Рішення № 47892794, 04.08.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.08.15р. Справа № 904/5710/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 107/14-ПР купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013 у загальному розмірі 62 455 428 грн. 25 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Станішевський І.С. - начальник сектору проваджень (довіреність № 14-125

від 13.05.2014)

від відповідача: Кісілевич Є.Є. - представник (довіреність № 28 від 15.07.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 107/14-ПР купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013 у загальному розмірі 62 455 428 грн. 25 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 42 771 482 грн. 72 коп. - основний борг;

- 4 822 814 грн. 76 коп. - пеня;

- 2 994 003 грн. 79 коп. - штраф;

- 10 996 424 грн. 11 коп. - інфляційні втрати;

- 870 702 грн. 87 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 107/14-ПР купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений протягом жовтня - грудня 2014 року природний газ у встановлений договором строк, а також наявністю боргу за поставлений природний газ у сумі 42 771 482 грн. 72 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.06.2014 по 16.03.2015 в сумі 4 822 814 грн. 76 коп., а також штраф в сумі 2 994 003 грн. 79 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 17.06.2014 по 16.03.2015 у сумі 870 702 грн. 87 коп., а також інфляційні втрати за період з червня 2014 року по лютий 2015 року у сумі 10 996 424 грн. 11 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 27.07.2015.

У судове засідання 27.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 27.07.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Від відповідача 27.07.2015 надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 48551/15 від 27.07.2015), в якому зазначає наступне.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради № 360 від 13.06.2007 функції з реалізації виробленої ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання правобережної частини міста, а також повної бази даних споживачів 1,2,3,4 груп станом на 30.09.2011 вирішено передати до КП ДМР "Дніпродзержинськтепломережа". Правовідносини регулювались за договорами поставки теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб населення, установ і організацій, що фінансуються із державного та місцевих бюджетів, та інших суб'єктів господарювання, які укладалися на 2013-2015 роки.

При цьому, в порушення умов вказаних договорів КП ДМР "Дніпродзержинськтепломережа" не виконує своєчасно свої зобов'язання та не розраховується за надану теплову енергію з постачальником. Крім того, на виконанні в органах Державної виконавчої служби знаходяться судові накази про стягнення сум заборгованості з КП ДМР "Дніпродзержинськтепломережа" за попередні роки. Провадження по ним було зупинено на підставі дії Закону України 2711-IV від 23.06.2005 "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливо-енергетичного комплексу", а підприємство включено до реєстру підприємств паливо-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості. Згідно з Законом процедуру погашення заборгованості продовжено до 01.09.2015.

Відповідач наголошує на тому, що станом на 31.05.2015 згідно акту звіряння розрахунків між КП ДМР "Дніпродзержинськтепломережа" та ПАТ "Дніпродзержинська ТЕЦ" заборгованість складає 530 020 444 грн. 55 коп. Станом на липень 2015 року за ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" обліковується дебіторська заборгованість 577 080,8 тис. грн., з яких сума заборгованості КП "Дніпродзержинськтепломережа" перед ПАТ "Дніпродзержинська ТЕЦ" становить 354 939 тис. грн.

Відповідач посилається також на те, що ситуація також ускладнена тим, що в порядку виконання судових рішень, всі рахунки підприємства арештовано постановами: про арешт коштів у ВП № 22367848 від 12.02.2013; про арешт коштів у ВП № 22367948 від 11.04.2013; про арешт коштів у ВП № 22367948 від 01.06.2013; про арешт коштів у ВП № 22367948 від 21.06.2013; про арешт коштів у ЗВП № 41950781 від 03.07.2014; про арешт коштів у ВП № 44613918 від 12.09.2014; про арешт коштів у ВП № 22367948 від 05.11.2014; про арешт коштів у ВП № 45290420 від 06.11.2014; про арешт коштів у ВП № 45289961 від 06.11.2014; про арешт коштів у ЗВП по примусовому виконанні наказів № 3/339 та 9/200 від 13.02.2013; про арешт коштів у ВП № 45377748 від 10.11.2014. Крім того, в рамках виконавчого провадження № 22367948 на все майно ПАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» постановою від 05.11.2014 року накладено арешт. Так само, майно залишається арештованим в рамках виконавчих проваджень: ВП № 45289961 (постанова від 06.11.2014, ВП № 44619318 (постанова від 08.09.2014), ВП № 45377513 (постанова від 10.11.2014)

Отже, відповідач підсумовує, що на теперішній час підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі. Велика дебіторська заборгованість, один контрагент в особі КП ДМР "Дніпродзержинськтепломережа", який не розраховується за надані послуги та арештовані рахунки не дають можливості вчасно розрахуватися по зобов'язаннями перед позивачем.

Також відповідач звертає уваги, що єдиним постачальником природного газу, який використовує відповідач є ПАТ НАК "Нафтогаз України", який займає монопольне становище на ринку купівлі-продажу природного газу. Договір № 107/14-ПР від 18.12.2013 по суті є договором приєднання, тому ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" вимушено погоджуватись з ціною та умовами договору в тому числі і з розмірами та порядком нарахування штрафних санкцій за невиконання, або не належне виконання умов договору.

У відзиві на позов відповідач також просить суд зменшити розмір пені та штрафу на 50%, посилаючись на те, що:

- сума основного боргу за договором зменшилась;

- майновий стан підтверджений довідкою про фінансовий стан підприємства, актом звіряння розрахунків з КП "Дніпродзержинськтепломереа", наказами суду про примусове виконання рішень, постановами про арешт коштів та майна;

- інтереси, визначені Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а саме: сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості, шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості;

- рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради № 360 від 13.06.2007, яким ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" зобов'язано передати функції з реалізації теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання правобережної частини міста до КП ДМР "Дніпродзержинськтепломережа", яка, в свою чергу, не розраховується за поставлену теплову енергію;

- можливість суду зменшити розмір штрафних санкцій з урахуванням інтересів боржника;

- надмірність заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу.

Також, відповідав наголошує на тому, що ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" є стратегічно - важливим об'єктом для міста, адже виробляє теплову енергію для потреб населення, а також підприємств установ і організацій правобережної частини міста і включено до реєстру підприємств паливо-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості згідно Закону України 2711-IV від 23.06.2005 "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливо-енергетичного комплексу".

При цьому, з квітня 2015 року підприємство вимушено було перейти на скорочений робочий тиждень, з метою економії заробітної плати та збереження робочих місць робітникам, що додатково свідчить про тяжке матеріальне становище відповідача.

Отже, у судовому засіданні 27.07.2015 представником відповідача було викладено зміст відзиву на позов, наведені доводи в його обґрунтування.

Так, у судовому засіданні 27.07.2015 було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів по справі, а саме: від позивача - належним чином засвідчену копію рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/4967/14, у разі оскарження вказаного рішення - постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду та, у разі наявності, - постанову Вищого господарського суду України; акт звірки взаєморозрахунків станом на дату подання позову (позивачу з'явитись до відповідача); оригінали доданих до позовної заяви документів (для огляду у судовому засіданні); власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.

У зв'язку з викладеними обставинами, у судовому засіданні 27.07.2015 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, була оголошена перерва до 04.08.2015.

У судове засідання 04.08.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 04.08.2015 наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача просив прийняти рішення відповідно до вимог законодавства, а також просив зменшити розмір нарахованої позивачем пені та штрафу до 50%.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Слід зауважити, що у судовому засіданні оголошувалась перерва з метою витребування додаткових доказів, що свідчить також про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, правова позиція позивача та відповідача викладена письмово та висловлена представниками у судових засіданнях.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 18.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач)та Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 107/14-ПР (далі-договір) (а.с.15-20), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 13696 тисяч куб.м. в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

У розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги п'ятої Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

У відповідності до пункту 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставною для остаточного розрахунку між сторонами.

На виконання умов договору позивачем у період з січня по березень 2014 року та з жовтня по грудень 2013 року було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 14 194,621 тис. куб. м. на загальну суму 77 079 723 грн. 35 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- акт від 31.01.2014 про прийняття відповідачем у січні 2014 року природного газу обсягом 3 504,459 тис. куб.м. на суму 14 560 017 грн. 86 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.29);

- акт від 28.02.2014 про прийняття відповідачем у лютому 2014 року природного газу обсягом 2 988,042 тис. куб.м. на суму 12 414 453 грн. 95 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.30);

- акт від 31.03.2014 про прийняття відповідачем у березні 2014 року природного газу обсягом 1 765,169 тис. куб.м. на суму 7 333 768 грн. 82 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.31);

- акт від 31.10.2014 про прийняття відповідачем у жовтні 2014 року природного газу обсягом 314,129 тис. куб.м. на суму 2 012 252 грн. 57 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.32);

- акт від 30.11.2014 про прийняття відповідачем у листопаді 2014 року природного газу обсягом 2 370,106 тис. куб.м. на суму 15 838 091 грн. 13 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.33);

- акт від 31.12.2014 про прийняття відповідачем у грудні 2014 року природного газу обсягом 3 252,716 тис. куб.м. на суму 24 921 139 грн. 02 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.34).

Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу і наданих послуг.

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, судом враховано, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2014 по справі № 904/4967/14 було стягнуто з відповідача заборгованість за договором № 107/14-ПР купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013, що утворилась за період з січня по березень 2014 року в сумі 26 999 131 грн. 63 коп., 1 209 587 грн. 44 коп. пені, 2 013 395 грн. 34 коп. 7% штрафу, 2 525 729 грн. 82 коп. інфляційних витрат та 214 610 грн. 77 коп. 3% річних.

У розділі 5 договору сторони узгодили ціни на газ.

Так, відповідно до пункту 5.1. ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 459 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 17%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 17% - 50 грн. 25 коп., всього з ПДВ - 345 грн. 85 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 823 грн. 78 коп., крім того ПДВ - 17% - 650 грн. 04 коп., всього з ПДВ - 4 473 грн. 82 коп.

Крім того, між позивачем та відповідачем було укладено, зокрема, додаткову угоду № 6 від 02.09.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.09.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 874 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366 грн. 70 коп., крім того ПДВ - 20% - 73 грн. 34 коп., всього з ПДВ - 440 грн. 04 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 338 грн. 18 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 067 грн. 64 коп., всього з ПДВ - 6 405 грн. 82 коп." (а.с.26).

В подальшому, позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 7 від 20.11.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.11.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 5 100 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366 грн. 70 коп., крім того ПДВ - 20% - 73 грн. 34 коп., всього з ПДВ - 440 грн. 04 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 568 грн. 70 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 113 грн. 74 коп., всього з ПДВ - 6 682 грн. 44 коп." (а.с.27).

Також, сторонами була укладена додаткова угода № 8 від 10.12.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.12.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 5 900 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366 грн. 70 коп., крім того ПДВ - 20% - 73 грн. 34 коп., всього з ПДВ - 440 грн. 04 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 384 грн. 70 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 276 грн. 94 коп., всього з ПДВ - 7 661 грн. 64 коп." (а.с.28).

У пункті 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ не оплатив. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

При цьому, відповідно до пункту 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 6.1. договору, строк оплати отриманого у період з жовтня по грудень 2014 року природного газу на загальну суму 42 771 482 грн. 72 коп. є таким, що настав.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, відповідач визнає наявність основного боргу за спірний період в сумі 42 771 482 грн. 72 коп.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 42 771 482 грн. 72 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 42 771 482 грн. 72 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з червня 2014 року по лютий 2015 року в сумі 10 996 424 грн. 11 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 17.06.2014 по 16.03.2015 в сумі 870 702 грн. 87 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що в ньому вірно визначено періоди прострочення, а також застосовані вірні вихідні дані, арифметично розрахунок проведений вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, доданий до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 10 996 424 грн. 11 коп. та 3% річних в сумі 870 702 грн. 87 коп. визнаються правомірними та підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договорі він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф 7% від суми простроченого платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 17.06.2014 по 16.03.2015 в сумі 4 822 814 грн. 76 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він також відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 4 822 814 грн. 76 коп.

Крім того, на підставі пункту 7.2. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 2 994 003 грн. 79 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

Так, позивачем було нараховано штраф в сумі 2 994 003 грн. 79 коп. відповідно до доданого до позову розрахунку, на підставі пункту 7.2. договору.

Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, судом встановлено, що визначена позивачем до стягнення сума штрафу, не перебільшує суму, яка розрахована судом, в іншій частині розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 2 994 003 грн. 79 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував;

- відповідачем належними доказами підтверджено, що підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі;

- інтереси, визначені Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а саме: сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості, шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

Судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій та зменшити розмір пені в сумі 4 822 814 грн. 76 коп. та штрафу в сумі 2 994 003 грн. 79 коп. до 70%, а саме: до 3 375 970 грн. 33 коп. та до 2 095 802 грн. 65 коп., відповідно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 3 375 970 грн. 33 коп., вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 2 095 802 грн. 65 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 73 080 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (51925, м. Дніпродзержинськ, вулиця Радянська, будинок 2; ідентифікаційний код 00130820) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 42 771 482 грн. 72 коп. - основного боргу, 10 996 424 грн. 11 коп. - інфляційних втрат, 870 702 грн. 87 коп. - 3% річних, 3 375 970 грн. 33 коп. - пені, 2 095 802 грн. 65 коп. - штрафу, 73 080 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко