Рішення № 47881567, 29.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22ц/790/4906/15 Головуючий І-ої інстанції - Сиротников Р.Є.

Справа № 643/20498/14-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого : Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії : Івах А.П.,

Шевченко Н.Ф.

за участю секретаря : Лашаковій Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 21 травня 2015 року по справі за позовом ліквідатора ФОП ОСОБА_4 - Михайлової Марини Миколаївни до ОСОБА_3, за участі третьої особи - ОСОБА_6 про витребування майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року, арбітражний керуючий Михайлова Марина Миколаївна, ліквідатор фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 завернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що постановою господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року по справі № 5023/5567/12 фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором було призначено арбітражного керуючого Запорожця Івана Сергійовича. До ліквідаційної маси банкрута було включено двокімнатну квартиру № 80 загальною площею 44кв.м, житловою площею 27,3 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1. 18 січня 2013 року відбувся аукціон з продажу майна банкрута ФО-П ОСОБА_4 Зазначена квартира була придбана переможцем аукціону ОСОБА_6 за ціною 16000грн. відповідно до договору купівлі-продажу від 01.02.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрованого в реєстрі за № 49. При цьому, сторонами було порушено умови оплати квартири, передбачені абз.3 ч.7 ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і таким чином, грошові кошти від реалізації квартири ФО-П ОСОБА_4, у передбаченому даним Законом України порядку від покупця не надходили, на депозитний рахунок нотаріуса не зараховувалися, господарським судом Харківської області рішення про їх використання не приймалося, та вимоги кредиторів, відповідно, не задовольнялися. Таким чином, у зв'язку з порушенням норм зазначеного Закону щодо проведення оплати за придбане майно, ОСОБА_6 не було набуте право власності на зазначену квартиру, проте ОСОБА_6, не маючи права на її відчуження, здійснив продаж квартири іншій особі - ОСОБА_3 У зв'язку з цим позивач просив витребувати на користь банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 майно - двокімнатну квартиру № 80, загальною площею 44 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м, що розташовано по АДРЕСА_1.

Рішенням Московского районного суду м. Харкова від 21 травня 2015 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 двокімнатну квартиру № 80, загальною площею 44 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що при ухваленні вказаного рішення судом було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі апелянт просить скасувати ухвалене по справі рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - Михайлової Марини Миколаївни відмовити в повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, відповідно до ст.303 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відсутність повного розрахунку між продавцем та покупцем квартири має наслідком не перехід права власності до останнього, а тому таке майно, якщо воно перейшло за відплатним договором до іншої особи, може бути у неї витребуване на підставі ст.388 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду І інстанції та вважає їх помилковими з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року по справі № 5023/5567/12, фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Запорожця Івана Сергійовича.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.03.2014 року по справі № 5023/5567/12, копія якої є в матеріалах справи, звільнено Запорожця Івана Сергійовича від виконання обов'язків ліквідатора у даній справі та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Татіщева Олександра Євгеновича.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.07.2014 року, копія якої є в матеріалах справи, звільнено арбітражного керуючого Татіщева О.Є. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута і призначено ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Михайлову Марину Миколаївну.

Згідно з постановою господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року, на дату визнання боржника банкрутом ОСОБА_4 на праві власності належала квартира № 80, яка знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 44 кв. м. Зазначена квартира є предметом іпотеки за іпотечним договором № 851/11/27-11/7-078 від 17.08.2006 року, укладеним між банкрутом та ПАТ «Укрсоцбанк» в забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором кредиту № 857/10/27-11/7-057 від 17.08.2007 року, укладеним між цими ж сторонами.

Попереднім ліквідатором банкрута зазначене майно було включено до ліквідаційної маси.

27 грудня 2012 року між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та Товарною біржею «Всеукраїнський торгівельний центр» було укладено угоду б/н на організацію та проведення аукціону з продажу майна ОСОБА_4.

18 січня 2013 року відбувся аукціон з продажу майна банкрута ФОП ОСОБА_4.

Згідно протоколу проведення аукціону № 1 від 18.01.2013 р., копія якого є в матеріалах справи, переможцем аукціону з продажу двокімнатної квартири № 80 загальною площею 44кв. м, житловою площею 27,3 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1, став ОСОБА_6. Вказана квартира була придбана за ціною 16000грн.

Як зазначено у протоколі № 1, кошти у розмірі 1600грн. внесені переможцем, як гарантійний внесок, на р/р Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» №26001011002060 в ПАТ «БТА Банк», МФО 321723, код 37875935, та були зараховани в рахунок сплати вартості придбаного майна і в подальшому розподіляються на підставі листа ліквідатора; а кошти в розмірі 14400грн. без ПДВ повинні були вноситися переможцем на р/р Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» № 26001011002060 в ПАТ «БТА Банк», МФО 321723, код 37875935 на протязі 30 календарних днів з моменту підписання даного протоколу і в подальшому розподілятися на підставі листа ліквідатора.

В подальшому, 01.02.2013 року, між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 49.

Пізніше, 11.03.2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, реєстровий номер 454, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О.

На підставі того, що ОСОБА_6 не здійснив розрахунок за договором купівлі-продажу своєчасно та в повній мірі, суд І інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 не набув права власності на вказану квартиру і відповідно не мав права на її відчуження, а тому вона може бути витребувана у ОСОБА_3, оскільки вона вибула поза волею на те ФОП ОСОБА_4.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду 1 інстанції та вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, під час ухвалення рішення не вірно застосував положення законодавства України з приводу моменту переходу права власності, оскільки, з цим моментом пов'язаний перехід до набувача відповідного об'єкта правомочностей, що складають зміст суб'єктивного права власності, - права володіння, права користування та права розпорядження.

Визначення моменту переходу права власності на речі, включаючи нерухомі речі, полягає в тому, що саме з моментом переходу права власності на річ до набувача переходять усі повноваження власника (право володіння, право користування та право розпорядження), всі ризики, пов'язані з річчю (зокрема ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження) та право на використання того, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься нею.

Так, згідно ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Особливість режиму нерухомого майна визначається тим, що права на нього підлягають державній реєстрації.

Загальний порядок державної реєстрації прав на нерухомість визначається ст.182 ЦК, відповідно до якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі ст.210 ЦК, правочини, державна реєстрація яких встановлена законом, є вчиненими з моменту їх реєстрації. Цивільний Кодекс містить ще одну, більш спеціальну, норму, яка встановлює, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Саме тому момент укладення договору, що підлягає державній реєстрації, визначається моментом його державної реєстрації, яка, відповідно, набуває в цьому питанні вирішального значення: відповідно до ч. 3 ст.640 ЦК, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, державна реєстрація договорів, встановлена законом, визначає момент укладення відповідного договору (зокрема договору про відчуження нерухомості), а отже, й момент переходу права власності на річ, яка набувається за договором.

Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 182 ЦК України, державна реєстрація прав на нерухомість і державна реєстрація правочинів щодо нерухомості здійснюється відповідним органом у порядку, встановленому законом.

Згідно вимог ч. 3, ч. 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Так, відповідно до п.5 вищезазначеної Постанови, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві.

Таким чином, в даній справі право власності, а відповідно і правомочності щодо володіння, користування та розпорядження зазначеною квартирою, до ОСОБА_6 перейшло з моменту державної реєстрації укладеного договору, а тому твердження позивача, що останній не мав права на її відчуження не відповідає дійсності, та більш того суперечить вимогам чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком суду 1 інстанції щодо витребування спірної квартири у відповідача виходячи з наступного.

Статтею 388 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав з яких майно може бути витребуване у добросовісного набувача за відплатним договором, а саме: якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Оскільки, позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту вибуття вищезазначеної квартири з власності поза його волею, то застосування судом І інстанції ст. 388 ЦК України є помилковим.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Тобто, з моменту призначення господарським судом розпорядника майна, фактичний власник втрачає право на розпорядження належним йому майном, оскільки процедура ліквідації боржника це фактично примусова реалізація належного йому майна для задоволення вимог кредиторів де воля фактичного власника не враховується.

В даному випадку до суду звернувся арбітражний керуючий- ліквідатор Михайлова М.М. з вимогами про витребування майна у нового власника спірної квартири ОСОБА_3 про витребування майна- спірної квартири на користь ФОП ОСОБА_4

Між тим, звертаючись до суду від імені ОСОБА_4, позивач зазначала лише одну підставу для задоволення позовних вимог про витребування майна - не повний розрахунок за продану на аукціоні спірну квартиру.

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо витребування спірної квартири на користь ФОП ОСОБА_4, оскільки позивач у відповідності до ст.60 ЦПК України не надала жодного доказу на підтвердження факту вибуття вищезазначеної квартири з власності ФОП ОСОБА_4 поза його волею.

Так, матеріали справи містять дані про те, що квартира була реалізована на аукціоні, результати якого недійсними визнані не були, потім продана арбітражним керуючим ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, який також недійсним визнаний не був. Питання про розірвання договору купівлі продажу також не ставилося. Крім того, судом І інстанції не враховано той факт, що до суду надано квитанцію, яка міститься в матеріалах справи, про оплату ОСОБА_6 недоплаченої суми за договором, а саме 14400 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене судом І інстанції не вірно застосовано ст. 388 ЦК України та витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3.

Виходячи з наведеного, судова колегія на підставі п.3,п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.303,304, п.п.3,4 ч.1 ст.307, п.3 ч.2 309, 313, ст.314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - Михайлової Марини Миколаївни до ОСОБА_3 про витребування майна відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -