Рішення № 47847426, 27.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2015 р.Справа № 922/3384/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідльністю науково-виробниче підприємство "Поліпром", м. Дніпропетровськ до Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмен", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 74 689,90 грн за участю представників:

позивача - Євтушенко О.В., за дов. № Б/Н від 01.02.2014 року

відповідача - Бурлаков С.Ю., за дов. № Б/Н від 17.10.2014 року

за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Поліпром", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен", про стягнення 47 464,38 грн. основного боргу, 607,01 грн. 3% річних, 17 019,25 інфляційних втрат та 9 599,26 грн. пені. Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати у розмірі 1 827,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки товару на реалізацію № 102-574-DA10 від 01 грудня 2010 року та заборгованістю за попередні поставки здійснені у 2013 році.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 червня 2015 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3384/15 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 01 липня 2015 року.

01 липня 2015 року ухвалою господарського суду Харківської області відкладено розгляд даної справи до 13 липня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 липня 2015 року відкладено розгляд даної справи до 27 липня 2015 року.

В призначене судове засідання 27 липня 2015 року представники сторін з'явилися.

Представник позивача в судовому засідання подав заяву з додатками про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 3 014,82 грн. основної заборгованості; 1 618,78 грн. 3% річних; 30 883,66 грн. інфляційних втрат; 16 965,97 грн. пені, просить суд прийняти до розгляду вказану заяву та продовжити подальший розгляд справи з її урахуванням.

Представник відповідача не заперечував проти прийняття заяви представник позивача про зменшення позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 29879 від 27 липня 2015 року), суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України внормовано право позивача на збільшення або зменшення розміру позовних вимог до прийняття судом рішення по справі.

Як зазначено в п. 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшення або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена в позовній заяві.

Дослідивши вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд встановив, що вказаною заявою позивачем зроблено перерахунок суми основного боргу (в зв'язку з частковим поверненням товару), та одночасно збільшено розмір 3% річних, інфляційних втрат та пені внаслідок збільшення періоду. Тобто позивачем було зменшено кількісні показники за тією ж самою вимогою (основний борг) та збільшено розмір річних, інфляційних втрат та пені - відповідно, вказана заява є одночасно заявою про зменшення та збільшення розміру позовних вимог. Вказана заява підписана уповноваженою особою; позивачем дотримано правила вчинення процесуальної дії - надано докази направлення вказаної заяви відповідачу.

З огляду на наведене, суд вважає за можливе прийняти заяву позивача до розгляду з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 29879 від 27 липня 2015 року, подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсягу з урахуванням заяви, прийнятої судом до розгляду, та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує в повному обсязі з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 27 липня 2015 року сторони не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 грудня 2010 року між відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмен", та позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Поліпром", було укладено договір поставки товару на реалізацію № 102-574-DA10, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу партіями товар у відповідності з підписаними сторонами специфікаціями на поставку окремої партії товару, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар, у встановленому даним договором порядку, з метою подальшої реалізації даної продукції в межах території збуту.

До вказаного договору між сторонами було складено та підписано додатки за № 1, № 2 та № 3, а також протокол розбіжностей від 01 грудня 2010 року, відповідно до якого, зокрема, сторони погодили, що у випадку несплати вартості поставленого товару покупцем на протязі 180 днів з дня поставки, постачальник вправі вимагати у покупця повернення даного товару; повернення товару здійснюється на умовах передбачених п. 5.2 даного договору. Якщо покупець не поверне постачальнику поставлений, але не оплачений на протязі вище вказаного терміну товар на протязі 14 календарних днів з моменту отримання вимоги, постачальник вправі вимагати від покупця оплату вартості товару погодженою сторонами в даному договорі, а також сплату штрафу в розмірі 2 % вартості неповернутого товару. Крім того сторонами було укладено додаткову угоду від 21 вересня 2011 року якою дію договору продовжено до 31 грудня 2012 року, та зазначено, що строк дії договору автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо одна із сторін не повідомить другу сторону в письмовій формі про свій намір припинити дію даного договору.

На виконання умов договору позивачем впродовж періоду з 28 січня 2014 року по 22 січня 2015 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 90 748,5 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін та надані позивачем до матеріалів справи (ар. спр. 41-59). Крім того як стверджує позивач станом на 01 січня 2014 року за відповідачем рухалась заборгованість в розмірі 87 716,52 грн. за поставлений товар у 2013 році.

Позивач, мотивуючи нездійснення відповідачем розрахунків за вказаним договором в повному обсязі, з урахуванням повернутого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи поворотними накладними (арк. спр. 60-64, 66-68, 165-183) просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 3 014,82 грн. (за видатковим накладними: № 154 від 19.01.2015 року (залишок у розмірі 1 440,84 грн.) та № 230 від 22.01.2015 року)), пеню у розмірі 16 965,97 грн. (з посиланням на п. 9.1.1 спірного договору) та застосувати приписи ст. 625 ЦК України, а саме стягнути 1 618,78 грн. 3% річних та 30 883,66 грн. інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до положень ч. 1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

У договорі сторони погодили строк оплати товару з вказівкою на подію - "не раніше як після реалізації кожної одиниці товару третім особам", тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч. 1 ст. 212 ЦК України - договір з відкладальною обставиною). При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 ЦК України).

Таким чином, дослідивши умови договору поставки, який є предметом провадження у даній справі, судом встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки з відстроченням платежу (відкладальна умова).

В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Договором сторони погодили, що у відповідача є 180 календарних днів на реалізацію товару, поставленого позивачем (п. 3.8 в редакції протоколу розбіжностей, т. с. 1 а. с. 32). У разі несплати вартості отриманого товару на протязі 180 днів з моменту передачі товару постачальником покупцю, постачальник має право вимагати у покупця повернення вказаного товару, а покупець повинен повернути даний товар на протязі 14 календарних дня з моменту отримання вимоги від постачальника. В разі не повернення товару постачальник вправі вимагати від покупця сплати вартості вказаного товару (п. 8.1.2 в редакції протоколу розбіжностей, т. с. 1 а. с. 34).

Тобто, відповідно до умов договору, позивач повинен спочатку ставити питання про повернення товару за наслідками спливу 180-ти денного терміну, який обраховується з моменту одержання товару на реалізацію за підписаними відповідними розіхдними накладними, і лише в разі неповернення товару впродовж 14 календарних днів з моменту отримання вимоги - ставити питання про стягнення (оплату) вартості товару. Крім того, суд зазначає, що право на вимогу про повернення товару за видатковими накладними № 154 від 19.01.2015 року та № 230 від 22.01.2015 року виникло у позивача вже після звершення з даною позовною заявою до суду, а саме за видатковою накладною № 154 від 19 січня 2015 року - з 18 липня 2015 року та відповідно за видатковою накладною № 230 від 22 січня 2015 року - з 21 липня 2015 року. Як зазначалося вище в рішенні суду, саме за цими видатковими накладними позивач просить суд стягнути з відповідача 3 014,82 грн. суми основної заборгованості.

Змін до договору поставки товару на реалізацію № 102-574-DA10 від 01 грудня 2010 року щодо порядку розрахунку сторонами не вносились, договір є діючим, а відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представником позивача під час судових засідань, позивач не звертався з вимогою до відповідача про повернення товару в зв'язку з його не оплатою на протязі 180 днів з моменту поставки товару, як передбачено п. 8.1.2 протоколу розбіжностей до спірного договору, тобто саме грошове зобов'язання, яке виникає у відповідача перед позивачем в разі неповернення товару на вимогу позивача, станом на дату як звернення із позовом до суду, так і станом на час винесення рішення у даній справі є таким, що не настало.

Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на вище наведене, а саме відсутність доказів звернення позивача з вимогою про повернення товару до відповідача (яка врегульована (вимога) сторонами у п. 8.1.2 протоколу розбіжностей), як наслідок - відсутність у відповідача перед позивачем зобов'язання щодо оплати вартості товару з огляду на п. 8.1 договору, суд визнав позовні вимоги позивача в частині суми основного боргу у розмірі 3 014,82 грн. не підлягаючими задоволенню, оскільки на даний час у відповідача відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми основного боргу, тобто позов пред'явлено передчасно. Суд ще раз вважає за необхідне наголосити, що саме право на вимогу про повернення товару за видатковими накладними № 154 від 19.01.2015 року та № 230 від 22.01.2015 року виникло у позивача вже після звершення з даною позовною заявою до суду, а саме за видатковою накладною № 154 від 19 січня 2015 року - з 18 липня 2015 року та відповідно за видатковою накладною № 230 від 22 січня 2015 року - з 21 липня 2015 року; саме ці видаткові накладні є предметом позову про стягнення суми осинової заборгованості у розмірі 3 014,82 грн.

Щодо позовних вимог позивач про стягнення з відповідача 1 618,78 грн. 3% річних, 30 883,66 грн. інфляційних втрат та 16 965,97 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, що право нарахування пені виникає у кредитора з наступного дня після спливу кінцевого терміну виконання зобов'язань і з врахуванням приписів ст. 232 ГК України припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом п. 9.1.1 договору, сторони погодили, що у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, право на нарахування пені, сум інфляційних та 3 % річних нерозривно пов'язане з простроченням виконання зобов'язання боржником, і саме у разі прострочення останнього у кредитора виникає право на нарахування на підставі ст. 625 ЦК України річних та інфляційних втрат, а також право на застосування пункту договору щодо стягнення пені.

Оскільки суми пені, 3% річних та інфляційних втрат мають похідний характер від суми основного боргу, враховуючи відсутність грошового зобов'язання (прострочення) у відповідача перед позивачем на даний час, позов позивача в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає, в зв'язку з відсутністю у відповідача перед позивачем прострочення зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару.

В силу вимог п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов, лежить зобов'язання доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Однак, позивачем не подано на підтвердження своїх позовних вимог належних доказів.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.

На підставі п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, статей 6, 204, 212, 253, 509, 530, ст.ст. 546-551, ст.ст. 610, 611, 625, 626, 627, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, ч. 7 ст.179, 230, 231 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 03.08.2015 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3384/15