Ухвала суду № 47866670, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2015 р. м. Київ К/800/49609/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., секретар судового засідання - Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Бобринець-Агро-К»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 року

у справі № 811/1863/13-а

за позовом Приватного підприємства «Бобринець-Агро-К»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємства «Бобринець-Агро-К» (далі - ПП «Бобринець-Агро-К») звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.05.13 року №0000882240, №0000892240.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 року апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задоволено. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі № 811/1863/13 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, які зазначені у касаційній скарзі.

Відповідач, який повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання, явку свого представника до суду не забезпечив, а тому справа, за рішенням колегії суддів, розглядалася за відсутності його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Бобринець-Агро-К» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Алікон» за лютий 2012 року за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 та з ТОВ «Атонс» за грудень 2011 року складено акт від 29.04.2013 року № 77/22-4/37168396, яким встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п. 198.6, п. 198.2 ст. 198, п. 209.2, п. 209.3 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого: за грудень 2011 року занижено значення рядка 14 по скороченій декларації позитивного значення суми податку на додану вартість, яка підлягає донарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок с/г підприємства, всього в сумі 263 500, 00 грн.; за березень 2012 року завищено значення рядка 15 по скороченій декларації з податку на додану вартість всього на суму 77, 00 грн. та відповідно занижено позитивне значення суми податку на додану вартість (рядок 14 по скороченій декларації) всього в сумі 127 573,00 грн. та в результаті чого завищено рядок 18 декларації «Перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов'язання звітного періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» в сумі 127 650, 00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2013 року: - №0000882240, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 329 375, 00 грн., з яких 263 500, 00 грн. - за основним платежем, 65 875 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000892240, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 77,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених вище норм ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Атонс», ТОВ «Алікон», оскільки фактично такі операції не здійснювалися.

Суд першої інстанції погодився з такими висновками податкового органу, однак задовольнив позовні вимоги, посилаючись на те, що оскільки позивач зареєстрований суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, підстави для застосування до позивача наслідків п. 123.2 ст.123 Податкового кодексу України відсутні. Окрім того, суд цієї інстанції послався на помилковість винесення оскаржуваного рішення, оскільки перевіркою не встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ та завищення від'ємного значення суми, розрахованої згідно з п.200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, скасував його та у задоволенні позову відмовив, посилаючись на непідтвердження під час судового розгляду фактичного здійснення господарських операцій контрагентами позивача та наявності підстав для застосування до позивача наслідків п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про непідтвердженість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, враховуючи таке.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дано визначення податкового кредиту. Це - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, за змістом п. 198.2 ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Надання платником податку всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою отримання податкової вигоди, є передумовою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні і/або суперечливі.

Суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності представлених платником податку вимогам Податкового кодексу України, а повинен оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей.

Натомість судами першої та апеляційної інстанцій, не здійснено оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи, у сукупності та взаємозв'язку і при вирішенні спору не виключено внутрішніх протиріч та розбіжностей, які в них містилися.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (покупець) та ТОВ «Атонс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару (нітроамофоска). Крім того, позивач також уклав з ТОВ «Алікон» договір поставки товару (амофос).

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження фактичної передачі товару на підставі наведених вище договорів позивач надав накладні, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, виписки з банківського рахунку, картки складського обліку матеріалів, прибуткові ордери, акти про використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, ядохімікатів та гербіцидів,

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши вказані докази, дійшли висновку про непідтвердженість факту реального отримання товару.

При цьому, на думку судів попередніх інстанцій, про відсутність фактичного здійснення господарських операцій свідчить, зокрема, той факт, що позивачем не надано доказів транспортування товару, документів на підтвердження якості відвантажених агрохімікатів, їх відповідності санітарно-гігієнічним вимогам, а також вимогам до пакування та маркування, не надано журналу реєстрації довіреностей на підтвердження видачі довіреностей своїм уповноваженим особам на отримання від ТОВ «Атонс» та ТОВ «Алікон».

У даному випадку колегія суддів зазначає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання/поставки товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару неподання документів про перевезення товару не може бути підставою для невизнання права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Слід зазначити і те, що відсутність окремих документів, за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податків товарів/послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій, а відтак твердження відповідача про те, що відсутність документів, які підтверджують якість товарів, так само і журналу реєстрації довіреностей, свідчать про відсутність поставки товару, не може бути безумовним свідченням безтоварності операцій.

Крім того, вирішуючи спір та роблячи висновок про безтоварність господарських операцій, суди зазначили, що допуски на право роботи з пестицидами і агрохімікатами, чинні у 2011-2012 роках, ТОВ «Атонс» та ТОВ «Алікон» не видавалися, вказані підприємства не звітували до органів статистики, однак, на думку колегії суддів, вказані обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, є лише свідченням допущення порушень контрагентами, які знаходяться поза межами впливу позивача. Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на отримання податкової вигоди від дотримання контрагентом вимог законодавства у сфері ліцензування та статистики.

Посилання податкового органу на результати проведення перевірок, якими встановлено неможливість здійснення ТОВ «Атонс» та ТОВ «Алікон» поставок товарів у періоди, що перевірялися, з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу ресурсів та персоналу, економічно необхідних для цих операцій, не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення суду першої та апеляції інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Бобринець-Агро-К» задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 року у справі № 811/1863/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук