Ухвала суду № 47866765, 22.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Київ К/800/19052/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013 по справі №2а-2681/12/1370 (№125452/12/9104) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдизайнгруп» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдизайнгруп» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.02.2012 №0000572320/3802 та №0000542320/3801.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби 03.04.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.04.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Личаківському районі міста Львова було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдизайнгруп» з питань взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж» за період з 01.12.2010 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 110599,00грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 138683,00грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на акті Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську від 11.11.2011 №803/23-35554567 про результати зустрічної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж», яким встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій з огляду на неможливість їх проведення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж».

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Личаківському районі міста Львова складено акт від 07.01.2012 №75/23-2/34668062 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.02.2012 №0000572320/3802, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 138684,00грн., в тому числі за основним платежем - 138683,00грн., штрафна санкція - 1,00грн.; та від 17.02.2012 №0011102340, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 110600,00грн., в тому числі за основним платежем - 110599,00грн., штрафна санкція - 1,00грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором; податковими накладними»;актами виконаних робіт; платіжними дорученнями; ескізним проектом фасаду будівлі стадіону у місті Львові в двох варіантах; ескізним проектом дизайну інтер'єрів основної будівлі стадіону у місті Львові; проектними пропозиціями по об'єкту.

Крім того, судами встановлено, що Національним агентством з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів було погоджено залучення позивачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж» як субпідрядну організацію до виконання проектних робіт по будівлі стадіону у місті Львові.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж».

Враховуючи викладене, за встановлених судами обставин, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013 по справі №2а-2681/12/1370 (№125452/12/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв