Постанова № 47847938, 28.09.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2011 року Справа № 5019/1176/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Дужич С.П. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Ткач Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом на рішення господарського суду Рівненської області від 02.08.11 року у справі №5019/1176/11 (суддя Крейбух О. Г.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Олімпекс-Агро"

до Приватного підприємства "Мінераліз"

про стягнення в сумі 40 966 грн. 95 коп.

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Мінераліз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Олімпекс-Агро"

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Олімпекс-Агро" (надалі Позивач) звернулось в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (т.1, а.с. 2-6) до Приватного підприємства "Мінераліз" (надалі Відповідач), в якій просить стягнути з останнього на свою користь 3 968 грн. 00 коп. основного боргу; 2 508 грн. 00 коп. витрати на проведення експертизи; 1 177 грн. 75 коп. неустойки; 33 085 грн. 44 коп. штрафу; 227 грн. 76 коп. відсотків; 409 грн. 67 коп. витрат по сплаті державного мита; 236 грн. 00 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

21 червня 2011 року Відповідач звернувся в господарський суд Рівненської області з зустрічним позовом (т.1, а.с. 64-66) до Позивача про визнання договору купівлі-продажу № 83 ДФ від 9 лютого 2011 року недійсним

Рішенням господарського суду Рівненської області від 6 липня 2011 року по даній справі (т.1, а.с. 153-158), з підстав вказаних у даному рішенні: первісний позов задоволено частково (стягнути з Відповідача на користь Позивача штрафну неустойку у сумі 1 051 грн. 37 коп.; штраф у сумі 33 085 грн. 44 коп.; відсотки у сумі 203 грн. 30 коп.; державне мито за подання позовної заяви у сумі 343 грн. 40 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 210 грн. 72 коп. В позові про стягнення 3 968,00 грн. основного боргу, 126,38 грн. штрафної неустойки та 24,46 грн. відсотків відмовлено); у зустрічному позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач за первісним позовом, звернувся з апеляційною скаргою (т.2 а.с. 5-6) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 2 серпня 2011 року в справі № 5019/1176/11 у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 33 085 грн. 44 коп. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Позивачу в цій частині. В решті вимог Відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає, що при прийнятті рішення у справі суд не прийняв до уваги доводи щодо невідповідності розміру штрафних санкцій ступеню порушення та розміру збитків Позивача.

В апеляційній скарзі Відповідач звертає увагу на те, що Позивачем не доведено факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків, внаслідок несвоєчасної поставки товару, в той час, як сума штрафних санкцій є об'єктивно великою.

Також, апелянт вважає, що зобов'язання виконане ним у повному обсязі із незначним простроченням у 4 календарні дні. Відповідач вказує на не доведення Позивачем наявності та розміру завданих простроченням збитків, вважає, що судом першої інстанції при прийняті рішення у справі повинен був застосовувати статтю 233 Господарського кодексу України та керуючись пунктом 3 статті 83 Господарсько процесуального кодексу України зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, (зокрема, відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу за первісним позовом в частині стягнення штрафу у розмірі 33 085,44 грн.).

В судовому засіданні апелянт підтримав доводи викладенні в апеляційній скарзі.

В судове засідання 28 вересня 2011 року представник Позивача не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. т.2, а.с. 13).

Враховуючи вищеописане, приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача.

Заслухавши пояснення представника Відповідача за первісним позовом, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним судом встановлено, що 9 лютого 2011 року між Відповідачем та Позивачем укладено договір купівлі-продажу № 83 ДФ (т.1, а.с.10; надалі Договір), згідно з яким Відповідач зобовязується передати у власність Позивачу товар, а Позивач - прийняти цей товар та сплатити його вартість на умовах даного Договору.

9 лютого 2011 року між Відповідачем та Позивачем укладено Додаткову угоду до Договору № 83 ДФ від 9 лютого 2011 року (т.1, а.с.11; надалі Додаткова угода).

Відповідно до пункту 2.1 Договору (з урахуванням Додаткової угоди): товар - селітра аміачна у мішках 50 кг, ціною 3 200,00 грн. за тонну у кількості 1088 тонну. Пунктом 2.2 Договору передбачено, що товар постачається фасованим у поліпропіленових з поліетиленовими вкладишами мішках, вага нетто одного мішка становить 50 кг., на мішкотарі повинно бути вказано найменування товару, його кількість, маркування, рік виготовлення, дата розфасування, а також інші показники якості та походження товару.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 2 Додаткової угоди до пункту 2.4 Договору внесено зміни, згідно яких: загальна сума Договору становить 3 481 600 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ 20 % - 580 266 грн. 66 коп..

Згідно пункту 3.1 Договору: Позивач зобовязався провести авансовий платіж у розмірі 100 % вартості готового до відвантаження товару і витрат, повязаних з його доставкою залізничним транспортом до станції призначення згідно рахунку, наданого Відповідачем.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що: термін відвантаження до 10 березня 2011 року включно.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до виставленого рахунку на оплату № 135 від 9 лютого 2011 року, виписаного на підставі Договору, 10 лютого 2011 року Позивачем було перераховано Відповідачу грошові кошти у сумі 3 481 600 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 284 (т.1, а.с.12-13).

З досліджених судом залізничних накладних (т.1, а.с. 14-36), вбачається, що товар було відвантажено у період з 1 березня 2011 року по 14 березня 2011 року.

При цьому колегія суду, дослідивши дані накладні, приходить до висновку, що товар по залізничним накладним № 49736036 від 11 березня 2011 року (т.1, а.с. 33), № 49815673 від 13 березня 2011 року (т.1, а.с. 34), № 49837651 від 14 березня 2011 року (т.1, а.с. 35) та № 49837529 від 14 березня 2011 року (т.1, а.с. 37) було відвантажено з порушенням пункту 4.2 Договору.

Суд зауважує, що у відповідності до пункту 6.1 Договору: передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки; приймання товару по кількості проводиться в порядку і терміни, встановлені ДеСТом і діючими інструкціями Держарбітражу СРСР про Порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № П-6 від 15 червня 1965 року.

Апеляційним господарським судом встановлено, що при прийомі вантажу від органу транспорту комерційний акт (у відповідності до пункту 5 Інструкції № П-6 про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості [надалі Інструкція № П-6]) не складався, оскільки його пошкодження чи порчу встановлено не було.

Відповідно до пункту 6.3 Договору: при виявленні під час приймання товару за кількістю нестачі, покупець зобовязаний припинити подальше приймання, забезпечити цілісність товару і викликати представника постачальника для складення відповідного ОСОБА_2 недостачі товару; виклик представника здійснюється за допомогою факсимільного звязку.

Пунктом 6.4 Договору передбачено: що представник Відповідача зобовязаний зявитися на місце огляду не пізніше 1 календарного дня з моменту одержання повідомлення Позивача; у випадку якщо Відповідач у встановлений цим Договором строк не направить свого представника, Позивач має право скласти акт про нестачу товару за участю представника регіонального представництва Торгівельно-промислової палати України.

Як стверджує Відповідач, для участі у прийомці товару по кількості ним було направлено менеджера зі збуту Відповідача, який був присутнім при прийманні товару з 6 березня 2011 року по 7 березня 2011 року та 9 березня 2011 року, що підтверджується посвідченнями про відрядження (т.1, а.с. 91-92). При цьому недостачі товару по кількості виявлено не було.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази направлення листа Позивача від 10 березня 2011 року № 30/3-11 про виклик представника Відповідача для участі в прийманні товару по кількості, недостача якого була виявлена у вагонах, які прибули на станції Кільчень у період з 10 березня 2011 року по 17 березня 2011 року, зокрема, журнали реєстрації передачі зазначених документів з вказівкою на прізвище працівника Відповідача, який їх прийняв.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України: обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що в порушення пункту 6.3 Договору Позивачем не було здійснено виклик представника Відповідача для складення відповідного ОСОБА_2 недостачі товару.

Апеляційний господарський суд зазначає, що Позивачем в якості доказу виявлення недостачі товару подано акти експертизи, складені експертом Дніпропетровської торгово-промислової палати, а саме акти експертизи: № М-168/1 (т.1, а.с.22); № М-168/2 від 11 березня 2011 року (т.1, а.с. 95); № М-182/1 (т.1, а.с. 24); № М-182/2 (т.1, а.с. 26); № М-182/3 від 14 березня 2011 року (т.1, а.с. 30); № М-179/1 (т.1, а.с. 30); № М-179/2 від 12 березня 2011року (т.1, а.с. 32).

Дослідивши вищеперераховані актами, колегія суддів прийшла до висновку, що зазначені акти експертизи складено з порушенням умов, визначених пунктами 25, 26 Інстуркції № П-6 про порядок прийомки по кількості. Зокрема, вантажовідправником товару визначено Відповідача, тоді як згідно з залізничними накладними відправником є Приватне акціонерне товариство «Концерн Стірол», не визначено яким способом визначено кількість недопоставленої продукції (зважуванням, обрахунком місць, обміром і т.п.) та відомості про те, що визначення кількості продукції здійснювалося на справних вагах чи іншими вимірювальними приладами, повіреними в установленому порядку.

25 березня 2011 року Позивачем було направлено Відповідачу претензію (т.1, а.с. 41) щодо нестачі товару, виявленої за результатами експертизи, згідно з якою нестача селітри аміачної становить 2 940 кг на суму 9 408 грн..

Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що у позовній заяві Позивач на підставі вищеописаних актів експертизи вказує, що недостача товару складає 1 240 кг. (т.1, а.с. 2-6).

З огляду на вищевказане, колегія суду зауважує, що Позивач вказав різні дані недостачі товару, однак розбіжність у даних, вказаних у претензії та позовній заяві, Позивач не пояснив.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про залізничний транспорт»: умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізниць та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Згідно з пункту 52 Статуту залізниць України: вантажі, завантажені відправником, і ті, що прибули у справних вагонах, контейнерах із непошкодженими пломбами відправника, а також без ознак недостачі, псування, пошкодження на відкритому рухомому складі або у критих та інших вагонах без пломб, якщо такі перевезення передбачені Правилами, видаються без перевірки їх кількості і стану.

Колегія суддів звертає увагу, що маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N 644: вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1,5 процентів маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральні добрива.

Враховуючи вищевказане, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Відповідачем було поставлено Позивачу мінеральні добрива (аміачну селітру) у кількості 1088 тон, 1,5 процента від зазначеної кількості поставки - норма недостачі згідно з пункту 27 Правил видачі вантажів - складає 16,32 тони. Колегія суду зауважує, що виявлена Позивачем недостача 1,240 тон не перевищує норми природної втрати вантажу 16,32 т.

Враховуючи усе вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 3 968,00 грн. вартості 1,240 тон недоставленого вантажу матеріалами справи не підтверджуються, а тому задоволенню не підлягають.

Водночас, згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 7.3 Договору: у разі прострочення терміну відвантаження товару (п. 4.2 Договору), Відповідач сплачує Позивачу штрафну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період такого прострочення, від суми невиконаного зобовязання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочення; а у випадку прострочення терміну відвантаження більш ніж 3 (три) календарних дні додатково сплачує штраф у розмірі 8 відсотків вартості непоставленого товару.

Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України: на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати; договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з частиною 2 статті 536 Цивільного кодексу України: розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищеописане, колегія суддів наголошує на тому, що розмір процентів за користування чужими коштами становить 3 % річних.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд погоджується з доводами Позивача про прострочення Відповідачем і терміну відвантаження товару.

Враховуючи вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення штрафної неустойки на підставі пункту 7.3 Договору та відсотків підлягають задоволенню частково у сумі 1051,37 грн. та 203,30 грн. відповідно (без врахування сум штрафних санкцій із суми недопоставленого товару).

Водночас, колегія суду звертає увагу на те, що відповідно до залізничних накладних № 49837651 та № 49837529 від 14 березня 2011 року, термін прострочення відвантаження товару перевищив три календарні дні...

Враховуючи усе вищеописане, колегія суду приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 8 % вартості непоставленого товару у сумі 33 085,44 грн. є підставними та підлягають задоволенню за обгрунтованим розрахунком Позивача (т.1, а.с. 8). Дану відповідальність сторонами самостійно погоджено в Договорі. Сума штрафу, яку просить стягнути Відповідач, повністю відповідає умовам Договору, з урахуванням вартості непоставленого товару... Дане, на думку колегії Рівненського апеляційного господарського суду, свідчить про відповідність розміру застосованої штрафної санкції виду порушення зобов'язання, вчиненому Відповідачем...

Крім того, колегія суду зауважує, що Відповідач у апеляційній скарзі (а.с. 5-6) посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи Відповідача щодо невідповідності розміру штрафних санкцій ступеню порушення та розміру збитків Позивача, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України та статтю 85 Господарського процесуального кодексу України. В той же час, доказів на підтвердження своїх доводів, Відповідачем (ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції) не подано.

Враховуючи вищеописане, апеляційний господарський суд погоджується з рішенням господарського суду Рівненської області в цій частині...

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним Договору (т.1, а.с. 10), то апеляційний господарський суд виходив з такого...

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Судом встановлено, що спірний Договір підписано директором Позивача та скріплено печаткою Позивача.

Додаткову угоду до Договору (т.1, а.с. 11) також підписано директором та скріплено печаткою Позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до частини 5 статті 65 Господарського кодексу України: керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а саме наказ з особового складу № 01-К від 11 травня 2010 року (т.1, а.с. 79), колегія суду зауважує, що ОСОБА_2 є директором Відповідача.

Відповідно до підпункту 5 пункту 5.7 Статуту Відповідача: до компетенції Директора відповідача відноситься затвердження договорів укладених на суму, що не перевищує 200 000 грн. 00 коп..

Згідно підпункту 7 пункту 5.2 Статуту Відповідача (т.1, а.с.76): до компетенції засновника належить затвердження договорів, в тому числі договорів про заставу та/або відчуження нерухомого майна Відповідача на суму, що перевищує 200 000 грн. 00 коп. відноситься.

Оскільки оспорюваний Договір укладено на суму 3 481 600,00 грн., то Відповідач вважає, що при підписанні даного договору директор Відповідача діяв з перевищенням повноважень, визначених Статутом Відповідача.

Колегія суду наголошує на тому, що згідно статті 215 Цивільного кодексу України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, що: особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України: юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.

Згідно частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України: орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Водночас, в силу дії статті 241 Цивільного кодексу України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Дослідивши наявні матеріалах справи докази, а саме рахунок на оплату № 135 від 9 лютого 2011 року (т.1, а.с. 12) та банківську виписку з рахунку (т.1, а.с. 13), колегією суду встановлено, що Позивачем 9 лютого 2011 року було перераховано Відповідачу, грошові кошти у сумі 3 481 600 грн. 00 коп..

В свою чергу, з наявних у матеріалах справи видаткових накладних № 308 від 3 березня 2011 року (т.1, а.с. 37), № 320 від 11 березня 2011 року (т.1, а.с. 38), № 338 від 15 березня 2011 року (т.1, а.с. 39) та податкової накладної на суму 3 481 600,00 грн. (т.1, а.с. 40), вбачається, що Відповідач грошові кошти у сумі 3 481 600 грн. 00 коп. Позивачу не повернув, а здійснив поставку мінеральних добрив по спірному Договору.

Враховуючи вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що зазначені дії Відповідача свідчать про прийняття Договору до виконання, тобто про схвалення спірного Договору.

Відповідно до пункту 9.2 розяснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення; доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.); у такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи усе вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком господарського суд першої інстанції, що в задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання Договору недійсним Відповідачу слід відмовити.

Враховуючи усе вищеописане у даній постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 02.08.11 р. у справі №5019/1176/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Мінераліз" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 5019/1176/11 повернути на адресу господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Юрчук М.І.