Рішення № 47878327, 30.07.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/21336/14-ц

Провадження № 2/638/878/15

30.07.2015

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Подус Г.С.,

при секретарі Коваленко О.В.,

розглянувши у закритому судовому засіданні у приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя та визнання частково недійсним шлюбного договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та встановлення правового режиму майна,

ВСТАНОВИВ:

04.12.2014 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про розподіл спільного майна, який неодноразово уточнювала, і остаточно в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 16.04.2015р. (т.4 а.с. 240-244) просить суд визнати недійсним абзац 3 пункту 2 шлюбного договору, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за номером 5365. Також позивач ОСОБА_1 просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з усіма належними відсотками, компенсаційними та індексаційними виплатами наступне майно: квартиру АДРЕСА_1, паркомісце № 27 в будинку № 20-В по вул. Культури в м. Харкові, інвестиційні сертифікати ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», номінальною вартістю 1 грн. кількістю 9000000 штук на загальну вартість 9000000,00 грн., які були розміщені на рахунку в цінних паперах № 300608-UA 10004050, відкритому на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Креді ОСОБА_4» та отриманий у 2014 році інвестиційний дохід, 100% акцій у Приватній акціонерній компанії з обмеженою відповідальністю «Сансан ЛТД», зареєстрованої відповідно до законодавства Республіки Кіпр, реєстраційний номер НЕ 318183, адреса Кіпр, Лімассол, 3030, ОСОБА_5, Арх. Макароу ІІІ, 195; грошові кошти, які були внесені на депозитні рахунки, відкриті на імя ОСОБА_2, в наступних банківських установах, а саме: ПАТ «Укрсиббанк» в сумі 484000,00 , 668097,49 грн., 2200000,00 грн., ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії» в сумі 6134273,86 грн., 656000,00 доларів США, 55000,00 ЄВРО, ПАТ «Креді ОСОБА_4» в сумі 156999,00 грн., 49980,00 доларів США, 741500,00 грн., ПАТ «Державний ОСОБА_7 України» у сумі 32255,00 доларів США, 434389,50 грн., 600000,00 доларів США, а також кошти, внесені до статутного капіталу ТОВ «Слобожанський миловар» у сумі 27227693, 05 грн., кошти, внесені на придбання акцій ПрАТ «ХАРМ» в сумі 368009,00 грн., кошти, внесені до статутного капіталу ТОВ «Хімімпекс» в сумі 3700,00 грн., майно та дохід ТОВ «Хімімпекс» за період з 04.06.2005р. по день винесення судового рішення, патенти на промислові зразки №№ 8267, 8268, 8525, 8526, 10398, 1197, 12208, автомобіль ОСОБА_8 2004 р.в., держномер АХ 2777 АК.

Позивач ОСОБА_1 просить суд поділити спільне майно подружжя та під час поділу відступити від засади рівності часток шляхом збільшення частки позивачки та, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, паркомісце № 27 в будинку № 20-В по вул. Культури в м. Харкові, визнати за позивачкою право власності на 4500000,00 гривень компенсації вартості ? частини інвестиційних сертифікатів ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», які були придбані на імя ОСОБА_2 та розміщені на рахунку в цінних паперах №300608-UA 10004050, відкритому на імя ОСОБА_2, в ПАТ «Креді ОСОБА_4», 529133,50 гривень компенсації вартості 1/2 частини виплаченого ОСОБА_2 інвестиційного доходу дивідендів по сертифікатам ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», 50% акцій у Приватній акціонерній компанії з обмеженою відповідальністю «Сансан ЛТД», зареєстрованої відповідно до законодавства Республіки Кіпр, визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину грошових коштів, внесених на рахунки, відкриті на імя ОСОБА_2, в наступних банківських установах: в ПАТ «Укрсиббанк» в розмірі 1100000,00 грн., 334048,74 грн., 242000 грн., в ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії» в розмірі 3067136,93 грн., 328000,00 доларів США, 27500,00 ЄВРО, в ПАТ «Креді ОСОБА_4» в розмірі 78499,50 грн. та 24990,00 доларів США, в ПАТ «Державний ОСОБА_7 України» в розмірі 16127,50 доларів США, 81250,00 доларів США, 217194,75 грн., 300000,00 доларів США.

Позивачка також просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частину грошових коштів, внесених на рахунки, відкриті на імя відповідача ОСОБА_2 в банківських установах, в загальному розмірі 4796879,92 грн., 750367,50 доларів США, 27500,00 ЄВРО, 242000,00 грн., 2/3 частини вартості коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ «Слобожанський миловар» у сумі 20420769,00 грн., ? частину вартості акцій ПрАТ «ХАРМ» у сумі 184004,50 грн., ? частину вартості коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ «Хімімпекс» в сумі 1850,00 грн.; ? частину вартості коштовних та цінних речей на загальну суму 3906832,50 грн.

Позивачка ОСОБА_1 додатково просить визнати за нею право власності на автомобіль ОСОБА_9 2004 р.в., держ. номер АХ 2777АК, та визнати право власності на 50 відсотків патентів на промислові зразки № 8267, 8268, 8525, 8526, 10398, 1197, 12208. Позивачка просить суд покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилається на норми статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України, а саме що майно, придбане одним із подружжя за час шлюбу належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності, у разі поділу такого майна частки кожного з подружжя є рівними. Також позивач посилається на розяснення, що міститься в постанові пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рішенні Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі N 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України. ОСОБА_1 вказує, що чоловік оформив на себе майно, що придбано за час шлюбу, але в силу закону воно підлягає поділу. ОСОБА_1 також вказує, що за час подружнього життя статки чоловіка значно зросли, вона вбачає свій вклад в формування спільного майна. Посилаючись на статті 93, 103 СК України, 203, 215 ЦК України, позивачка просить суд визнати недійсним в частині укладений подружжям шлюбний договір, так як вважає, що він укладений на вкрай невигідних для неї умовах.

Відповідач ОСОБА_2 не погодився із заявленим позовом і звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 (т.2, а.с. 102-109), який унеможливлює задоволення первісного позову і був залучений судом до спільного розгляду із первісним.

В зустрічному позові ОСОБА_2 просить суд встановити факт окремого проживання подружжя з 12 жовтня 2014 року, визнати його особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1, паркомісце № 27 в будинку № 20-в по вул. Культури в м. Харкові, інвестиційні сертифікати іменні бездокументарні ПВІФ «ТАУ» НВЗТ, емітент ПрАТ «КУА «Національний резерв», які розміщені на рахунку в цінних паперах, відкритому на імя ОСОБА_2, в ПАТ «Креді ОСОБА_4», загальною кількістю 792092 штук номіналом 1 грн., грошові кошти на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в наступних банківських установах, а саме: ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7 України»; автомобіль ОСОБА_8 2004 р.в., держномер АХ 2777 АК, визнати спільною сумісною власністю подружжя наступні подарунки чоловіка ОСОБА_2 дружині ОСОБА_1, перелічені в зустрічному позові, загальною вартістю 7813665,00 гривень.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначає, що до укладання шлюбу з ОСОБА_1 він займався підприємницькою діяльністю, накопичував кошти, які потім вкладав в розвиток бізнесу, інвестував в цінні папери. Враховуючи умови шлюбного договору, який є дійсним і відсутні підстави для визнання якого недійсним в частині, вимоги статей 57, 64, 92-95, 97 СК України, розяснення, що міститься в постанові пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», висновки, викладені в постановах Верховного Суду України, що є обовязковими до застосування судом в силу ст. 3607 ЦПК України, просить визнати набуте ним майно особистою приватною власністю як набуте за час окремого проживання подружжя та за його особисті кошти.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не зявилась, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, 20.03.2015р. через канцелярію суду подала заперечення проти зустрічного позову (т.3, а.с. 207-210), також через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла телеграма про розгляд справи за її відсутності, в якій позивачка первісний позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечувала, просила ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, надав заяву, в якій просив розглядати справу без його особистої участі в присутності представників, проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечував, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі. Представники відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_11 в судове засідання зявились, проти задоволення первісного позову заперечували, про що 19.05.2015р. через канцелярію суду надали письмові заперечення (т. 5 а.с. 120-135), також просили задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, надала заяву, в якій просила слухати справу без її участі за наявними в справі матеріалами, також надала письмові пояснення через канцелярію суду (т.2 а.с. 151).

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані до матеріалів справи докази та надавши їм належну правову оцінку, вважає первісний позов таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

03 червня 2005 року, після звернення із заявою про реєстрацію шлюбу до органів реєстрації актів цивільного стану, між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 було укладено шлюбний договір б/н, посвідчений 03.06.2005р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 5365. (т.1, а.с. 251).

Відповідно до преамбули шлюбного договору сторони підтвердили, що вони, попередньо звернувшись із заявою про реєстрацію шлюбу до органів РАГС м. Харкова і маючи намір врегулювати майнові відносини між ними, як подружжям, визначити майнові права та обовязки сторін, уклали шлюбний договір.

В шлюбному договорі сторони передбачили, що майно, що є предметом домашнього вжитку, яке буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності, за виключеннями, зазначеними у цьому договорі, буде належати подружжю у рівних частинах, тобто по 1/2 (одній другій) частині кожному. Це право зберігається за подружжям і у випадку, коли один із подружжя буде зайнятий навчанням, веденням домашнього господарства чи доглядом за дітьми.

Належна ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3, в якій на час розгляду справи судом він зареєстрований, після укладення шлюбу в органах РАЦС не переходить у спільну сумісну власність і належить на праві приватної власності виключно ОСОБА_2

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 шлюбного договору, вимога про визнання недійсним якого заявлена позивачкою за первісним позовом, корпоративні права у закритому акціонерному товаристві «Харм» (код ЄДРПОУ 306552196), Товаристві з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» (код ЄДРПОУ 30357250), інших підприємствах як на території України, так і за її межами, включно право на участь в управлінні такими підприємствами, право на отримання прибутку, право на отримання частини у майні підприємства в разі виходу зі складу засновників (учасників тощо) таких підприємств або в разі їх ліквідації тощо, які придбані ОСОБА_2 до укладення шлюбу, а також ті, які ним будуть набуті за час шлюбу, не належатимуть подружжю на праві спільної сумісної власності, а є виключно особистою приватною власністю ОСОБА_2

Відповідно до п. 3 шлюбного договору на праві спільної сумісної власності подружжю також належить майно, набуте кожним за договорами дарування в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а також коштовні речі індивідуального користування.

Не належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю дружини та чоловіка, згідно п. 4 шлюбного договору, інше майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, або набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, що належали кожному з нас особисто, зокрема як субєкту підприємницької діяльності, а також набуте кожним із подружжя за час шлюбу в порядку спадкування.

Відповідно до пункту 5,6 шлюбного договору передбачені обовязки подружжя щодо утримання один одного.

ОСОБА_12 підписала шлюбний договір, її особу було встановлено нотаріусом та дієздатність перевірено.

В поясненнях (т.2 а.с. 151), що надійшли від третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_3, зазначено, що 03 червня 2005 року до неї з приводу вчинення нотаріальної дії посвідчення шлюбного договору, звернулись особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_12.

Встановлення дійсних намірів сторін шлюбного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_12 було здійснено нотаріусом шляхом надання для ознайомлення проекту шлюбного договору сторонам, сторони з ним ознайомились та підтвердили свої наміри щодо укладання шлюбного договору. Сторони шлюбного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_12 підтвердили, що однаково розуміють значення, умови шлюбного договору та його правові наслідки, про що свідчать підписи сторін на шлюбному договорі. Сторонам було розяснено, що шлюбний договір набуває чинності після укладання шлюбу. Підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії посвідченні шлюбного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 03 червня 2005 року не існувало.

04 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 укладено шлюб, зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції, про що зазначеною установою в книзі реєстрації шлюбів 04.06.2005 року зроблено актовий запис № 726. Після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на «Політуха».

04 червня 2005 року шлюбний договір набрав чинності та його положення є обовязковими для виконання сторонами, позивачем та відповідачем.

ОСОБА_1 не скористалась правом, передбаченим п.п. 12, 13 шлюбного договору та ст.ст. 100, 101 СК України, а саме щодо зміни умов шлюбного договору, розірвання або відмови від шлюбного договору за весь час його дії.

Посилання ОСОБА_1 на те, що окремі фрази пункту 2 шлюбного договору ставлять її у вкрай невигідне становище не знайшли свого підтвердження належними доказами, не відповідають обставинам справи, спростовуються поясненнями осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п.7), відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено.

Позивачем за первісним позовом не доведено порушення вимог ст. 203 ЦК України під час укладання сторонами шлюбного договору, а саме що зміст шлюбного договору суперечить нормам цивільного або іншого законодавства; що на волевиявлення дружини під час укладення правочину впливали тяжкі обставини і зміст правочину не відповідав її внутрішній волі або не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, в той же час шлюбний договір посвідчений нотаріально, обсяг цивільної дієздатності сторін був встановлений нотаріусом під час посвідчення шлюбного договору.

Відповідно до ст. 95 СК України шлюбний договір, який укладено до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Шлюбний договір сторонами у справі було укладено 03 червня 2005 року, а зареєстровано шлюб 04 червня 2005 року, таким чином шлюбний договір набув чинності 04 червня 2005 року. Після укладання шлюбного договору (03.06.2005р.) та до реєстрації шлюбу (04.06.2005р.) позивачка мала можливість висловити своє занепокоєння щодо його умов, змінити умови договору або відмовитись від реєстрації шлюбу. Однак реєстрація шлюбу з її сторони була добровільною, позивачкою не доведено наявність тяжкої для неї обставини, що зумовила укладання шлюбного договору на вкрай невигідних для неї умовах.

Суд враховує розяснення, що міститься в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо він укладений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи чи її близьких родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Крім того, відповідно до ст. 217 ЦК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд може визнати недійсною частину правочину, зясувавши думку сторін, якщо правочин був би вчинений і без включення недійсної частини, однак відповідач ОСОБА_2 наполягає, що без оспорюваного пункту укладання шлюбного договору не відбулося б.

Згідно статті 64 Сімейного кодексу України передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Відповідно до ст. 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Якщо шлюбний договір укладається до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу (ст. 95 СК України).

Відповідно до ч.4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України.

ОСОБА_1 не довела наявність на час набрання чинності шлюбним договором підстав для визнання його недійсним, порушення її прав під час укладання шлюбного договору.

Відповідно до ст. 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає на використання на спільні потреби сімї. Сторони можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 СК України (належність дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності майна, набутого за час шлюбу), і вважати таке майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, норма статті 60 СК України є загальною по відношенню до норми ст. 97 СК України, шлюбний договір укладений сторонами керуючись правом визначити особливий режим майна, що відноситься до господарської діяльності, яке належало чоловікові до шлюбу і набуватиметься чоловіком за час шлюбу, що відповідає статті 97 СК України.

Частина 3 статті 368 ЦК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Верховного Суду України від 28.01.2015р. у справі № 6-230цс14 на підставі заяви щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 57, 60, 74, 93, 97 СК України, що ухвалено в порядку ст. 3607 ЦПК України і є обовязковою для застосування, розяснено наступне.

Згідно з ч.1, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у ч.2 ст. 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Виходячи зі змісту статей 9,103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним в частині та в цілому шлюбного договору, укладеного 03 червня 2005 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 5365.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

ОСОБА_8 із нормативним регулюванням правовідносин подружжя щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу, закон передбачає договірне рулювання цих правовідносин. І на цій підставі (договірне регулювання режиму майна одного з подружжя, що відрізняється від правового режиму, визначеного СК України, ЦК України для випадку, коли шлюбний договір не було укладено) шлюбний договір не суперечить нормам актів цивільного законодавства і не може бути визнано недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, суд приходить до висновку про відповідність укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюбного договору вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України.

Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, суд, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті 6, 627 ЦК України) застосовує до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України.

Щодо правовідносин сторін, не врегульованих умовами шлюбного договору, суд керується наступним.

Статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, або майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, або майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, тощо. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у звязку з припиненням фактичних шлюбних відносин.

З іншого боку, в силу ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Обєктом права спільної сумісної власності може бути будь-яке майно, крім виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є спільною сумісною власністю подружжя. (ст. 61 СК України).

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду обєктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і/або коштами брав участь в утриманні майна, належному другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний обєктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 62 СК України).

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до п. 24 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року (реєстр. № 44666116), постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (реєстр. № 46301638) щодо неоднозначного застосування норм статей 57, 60 СК України, що є обовязковими у разі правозастосування відповідних норм права в силу ст. 3607 ЦПК України, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, правовий висновок Верховного Суду України визначає критерії, які у їх сукупності дозволяють надати спірному майну режим спільного майна: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яке дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв, норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Встановлення часу та джерел набуття майна кореспондується з частиною 6 статті 57 СК України, відповідно до якої суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Вимога позивачки ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю спірного майна не ґрунтується на обставинах справи і нормах цивільного та сімейного законодавства, отже не підлягає задоволенню.

Як уже було зазначено, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

29 жовтня 2014 року між покупцем ОСОБА_2 та продавцем ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 за ціною 1099640 грн., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_14 29.10.2014р., зареєстрований в реєстрі за № 1619.

Також 29.10.2014р. покупцем ОСОБА_2 та продавцем ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу машиномісця № 27, яке розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-26», за ціною 149227 грн., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_14 29.10.2014р., зареєстрований в реєстрі за № 1619.

Відповідно до отриманої судом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно витягу № 33103758 від 03.02.2015р. право власності ОСОБА_2 на квартиру № 87 та машиномісце № 27 в будинку № 20-в по вул. Культури в місті Харкові за цілою часткою зареєстровано належним чином в реєстрі.

Судом досліджена заява ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_14 від 28 жовтня 2014 року, в якій вона дає згоду чоловіку ОСОБА_2 на купівлю машиномісця № 27 та квартири № 87 в будинку по вулиці Культури, 20-В, в місті Харкові за визначеною ціною, заява не містить визначення за рахунок спільних чи особистих коштів здійснюється купівля.

На час розгляду спору судом ОСОБА_2 проживає в зазначеній квартирі, сплачує житлово-комунальні послуги, що підтверджується довідкою ТОВ «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Авантаж» від 04.03.2015р. № 1645-С та рахунком на житлово-комунальні послуги станом на 01 березня 2015 року.

Відповідно до рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 березня 2015 року у справі № 638/22342/14-ц, № 2/638/992/15, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.03.2015р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2015 року та набрало законної сили, шлюб між подружжям розірвано з вини дружини у звязку з тим, що дружина не піклувалась про сімю належним чином. Судовим розглядом справи встановлено припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами з 12 жовтня 2014 року, з часу припинення спільного проживання подружжя.

Таким чином, зазначеним рішенням суду встановлено обставини, а саме припинення фактичних шлюбних відносин та окреме проживання сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 12 жовтня 2014 року, що не підлягає доказуванню в спорі про поділ майна подружжя, в якому беруть участь ті самі особи, в силу ч.3 ст. 61 ЦПК України.

Також судом досліджено копію товарного чеку Ресторанно-готельного комплексу «Купава» ФОП ОСОБА_15 № 15/11 від 15.11.2014р., яка підтверджує, що в період з 12 жовтня 2014 року по 15 листопада 2014 року ОСОБА_2 проживав у готелі № 4 зазначеного комплексу, показання свідків, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які суд розцінює як письмові докази, та роздруківка судового засідання з допитом свідка ОСОБА_1 в цивільній справі № 638/22342/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що перебувала в провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова.

Зазначені докази в їх сукупності підтверджують, що спільне господарство подружжя не веде, з 12 жовтня 2014 року проживає окремо.

Крім того, відповідно до висновку незалежного аудитора ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» (т. 3 а.с. 133-136) зазначені спірні квартира і машиномісце придбані ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів, накопичених до шлюбу.

Відповідно до ч.6 ст. 57 СК України суд визнає особистою приватною ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 та машиномісце № 27, розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-26» за адресою: місто Харків, вулиця Культури, будинок 20-В, і відмовляє ОСОБА_1 у визнанні зазначених обєктів нерухомого майна спільною сумісною власністю та у визнанні за ОСОБА_1 права власності на квартиру № 87 та машиномісце № 27 в будинку № 20-В по вул. Культур в місті Харкові.

Позивачка просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя інвестиційні сертифікати пайового венчурного інвестиційного фонду (ПВІФ) «ТАУ» недиверсифікованого виду закритого типу (НВЗТ) ПрАТ «КУА «Національний резерв», загальною кількістю 9000000 штук номіналом 1,00 грн., що були розміщені на рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 в ПАТ «Креді ОСОБА_4» та отриманий у 2014 році інвестиційний дохід.

Відповідно до статей 69, 71 СК України суд може визнати право власності на майно, яке існує в натурі на час розгляду справи. В матеріалах справи відсутні докази наявності в натурі на час розгляду спору судом інвестиційних сертифікатів в заявленій позивачем кількості на рахунку відповідача.

На підтвердження своєї вимоги позивачкою надана копія договору купівлі-продажу № 14-БВ/13-БД від 24.02.2014р., укладеного між покупцем ОСОБА_2, від імені якого діє повірений ТОВ «Конгрес-Інвест», та продавцем ОСОБА_20 щодо придбання інвестиційних іменних сертифікатів емітента ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв» загальною кількістю 9564750 грн. номінальною вартістю 1,00 грн. за ціною 1676200,00 грн.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23.02.2006р. із змінами та доповненнями інвестиційний сертифікат цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, пайовому інвестиційному фонді та можуть надавати право власнику на отримання доходу дивідендів. Бездокументарний цінний папір це обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів відповідно до ст. 3 зазначеного Закону.

Відповідно до статей 1, 4,8 Закону України «Про депозитарну систему України» набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюється шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку (запису про емісійні цінні папери вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, обмеження обігу, тощо на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків, емітентів та власників таких цінних паперів). Підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента (власника цінних паперів) в депозитарній установі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою. Відповідно до ч.1 ст. 6 зазначеного Закону депозитарний облік цінних паперів ведеться у кількісному виразі.

Позивачкою до матеріалів справи не надано докази зарахування інвестиційних сертифікатів на рахунок ОСОБА_2 в цінних паперах, відсутній акт приймання-передачі цінних паперів, розпорядження продавця депозитарній установі на переказ цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця, як це передбачено п. 4.3. договору. Натомість, до матеріалів справи відповідачем ОСОБА_2 надано копію виписки з рахунку у цінних паперах № 300608-UA10004050 в ПАТ «Креді ОСОБА_4» станом на 31 грудня 2014 року, згідно якої на його рахунку у цінних паперах ОСОБА_2 в депозитарній установі ПАТ «Креді ОСОБА_4» обліковуються інвестиційні сертифікати ПрАТ «КУА «Національний резерв» (ПВІФ «ТАУ» НВЗТ), код цінних паперів UA4000172647, номінальною вартістю 1,00 грн., кількістю 792092 штук (т.3 а.с. 119).

Судом також досліджено звіт незалежного аудитора стосовно активів громадянина України ОСОБА_2 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) станом на 06 лютого 2015 року та джерел їх формування, виготовлений ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор», яка включена до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів рішенням Аудиторської палати України від 14.07.2010р. № 219/3 та діє на підставі свідоцтва про включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів № 4370, яке є чинним до 14.07.2015р., та свідоцтва про внесення до реєстру аудиторів та аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів реєстраційний номер 1199, строком дії до 14.07.2015р., виданого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на підставі рішення Комісії від 07.09.2010р. № 1408, володіє свідоцтвом про відповідність системи контролю якості № 0523, виданим Аудиторською палатою України на підставі рішення АПУ від 24.12.2014р. та чинне до 31.12.2019р., яким підтверджується, що ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» пройшла зовнішню перевірку системи контролю якості аудиторських послуг, створеної відповідно до стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів та законодавчих і нормативних вимог, що регулюють аудиторську діяльність.

Судом встановлено, що станом на 31 травня 2015 року ОСОБА_2 був отриманий дохід в сумі 26223741,00 гривень, що еквівалентно 5616005,00 доларів США. Вказана сума коштів в подальшому, а саме з 01.06.2005р. по 31.12.2014р., була внесена ОСОБА_2 на депозитні рахунки в банківських установах, зокрема в ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7», за якими нараховувались та були отримані проценти, витрачались на придбання корпоративних прав ТОВ «Слобожанський миловар», інвестиційних сертифікатів ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв».

Відповідно до висновку зазначеного звіту незалежного аудитора, інвестиційні сертифікати ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», які розміщені на рахунку в цінних паперах, відкритому на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Креді ОСОБА_4», набуті ним у власність за рахунок власних коштів та активів, отриманих до 31.05.2005р.

Судом також досліджена довідка ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» №04/05 від 06.02.2015р., в якій зазначено, що ОСОБА_2 придбав зазначені вище інвестиційні сертифікати за власні грошові кошти, що підтверджується дослідженими аудитором договорами купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів цього фонду, регламентом та проспектом емісії фонду.

Враховуючи, що ОСОБА_2 є власником інвестиційних сертифікатів і позивачкою під час розгляду спору судом встановлено їх придбання за особисті кошти відповідача ОСОБА_2, позивачка в силу вимог ст. 57 СК України не має право на отримання доходів від таких сертифікатів та компенсації вартості витрачених на їх придбання коштів.

Крім того, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, а саме визнання права власності на компенсацію вартості майна, що на її думку належить подружжю на праві спільної сумісної власності, не передбачений ст. 16 ЦК України, ст. 71 СК України.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, ділиться між ними у натурі. Присудження компенсації одному з подружжя можливе у випадку його згоди і за умови внесення іншим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. у випадку, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій,а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без реального його поділу і залишає майно у спільній частковій власності.

Твердження позивачки про порушення порядку розпорядження коштами, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, відповідно до статей 63,65 СК України під час придбання інвестиційних сертифікатів, не знайшло свого підтвердження.

Надана позивачкою копія договору про придбання інвестиційних сертифікатів № 14-БВ/13-БД від 24.02.2014р. містить відомості щодо номінальної вартості одного інвестиційного сертифіката та погодженої суми продажу 9564750 штук за суму 1676200 грн.

Досліджені судом банківськи виписки з рахунків відкритих на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Креді ОСОБА_4» за період з 01.01.2014р. по 02.12.2014р. (т.2 а.с. 154-174) містять відомості про перерахування грошових коштів за іменні інвестиційні сертифікати без зазначення емітента таких цінних паперів. Банківські виписки щодо руху коштів на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в ПАТ «УкрСиббанк» за період з 01.01.2014р. по 02.12.2014р. (т. 2 а.с. 174-204), також містяться відомості про перерахування коштів за іменні інвестиційні сертифікати без зазначення емітента. В банківських виписках міститься посилання на виплату інвестиційного доходу ОСОБА_2 ПрАТ «КУА «Національний резерв» без зазначення цінних паперів та пайового венчурного інвестиційного фонду «ТАУ».

Виписки банку щодо руху коштів на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 В АТ «Укрексімбанк» за період з 01.01.2014р. по 02.12.2014р. (т. 3 а.с. 193-196) не містять відомостей про переказ коштів на придбання інвестиційних сертифікатів або зарахування доходу від цінних паперів на рахунки відповідача. Виписки банку щодо руху коштів на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії» за період з 01.01.2014р. по 02.12.2014р. (т. 3 а.с. 154-173) містять відомості про перерахування грошових коштів за іменні інвестиційні сертифікати без зазначення емітента таких цінних паперів.

В досліджених судом банківських виписках з рахунків ОСОБА_2 відсутнє посилання на договір № 14-БВ/13-БД від 24.02.2014р. в призначенні платежу щодо переказу коштів за інвестиційні сертифікати.

Відповідно до довідки ПАТ «Креді ОСОБА_4» № 12815/8922-БТ від 29.12.2014р. на рахунку в цінних паперах, відкритому в банку на імя відповідача ОСОБА_2 № UA4000172647 обліковуються іменні без документарні інвестиційні сертифікати ПрАТ «КУА «Національний резерв» (ПВІФ «ТАУ» НВЗТ), номінальною вартістю 1,00 грн., загальною кількістю 792092 шт.

Вимога позивачки ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів, внесених на депозитні рахунки, відкриті на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7 України» не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як уже було зазначено судом, відповідно до статей 69, 71 СК України суд може визнати право власності на майно, яке існує в натурі на час розгляду справи. В матеріалах справи відсутні докази наявності в натурі на час розгляду спору судом грошових коштів в заявленій позивачем кількості на рахунку відповідача.

Відповідно до витребуваної судом інформації, згідно довідки № 26/52-3-73 від 23.12.2014р. на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсиббанк» станом на час розгляду спору судом обліковуються кошти в сумі 26,59 грн. Відповідно до довідки ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії» № 10786/4/07-2-6-БТ від 18.12.2014р. на час розгляду спору судом залишки коштів на рахунках ОСОБА_2 становлять 427,76 грн. Згідно довідки ПАТ «Креді ОСОБА_4» станом на час розгляду спору судом на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2, обліковуються кошти в загальній сумі 113,65 євро, 838,79 доларів США, 18334,97 гривень.

Відповідно до виписок про рух грошових коштів на рахунках в АТ «Укрексімбанк», наданих до матеріалів справи за супровідним листом № 068-02/1087 від 12.03.2015р.. на час розгляду спору судом залишок грошових коштів на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2, становив 4180,24 євро, 688,42 грн.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання.

Як було встановлено рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 04.03.2015р., що набрало законної сили, про розірвання шлюбу, подружжя припинило проживати окремо 12 жовтня 2014 року.

Як свідчать матеріали справи, а саме пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_1, показання ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_16, ОСОБА_17 кошти на утримання родини надавались відповідачем ОСОБА_2, дружина ОСОБА_1 не працювала, не здійснювала вклад в родинний бюджет своїми коштами або працею.

Як зазначає ОСОБА_19 з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вона познайомилась приблизно за місяць до народження їх спільної дитини сина ОСОБА_21, в травні 2005 року. Подружжя звернулось до Клубу хороших нянь з приводу підбору няні та домогосподарки. ОСОБА_19 надавала відповідні послуги подружжю протягом шести років, за цей час в родині працювало четверо нянь гувернанток, а також домогосподарки.

З часу народження дитини в родині одночасно працювали дві няні, які змінювали одна одну, умови їх роботи передбачали постійне проживання в кімнаті дитини, повний догляд за дитиною, в т.ч. придбання та приготування їжі, догляд за дитиною та її речами, розвиток дитини. З наведеного ОСОБА_19 зроблений висновок, що ОСОБА_1 не брала участь в догляді за дитиною та в домашньому господарстві, зазначені обовязки виконували няні та домогосподарки, які оплачувались чоловіком, ОСОБА_2, який повністю утримував сімю. ОСОБА_1 не працювала, хоч і не була зайнята веденням домашнього господарства.

Зазначені обставини підтверджуються також поясненнями ОСОБА_18, яка допомагала подружжю у догляді за дитиною з жовтня 2009 року по грудень 2011 року.

Посилання позивачки на участь в рекламних заходах під час шлюбу та отримання доходу не підтверджується матеріалами справи. Посилання позивачки на отримання доходу під час роботи парфумером в ТОВ «Слобожанський миловар» спростовується поданою нею до Дзержинського районного суду міста Харкова позовною заявою до ТОВ «Слобожанський миловар» про стягнення нарахованої і не виплаченої заробітної плати, в якій вона стверджує, що за весь період роботи заробітну плату не отримувала.

Відповідно до довідки № 452 від 21.07.2015р. ТОВ «Слобожанський миловар» за період з 02.11.2005р. по грудень 2014 року ОСОБА_1, яка була прийнята на посаду парфумера, була нарахована заробітна плата в розмірі 134978,03 грн., без вирахування податків і зборів.

Однак, відповідно до висновку про проведення внутрішнього службового розслідування ТОВ «Слобожанський миловар» від 23.01.2015р., ОСОБА_1 з 23 червня 2006 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, отже в період з 23 червня 2006 року по 05 січня 2015 року ОСОБА_1 на роботу не зявлялась, фактично не вийшовши на роботу після декретної відпустки.

В поясненнях свідка, наданих ОСОБА_1 у справі № 638/22342/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, відповідно до журналу судового засідання від 04.02.2015р., позивачка пояснює, що протягом подружнього життя всі кошти, які, як вона стверджує, отримувала від роботи моделлю, позивачка витрачала на себе, на сина ОСОБА_21 та допомагала батькам. ОСОБА_1 під час її допиту у якості свідка пояснила, що їй не відомо про будь-які спільні кошти подружжя, ОСОБА_1 не заперечувала, що не була присутня постійно за місцем своєї роботи на ТОВ «Слобожанський миловар» у справі № 638/22342/14-ц додається.

Також в зазначених поясненнях ОСОБА_1 підтверджує, що в родині працювали домогосподарки, домашнім господарством вона не займалась, допомогу у догляді сина їй надавали няні.

Відповідно до шлюбного договору, укладеного сторонами, корпоративні права, прибутки від підприємств, що належать або належатимуть ОСОБА_2, доходи та майно, яке використовується в діяльності приватного підприємця, належать йому на праві особистої приватної власності і на них не поширюється норма ст. 60 СК України.

ОСОБА_2 згідно витягу з ЄДРПОУ від 03.03.2015р. зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності з 15.12.2004 року за видами господарської діяльності: виробництво мила та мийних засобів для чищення та полірування; виробництво парфумних і косметичних засобів; оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; оптова торгівля хімічними продуктами, тощо.

З грудня 2004 року до березня 2011 року ФОП ОСОБА_2 працював і декларував виручку(дохід) від підприємницької діяльності як платник єдиного податку, що підтверджується дослідженими судом звітами.

Як було раніше зазначено судом, одного лише критерію часу набуття у власність одним із подружжя для визнання такого майна в силу ст. 60 СК України спільним сумісним майном подружжя недостатньо, необхідно також встановити джерела придбання такого майна.

Звітом незалежного аудитора ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» (т.3 а.с. 133-136) підтверджено, що кошти на рахунках у банківських установах ОСОБА_2 в сумі 26223741,00 гривень, що еквівалентно 5616005,00 доларів США, були ним накопичені до шлюбу. В подальшому, з 01.06.2005р. по 31.12.2014р. зазначені кошти вносились на депозитні рахунки в банківських установах, за якими нараховувались та були отримані проценти, а саме в ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7 України».

ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження внесення своєю працею або грошовими коштами вкладу до спільного майна, коштів, та що саме ці кошти були внесені відповідачем на рахунки в зазначених банківських установах, тому право спільної сумісної власності не розповсюджується на кошти, внесені ОСОБА_2 на рахунки в ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7 України».

З наведених підстав не підлягає задоволенню вимога позивачки ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на ? частину грошових коштів, внесених на рахунки, відкриті на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7 України» в порядку поділу спільного майна подружжя.

Твердження позивачки про порушення порядку розпорядження коштами, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, відповідно до статей 63,65 СК України під час внесення коштів ОСОБА_2 на рахунки в банківських установах також не знайшло свого підтвердження.

Крім того, з рахунків ОСОБА_2 в банківських установах згідно досліджених судом виписок також переказувались особисті кошти відповідача ОСОБА_2 на придбання корпоративних прав в ТОВ «Слобожанський миловар».

Заявлена позивачем вимога про визнання спільною сумісною власністю подружжя коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ «Слобожанський миловар», код ЄДРПОУ 30357250, у сумі 27227693,05 грн., коштів, витрачених на придбання акцій ПрАТ «Харм», код ЄДРПОУ 306552196, в сумі 368009,00 грн., коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ «Хімімпекс», код ЄДРПОУ 30501175, в сумі 3700,00 грн., майна та доходу ТОВ «Хімімпекс» за період з 04.06.2005р. по день винесення судового рішення, 100% акцій у Приватній акціонерній компанії з обмеженою відповідальністю «Сансан ЛТД», Республіка Кіпр, реєстраційний номер НЕ 318183, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до дослідженого судом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, отриманого на підставі ч.2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», станом на час розгляду спору судом відповідач ОСОБА_2 являється учасником ТОВ «Слобожанський миловар», код 30357250. Розмір внеску ОСОБА_2 до статутного фонду Товариства становить 16639145,75 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Слобожанський миловар» від 21.07.2015р. № 453.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» інформація, що міститься в Єдиному державному реєстрі вважається достовірною і може бути використана у спорі з третьою особою, третя особа може посилатися на такі відомості в суді.

Відповідно до довідки ТОВ «Слобожанський миловар» від 06.02.2015р., звіту незалежного аудитора ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор», витягів з ЄДРПОУ наданих стороною позивача та відповідача до матеріалів справи, станом на час звернення позивачки з позовом про розподіл майна розмір внеску ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Слобожанський миловар» становив 27227693,05 грн., з яких 16902805,11 грн. внесені до статутного фонду, частка в розмірі 34%, що становить 10324887,94 грн., була придбана відповідачем у самого Товариства і ОСОБА_2 не оплачена. Станом на час розгляду спору судом частка ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства була зменшена і його внесок до статутного фонду ТОВ «Слобожанський миловар» згідно довідки товариства № 453 від 21.07.2015р. становить 16639145,75 грн.

Відповідно до витягів з ЄДРПОУ на час розгляду спору судом ОСОБА_2 являється учасником ТОВ «Хімімпекс», код 30501175. Розмір внеску ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Хімімпекс» становить 3700,00 грн., статутний капітал сформовано повністю 24.06.1999р. (до укладання шлюбу з ОСОБА_1).

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ, довідки ПрАТ «Харм» від 11.02.2015р. про те, що ОСОБА_2 з 2000 року є власником простих іменних акцій товариства загальною кількістю 147174 штук, номінальною вартістю акції 0,25 грн., загальною номінальною вартістю 36793,50 грн., які були придбані ним до укладання шлюбу з ОСОБА_1 і не підлягають поділу.

Суд наголошує, що визнати право власності на спільне майно та на частку в спільному майні суд може лише на майно, наявне на час розгляду спору в натурі.

Крім того, не підлягає поділу майно, придбане за особисті кошти одним із подружжя відповідно до ст. 57 СК України та/або майно, на яке домовленістю подружжя не поширюється право спільної сумісної власності, визначене ст. 60 СК України, відповідно до ст. 97 СК України.

Зазначені кошти, внесені до статутного фонду господарських товариств і витрачені на придбання акцій ПрАТ «Харм» є особистими приватними коштами чоловіка, ОСОБА_2 Статутний капітал ТОВ «Слобожанський миловар» сформовано частково до шлюбу, частково в період перебування у шлюбі, проте за особисті кошти чоловіка, частково придбано самим товариством і відчужено учаснику ОСОБА_2, яким повністю не оплачено. Статутний капітал ТОВ «Хімімпекс» було сформовано до укладання шлюбу (в 1999р.), акції ПрАТ «Харм» придбані ОСОБА_2 до укладання шлюбу (в 2000р.), що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013р. (реєстр. № 34634294), щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм статей 60, 63, 65 СК України при визначенні правового режиму майна господарських товариств, ухваленою в порядку ст. 3607 ЦПК України і обовязковою при застосуванні відповідних норм, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства (ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»), зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки обєкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 CК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Верховний Суд України зазначив, що подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст. ст. 116, 147 ЦК України є субєктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатись використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сімї.

Суд ставиться критично до твердження позивачки про приховування ОСОБА_2 спільного сумісного майна подружжя у звязку з відчуженням частини корпоративних прав в ТОВ «Слобожанський миловар», зазначене твердження не може бути підставою для врахування під час поділу такого майна та, тим більше, збільшення частки позивачки.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013р., ухваленій на підставі заяви щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 57, 60, 61, 65 СК України при визначенні правового режиму майна, набутого під час шлюбу одним із подружжя, ухваленою в порядку ст. 3607 ЦПК України.

Посилання позивачки на Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі N 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «Ікіо» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна в спорі не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, за відсутності шлюбного договору.

Шлюбним договором (абзац 3 пункту 2), укладеним між сторонами, який є чинним, передбачено, що корпоративні права, у ЗАТ «Харм», ТОВ «Слобожанський миловар», інших підприємствах, як на території України, так і за її межами, включно право на участь в управлінні такими підприємствами, право на отримання прибутку, право на отримання частини у майні підприємства в разі виходу зі складу засновників (учасників тощо) таких підприємств, придбані ОСОБА_2 до укладення шлюбу, а також ті, які будуть набуті за час шлюбу, не належатимуть подружжю на праві спільної сумісної власності (тобто на правовідносини не поширюються норми статті 60 СК України), а є виключною приватною власністю чоловіка ОСОБА_2

Вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя 100% акцій у Приватній акціонерній компанії з обмеженою відповідальністю «Сансан ЛТД», зареєстрованої відповідно до законодавства Республіки Кіпр, реєстраційний номер НЕ 318183, адреса Кіпр, Лімассол, 3030, ОСОБА_5, Арх. Макароу ІІІ, 195, та визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину зазначених акцій є необґрунтованими та суперечать встановленим судом обставинам справи.

Судом встановлено, що промислові зразки №№ 8267, 8268, 8525, 8526, 10398, 11197, 12208 були розроблені ОСОБА_2 до укладення шлюбу з позивачкою, подані на реєстрацію до Державної служби інтелектуальної власності України до укладення шлюбу.

Відповідно до статей 421-423 ЦК України інтелектуальні права поділяються на особисті немайнові права (право на визнання автором) та майнові права (право на використання) обєкта права інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав і не підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 461 ЦК України для набуття статусу обєкту інтелектуальної власності промисловий зразок повинен бути новим. Право інтелектуальної власності на промисловий зразок засвідчується патентом (ст. 462 ЦК України). Субєктами права інтелектуальної власності на промисловий зразок є автор (винахідник) та інші особи, які набули право використання промислового зразка (ст. 463 ЦК України).

Відповідно до статті 4 пункт А) Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 р., що набула чинності для України 25.12.1991р., ст. 15 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993р. № 3687-XII, заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Держслужби чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції.

Додатком до п. 3.2. Положення про Державний реєстр патентів України на промислові зразки, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001р. № 290 із змінами і доповненнями, затверджено форму патенту на промисловий зразок та визначено, що в графі 22 позначається дата подання заявки, в графі 24 дата, з якої є чинними права на промисловий зразок, в графі 54 назва промислового зразка, в графі 72 автор, в графі 73 власник.

ОСОБА_2 є автором зазначених промислових зразків, зазначений як автор (графа 72) в патенті на промисловий зразок № 10398 «Мило Туалетне «Сьоме Небо», що подано на реєстрацію 09.03.2005р. (графа 22); в патенті на промисловий зразок № 12208 «Мило Туалетне «Уті-Путі», що подано на реєстрацію 12.04.2005 (графа № 22); в патенті на промисловий зразок № 8525 «Мило», що подано на реєстрацію 02.06.2003р. (графа 22); в патенті на промисловий зразок № 11977 «Мило «Друг», що подано на реєстрацію 30.05.2005р. (графа 22); в патенті на промисловий зразок № 8526 «Мило», що подано на реєстрацію 02.06.2003р. (графа 22); в патенті на промисловий зразок № 8267 «Мило», що подано на реєстрацію 02.06.2003р. (графа 22); в патенті на промисловий зразок № 8268 «Мило», що подано на реєстрацію 02.06.2003р. (графа 22), а право користування зазначеними промисловими зразками передано автором ОСОБА_2 ТОВ «Слобожанський миловар».

Позивачка ОСОБА_1 не довела суду наявність підстав щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя зазначених промислових зразків, своє авторство. Права на промислові зразки виникли до укладання шлюбу, отже не підлягають поділу.

Вимога ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля ОСОБА_8 2004 р.в., державний номер НОМЕР_2 та визнання за позивачкою права власності на зазначений транспортний засіб в порядку поділу спільного майна подружжя не підлягає задоволенню.

07 жовтня 2014 року ОСОБА_2 придбано автомобіль ОСОБА_9, 2004 р.в., держномер АХ 2777АК за 260000 гривень, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САО 297902 ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків та довідкою-рахунком ВІА № 746756 від 07.10.2014р.

Крім того, відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 2 «Про застосування норм цивільного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч.1 ст. 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Відповідно до ч.4 ст. 719 ЦК України договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами укладання між нею та ОСОБА_2 договору дарування автомобіля у письмовій формі.

Крім того, відповідно до звіту незалежного аудитора ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» автомобіль ОСОБА_8 2004 р.в., держномер АХ2777АК, придбаний ОСОБА_2 за особисті кошти і в силу ст. 57 СК України не підлягає розподілу.

Щодо вимоги ОСОБА_1 відступити від засад рівності часток на її користь та виділити їй майно в натурі суд враховує наступне.

Майно, що є предметом спору у справі, частково придбано до шлюбу (корпоративні права в підприємствах, грошові кошти, акції), частково придбано у шлюбі за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 (інвестиційні сертифікати, кошти на рахунках, квартира та машиномісце, автомобіль), частково належить йому на праві особистої приватної власності в силу шлюбного договору, укладеного 03 червня 2005 року між сторонами, що набрав законної сили після реєстрації шлюбу 04.06.2005р. (корпоративні права, частки в підприємствах) і на спірне майно не розповсюджується право спільної сумісної власності подружжя на підставі ст. ст. 57, 60, 97 СК України.

Стаття 70 СК України передбачає підстави збільшення частки дружини або чоловіка в майні, що становить спільну сумісну власність подружжя, отже не підлягає застосуванню.

Вимога позивачки щодо стягнення з відповідача грошових коштів внесених на рахунки в банківських установах, відкритих на імя ОСОБА_2 в сумі 4796879,92 грн., 750367,50 доларів США, 27500,00 євро, 242000,00 грн., не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина, чоловік мають право на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як було раніше встановлено судом на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в їх сукупності та окремо, грошові кошти на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7» набуті відповідачем у особисту приватну власність за рахунок власних коштів та активів, отриманих до 31.05.2005р.

ОСОБА_2 в силу ст. 57 СК України не повинен був отримувати згоду дружини на використання зазначених коштів, тому право позивачки ОСОБА_1 на участь в розпорядженні спільним майном не було порушено, вона не має право на компенсацію ? частки зазначених коштів.

Також, у звязку з встановленням судом придбання корпоративних прав в ТОВ «Слобожанський миловар» за рахунок власних особистих коштів ОСОБА_2 позивачка ОСОБА_1 не має права на компенсацію 2/3 частин вартості коштів, внесених до статутного капіталу товариства в сумі 20420769,00 грн., а отже у їх стягненні з відповідача має бути відмовлено.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 придбав корпоративні права в ТОВ «Хімімпекс» та акції ПрАТ «Харм» до укладання шлюбу з ОСОБА_1, на них не розповсюджується право спільної сумісної власності подружжя, тому в стягненні з відповідача на користь позивачки ? вартості акцій ПрАТ «Харм» в сумі 184004,50 грн. та ? вартості коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ «Хімімпекс» в сумі 1850,00 грн. має бути відмовлено на підставі ст. 57 СК України.

Вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 О,.В. компенсації ? вартості придбаних ним коштовних та цінних речей на загальну суму 3906832,50 грн. не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приналежність ОСОБА_1 коштовних подарунків обгрунтовується доданими до матеріалів справи фото, частково її поясненнями у якості свідка та поясненнями ОСОБА_2, однак повністю не доведено. Крім того, відповідно до умов п. 3 шлюбного договору все майно, набуте кожним із подружжя за договорами дарування, в тому числі коштовні речі індивідуального користування, належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено витрачання спільних сумісних коштів на ОСОБА_2придбання коштовних подарунків не в інтересах сімї, а отже вимога про стягнення компенсації ? вартості коштовних та цінних речей в сумі 3906832,50 грн. не підлягає задоволенню.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та встановлення правового режиму майна підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вимога ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання та припинення ведення спільного господарства з дружиною ОСОБА_1 з 12 жовтня 2014 року є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 березня 2015 року у справі № 638/22342/14-ц, № 2/638/992/15, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.03.2015р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2015 року та набрало законної сили, шлюб між подружжям розірвано з вини дружини у звязку з тим, що дружина не піклувалась про сімю належним чином. Судовим розглядом справи встановлено припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами з 12 жовтня 2014 року, з часу припинення спільного проживання подружжя.

Таким чином, зазначеним рішенням суду встановлено обставини, а саме припинення фактичних шлюбних відносин та окреме проживання сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 12 жовтня 2014 року, що не підлягає доказуванню в спорі про поділ майна подружжя, в якому беруть участь ті самі особи, в силу ч.3 ст. 61 ЦПК України.

Також судом досліджено копію товарного чеку Ресторанно-готельного комплексу «Купава» ФОП ОСОБА_15, показання свідків, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які суд розцінює як письмові докази, та роздруківка судового засідання з допитом свідка ОСОБА_1 в цивільній справі № 638/22342/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що перебувала в провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова.

Зазначені докази в їх сукупності підтверджують, що спільне господарство подружжя не веде, з 12 жовтня 2014 року проживає окремо.

Вимога про встановлення факту обґрунтовано обєднана позивачем за зустрічним позовом з вимогами про право, так як в силу статей 234, 256-258 ЦПК України суд за заявою особи може встановити інші факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих або майнових прав фізичних осіб. За наявності спору про право вимога про встановлення факту повинна розглядатися в одному позовному провадженні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015р. (реєстр. № 42576431).

Вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 та машиномісце № 27 в підвалі будинку № 20-В по вулиці Культури в місті Харкові на підставі ч. 6 ст. 57 СК України підлягає задоволенню.

Статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, або майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, або майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, тощо. Відповідно до ч.6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у звязку з припиненням фактичних шлюбних відносин.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року (реєстр. № 44666116), постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (реєстр. № 46301638) щодо неоднозначного застосування норм статей 57, 60 СК України, що є обовязковими у разі правозастосування відповідних норм права в силу ст. 3607 ЦПК України, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Враховуючи, що судом було встановлено припинення шлюбних відносин між подружжям до придбання спірних квартири та машиномісця, а також встановлено їх придбання за особисті кошти ОСОБА_2 суд визнає приналежність ОСОБА_2 квартири № 87 та машиномісця № 27 в будинку № 20-В по вулиці Культури в місті Харкові на праві особистої приватної власності.

Посилання ОСОБА_1 на намір придбати та замовити меблі в зазначену квартиру та надана до матеріалів справи специфікація від 07.11.2014р. на замовлення меблів для дитячої кімнати не спростовують зазначених висновків суду, так як не містить посилання на спірну квартиру, не містить доказів замовлення та встановлення відповідних меблів. Матеріали справи містять фотографії спірної квартири, яка повністю мебльована і не містить меблів, які замовляла ОСОБА_1

Вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю інвестиційних сертифікатів іменних бездокументарних ПВІФ «ТАУ» НВЗТ, емітент ПрАТ «КУА «Національний резерв», розміщених на рахунку в цінних паперах, відкритому на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Креді ОСОБА_4» загальною кількістю 792092 штук, номінальною вартістю 1,00 грн., підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Виходячи з взаємозвязку норм ст. ст. 60, 61, п. 3 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України майно, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто є особистою приватною власністю кожного з подружжя.

Як було зазначено вище, на підставі звіту незалежного аудитора стосовно активів громадянина України ОСОБА_2 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) станом на 06 лютого 2015 року та джерел їх формування, виготовлений ТОВ «АУДИТОРСЬКА ФІРМА «РЕВІЗОР», судом встановлено, що станом на 31 травня 2015 року ОСОБА_2 був отриманий дохід в сумі 26223741,00 гривень, що еквівалентно 5616005,00 доларів США. Вказана сума коштів в подальшому, а саме з 01.06.2005р. по 31.12.2014р., була внесена ОСОБА_2 на депозитні рахунки в банківських установах, зокрема в ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7», за якими нараховувались та були отримані проценти, витрачались на придбання корпоративних прав ТОВ «Слобожанський миловар», інвестиційних сертифікатів ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв».

Відповідно до висновку зазначеного звіту незалежного аудитора, інвестиційні сертифікати ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», які розміщені на рахунку в цінних паперах, відкритому на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Креді ОСОБА_4», набуті ним у власність за рахунок власних коштів та активів, отриманих до 31.05.2005р.

Судом також досліджена довідка ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» №04/05 від 06.02.2015р., в якій зазначено, що ОСОБА_2 придбав зазначені вище інвестиційні сертифікати за власні грошові кошти, що підтверджується дослідженими аудитором договорами купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів цього фонду, регламентом та проспектом емісії фонду.

До матеріалів справи позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 надано копію виписки з рахунку у цінних паперах № 300608-UA10004050 в ПАТ «Креді ОСОБА_4» станом на 31 грудня 2014 року, згідно якої на його рахунку у цінних паперах ОСОБА_2 в депозитарній установі ПАТ «Креді ОСОБА_4» обліковуються інвестиційні сертифікати ПрАТ «КУА «Національний резерв» (ПВІФ «ТАУ» НВЗТ), код цінних паперів UA4000172647, номінальною вартістю 1,00 грн., кількістю 792092 штук (т.3 а.с. 119).

На підставі досліджених судом доказів на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсиббанк» станом на час розгляду спору судом обліковуються кошти в сумі 26,59 грн., в ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії» обліковуються кошти в сумі 427,76 грн., в ПАТ «Креді ОСОБА_4» обліковуються кошти в загальній сумі 113,65 євро, 838,79 доларів США, 18334,97 гривень, в АТ «Укрексімбанк» обліковується 4180,24 євро, 688,42 грн.

Враховуючи досліджені судом докази, а саме банківські виписки, довідки, звіт незалежного аудитора, пояснення сторін, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на грошові кошти на зазначених банківських рахунках.

Вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя коштовних речей індивідуального використання не підлягає задоволенню, так як відсутнє порушення права позивача.

Відповідно до умов п. 3 шлюбного договору від 03.06.2005р. все майно, набуте кожним із подружжя за договорами дарування, в тому числі коштовні речі індивідуального користування, належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Подаровані згідно пояснень відповідача ОСОБА_2 дружині коштовні речі індивідуального користування, зазначені ним у зустрічному позові, а саме: наручний годинник «Шопард» з діамантами вартістю 35000 доларів США; наручний годинник «Ролекс «Дайтона» золотий вартістю 35000 доларів США; наручний годинник «ОСОБА_22 бай ОСОБА_22» з діамантами вартістю 45000 доларів США; наручний годинник «Хубло» вартістю 15000 доларів США; наручний годинник «Шанель» вартістю 5000 євро; наручний годинник «Крістіан Діор» вартістю 5000 євро; золоту обручку з діамантом загальною вагою 3 карата вартістю 20000 доларів США; золоті сережки з діамантами (по 1,5 карата) загальною вагою 3 карата вартістю 15000 доларів США; норкову шубу італійську вартістю 30000 доларів США; шубу з хутра лисиці вартістю 8000 доларів США; шубу з хутра шиншили вартістю 5000 доларів США; колекцію сумок «Крістіан Діор», «Шанель», «Хлое» загальною вартістю 50 000 євро; сумку колекційну вінтажну «Хермес Біркін» зі шкіри крокодилу вартістю 10 000 євро; сумку колекційну «Келлі» вартістю 7 500 євро; сумку колекційну «Хермес Біркін» чорного кольору вартістю 7 000 євро; сумку колекційну «Хермес Біркін» білого кольору вартістю 5 000 євро; сумку колекційну «Хермес Біркін» червоного кольору вартістю 5 000 євро, всього загальною вартістю 7813665,00 гривен, належать ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі умов шлюбного договору і окремого захисту в судовому порядку шляхом визнання права власності не потребують.

Надані позивачем ОСОБА_1 та її представниками докази та пояснення не спростовують зазначених висновків суду.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести належними і допустимими доказами ті обставини, якими вона обґрунтовує свої пояснення або заперечення.

Відповідно до п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України 12.06.2009р. № 2 «Про застосування норм цивільного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази (стаття 64 ЦПК).Виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Суд не бере до уваги докази, що є недопустимими (ст. 59 ЦПК України) та неналежними (ст. 58 ЦПК України).

Надані позивачкою ОСОБА_1 докази, що містять відомості про фінансовий стан та майно ТОВ «Слобожанський миловар» (т. 2 а.с. 3-81, т. 4 а.с. 131-171) не відносяться до предмету спору, тому є неналежними, не містять реквізитів документу, суд не обізнаний з джерелом їх походження, отже вони є недопустимим і не враховуються судом в силу статей 58, 59 ЦПК України.

Суд також вважає неналежними доказами надані ОСОБА_2 копію книги обліку доходів та витрат, як таку, що не відносяться до предмету спору.

Суд ставиться критично до посилання сторін на статті, розміщені в Інтернет-виданнях, так як вони не є допустимим доказами у справі.

Подані сторонами скарги та заяви про порушення кримінального провадження щодо показань свідків, письмових доказів у справі не спростовують висновків суду, не є підставою для неврахування доказів в силу ст.ст. 58-60 ЦПК України. Суд враховує обставину, встановлену ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі № 638/22342/14-ц, у відношенні ОСОБА_2, а саме що збільшенням скарг, в т.ч. до правоохоронних органів, ОСОБА_1 намагається чинити тиск на іншу сторону спору, що є несумісним з засадами цивільного судочинства.

Щодо аудиторського висновку ТОВ «Аудиторська фірма «Ревізор» (т.3 а.с. 133-136) суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Письмові докази, як встановлено ст. 64 ЦПК України, це будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру, або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Позивачка ОСОБА_1 не довела неналежність або недопустимість зазначеного доказу, отже суд надає йому оцінку в сукупності з іншими доказами у справі.

В матеріалах справи міститься заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 червня 2015 року у справі № 638/7129/15-ц, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відновлення становища, що існувало до порушення прав, встановлено факт придбання ОСОБА_2 за рахунок власних особистих коштів квартири № 87 та машиномісця № 27 в будинку № 20-В по вул. Культури в місті Харкові, автомобіля ОСОБА_9, 2004р.в., держномер АХ 2777АК, інвестиційних сертифікатів ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», які розміщені на рахунку ОСОБА_2 в цінних паперах в ПАТ «Креді ОСОБА_4», грошових коштів на рахунках ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_23», корпоративних прав в ТОВ «Слобожанський миловар», ТОВ «Хімімпекс», акцій ПрАТ «ХАРМ». Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 14.07.2015р. відмовлено у перегляді зазначеного заочного рішення, однак відсутні докази набрання заочним рішенням законної сили та відомості щодо його апеляційного оскарження, тому такий доказ не враховується судом.

Щодо застосування до вимоги про визнання недійсним шлюбного договору в частині наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

За змістом частини першоїстатті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюванийзакономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний закономінтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятоїстатті 267 ЦК Українипозивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним шлюбного договору в частині, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення зустрічного позову, понесені відповідачем судові витрати підлягають стягненню з позивача пропорційно до задоволених вимог. Стягненню з позивача на користь відповідача підлягають судові витрати в частині сплаченого судового збору за вимогою про встановлення факту в сумі 121,80 грн. та в частині суми сплаченого судового збору за майновими вимогами, пропорційно до задоволених вимог, в сумі 2799,76 грн., всього 2921,56 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 грудня 2014 року у справі про вжиття заходів забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, накладено арешт на квартиру № 87 та паркомісце № 27 в будинку № 20 по вул. Культури в м. Харкові, інвестиційні сертифікати в ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», що належать ОСОБА_2 та обліковуються на рахунку в цінних паперах, відкритому на його імя в ПАТ «Креді ОСОБА_4», 100% акцій у Приватній акціонерній компанії з обмеженою відповідальністю «Сансан ЛТД», зареєстрованому відповідно до законодавства Республіки Кіпр, реєстраційний номер НЕ 318183, грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2 в банківських установах, а саме: ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Банк Восток», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7», ПАТ «Прокредитбанк».

Представником відповідача ОСОБА_2 через канцелярію суду 19.05.2015р. подана заява про скасування вжитих зазначеною ухвалою заходів забезпечення позову у справі. Заява обґрунтована тим, що арешт накладено на майно, що не належить відповідачеві, заходи забезпечення позову порушують права третіх осіб, тощо.

Відповідно до ч.6 ст. 154 ЦПК України у разі, якщо у задоволенні позову буде відмовлено, вжиті судом заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання рішенням суду законної сили, однак суд може одночасно з ухваленням судового рішення скасувати вжиті в його забезпечення заходи.

На підставі заяви представника відповідача, відповідно до ч.6 ст. 154 ЦПК України вжиті судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя та визнання частково недійсним шлюбного договору в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно та встановлення правового режиму майна задовольнити частково.

Встановити факт окремого проживання та припинення ведення спільного господарства ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 12 жовтня 2014 року.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2) квартиру АДРЕСА_1.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2) машиномісце № 27 в будинку № 20-В по вул. Культури в м. Харкові.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2) інвестиційні сертифікати іменні бездокументарні ПВІФ «ТАУ» НВЗТ, емітент ПрАТ «КУА «Національний резерв», які розміщені на рахунку в цінних паперах №300608-UA10004050, відкритому на імя ОСОБА_2, в ПАТ «Креді ОСОБА_4», МФО 300614, загальною кількістю 792092 штук номіналом 1 грн.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2) грошові кошти на рахунках, відкритих на імя ОСОБА_2, в наступних банківських установах, а саме: ПАТ «Укрсиббанк»; ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії»; ПАТ «Креді ОСОБА_4»; ПАТ «Державний ОСОБА_7 України».

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2) автомобіль ОСОБА_8 2004 р.в., держномер АХ 2777 АК.

В іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір пропорційно до задоволених за зустрічним позовом вимог в сумі 2921,56 грн.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 04.12.2014р. у справі №638/21336/14-ц (провадження №2/638/7724/14) про забезпечення позову, а саме скасувати арешт квартири АДРЕСА_5; паркомісця № 27 в будинку № 20 по вул. Культури в м. Харкові; інвестиційних сертифікатів ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», які належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунку в цінних паперах № 300608-UА 10004050, відкритому в ПАТ «Креді ОСОБА_4»; 100% акцій у Приватній акціонерній компанії з обмеженою відповідальністю «Сансан ЛТД», зареєстрованої відповідно до законодавства Республіки Кіпр, реєстраційний номер HE 318183, адреса Кіпр, Лімассол, 3030, ОСОБА_5, Арх. Макароуіп, 195; грошових коштів, що знаходяться на рахунках в банківських установах: ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «ОСОБА_6 Сбербанку Росії», ПАТ «Банк Восток», ПАТ «Креді ОСОБА_4», ПАТ «Державний ОСОБА_7», ПАТ «Прокредитбанк».

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя