Ухвала суду № 47866688, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2015 р. м. Київ К/800/66256/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., секретар судового засідання у

Вищому адміністративному суді України - Міщенко Ю.М.,

секретар судового засідання у

Чернівецькому окружному адміністративному суді - Деник Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за касаційною скаргою Сторожинецького міжрайонного управління водного господарства

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року

у справі № 824/2201/14-а

за позовом Сторожинецького міжрайонного управління водного господарства

до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Сторожинецьке міжрайонне управління водного господарства звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, які зазначені у касаційній скарзі.

Представник відповідача заперечив щодо касаційної скарги, вважає її безпідставною, посилаючись на законність та обгрунтованність рішень судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової перевірки Сторожинецького міжрайонного управління водного господарства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року відповідачем складено акт від 21.05.2014 року № 191/24-10-22/01033711, яким встановлено порушення п.п. «а» п. 198.1, п.п. 198.3, 198.6 ст.198, п.п. «и» п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п.п. 5, 6 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2013 року в розмірі 156 581, 00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2014 року №0000602200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 195 726, 00 грн., з яких за основним платежем - 156 581, 00 грн. та 39 145, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтвердилося під час судового розгляду.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дано визначення податкового кредиту. Це - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, за змістом п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Надання платником податку всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою отримання податкової вигоди, є передумовою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні і/або суперечливі.

Суд не повинен обмежуватися формальною перевіркою представлених платником податку документів вимогам закону, а зобов'язаний оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей.

Натомість судами першої та апеляційної інстанцій, не здійснено оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи, у сукупності та взаємозв'язку і при вирішенні спору не виключено внутрішніх протиріч та розбіжностей, які в них містилися.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.12.2013 року між Сторожинецьким міжрайонним управлінням водного господарства (Підрядник) та ТОВ «Автотранс Маркет» (Субпідрядник) укладено договір субпідряду № 142 про виконання робіт по берегоукріпленню на р. Сірет в с. Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивачем надано податкову накладну, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт, лист управління Державної казначейської служби України в Сторожинецькому районі Чернівецької області, яким підтверджено факт реєстрації фінансових зобов'язань по ТОВ «Автотранс Маркет».

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши вказані докази, дійшли висновку про непідтвердженість факту реального виконання робіт по берегоукріпленню на р. Сірет в с. Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області ТОВ «Автотранс Маркет».

При цьому на думку судів попередніх інстанцій, про відсутність фактичного здійснення господарських операцій свідчить, зокрема, той факт, що в податковій накладній, довідці про вартість виконаних будівельних робіт, акті приймання виконаних будівельних робіт, зазначено договір від 21.12.2013 року не № 142, а № 31.

У даному випадку колегія суддів зазначає, що позивач в обгрунтування позову зазначав, про те, що такі недоліки первинних документів пов'язані з внутрішньою реєстрацією договору. На підтвердження вказаних обставин позивач додавав додаткову угоду до договору субпідряду від 21.12.2013 року та книгу реєстрації договорів. Однак такі доводи та докази суди безпідставно залишили без оцінки та поза увагою.

Крім того, вирішуючи спір, суди зазначили, що в акті приймання виконаних будівельних робіт та довідці про вартість виконаних будівельних робіт відсутні дати підписання цих документів та прізвища й ініціали посадових осіб, що їх підписали, однак, вказані обставини не є безумовним свідченням нездійснення господарської операції, оскільки окремі недоліки в оформлені документів за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податків товарів/послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Зазначаючи про те, що позивачем не надано на підтвердження фактичного здійснення господарської операції за договором субпідряду робочого проекту і кошторисної документації, документів, які підтверджують перевірку податкової правосуб'єктності ТОВ «Автотранс Маркет», суди попередніх інстанцій не вжили заходів щодо офіційного з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, та залишили поза увагою те, що позивач зазначав про неможливість їх надання до суду, оскільки вони вилучені слідчими органами. На підтвердження вказаних обставин позивачем додано лист Відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів учинених організованими групами, злочинними організаціями Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області від 04.08.2014 року №4 «ОЗ»/788 та опис речей документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 28.04.2014 року.

Посилання податкового органу на результати проведення перевірок контрагента позивача не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому податкове законодавство не ставить в залежність право платника на формування витрат та податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення.

Крім того, відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 122-1, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Сторожинецького міжрайонного управління водного господарства задовольнити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року у справі № 824/2201/14-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук