Ухвала суду № 47866965, 22.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2015 р. м. Київ К/9991/16722/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Кохан О.С.,

представника позивача Карасової Н.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 по справі №2а-4365/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» 07.03.2012 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.03.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 1.28.1 пункту 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 №288/4509.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» за лютий 2010 року від 09.04.2010 №42716.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.12.2, 5.12.4 пункту 5.12 розділу 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого на наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 за №702/10982, що призвело до безпідставного заявлення підприємством суми бюджетного відшкодування у розмірі 919953,00грн., оскільки протягом останніх дванадцяти місяців Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» мало обсяги оподатковуваних операцій у сумі 79973,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва складено акт від 23.04.2010 №2726/07-10/33594435 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010 №0000230710/0/15456, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 2 місяць 2010 року у розмірі 919953,00грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача було залишено без задоволення, у зв'язку з чим податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.07.2010 №0000230710/1, від 05.10.2010 №0000230710/2.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач протягом останніх дванадцяти місяців мав обсяги оподатковуваних операцій у сумі 79973,00грн., то він не мав права на бюджетне відшкодування у розмірі 919953,00грн., оскільки зазначений податковий кредит було формовано не в результаті придбання основних фондів, а в результаті здійснення незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи, які на момент подання заяви про повернення бюджетного відшкодування не стали основними фондами.

Разом з тим, зазначені висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не мають права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів за рішенням Кабінету Міністрів України); мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509, відповідно до якого це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби».

Таким чином, якщо понесені підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування, що свідчить про неправомірність податкового-повідомлення рішення про його зменшення.

В той же час, порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог підпункту 7.7.4 пункту 7.7. статті 7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету).

Згідно з підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу

Таким чином, для правильного вирішення справи судам необхідно перевірити наявність підстав для стягнення на користь товариства бюджетного відшкодування, а саме з'ясувати обставини справи щодо наявності чи відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту; перевірити фактичну сплати податку на додану вартість в ціні товару (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); а також з'ясувати чи дотримано позивачем процедури заявлення до відшкодування суми від'ємного значення податку на додану вартість, передбаченої підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказані обставини відповідно до вимог статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України є предметом доказування у даній справі та мають суттєве значення для правильності вирішення даного спору, проте, судами попередніх інстанції не досліджені.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаус» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 по справі №2а-4365/11/2670 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв