діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код КВЕД 46.17), неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код КВЕД 46.45). Також позивачем зазначено, що ним укладено з ТОВ «АТБ-маркет» договори поставки: № 35789 від 15.12.2011р., № 35992 від 01.01.2014р., 35992 від 01.01.2015р., відповідно до яких Позивач зобовязався в порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця товар відповідної якості та за погодженою ціною, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених в договорі. Протягом серпня, вересня, жовтня 2014р. Позивачем було поставлено ТОВ «АТБ-маркет» відповідні приправи, прянощі та спеції, про що свідчать відповідні видаткові накладні. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, навівши доводи, викладені в позові.

Відповідач, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до того, що, враховуючи зміст акту ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у. Київській області щодо спектру фінансово-господарської діяльності ПП «Орім» (код за ЄДРПОУ 39355541) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками та з контрагентами-покупцями за період з 01.09.2014р. по 31.01.2015р. від 18.03.2015 р. за №170/10-13-22- 05/39355541, ПП «Орім» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, а аналізом баз даних ПП «Орім» не має можливості підтвердити реальність господарських відносин з платниками за період з 01.09.14 по 31.01.15. ДПІ зазначає, що отримані позивачем від ПП «ОРІМ» паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову, навівши доводи, викладені в запереченнях проти позову та акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне рішення.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

З оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09.06.15 №0001412202, яким позивачу збільшена сума грошового зобовязання з ПДВ в розмірі 85 743,33 грн. основний платіж, 42 871,66 грн. штрафні санкції, вбачається, що воно прийнято на підставі ОСОБА_4 перевірки від 18.05.15 №394/04-66-22-02/35942082 (а.с.21). ОСОБА_4 перевірки складений за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ПП «Орім» за жовтень 2014р., листопад 2014р., січень 2015р., із ТОВ «ОСОБА_5 Україна» за січень 2015р. з ПДВ (а.с.9-19).

Юридичною підставою для прийняття спірного рішення слугували висновки ОСОБА_4 про порушення позивачем пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 85 743,33 грн., в тому числі за жовтень 2014р. 32 858,33 грн., за листопад 2014р. 39 991,67 грн., січень 2015р. 12 893,33 грн. Фактичною підставою для визначення оскаржуваним рішенням суми грошового зобовязання з ПДВ слугували доводи перевіряючих осіб ДПІ про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ПП «Орім», адже документи, які б підтверджували фактичне надання маркетингових послуг не надано, в акті здачі-приймання робіт вказано лише вид здійснених послуг - маркетингові послуг та їх вартість, зв'язок таких послуг з господарською діяльністю позивача останнім не доведено. Крім того, в акті зазначається про акт ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області щодо спектру фінансово-господарської діяльності ПП «Орім» (код за ЄДРПОУ 39355541) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками та з контрагентами-покупцями за період з 01.09.2014р. по 31.01.2015р. від 18.03.2015 р. за №170/10-13-22- 05/39355541, за яким ПП «Орім» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, а також про дані баз даних відносно ПП «Орім», якими відсутня можливість підтвердити реальність господарських відносин з платниками за період з 01.09.14 по 31.01.15. Враховуючи викладене, в акті зазначено, що в отриманих позивачем від ПП «ОРІМ» паперових носіях за формою первинних документів наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

В ході судового розгляду справи встановлено, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 85 743,33 грн. сформована позивачем за взаємовідносинами з ПП «Орім» за Договорами про надання маркетингових послуг від 01.09.14 №35993/126 та від 01.01.15 №126 (а.с.39-46). За змістом вказаних Договорів виконавець ПП «ОРІМ» зобовязується надати замовнику позивачу маркетингові послуги, перелік яких наведений в Додатку 1 (а.с.41). З посиланням на вказані Договори ПП «ОРІМ» на адресу позивача виписані податкові накладні на суму 85 743,33 грн., проти чого відповідач не заперечує, на підставі яких позивач суму в розмірі 85 743,33 грн. включив до складу податкового кредиту з жовтня листопада 2014р. та січня 2015р. Окрім Договорів та податкових накладних, позивачем надані до перевірки та до суду акти здачі-приймання виконаних робіт від 31.10.14, 30.11.14 та від 28.01.15.

Розвязуючи спір, суд зазначає, що порядок формування платником податків податкових зобовязань з ПДВ та податкового кредиту визначений приписами Податкового кодексу України.

Згідно з п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. За змістом п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

За приписами пп.14.1.108. п.14.1 ст.14 ПКУ маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

За приписами п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Приписами ст.9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що законодавцем безумовно презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку, а право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів чи послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку - отримання доходу, тобто досягнення розумної економічної мети; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником платником податку.

Суд відмічає, що вставлення факту реального отримання платником податків товарів чи послуг від контрагента, зазначеного в податковій накладній, є визначальним при вирішенні питання щодо права позивача на податковий кредит та відповідає правовій позиції Верховного ОСОБА_5 України, викладеній, зокрема в постанові від 22.10.10 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в постанові від 21.01.11 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, згідно з якою неналежним чином оформлена (підписана уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Отже, документи, надані платником податків на підтвердження правомірності визначення податкового кредиту, повинні розкривати зміст господарської операції та підтверджувати фактичне її здійснення, бути достовірними, тобто відображати те, що мало місце насправді, а сам факт наявності відповідного документа, бездоганне його оформлення за формою, а також факт оплати товарів/послуг платником податків не може вважатись первинним, якщо зміст документів платника податків не відображає реальних подій господарської діяльності такого платника податків.

Надаючи оцінку наданим позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарської операції з ПП «ОРІМ» та правомірності визначення спірної суми податкового кредиту документам, суд зважує на таке.

Акти здачі приймання-виконаних робіт від 31.10.14, 30.11.14 та від 28.01.15 не розкривають зміст господарської операції з надання контрагентом позивача маркетингових послуг (кількість опитуваних осіб, місця опитування, періоди, результати визначення динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, назви продукцію, що приймала участь у дослідженні, кількісний показник обєму продажу товарів в торгівельних точках, тощо).

Надані позивачем до суду Звіти про проведене опитування не були надані відповідачу в ході перевірки, причини неможливості надання таких документів позивачем не наведені, у звязку з чим суд робить висновок про їх фізичну відсутність як під час здійснення господарської операції, чи безпосередньо після її закінчення, так і під час перевірки.

Не надано позивачем і документів, що відображають результати вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення обєму продаж товарів торгівельних точках, а також вплив таких результатів на умови Договорів, укладених в подальшому позивачем з ТОВ «АТБ-маркет», які надані позивачем до матеріалів справи, тобто доказів досягнення розумної економічної мети завдяки взаємовідносинам з ПП «ОРІМ».

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторонам має довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Наведене зобовязує позивача підтвердити належними доказами свої заперечення проти доводів, наведених контролюючим органом відповідачем в акті перевірки.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що надані позивачем документи не є достовірними доказами факту надання йому ПП «ОРІМ» маркетингових послуг, про які зазначено в актах здачі-прийняття робіт та податкових накладних, на підставі яких сформовані спірні суми податкового кредиту. Сам факт наявності у позивача податкових накладних та перерахування коштів контрагенту ПП «ОРІМ» не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем та таким контрагентом, тоді як для податкового обліку значення має саме факт надання послуг тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

З огляду на те, що позивачем не надані належні докази, які б могли достовірно свідчити як про фактичне отримання позивачем маркетингових послуг від ПП «ОРІМ», так і про призначення таких господарських операцій для провадження господарської діяльності позивача, суд погоджується з висновками відповідача про порушення позивачем п. 198.1, 198.2, п. 198.3, 198.6 ст.198 ПК України та завищення податкового кредиту в розмірі 85 743,33 грн.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову щодо його скасування належить відмовити.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідербренд» на користь Державного бюджету України решту суми судового збору в розмірі 2 313,05 грн. (дві тисячі триста тринадцять гривень 05 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 03.08.15.

Суддя ОСОБА_6