Рішення № 47845003, 03.08.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2015 Справа № 917/1140/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатек-електро", вул. Адмірала Лазарєва, 59, м. Одеса, 65007

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 39701

про стягнення 10 192,94 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

Суть спору: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатек-електро" про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 10 192,94 заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного у спрощений спосіб договору (видаткова накладна № 1034 від 13.06.2014 р.), з яких : 6 524,00 грн. основний борг, 3 489,31 грн. інфляційні втрати за період з липня 2014 р. по квітень 2015 р. та 179,63 грн. 3% річних за період з 21.05.2014 р. по 21.05.2015 р..

Сторони представництво у судове засідання не забезпечили, явка представників останніх обов'язковою судом не визнавалася.

Позивач надав суду клопотання вх. № 9476 від 23.06.2015 р. про розгляд справи за відсутністю його представників. В додатки до клопотання останнім залучено оригінали додатків до позову.

Відповідач вимог суду (п. 4 ухвали суду від 04.06.2015 р. про порушення провадження у даній справі та п. 3 ухвали суду від 25.06.2015 р. про відкладення розгляду даної справи) не виконав, причин щодо цього не повідомив. Останній відповідно до пп. 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань та про покладені на нього судом обов'язки, про що свідчать матеріали справи.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення строку вирішення спору та відсутність клопотання про його продовження, суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд,

встановив:

Факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 6 524,00 грн. та факт його отримання останнім підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № 1034 від 13.06.2014 р., яка підписана представниками сторін та скріплена печаткою позивача (а.с. 8), та наявною у матеріалах справи копією довіреності № 1 від 13.06.2014 р. (а.с. 9), що містить підпис та відбиток печатки відповідача. Позивачем було пред'явлено відповідачу рахунок-фактуру № 1200 від 13.06.2014 р. на оплату отриманого ним товару на суму 6 524,00 грн.. Оригінали вищезазначених первинних документів оглянуто судом та встановлено, що залучені до позовної заяви копії відповідають оригіналам.

З огляду на те, що відповідач протягом тривалого часу не проводив оплату за отриманий ним товар, 07.04.2015 р. на адресу останнього було направлено претензію № 1 про сплату заборгованості до 01.05.2015 р. включно (а.с. 11). На момент подання позову до суду відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого ним товару не виконав, заборгованість останнього складає 6 524,00 грн..

Враховуючи відсутність реагування на вказану вимогу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 6 524,00 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар, 3 489,31 грн. інфляційних втрат за період з липня 2014 р. по квітень 2015 р. та 179,63 грн. 3% річних за період з 21.05.2014 р. по 21.05.2015 р..

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Положеннями ст. 627, ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як визначено ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи, що зазначена в описовій частині даного рішення видаткова накладна містить визначення товару, його кількість, ціну, підписана як представником позивача, так і відповідача, скріплена печаткою позивача, довіреність на отримання за цією видатковою накладною товарно-матеріальних цінностей підписана відповідачем та скріплена печаткою останнього, між сторонами мав місце факт укладання правочину - договору купівлі-продажу. Отже, беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки їх сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України).

За приписами ст. 692, ст. 693 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним передання відповідачу товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар, заборгованість останнього складає 6 524,00 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 489,31 грн. інфляційних втрат за період з липня 2014 р. по квітень 2015 р. та 179,63 грн. 3% річних за період з 21.06.2014 р. по 21.05.2015 р., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3"). При цьому суд не виходив за межі позовних вимог.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6 524,00 грн. основного боргу, 3 489,31 грн. інфляційних втрат та 179,63 грн. 3% річних підтверджені документально, відповідають нормам матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем при пред'явленні даного позову судові витрати з оплати судового збору в сумі 1 827,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 40, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 39701), ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в Полтавському ГРУ Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", МФО 331401 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатек-електро" (вул. Адмірала Лазарєва, 59, м. Одеса, 65007), ідентифікаційний код юридичної особи 31095003, п/р 26005311112801 в АБ "Південний", МФО 328209 - 6 524,00 грн. заборгованості, 3 489,31 грн. інфляційних втрат, 179,63 грн. 3% річних та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. Повернути в порядку ст. 40 ГПК України Товариству з обмеженою відповідальністю "Новатек-електро" оригінали письмових доказів, а саме : видаткову накладну № 1034 від 13.06.2014 р. на 1 арк., довіреність № 1 від 13.06.2014 р. на 1 арк., рахунок - фактура № 1200 від 13.06.2014 р. на 1 арк., фіскальні чеки № 1373, № 1374 від 08.04.2015 р. на 1 арк., описи вкладення від 06.04.2015 р..

Суддя О.В.Ківшик

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.