Ухвала суду № 47849213, 29.07.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року справа №805/963/15-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участю позивача особисто, представника відповідача Віціної О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2015 року у справі № 805/963/15-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 05.03.2015 року (згідно поштового штемпелю на конверті) звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 03.08.2000 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 03.04.2012 року займав посаду оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу з боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп УБОЗ ГУМВС в Донецькій області. В лютому 2015 року він був звільнений за порушення дисципліни.

Позивач просив: визнати незаконними та скасувати накази ГУМВС в Донецькій області від 12 січня 2015 року № 56 та від 11 лютого 2015 року № 47 о/с; поновити його на посаді оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп УБОЗ ГУМВС в Донецькій області; стягнути з ГУМВС в Донецькій області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на службі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2015 року у справі № 805/963/15-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на норми Кодексу адміністративного судочинства України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України та Конституцію України, та зазначає, що з його боку не було порушено жодної вимоги будь-якого нормативно-правового акту, котра б стала приводом для звільнення його з займаної посади за порушення дисципліни. Крім того, апелянт вказав, що суд першої інстанції свою відмову у задоволені позову обґрунтував тим, що неважливо яке адміністративне порушення скоїв позивач, неважливо яке покарання передбачено за це порушення, неважливо яка шкода нанесена цим порушенням, важливий лише сам факт складання відносно позивача адміністративного протоколу і винесення постанови від 12.12.2014 року, які, на думку суду, є додатковим доказом перешкоди проведенню процесуальних дій слідчо-оперативної групи. Такий висновок суду першої інстанції апелянт вважає незаконним та зазначає, що в розумінні ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України важкість проступку, а не лише факт його скоєння, є визначальним при виборі заходу дисциплінарного впливу. Крім того, позивач вказав на те, що відповідачем не було враховано, що відмова надати слідчому техпаспорт та ключі не є перешкодою роботі слідчого і за своєю юридичною природою є кримінальним правопорушенням. І якщо він дійсно би скоїв подібні дії, відомості про них підлягали внесенню в ЄРДР, а його вина повинна бути підтверджена вироком суду.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти доводів апеляційної скарги, на електронну адресу суду надіслав письмові заперечення, які підтримав у судовому засіданні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судами обох інстанції встановлено, що з 3 серпня 2000 року позивач ОСОБА_3 перебував на службі в органах внутрішніх справ, що підтверджується записом у його трудовій книжці серії НОМЕР_7 (а.с.11).

Відповідно до довідки СКЗ УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області від 25.03.2015 року позивач з квітня 2012 року проходив службу в УБОЗ ГУМВС в Донецькій області, з 12 листопада 2012 року працював оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп УБОЗ ГУМВС в Донецькій області, перебуваючи у спеціальному званні «майор міліції» (а.с. 59).

На підставі наказу ГУМВС в Донецькій області від 06 листопада 2014 року № 1821 «Про покладання тимчасового виконання обов'язків» з 10 листопада 2014 року на строк до чотирьох місяців на ОСОБА_3 покладено тимчасове виконання обов'язків за невакантною посадою оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського районного відділу ГУМВС в Донецькій області (далі - Володарський РВ) (а.с.87).

З врахуванням довідки щодо подій 12.12.2014 року за участю ОСОБА_3, за резолюцією керівника відповідача від 16.12.2014 року, був виданий наказ № 2134 від 18 грудня 2014 року «Про призначення службового розслідування» за фактом затримання оперуповноваженого УБОЗ ГУМВС в Донецькій області майора міліції ОСОБА_3 працівниками ДВБ МВС України та ВДАІ м. Маріуполя у зв'язку з порушенням транспортної дисципліни, проведення якого доручено керівнику та працівникам УКЗ ГУМВС в Донецькій області відповідно до їх посадових інструкцій, підготовка висновку покладена на старшого інспектора з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС в Донецькій області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4 (а.с.149).

В матеріалах справи наявний висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни з боку майора міліції ОСОБА_3 від 12 січня 2015 року, в якому запропоновано за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст.ст. 5, 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилось у неналежному дотримані службової дисципліни та чинного законодавства України, перешкоджанні проведенню слідчих дій СОГ Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області на місці події та ненаданні документів на автомобіль «Mersedes-Benz 220 CDI» д.н. НОМЕР_4, оперуповноваженого УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області майора міліції ОСОБА_3 звільнити з органів внутрішніх справ (а.с. 123-127).

Під час проведення службового розслідування встановлено наступне.

12 грудня 2014 року приблизно о 15 год. 40 хв., знаходячись після добового чергування у складі СОГ, ОСОБА_3 рухався у м. Маріуполі по вул. Георгіївській на автомобілі «Mercedes-Benz 220 CDI», д.н. НОМЕР_4.

В районі будинку № 2 по вул. Георгіївській автомобіль був зупинений ІДПС ВДАІ м. Маріуполя УДАІ ГУМВС в Донецькій області старшиною міліції ОСОБА_5, який спільно з ІДПС цього ВДАІ прапорщиком міліції ОСОБА_6 та працівниками ДВБ МВС України, здійснював нагляд за дорожнім рухом.

Під час перевірки документів позивача у співробітників ДАІ виникли сумніви щодо достовірності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8, виданого 20 лютого 2007 року Святошинським МРЕВ ДАІ. Позивач відмовився надати автомобіль для огляду щодо перевірки відповідності номерів агрегатів автомобіля свідоцтву.

Цього ж дня вказаний факт внесено до журналу ЄО Жовтневого РВ за № 18953, а на місце події направлена слідчо-оперативна група.

Виїздом СОГ на місце події виявлено автомобіль «Mercedes-Benz 220 CDI», д.н. НОМЕР_4, двері якого були зачинені на ключ. ОСОБА_3 було запропоновано добровільно видати свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу і ключів від нього, на що позивач відповів відмовою. Після цього проведений зовнішній огляд автомобілю у зачиненому стані дверей, автомобіль вилучений та транспортований на штрафний майданчик УДАІ м. Маріуполя.

12 грудня 2014 року відносно ОСОБА_3 складений протокол серії АВ № 879297 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст.125 КУпАП, за фактом ненадання можливості перевірити номери агрегатів у порушення вимог п. 2.4 «б» ПДР і на підставі постанови від 12.12.2014 року йому оголошено попередження (а.с. 99-100).

У цей же день СВ Жовтневого РВ розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014050770004946 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

23 грудня 2014 року на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16 грудня 2014 року проведено обшук автомобілю, вилученого у ОСОБА_3, під час якого встановлено, що номер кузову цього транспортного засобу не відповідає даним бази НАІС ДАІ України (а.с. 116-117).

На цій підставі 29 грудня 2014 року до ЄРДР внесені відомості про кримінальне провадження № 12014050770005174 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.290 КК України.

09 січня 2015 року до СВ Жовтневого РВ надійшла інформація, що згідно комп'ютерної бази РІІС та НАІС ЦНППВАЗ № 1 з обслуговування м. Маріуполя станом на 09 січня 2015 року автомобіль «Mercedes-Benz 220 CDI», д.н. НОМЕР_4, був знятий з обліку для реалізації 31 травня 2014 року ЦНППВАЗ м. Рівне. Цей автомобіль зареєстрований за ТОВ «Автокредит Плюс», на нього виданий і д.н. НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6. Номер кузова «НОМЕР_5» в базі даних не значиться (а.с. 107).

На підставі висновків службового розслідування, 12 січня 2015 року ГУМВС в Донецькій області виданий наказ за № 56 «Про порушення службової та транспортної дисципліни оперуповноваженим УБОЗ ГУМВС в Донецькій області майором міліції ОСОБА_3 та його покарання».

Відповідно до п.1 цього наказу вирішено за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст.ст. 5, 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п.2.2., 4.1. Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилось у неналежному дотриманні службової дисципліни та чинного законодавства України, перешкоджанні проведенню слідчих дій СОГ Жовтневого РВ на місці події та ненаданні документів на автомобіль марки Mercedes-Benz 220 CDI», д.н. НОМЕР_4, оперуповноваженого УБОЗ ГУМВС в Донецькій області майора міліції ОСОБА_3 звільнити з органів внутрішніх справ (а.с.128-130).

11 лютого 2015 року на підставі наказу ГУМВС в Донецькій області від 12 січня 2015 року № 56 ГУМВС в Донецькій області виданий наказ за № 47о/с «По особовому складу», яким відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ: звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) майора міліції ОСОБА_3 - оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з легалізації доходів організованих злочинних груп УБОЗ Головного управління МВС в Донецькій області з 12 лютого 2015 року (а.с. 54).

12 лютого 2015 року до трудової книжки позивача на підставі наказу ГУМВС в Донецькій області від 11 лютого 2015 року № 47о/с внесений запис про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.11).

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог правомірним, та зазначає, що судом повно встановлено обставини справи і вірно застосовано норми матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про міліцію» міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана: зокрема, 1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; 2) виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ; 6) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; 12) забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати державну реєстрацію (перереєстрацію) і облік транспортних засобів та систематизацію відомостей про їх власників, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснювати контроль за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про міліцію» визначено, що працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Статтею 17 Закону України «Про міліцію» визначено, що працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 10).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941, затверджено Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - Правила).

Відповідно до пп. 2.2 п. 2 розділу ІІІ Правил, професійний обов'язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

Працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для д осягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ (п.4 розділу ІІІ Правил).

Бездоганне виконання моральних зобов'язань забезпечує право працівника на суспільну довіру, повагу, визнання і підтримку громадян (пп. 4.2 п. 4).

Поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника (пп. 1.1 п. 1 розділ IV Правил).

Статтею 25 Закону України «Про міліцію» встановлено, що службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут), дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України (ст. 1 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі: зокрема, скоєння особою РНС адміністративного правопорушення; отримання інформації про скоєння інших, не визначених підпунктами 2.2.1 - 2.2.19 цього пункту, дисциплінарних проступків, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності була особиста недисциплінованість та порушення вимог ст.ст. 5, 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилось у неналежному дотримані службової дисципліни та чинного законодавства України, перешкоджанні проведенню слідчих дій СОГ Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області на місці події та ненаданні документів на автомобіль «Mersedes-Benz 220 CDI» д.н. НОМЕР_4 (а.с. 123-127, 128-130).

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

В матеріалах справи наявна копія письмових пояснень ОСОБА_3 датованих 18 грудня 2014 року (а.с.101-106, 150).

У своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що 12 грудня 2014 року він був після добового наряду. Приблизно о 15 годині 36 хвилин він вирішив поїхати до УБОЗ м. Маріуполя для вирішення кадрових питань. Сівши у автомобіль «Mercedes-Benz 220 CDI», д.н. НОМЕР_4, (який належить його знайомому ОСОБА_9, котрий знаходиться у м. Києві), та проїхавши близько 30 м, він побачив, що за ним їде автомобіль ДАІ, який включив проблискові маячки, після чого він зупинився. До нього підійшли двоє працівників ДАІ та запропонували пред'явити водійські права та технічний паспорт на автомобіль, що він і зробив. Після перевірки документів, працівники ДАІ сказали, що в їх автомобілі знаходяться співробітники внутрішньої безпеки, які хотіли з ним поспілкуватись. До ОСОБА_3 підійшли четверо співробітників внутрішньої безпеки та запропонували пред'явити документи на автомобіль, він показав їм технічний паспорт. Працівники внутрішньої безпеки повідомили, що їм треба оглянути автомобіль та звірити номери кузова, але ніяких документів для проведення огляду вони не надали, на що позивач відповів, що вони порушують його конституційні права. Приблизно о 19 год. приїхала СОГ Жовтневого РВ для огляду місця події. ОСОБА_3 запитав, на яких підставах проводиться огляд, працівники СОГ відповіли, що підставою для проведення огляду є дані ЄРДР, та провели огляд.

Додатково позивач зазначив, що співробітники внутрішньої безпеки приїздили до нього до дому за адресою: м. Маріуполь, пров. Трипільський, 47, та, зі слів його родичів, шукали автомобіль «Mercedes». Після цього позивач побачив як четверо співробітників внутрішньої безпеки разом із співробітниками ДАІ впродовж двох годин чекали на нього біля будинку за адресою: м. Маріуполь, пр. Леніна, 2-20, коли він виїде на автомобілі з метою його незаконного зупинення та вилучення. На запитання ОСОБА_3, за які порушення його було зупинено, співробітники ДАІ нічого не пояснили. Позивач вважав, що вказані дії є незаконними, порушують його конституційні права і цими діями керував співробітник внутрішньої безпеки ОСОБА_8, який весь час перебував біля автомобіля позивача та не міг пояснити причину своєї присутності (а.с.101-106).

Апелянт стверджує, що йому не було відомо про проведення службового розслідування і пояснення він надавав не 18, а 13 грудня 2014 року і що дата 18 має виправлення.

Колегія суддів відзначає, що візуально виправлення не вбачаються, почеркознавчих знань колегія суддів не має. Щодо твердження апелянта, що старший інспектор з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС в Донецькій області старший лейтенант міліції ОСОБА_4 не поставив на поясненні позивача позначку, що саме він відібрав пояснення, в даному випадку не впливає на повноту службового розслідування, оскільки позивач це пояснення писав власноручно, про що і зазначив в поясненні. Такі обставини не суперечать приписам Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (а.с. 106).

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги апелянт зазначив, що притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 125 КУпАП недостатньо для звільнення.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що визначено ст.23 КУпАП.

Згідно з пп. «б» п. 2.4. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу.

При розгляді справи в апеляційній інстанції позивач пояснив, що він не заперечує факту притягнення до адміністративної відповідальності. А свої дії щодо не оскарження цієї постанови обумовив тим, що не знав, що дана постанова буде використана проти нього.

Колегія суддів вважає, що службове розслідування було проведено повно, всесторонньо із встановленням всіх обставин у справі, а тому в даному випадку притягнення позивача до адміністративної відповідальності має впливове значення.

На думку колегії суддів, позивач вчинив діяння, що не відповідає Присязі співробітника органів внутрішніх справі України, а також Закону України «Про міліцію» та функціональним обов'язкам останнього, та підриває авторитет співробітника органу внутрішніх справ.

Апелянт вказував на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: суддя порушив тайну нарадчої кімнати.

Такий довід не є обґрунтованим з огляду на норми ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 122 КАС України, так як справа була розглянута в порядку письмового провадження.

Відносно того, що суд першої інстанції в постанові послався на докази, які надійшли вже після прийняття судового рішення, колегія суддів вважає, що цей довід не заслуговує на увагу, оскільки в електронному вигляді такі докази надійшли 03.05.2015 року, про свідчить а.с. 147.

Однією із тез апеляційної скарги є посилання позивача на відсутність в його діях порушення дисципліни, оскільки за його заявою до ЄРДР внесені відомості про кримінальне правопорушення за фактом протиправних дій працівників правоохоронних органів під час вилучення автомобілю «Mersedes-Benz 220 CDI».

Колегія суддів вважає такий довід безпідставним, оскільки матеріалами справи повністю підтверджується факт неналежного дотримання позивачем службової дисципліни та чинного законодавства України, що в свою чергу є підставою для звільнення позивача із органів внутрішніх справ.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при звільненні позивача діяв у межах повноважень, та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.

Отже, позиція відповідача щодо порушення позивачем службової дисципліни і визначення такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, ґрунтується на обставинах, викладених у висновку службового розслідування від 12.01.2015 року. Обставини, які встановлені службовим розслідуванням, підтверджуються належними та допустимими доказами. Різниця між позицією позивача і відповідача тільки в тлумаченні цих обставин відносно норм діючого законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 41, 122, 122-1, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2015 року у справі № 805/963/15-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 3 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко