Рішення № 47893606, 28.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2015Справа № 910/14299/15

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

про стягнення 199 068, 71 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Мазуренко О.П. за довіреністю № 13-4-16807 від 26.06.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - відповідач) про стягнення 199 068, 71 грн., з яких 134 304, 75 грн. заборгованості по орендній платі, 3 837, 77 грн. 3% річних, 55 057, 49 грн. інфляційнийних втрат, а також 3% річних в сумі 1 593, 00 грн. та інфляційних втрат в сумі 4 275, 70 грн., нарахованих у зв'язку з невиконанням судового рішення. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він передав відповідачу в оренду приміщення, проте відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати та витрат на комунальні послуги, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем за період з січня по вересень 2014 року включно у розмірі 134 304, 75 грн., на яку позивачем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані 3 837, 77 грн. 3% річних та 55 057, 49 грн. інфляційні втрат. Також, позивач посилається на те, що відповідач обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р. у справі № 910/22660/13, належним чином виконав лише 24.11.2014 р., що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов'язання і є підставою для нарахування інфляційних втрат в сумі 4 275, 70 грн. та 3% річних в сумі 1 593, 00 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/14299/15, її розгляд призначено на 08.07.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 08.07.2015 р. не з'явився, проте 30.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 08.07.2015 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання № 13-4-17661/1 від 08.07.2015 р. про відкладення розгляду справи, а також відзив на позовну заяву № 13-4-17661 від 08.07.2015 р., виходячи зі змісту якого проти позову заперечує, оскільки позивачем в порядку, передбаченому п. 4.3. Договору не виставлено рахунків по сплаті орендної плати за січень-вересень 2014 року, у зв'язку з чим вважає, що у відповідача відсутні підстави сплачувати орендну плату та нести відповідальність за її несвоєчасну оплату. При цьому, відповідач стверджує, що не дивлячись на те, що позивачем не надано доказів направлення ПАТ «КБ «Надра» за його місцезнаходженням ні актів, ні рахунків за спірний період, а до відділення ПАТ «КБ «Надра» Кіровоградське РУ рахунки для оплати орендної плати та акти за спірний період були надані позивачем лише 06.10.2014 р., останній безпідставно здійснює розрахунок 3% річних та інфляційних втрат починаючи з січня 2014 року. Також, відповідач не погоджується з тим, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані позивачем по квітень 2015 року, оскільки Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015 р. № 26 на підставі Постанови Правління Національного банку України № 83 від 05.02.2015 р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», у ПАТ «КБ «Надра» з 06.02.2015 р. було запроваджено тимчасову адміністрацію, у зв'язку з чим, на думку відповідача, відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 та п. 4 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з дня призначення тимчасової адміністрації (06.02.2015 р.) є незаконними та не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач не погоджується з вимогами позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату заборгованості, стягнутої постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р. у справі № 910/22660/13, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 31.07.2014 р. зупинено виконання судового рішення від 12.06.2014 р. по цій справі до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Після поновлення виконавчого провадження державним виконавцем, грошові кошти на підставі наказу господарського суду міста Києва № 910/22660/13 від 02.07.2014 р. були списані з відповідача 22.10.2014 р. Таким чином, враховуючи зупинення виконання рішення, а також те, що кошти за судовим рішенням у справі № 910/22660/13 були списані з відповідача 22.10.2014 р., відповідач вважає незаконними та безпідставними вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період з 12.06.2014 р. по 24.11.2014 р. При цьому, посилаючись на вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідач вважає, що встановлений цим Законом спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами унеможливлює задоволення вимог кредиторів такого банку поза межами ліквідаційної процедури та визначеної черговості, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 28.07.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 28.07.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника відповідача в судовому засіданні 28.07.2015 р. надішли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 28.07.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2008 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір, посвідчений нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Письменною Л.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1759, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає орендарю, а орендар приймає від орендаря в платне, тимчасове користування на умовах оренди 1/10 частку нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, АДРЕСА_2 (далі - орендоване майно). Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 24.09.2008 року за № 20338972, загальна площа орендованого майна складає 95,9 квадратних метри, а саме: бар 21,5 кв.м.; кладова 14,3 кв.м.; коридор 10,1 кв.м.; кладова 3,3 м.кв., бар 37,6 кв.м., тамбур 5,7 кв.м.; коридор 3,4 кв.м.; План-схема розташування орендованого майна (будинку, приміщення, в якому знаходиться орендоване приміщення), позначена в Додатку № 1 до цього Договору).

Орендоване майно передається орендарю для його використання у відповідності зі статутною діяльністю орендаря (п. 2.1. Договору).

В силу п. 3.1. Договору строк оренди становить - 10 (десять) років з дня передачі орендованого майна орендарю, яким є дата підписання «Акту прийому-передачі майна в оренду».

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що орендна плата за користування орендованим майном перераховується у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця, зазначений у цьому Договорі або в інших формах, що не суперечать вимогам чинного законодавства України, при цьому такі розрахунки оформляються додатковими договорами. (Витрати по сплаті орендної плати за даним Договором відносяться до витрат Кіровоградської філії банку).

Згідно з п. 4.2. Договору розмір орендної плати за перший місяць становитиме 9 850, 00 грн. без ПДВ в місяць, а починаючи з сьомого місяця розмір орендної плати становитиме 14 922, 75 грн. без ПДВ в місяць.

За умовами п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендрем щомісячно до 25 числа поточного місяця, за наступний на підставі рахунку, виставленого орендодавцем. Орендодавець щомісячно до 25 числа поточного місяця зобов'язується надавати акт приймання-передачі послуг оренди за звітний період. Орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату за цим Договором у випадку несвоєчасного виставлення орендодавцем рахунку.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу зазначене в п. 1.1. Договору приміщення, про що свідчить Акт прийому-передачі майна в оренду від 25.09.2008 р., підписаний представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем для сплати орендної плати були виставлені відповідачу рахунок-фактури № 1 від 11.12.2013 р., № 2 від 17.01.2014 р., № 3 від 06.02.2014 р., № 4 від 18.03.2014 р., № 5 від 07.04.2014 р., № 6 від 04.06.2014 р., № 7 від 04.06.2014 р., № 8 від 27.07.2014 р., № 9 від 22.09.2014 р.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати належним чином не виконував, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у період з січня по вересень 2014 року включно в сумі 134 304, 75 грн.

Направлену позивачем претензію № 12/а від 26.09.2014 р. про сплату заборгованості відповідач залишив без задоволення.

Також, позивач відзначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.08.2014 р. у справі № 910/22660/13, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 були задоволені частково; вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (25015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по орендній платі в розмірі 104 459 (сто чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 25 коп., пеню в розмірі 3 700 (три тисячі сімсот) грн. 85 коп., 3% річних в розмірі 2 580 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят) грн. 61 коп., 3 % річних в сумі 8 110 (вісім тисяч сто десять) грн. 92 коп., судовий збір у сумі 2 377 (дві тисячі триста сімдесят сім) грн. 04 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р., яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2014 р., рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2014 у справі № 910/22660/13 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягненні з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 3 690,72 грн. пені; прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін; викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра" (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (25015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по орендній платі в розмірі 104 459 (сто чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 25 коп., пеню в розмірі 10 (десять) грн. 13 коп., 3% річних в розмірі 2 580 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят) грн. 61 коп., 3 % річних в сумі 8 110 (вісім тисяч сто десять) грн. 92 коп., судовий збір у сумі 2 303 (дві тисячі триста три) грн. 33 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.».

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Вищевказане судове рішення було виконано відповідачем 24.11.2014 р. шляхом перерахування позивачу 117 464, 24 грн. на підставі платіжного доручення № 15455 від 07.11.2014 р.

Оскільки відповідач несвоєчасно оплатив стягнуту вищевказаним судовим рішенням заборгованість, позивач нарахував відповідачу 1 593, 00 грн. 3 % річних за період з 12.06.2014 р. по 24.11.2014 р. та 4 275, 70 грн. інфляційних втрат за період з липня по жовтень 2014 року.

З огляду на те, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Як зазначалось вище, за умовами п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендрем щомісячно до 25 числа поточного місяця, за наступний на підставі рахунку, виставленого орендодавцем. Орендодавець щомісячно до 25 числа поточного місяця зобов'язується надавати акт приймання-передачі послуг оренди за звітний період. Орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату за цим Договором у випадку несвоєчасного виставлення орендодавцем рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури № 1 від 11.12.2013 р., № 2 від 17.01.2014 р., № 3 від 06.02.2014 р., № 4 від 18.03.2014 р., № 5 від 07.04.2014 р., № 6 від 04.06.2014 р., № 7 від 04.06.2014 р., № 8 від 27.07.2014 р., № 9 від 22.09.2014 р. для сплати орендної плати у період з січня по вересень 2014 року включно, які були отримані відповідачем в особі Кіровоградського регіонального управління ПАТ «КБ «Надра», яке відповідно до розділу 12 Договору є платником за Договором, несе витрати по сплаті орендної плати згідно з п. 4.1. Договору і директором якого від імені відповідача було підписано Договір оренди з позивачем.

Факт отримання рахунків саме Кіровоградським регіональним управлінням ПАТ «КБ «Надра» підтверджується проставлянням у нижніх правих кутах супровідних листів позивача № 29/а від 11.12.2013 р., № 2/а від 17.01.2014 р., № 3/а від 06.02.2014 р., № 4/а від 18.03.2014 р., № 5/а від 07.04.2014 р., № 6/а від 04.06.2014 р., № 7/а від 28.07.2014 р., № 9/а від 24.09.2014 р. представником відповідача дати їх отримання, вхідного номеру та печатки Кіровоградського регіонального управління ПАТ «КБ «Надра».

Суд зазначає, що умова Договору від 25.09.2008 року, викладена в п. 4.3, відповідно до якої оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого орендодавцем, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Приписами ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами Договору щодо обов'язку відповідача здійснити оплату на підставі рахунку, виставленого орендодавцем не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Так само, виставлення рахунку позивачем не може розглядатись як подія, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.

Враховуючи те, що п. 4.3 Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 25 числа поточного місяця, суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати орендних платежів за Договором від 25.09.2008 року за період з січня по вересень 2014 року включно відповідач повинен був здійснювати до 25 числа поточного місяця за наступний, а саме: до 25.12.2013 р. за січень 2014 року, до 25.01.2014 року за лютий 2014 року, до 25.02.2014 року за березень 2014 року, до 25.03.2014 року за квітень 2014 року, до 25.04.2014 року за травень 2014 року, до 25.05.2014 року за червень 2014 року, до 25.06.2014 року за липень 2014 року, до 25.07.2014 року за серпень 2014 року, до 25.08.2014 року за вересень 2014 року.

Враховуючи викладені обставини суд не приймає до уваги доводи відповідача про не направлення позивачем в порушення п. 4.3. Договору рахунків на сплату орендної плати за спірний період.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач порушив взяті на себе зобовязання зі сплати орендної плати, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Разом з тим, судом встановолено, що вимоги позивача, заявлені у даній справі, не можуть бути наразі задоволені з огляду на зазначене.

Так, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.02.2015 р. № 83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2015 р. прийнято рішення № 26 про запровадження з 06.02.2015 р. по 06.05.2015 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 р. № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 113 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА».

Зазначена інформація відображена також на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказування.

Положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів»).

Положеннями статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 1 та 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною 4 вказаною вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «КБ «НАДРА» задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака