Рішення № 47847578, 31.07.2015, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" липня 2015 р.

Справа № 924/1068/15

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Судді Магери В.В., розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Вінницький центр транспорту та логістики”, м. Вінниця

до Приватного підприємства „Промприлад-1”, м. Хмельницький

про стягнення 33 945,28 грн., з яких 20 000,00 грн. основної заборгованості, 4 772,61 грн. пені, 302,47 грн. 3% річних, 8 870,20 грн. інфляційних витрат.

За участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

Суть спору: Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 33 945,28 грн., з яких 20 000,00 грн. основної заборгованості, 4 772,61 грн. пені, 302,47 грн. 3% річних, 8870,20 грн. інфляційних витрат. Вказана заборгованість виникла у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між позивачем та відповідачем договору надання транспортно-експедиційних послуг від 10.11.2014р. №62/11/2014.

Позивач посилається на те, що відповідно до умов даного договору Експедитор замовляє, а Перевізник зобов'язується надати послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом (далі ТЗ) у міжміському та міжнародному сполученні з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на його одержання особі Експедитора (або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі). Відповідно до п.3.1 договору ціна на послуги узгоджується сторонами в заявці на перевезення.

Вказує, що 10.11.2014р. Експедитором була надана заявка на суму 20 000,00 (двадцять тисяч) грн.., яку Експедитор мав сплатити по безготівковому розрахунку протягом 10 банківських днів від дати отримання оригіналів документів. Заявлені послуги були виконані у встановленому порядку, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №355778 та актом наданих послуг № 376 від 20.11.2014р. Отже, сума договору експедиції склала 20 000,00 гривень.

Вказує, що в п.4.1 договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку Експедитора на розрахунковий рахунок Перевізника, на підставі оригіналу даного Договору з мастичними відтисками печаток протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання правильно оформлених оригіналів рахунка-фактури Перевізника, оригіналу товарно-транспортної накладної (СМR) з відміткою вантажоодержувача про тримання вантажу, митних органів, вантажовідправника та Перевізника, акту виконаних робіт та податкової накладної, якщо в Заявці не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення, додатково, якщо були складені - акту про нестачу пошкодження вантажу, акту огляду вантажу, маршрутного листа.

Відповідно до п.4.2 договору, перевізник зобов'язаний надіслати Експедитору документи згідно п.4.1. Договору на протязі не більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня приймання вантажу вантажоодержувачем.

Відповідно до п.5.10 Договору обидві сторони домовились, після отримання Експедитором оригіналів документів (Акт виконаних робіт, рахунок-фактура, СМR) Експедитор зобов'язаний в п'ятнадцятиденний термін підписати Акт виконаних робіт і надіслати його Перевізнику.

При цьому, 28.11.2014р. Перевізником були направлені на адресу Експедитора оригінали документів, а саме: акт виконаних робіт, рахунок-фактура, СМR, що підтверджується журналом вихідної кореспонденції, але Експедитор не надіслав Перевізнику підписаний Акт виконаних робіт до цього часу та не здійснив розрахунок.

Крім цього, сам замовник вантажу (ТОВ „Кабельний завод”) з Експедитором за доставлений вантаж розрахувався, що підтверджується платіжним дорученням №5447 від 22.12.2014 року, тому Експедитор мав можливість розрахуватися з Перевізником за надані послуги, що ним зроблено не було, внаслідок чого і утворилась заборгованість, в розмірі 20 000,00 гривень.

Посилається на те, що 27.03.2015р. на адресу Перевізника надійшов гарантійний лист від Експедитора вих.№1 від 27.03.2015р., згідно якого Експедитор гарантує оплату послуг та погашення заборгованості, що утворилася в повному обсязі до 01 квітня поточного року.

При цьому, 17.06.2015р. Перевізник направив на електрону адресу Експедитора претензію про сплату заборгованості.

До цього часу жодних дій з боку Експедитора на погашення заборгованості здійснено не було.

Згідно абз.2 ч.1 ст.193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Диспозиція частини 2 вказаної статті передбачає, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

На підставі ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частиною 6 ст.231 Господарського Кодексу України, передбачено штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 4 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Крім того, у ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із врахуванням вищенаведеного, просить суд про задоволення позовних вимог.

Представник позивача в засідання суду 31.07.2015р. участі не приймав, натомість на адресу суду 29.07.2015р. направив заяву про розгляд даної справи за відсутності повноважного представника позивача. Позовні вимоги підтримує та просить про задоволення позову.

Представник відповідача в засіданні суду 31.07.2015р. не прибув витребуваного судом письмового відзиву на позов не надав, про причини неявки не повідомив, хоча про розгляд справи був належним чином повідомлений згідно поштового повідомлення про вручення 06.07.2015р. ухвали відповідачу. Із врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вінницький центр транспорту та логістики”, м.Вінниця як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджено Витягом із ЄДР №636713 серія АД.

10.11.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Вінницький центр транспорту ” (перевізник) та Приватним підприємством „Промприлад-1” (експедитор) укладено Договір №62/11/2014 про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якого Експедитор замовляє, а Перевізник зобов'язується надати послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом (далі ТЗ) у міжміському та міжнародному сполученні з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на його одержання особі Експедитора або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі (п.п.1.1 договору).

Згідно п.п.3.1 договору передбачено, що ціна на послуги узгоджується сторонами в Заявці на перевезення.

Відповідно до п.п.4.1 договору сторони визначили, що розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів із розрахункового рахунку Експедитора на розрахунковий рахунок Перевізника, на підставі оригіналу даного Договору з мастичними відтисками печаток протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання правильно оформлених оригіналів рахунка-фактури Перевізника, оригіналу товарно-транспортної накладної (СМR), з відміткою вантажоодержувача про тримання вантажу, митних органів, вантажовідправника та Перевізника, акту виконаних робіт та податкової накладної, якщо в Заявці не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення, додатково, якщо були складені - акту про нестачу пошкодження вантажу, акту огляду вантажу, маршрутного листа.

Відповідно до п.4.2 договору, перевізник зобов'язаний надіслати Експедитору документи згідно п.4.1. Договору на протязі не більше 30 (тридцяти) календарних днів із дня приймання вантажу вантажоодержувачем. У випадку перевищення даного строку Експедитор має право вимагати від перевізника штрафні санкції: більше 30 календарних днів – 10% від вартості плати за таке перевезення; більше 60 календарних днів – 20% від вартості плати за таке перевезення; більше 180 календаних днів – 10% вартості плати за таке перевезення.

Згідно п.п.5.10 Договору обидві сторони домовились, після отримання Експедитором оригіналів документів (Акт виконаних робіт, рахунок-фактура, СМR) Експедитор зобов'язаний в п'ятнадцятиденний термін підписати Акт виконаних робіт і надіслати його Перевізнику.

10.11.2014р. Експедитором (ПП „Промприлад-1”) була надана Заявка №2 на суму 20 000,00 грн., яка підписана з боку як Експедитора, так і Перевізника.

На виконання умов договору позивач як перевізник надав послуги перевезення автомобільним транспортом на суму 20 000,00 грн., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №355778 та актом наданих послуг №376 від 20.11.2014 року, направив рахунок на оплату №376 від 20.11.2014р. на суму 20 000,00 грн.

28.11.2014р. Перевізником були направлені на адресу Експедитора оригінали документів, а саме: акт виконаних робіт, рахунок-фактура, СМR, що підтверджується журналом вихідної кореспонденції (додана до матеріалів справи).

Оскільки оплата за транспортні послуги не була проведена, позивачем направлялись претензійні вимоги за вих.№15 від 19.02.2015р., №90 від 16.06.2015р., відповідно до яких останній просив відповідача провести розрахунок за надані транспортні послуги в сумі 20 000,00 грн. в найкоротші строки.

Натомість, 27.03.2015р. на адресу позивача (Перевізника) надійшов гарантійний лист від Експедитора вих.№1 від 27.03.2015р., згідно якого Експедитор гарантує оплату послуг та погашення заборгованості, що утворилася в повному обсязі до „01” квітня поточного року.

Докази про сплату заборгованості в сумі 20 000,00 грн. в добровільному порядку в матеріалах справи відсутності.

Оскільки борг в сумі 20 000,00 грн. відповідачем не сплачений, позивач звернувся із позовом, згідно якого просить суд стягнути з відповідача 20 000,00 грн. основної заборгованості, 4772,61 грн. пені, 302,47 грн. 3% річних та 8 870,20 грн. інфляційних витрат за порушення останнім договірних зобов’язань.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати борг.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.526,527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст.530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтями 902, 903 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.3 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України „Про транспорт”, Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про транзит вантажів”, цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них; якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. (ч.1 ст.930 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами було підписано договір №62/11/2014 від 10.11.2014р. про надання транспортно-експедиційних послуг, предметом якого сторони визначили надання послуг із перевезення вантажів, який за правовою природою є договором про надання послуг з елементами договору транспортного експедирування.

При цьому, відповідач взяв на себе зобов’язання провести розрахунок з позивачем за надані послуги, проте зобов’язань по оплаті не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 20 000,00 грн., яка підтверджена міжнародною товарно-транспортною накладною №355778, актом наданих послуг №376 від 20.11.2014 року, рахунком на оплату №376 від 20.11.2014р., розрахунком боргу.

Суд вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість в сумі 20 000,00 грн. відповідає фактичним обставинам, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, тому є правомірною та підлягає стягненню із відповідача.

Натомість, доказів про погашення вказаної суми боргу відповідачем суду не подано, доводи позивача не спростовано.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 4 772,61 грн. пені за період прострочення з 16.12.2014р. по 15.06.2015р. , судом приймається до уваги таке.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно вимог ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. При цьому, одним із видів забезпечення виконання зобов’язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст.546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України.

Із наявного в матеріалах справи договору №62/11/2014 від 10.11.2014р. про надання транспортно-експедиційних послуг вбачається, що у вказаному договорі сторони не передбачили такого виду неустойки, як пеня, у випадку порушення боржником саме грошового зобов’язання.

Відповідно до п.п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що у разі, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Натомість, Законами України „Про транспортно-експедиторську діяльність”, „Про транспорт”, Про зовнішньоекономічну діяльність” та про „Про транзит вантажів” не передбачено такого виду забезпечення виконання грошових зобов’язань за надання транспортно-експедиційних послуг, як пеня.

Також, суду не подано належних доказів на підтвердження того, що між сторонами укладались додаткові угоди із умовами про нарахування пені по договору №62/11/2014 від 10.11.2014р. про надання транспортно-експедиційних послуг.

Із врахуванням вищенаведеного, суд вважає за доцільне відмовити позивачу у стягненні 4 772,61 грн. пені.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача 302,47 грн. 3% річних за період з 16.12.2014р. по 17.06.2015р., судом до уваги приймається таке.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Дане підтверджується правовою позицією, яка викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (п.п.4.1 Пленуму).

Аналізуючи поданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 302,47 грн., останній судом приймається до уваги як такий, що обрахований правильно із врахуванням наявних в матеріалах справи розрахунків та документів.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення із відповідача 302,47 грн. 3% річних суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем також заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 8 870,20 грн. за період із 16.12.2014р. по 31.05.2015р. згідно поданих розрахунків.

При проведенні судом перерахунку сум інфляційних витрат приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічній справі щодо періоду нарахування інфляційних (постанова Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Така позиція викладена у листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” від 03.04.1997 №62-97р. При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Виходячи з того, що прострочення оплати згідно умов договору №62/11/2014 від 10.11.2014р. позивач обрахував починаючи із 16.12.2014р., тобто включаючи грудень місяць, то такому прострочення не передував повний календарний місяць.

Відтак, інфляційні втрати необхідно обчислювати із січня 2015р. по травень 2015р. із суми боргу 20 000,00 грн. за наступним розрахунком: 20 000,00 грн. (сума боргу) х 140,14659287% - 20 000,00 грн. = 8 029,32 грн.

Відтак, решта інфляційних втрат в сумі 840,88 грн. заявлені позивачем безпідставно, тому у стягненні останніх суд вважає за доцільне відмовити. При цьому, належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного, суду не подано.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в сумі 20 000,00 грн. основної заборгованості, 302,47 грн. 3% річних та 8 029,32 грн. інфляційних витрат.

У решті позову про стягнення із відповідача 4 772,61 грн. пені та 840,88 грн. інфляційних витрат суд вважає за необхідне відмовити із вищевикладених підстав.

Судові витрати по справі покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог згідно ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.1, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Вінницький центр транспорту та логістики”, м.Вінниця до Приватного підприємства „Промприлад-1”, м. Хмельницький про стягнення 33 945,28 грн., з яких 20 000,00 грн. основної заборгованості, 4 772,61 грн. пені, 302,47 грн. 3% річних, 8 870,20 грн. інфляційних витрат задовольнити частково.

Стягнути із Приватного підприємства „Промприлад-1”, 29025, м. Хмельницький, вул. Володимирська,109 (код ЄДРПОУ 39192347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Вінницький центр транспорту та логістики”, 21000, м. Вінниця, вул. Фрунзе, 4Б (код ЄДРПОУ 31983654) 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.) основної заборгованості, 302,47 грн. (триста дві гривні 47 коп.) 3% річних, 8 029,47 грн. (вісім тисяч двадцять дев`ять гривень 47 коп.) інфляційних витрат, 1 524,87 грн. (одна тисяча п’ятсот двадцять чотири гривні 87 коп.) відшкодування судового збору.

Видати наказ.

У позові про стягнення 4 772,61 грн. пені та 840,88 грн. інфляційних витрат відмовити.

Суддя В.В. Магера

1. - до справи;

2. - позивач (вул. Фрунзе, 4Б, м. Вінниця, 21000) – рекоменд. з повід.;

3. - відповідач (вул. Володимирська, 109, м. Хмельницький, 29005) – рекомен. з повідомл.