Ухвала суду № 47866981, 27.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2015 року м. Київ К/800/54413/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року

у справі № 821/724/13-а

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми «Пані Крістіна»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватна виробничо-комерційна фірма «Пані Крістіна» звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року, позов задоволено. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 12.11.2012 року № 0008002200, № 0007992200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржників не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 року відповідачем складено акт від 31.10.2012 року №2385/22-1/23135010, яким встановлено порушення, зокрема, п.138.2 ст.138, пп. 39.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст.ст. 216, 228, 626 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на суму 2 488 878, 00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст.ст. 216, 228, 626 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 192 563, 00 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 1 586 397, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 року: - №0007992200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 560 917, 50 грн., з яких за основним платежем - 2 488 878, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 72 039, 50 грн.: - №0008002200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 217 171, 50 грн., з яких за основним платежем - 1 586 397, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 630 774, 50 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами ПП «Оліяторг», ТОВ «Укрзерногрупп», ТОВ «Благо Юг».

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час періоду, який перевірявся, позивач мав господарські правовідносини із ПП «Оліяторг», ТОВ «Укрзерногрупп», ТОВ «Благо Юг».

Встановлено, що ПП «Оліяторг» та ТОВ «Укрзерногрупп» поставляли позивачу соняшникову олію. Фактичне здійснення поставок підтверджується наданими позивачем первинними документами, а саме: відповідними договорами, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, податковими накладними. Здійснення оплати за вказаними операціями підтверджується банківськими виписками.

Встановлено також, що поставлену олію соняшникову позивач в подальшому використав в господарській діяльності, а саме для вироблення майонезу.

Що стосується ненадання до перевірки сертифікатів якості, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ці документи не є документами бухгалтерського або податкового обліку, а податковий орган не має компетенції щодо перевірки їх наявності та відповідності. Крім того, головний технолог ПВКФ «Пані Крістіна» Спивак Д.М. у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що сертифікати якості товарів, які використовуються у виробництві, зберігаються протягом місяця з моменту реалізації товарів у торгівельну мережу. Сертифікати якості були видані ВАТ «Київський маргариновий завод», з яким контрагент позивача - ПП «Оліяторг» уклало договір про виконання робіт щодо очищення та переробки соняшникової олії.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що ПП «Оліяторг» у деклараціях за квітень, травень 2011 року у складі податкових зобов'язань відобразило ПДВ по операціях з позивачем, що не заперечувалось відповідачем.

З приводу господарських правовідносин із ТОВ «Благо Юг» судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач від вказаного контрагента отримував товари (плівку).

З'ясовано, що ТОВ «Благо Юг» як на момент проведення господарських операцій з позивачем, так і на день складання податковою інспекцією акта про неможливість здійснення зустрічної звірки було зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та було платником податку на додану вартість.

Щодо відсутності у ТОВ «Благо Юг» основних фондів, складських приміщень, автотранспортних засобів, найманих працівників, то в цьому випадку суд касаційної інстанції зазначає, що така позиція податкового органу правомірно не прийнята судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від його господарських та виробничих можливостей.

Разом із тим, доводи відповідача стосовно непідтвердження реальності згаданих вище господарських операцій базуються в основному на підставі висновків актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що така позиція податкового органу правомірно не прийнята судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов договірних відносин позивача із його контрагентами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що наявні у матеріалах справи первинні документи, підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та засвідчують правомірність включення до складу витрат та податкового кредиту суми коштів, сплаченої на виконання таких операцій.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі № 821/724/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук