Рішення № 47896215, 04.08.2015, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

30 липня 2015 року Справа № 927/770/15

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

поштова адреса: АДРЕСА_2,

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг",

юридична адреса: вул. Шейгусівська, 1-А, с. Сергіївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17592

фактична адреса: вул. Пирятинська, 14, м. Прилуки, Чернігівська область, 17501

про стягнення 109177,85 грн

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 3-82 від 23.03.2015

Від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг" про стягнення 91192,36 грн, а саме 56392,00 грн основного боргу, 4245,62 грн пені, 2243,32 грн 3% річних, 28311,42 грн інфляційних втрат, а також 1827,00 грн витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що у порушення умов укладеного між сторонами Договору № 2910 на виконання сільськогосподарських робіт від 29.10.2013 відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості виконаних за договором робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 56392,00 грн.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.05.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.06.2015.

Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 16.06.2015 та 23.06.2015 розгляд справи відкладався на 23.06.2015 та 30.07.2015 відповідно.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 23.06.2015 клопотання представника позивача щодо продовження строку розгляду спору задоволено, строк розгляду спору продовжено на 15 днів.

У судові засідання 16.06.2015, 23.06.2015 та 30.07.201 з'являвся уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 16.06.2015, 23.06.2015 та 30.07.2015 не з'явився.

Про час і місце проведення судових засідань відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № № 1400603565179, 1400603565187, 1400603582367, 1400603568780, 1400603568925.

16.06.2015 відповідач заявою № 881 від 16.06.2015 факсимільним зв'язком повідомив про неявку уповноваженого представника відповідача без зазначення будь-яких причин такої неявки.

Про причини неявки уповноваженого представника відповідача у судові засідання 23.06.2015 та 30.07.2015 суд не повідомлено.

Від представника позивача клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надійшло.

До початку судового засідання 16.06.2015 представником позивача подано заяву від 08.06.2015 про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач збільшує розмір позовних вимог у зв'язку з виявленням арифметичної помилки при здійсненні розрахунку, яка разом з доданими до неї документами, зокрема, належними доказами надсилання вказаної заяви та доданих до заяви документів на адресу відповідача, долучена судом до матеріалів справи. У заяві позивач просить збільшити розмір позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та стягнути з відповідача 6456,50 грн пені, 2772,20 грн 3 % річних, 43557,15 грн інфляційних втрат.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд задовольняє заяву про збільшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

До початку судового засідання 30.07.2015 від відповідача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом. Серед доданих документів міститься, зокрема, відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач, посилаючись на чинне законодавство, не визнає вимоги позивача в частині стягнення пені, зазначає про порушення позивачем спеціального строку позовної давності щодо стягнення пені, який на думку відповідача сплив 24.12.2014, та просить відмовити позивачу у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за виконані роботи.

У судовому засіданні 30.07.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог та просив суд позов задовольнити повністю.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши надані представником позивача докази та оглянувши у судовому засіданні їх оригінали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановив суд, 29 жовтня 2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг" (Замовник за договором, відповідач у справі) укладено договір на виконання сільскогосподарських робіт № 2910 (далі - Договір).

Згідно п.п. 1.1, 2.1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати відповідно до умов даного Договору сільськогосподарські роботи: збирання урожаю кукурудзи на орендованих Замовником землях. Замовник зобов'язується прийняти виконані сільськогосподарські роботи та оплатити їх вартість у порядку та строки, визначені цим Договором.

Відповідності до п.п.2.1, 2.2 Договору термін виконання робіт з 29 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року. Місце виконання: орендовані Замовником земельні ділянки на території Чернігівської області.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Виконавець забезпечує виконання робіт, передбачених цим Договором, із використанням наступних комплексів власної сільськогосподарської техніки та агрегатів: комбайн Claas Lexion 480 - 1 одиниця.

Вартість робіт за Договором визначається виходячи з фактичних обсягів робіт та розцінок - збирання кукурудзи - 380 грн/га, без ПДВ, сплачується Замовником Виконавцю шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, зазначений у даному Договорі. Загальна вартість сільськогосподарських робіт, фактично виконаних Виконавцем за цим договором зазначається сторонами у акті прийомки-передачі виконаних робіт (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Згідно п. 3.4 Договору, неоплачена вартість робіт сплачується Замовником Виконавцю по факту за виконані роботи на підставі Актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх підписання.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.10 Договору прийомка-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами Акту прийомки-передачі виконаних робіт, що надається Виконавцем Замовнику в день закінчення виконання робіт. Замовник зобов'язаний підписати Акт прийомки-пердачі виконаних робіт протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту надання його Виконавцем або в цей же термін направити Виконавцю мотивовану відмову від підписання акту.

За умовами п.9.1 Договору цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (у разі їх наявності) сторін і діє до повного виконання ними свої зобов'язань.

На виконання умов вищезазначеного Договору позивачем надані відповідачу послуги із виконання сільськогосподарських робіт - збирання кукурудзи за період з 11.11.2013 по 03.12.2013 на 222,6 га за ціною 380,00 грн на загальну суму 84588,00 грн, що підтверджується відповідним Актом прийомки-передачі виконаних робіт від 09.12.2013, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного Договору позивачем були надані відповідачу послуги із виконання сільськогосподарських робіт - збирання кукурудзи за період з 03.11.2013 по 10.11.2013 на 98 та 153 га за ціною 380,00 грн на загальну суму 37240,00 грн та 58140,00 грн, що підтверджується відповідними Актами прийомки-передачі виконаних робіт від 06.11.2013 та 11.11.2013, копії яких наявні у матеріалах справи. Листом № 1141 від 28.07.2015, копія якого наявна у матеріалах справи, відповідачем підтверджено помилковість зазначення в акті прийомки-передачі виконаних робіт від 06.11.2013 посилання на договір № 1906 від 19.06.2013, роботи за даним актом здійснено на виконання умов договору № 2910 від 29.10.2013. Відповідно до наданих представником позивача виписок банку, роботи виконані згідно Актів прийомки-передачі виконаних робіт від 06.11.2013 та 11.11.2013 відповідачем оплачено у повному обсязі.

Як встановлено судом та засвідчено представником позивача у судовому засіданні, отримання відповідачем послуг від ФОП ОСОБА_1 із виконання робіт згідно Акту прийомки-передачі виконаних робіт від 09.12.2013 підтверджується підписами уповноваженого представника відповідача на вищевказаному акті, а саме директора ТОВ "Агрікор Холдинг" ОСОБА_4 та наявним на ньому відбитком печатки товариства.

Докази заперечення відповідачем факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг із сільськогосподарських робіт згідно зазначеного акту у матеріалах справи відсутні.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів виконаних робіт до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ФОП ОСОБА_1 умов Договору з боку відповідача відсутні.

Термін оплати зазначеного акту прийомки-передачі виконаних робіт сплив 23.12.2013.

У зв'язку з тим, що відповідач в обумовлений Договором строк оплату за надані послуги не здійснив, позивачем на адресу відповідача у липні 2014 року була направлена претензія, що підтверджується наявним у матеріалах справи копією фіскального чека № 1377.

На підставі наданих позивачем копій виписок по рахунку, судом встановлено, що відповідач після отримання претензії за виконані сільськогосподарські роботи здійснив оплату лише частково, сплативши 28196,00 грн.

На виконання вимог ухвали господарського суду Чернігівської області від 23.06.2015 між сторонами було проведено звірку взаємних розрахунків по Договору за період з 01.10.2013 по 23.07.2015 та складено акт звірки станом на 23.07.2015, який підписано представниками сторін та скріплений печатками.

З акту звірки вбачається, що станом на 23.07.2015 заборгованість відповідача перед позивачем становить 56392,00 грн.

Таким чином, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів у сумі 56392,00 грн у встановлений строк, всупереч умовам Договору № 2910, відповідач не виконав, у результаті чого у ТОВ "Агрікор Холдинг" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути у позовній заяві.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повного погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 56392,00 грн боргу за виконані сільськогосподарські роботи відповідають нормам матеріального права та умовам Договору, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 6.3 Договору за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, (що діяла у період, за який вона нараховується), від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані послуги у строк до 24.12.2013, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п. 6.3 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення пеню у розмірі 6456,50 грн за період з 24.12.2013 по 23.06.2014, а також 2772,20 грн 3 % річних за період з 24.12.2013 по 21.04.2015, 43557,15 грн інфляційних втрат за період з січня 2014 року по квітень 2015 року, які він просить стягнути з відповідача відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі чи законі.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5. Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Чистинами 2, 3 ст. 254 Цивільного кодексу України передбачено, що до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином шестимісячний строк нарахування пені спливає 24.06.2014.

Відповідно до ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації у судовому порядку відповідальності за порушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочений строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права, а тому перебіг позовної давності обраховується від кожного дня нарахування пені і закінчується через рік від кожного такого дня.

Хоча право на стягнення пені у позивача виникло з 24 грудня 2013 року, але оскільки позовна заява датована 22 травня 2015 року, то пеня підлягає стягненню лише у межах одного року до дня пред'явлення позову, тобто з 22 травня 2014 року.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладених у Постановах від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14 та від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13.

Також, згідно положень п.п. 3.2, 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

За таких підстав суд відхиляє доводи відповідача, які він зазначає у своєму відзиві про застосування спеціальної позовної давності щодо нарахування пені, та що її строк сплинув 24 грудня 2014 року, тобто через рік від початку прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що позивачем, при розрахунку пені правильно визначено період прострочення, за який її має бути нараховано (з 24.12.2013 по 23.06.2014), але не враховано спеціальний строк позовної давності.

Таким чином, пеню може бути стягнуто лише за період з 22.05.2014 по 23.06.2014.

Розмір пені перерахований судом складає 1453,06 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені за несвоєчасну оплату за надані позивачем послуги підлягають частковому задоволенню у розмірі 1453,06 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності, що також підтверджується ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10 та від 12.12.2011 у справі № 3-132гс11.

Розмір інфляційних втрат, перерахований судом становить 39975,55 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення інфляційних втрат за несвоєчасну оплату за надані позивачем послуги підлягають частковому задоволенню у розмірі 39975,55 грн.

Розрахунок 3 % річних здійснено відповідно до норм матеріального права та умов Договору, а тому вимоги позивача про їх стягнення підлягають задоволенню у повному обсязі.

За наявних обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви встановлена ставка судового збору - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову майнового характеру з урахуванням розміру заявлених позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) у сумі 109177,85 позивачу необхідно було сплатити 2183,56 грн.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову та заяви про збільшення розміру позовних вимог до суду позивачем сплачено судового збору згідно квитанції № 0.0.381813651,1 від 06.05.2015 у розмірі 1827,00 грн та квитанції № 113 від 10.06.2015 у розмірі 1827,00 грн. Загальна сума сплаченого позивачем судового збору становить 3654,00 грн. Переплата судового збору складає 1470,44 грн.

Згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст. 7). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається у розмірі переплаченої суми. Повернення надлишково сплаченої суми судового збору здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 Господарського процесуального кодексу України).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За таких обставин суд вважає за необхідне повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 надлишково сплачену суму судового збору у розмірі 1470,44 грн.

Відповідно до п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право стягнути в доход Державного бюджету України із сторони штраф у розмірі 1700,00 грн за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 29.05.2015, 16.06.2015 та 23.06.2015 явка сторін визнавалась обов'язковою. Відповідачем вимоги вищевказаних ухвал господарського суду Чернігівської області щодо направлення уповноваженого представника відповідача виконано не було, про поважні причини неявки суд не повідомлено, доказів неможливості направити уповноваженого представника у судові засідання суду не надано, а тому з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг» на користь Державного бюджету підлягає стягнення 1700,00 грн штрафу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 32-36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг» (вул. Шейгусівська, 1-А, с. Сергіївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17592, код ЄДРПОУ 36279482) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, поштова адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 56392,00 грн основного боргу, 1453,06 грн пені, 2772,20 грн 3% річних, 39975,55 грн інфляційних втрат та 2011,86 грн витрат зі сплати судового збору.

3.Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, поштова адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з державного бюджету м. Чернігова (рахунок 31217206783002 в ГУДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, код ЄДРПОУ 38054398) 1470,44 грн зайво сплаченого судового збору

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг» (вул. Шейгусівська, 1-А, с. Сергіївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17592, код ЄДРПОУ 36279482) у дохід державного бюджету (р/р 31118106700002, отримувач УК у м. Чернігові /м. Чернігів/ 21081100, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, призначення платежу: «Адміністративні штрафи та інші санкції») 1700,00 грн судового штрафу.

5.У решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення є підставою для повернення надлишково сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Повне рішення складено 04.08.2015.

Суддя В.В. Шморгун