Ухвала суду № 47876051, 29.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6805/15 Справа № 206/2400/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Румянцев О. П. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про стягнення належних працівнику при звільненні сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом до публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (далі - ПАТ «Мостобуд») про стягнення належних працівнику при звільненні сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також моральної шкоди, мотивуючи тим, що з 01 липня 2009 року по 01 липня 2014 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельному загоні №12 ПАТ «Мостобуд» на посадах майстра будівельних і монтажних робіт.

Вказував на те, що починаючи з листопада 2012 року відповідач не виплачував йому заробітну плату,та не сплачував кошти на відрядження, посилаючись на фінансові труднощі.

Загальний розмір заборгованості відповідача перед ним з листопада 2012 року по 01 липня 2014 року складає 44.703 грн.73 коп.

Зазначав, що Самарським районним судом м.Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з відповідача на його користь нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та витрат на відрядження за період з листопада 2012 року по листопад 2013 року у розмірі 39.502 грн.89 коп.

Посилаючись на те, що сума присуджена до стягнення 11 березня 2014 року, а він сам 01 липня 2014 року звільнився та при звільнені йому не було виплачено заборгованість по заробітній платі та кошти на відрядження, чим, крім іншого завдано йому моральну шкоду, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 5.200 грн.84 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44.605 грн.50 коп., а також 50.000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ПАТ «Мостобуд» заборгованість по заробітній платі у розмірі 5.200 грн. 84 коп., суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 4.333 грн. 43 коп. та 5.000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом його збільшення до 44.605 грн.50 коп., посилаючись на те, що в цій частині суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 з 01 липня 2009 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельному загоні №12 на посаді майстра будівельних і монтажних робіт(а.с.4).

Відповідно до довідки ПАТ «Мостобуд» «Мостобудвельний загін №12» заборгованість по заробітній платі перед позивачем ОСОБА_2 станом на липень 2014 року за період з листопада 2012 року по липень 2014 року складає 44.703 грн. 73 коп. (а.с.9).

11 березня 2014 року Самарським районним судом м.Дніпропетровська було видано судовий наказ №206/1459/14-ц, згідно якого з відповідача на користь позивача було стягнено заборгованість по заробітній платі у розмірі 39.502 грн.89 коп. за період з листопада 2012 року по листопад 2013 року (а.с.11).

01 липня 2014 року позивач ОСОБА_2 звільнився за власним бажанням, при звільненні йому не було виплачено заробітну плату за період з листопада 2013 року, що складає 5.200 грн.84 коп.

Відповідно до положень ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання відповідача сплатити позивачу заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки розрахунку та моральну шкоду з урахуванням глибини таких страждань, обставин, при яких була заподіяна шкода, ступеня вини відповідача, вимог розумності і справедливості, керуючись названими нормами закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Так, ч.1 ст.94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст.115 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про оплату праці» передбачено порядок та умови виплати заробітної плати.

У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 судам роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, передбачений ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

При цьому відсутність фінансування та грошових коштів у підприємства, установи, організації не позбавляє його обов'язку з виплати належних працівникові грошових коштів та не звільняє від відповідальності за невиконання цього обов'язку.

Правила обчислення середнього заробітку передбачені ч.2 ст.235 КЗпП України, ст.27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 розділу ІV Порядку).

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення його з роботи.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції для розрахунку повинен був взяти жовтень та листопад 2013 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розрахунок чітко встановлено законодавством України.

Посилання апелянта на те, що для розрахунку потрібно брати мінімальну заробітну плату є хибним.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що базою для вирахування середньої заробітної плати має бути сума не меншою за посадовий оклад, колегія суддів до уваги не приймає та відноситься до них критично.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2015 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.