Рішення № 47844893, 20.07.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р.Справа № 916/1889/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Астаф'єв С.В.,

від відповідача - Краснощок О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про стягнення 1786,44 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про стягнення заборгованості в сумі 1786,44 грн., посилаючись на наступне.

Між ДП „Адміністрація морських портів України" (балансоутримувач) в особі Іллічівської філії та Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря (орендар) було укладено договір № 26-П-ІЛФ-14 від 13 лютого 2014 р. про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю,

Згідно з п. 1.1 договору № 26-П-ІЛФ-14 балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці 6, загальною площею 99,2 кв. м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором. Орендар користується нежитловим приміщенням загальною площею 99,2 кв.м.

Згідно з п.п. 2.2.1., 2.2.4., 3.1.-3.4. договору орендар зобов'язаний дотримуватись вимог установлених правил користування будівлею та приміщенням за договором та не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату у розмірі, визначеному розрахунком з урахуванням ПДВ на рахунок балансоутримувача будівлі за санітарне обслуговування при будинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до :повідної вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Як вказує позивач, на виконання умов договору балансоутримувачем було виставлено орендарю рахунки від 30.11.2014 р. № Пр/29 495 та від 15.12.2014 р. № Пр/29 496 і надані акти виконаних робіт 30.11.2014 р. № Пр/29 495 та від 15.12.2014 р. № Пр/29 496 за відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за листопад 2014 р. та грудень 2014 р. на загальну суму 12 207,84 грн.

Як вказує позивач, в порушення умов договору рахунки оплачені були частково, в зв'язку з чим за Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря рахується заборгованість перед балансоутримувачем за спожиті комунальні послуги та витрати на утримання будинку і прибудинкової території за договором № 26-П-ІЛФ-14 в розмірі 1295,14 грн.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до розділу 2 договору за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги орендар сплачує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Таким чином, нарахована сума пені складає 192,32 грн.

До того ж відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування індексу інфляції, який складає 286,15 грн., а також 3% річних від простроченої суми, що складають 12,83 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.05.2015 р. (суддя Брагіна Я.В.) позовну заяву ДП „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1889/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

З огляду на відрахування судді Брагіної Я.В. зі штату суддів господарського суду Одеської області, згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 20.05.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого вказану справу № 916/1889/15 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 22.05.2015 р. справу № 916/1889/15 прийнято до провадження судді господарського Петрова В.С. та розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, проте представник відповідача у судовому засіданні суму основного боргу визнав, однак заперечував проти вимог про стягнення нарахованої суми пені, 3% річних та інфляційних втрат. Наразі представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення суми нарахованих санкцій

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

13.02.2014 року між Державним підприємством „Адміністрація морських портів України" (балансоутримувач) в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) та Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря (орендар) було укладено договір № 26-П-ІЛФ-14 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, згідно п. 1.1 якого позивач як балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі трансформаторної підстанції господарства зв'язку (інв. № 191), що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці 6, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача та здійснює відшкодування витрат останнього за теплопостачання, водопостачання та каналізацію, електроенергію, прибирання приміщень будинку та прибудинкової території пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі. Наразі в договорі зазначено, що орендар користується нежитловим приміщенням на другому поверсі будівлі, загальною площею 99,2 кв.м згідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9/1, укладеного сторонами 23 грудня 2005 року.

В п. 1.2. вказаного договору вказана сума договору (орієнтовний розрахунок) на 2014 рік, що складає 59620,36 грн. з урахуванням ПДВ, з яких: 7770,94 відшкодування експлуатаційних витрат на утримання об'єкту оренди (КЕКВ 2240), 824,46 грн. - водопостачання (КЕКВ - 2272), 768,08 грн. - водовідведення (КЕКВ - 2272), 27199,32 грн. - теплопостачання (КЕКВ 2271), 23 057,56 грн. - споживання електроенергії (КЕКВ 2273). Сума договору є орієнтовною та залежить від обсягу спожитих послуг, (у т.ч.) визначених за приладами обліку та розміру діючих тарифів на час споживання послуг (додаток № 1 до додаткової угоди порядок розрахунку, який є невід'ємною частиною договору).

Відповідно до п. 3.1. договору не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, орендар згідно з "Порядком розрахунків" (додаток № 1 договору, який є невід'ємною частиною договору), сплачує на рахунок балансоутримувача:

- відшкодування витрат на утримання об'єкту оренди та користування земельною ділянкою із розрахунку 5,44 грн. за кожний квадратний метр займаної площі (на дату укладення договору);

- за водопостачання із розрахунку 28,52 грн. за 1 м/куб. (тариф вартості водопостачання на дату укладення договору);

- за водовідведення із розрахунку 26,57 грн. за 1 м/куб. (тариф вартості водовідведення на дату укладення договору);

- за тепловоу енергію із розрахунку 1 115,47 грн. за Гкал. (тариф вартості теплової енергії на дату укладання договору);

- за електричну енергію із розрахунку 1,3114 грн. за кВт/год. (тариф вартості передачі 1 кВт/год. електричної енергії по мережам порту та вартість придбання 1 кВт/год у відповідному місці на дату укладення договору).

Зазначені тарифи наведені без ПДВ, яке нараховується відповідно до чинного законодавства України.

За умовами п. 3.2. договору вартість витрат та послуг може бути змінена балансоутримувачем в односторонньому порядку у випадку зміни регульованих тарифів постачальних організацій та (або) збільшення собівартості експлуатаційних витрат балансоутримувача, та (або) розміру земельного податку шляхом направлення повідомлення про таку зміну орендаря рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

В п. 3.3. договору сторони погодились, що акт приймання-здачі виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання балансоутримувачем послуг орендарю.

Згідно п. 3.4 договору прийом-передача акту для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис в реєстрі виставлених рахунків або надсилається орендарю рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Орендар зобов'язаний, не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту приймання-здачі виконаних робіт, повернути балансоутримувачу підписаний та засвідчений власною печаткою належний балансоутримувачу екземпляр акту. У разі невиконання орендарем зазначених зобов'язань акт приймання-здачі виконаних робіт вважається прийнятим без зауважень і має силу документа, підписаного орендарем.

За умовами п. 6.1. договору останній набув чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, і діє до 31.12.2014 року, або до повного виконання зобов'язань та регламентує взаємовідносини сторін з 01 січня 2014 року згідно зі ст. 631 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між позивачем як балансоутримувачем та відповідачем спірний договір № 26-П-ІЛФ-14 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий договір відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 26-П-ІЛФ-14 від 12.02.2014р.

При цьому позивачем як балансоутримувачем на виконання договору надано можливість користуватись комунальними послугами належної якості, що підтверджується відсутністю претензій відповідача як орендаря з цього приводу, а також складеними сторонами актами виконаних робіт від 30.11.2014 р. № Пр/29495 та від 15.12.2014 р. № Пр/29496 про надання комунальних послуг і відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача.

В свою чергу позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату вказаних витрат і комунальних послуг від 30.11.2014 р. № Пр/29 495 на суму 5922,23 грн. та від 15.12.2014 р. № Пр/29 495 на суму 6285,61 грн..

Відповідно до п. 3.1 договору не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відповідач мав вносити плату на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги і відшкодування витрат.

Однак, як з'ясовано судом та не заперечується відповідачем, в порушення умов договору відповідачем виставлені позивачем вищевказані рахунки були оплачені 24.12.2014 р. частково, а саме: по рахунку № Пр/29 495 сплачено 5274,65 грн., а по рахунку № Пр/29 496 - 5638,05 грн., у зв'язку з чим у відповідача вникала заборгованість перед позивачем в сумі 1295,14 грн., у т. ч.ч по рахунку № Пр/29 495 - 647,58 грн., по рахунку № Пр/29 496 - 647,56 грн., яка визнається відповідачем.

Так, несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 1295,14 грн.

До того ж ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

За приписами п. 4.1. договору у випадку порушення зобов'язання, яке виникає з даного договору, винна сторона несе відповідальність, визначену даним договором і діючим в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом даного договору.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, в п. 4.3. договору передбачено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на те, що строк для сплати рахунків було встановлено договором не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, суд вважає цілком правомірним нарахування позивачем відповідачу на підставі п. 4.3 договору пені на суму боргу 647,58 грн. по рахунку № Пр/29 495 за період з 13.12.2014 р. по 27.04.2015 р. (136 дн.) в сумі 103,86 грн., а також на суму боргу 647,56 грн. по рахунку № Пр/29 496 за період з 13.01.2015 р. по 27.04.2015 р. (105 дн.) в сумі 88, 46 грн., виходячи з діючої облікової ставки НБУ у відповідний період.

Наразі представник відповідача під час розгляду справи заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на те, що відповідач є державною бюджетною установою.

Так, пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи ті обставини, що відповідач є державною установою, та ступінь виконання відповідачем зобов'язання, суд на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України вважає за можливе зменшити розмір пені до 2 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів 3% річних в сумі 12,83 грн. та інфляційних втрат в розмірі 286,15 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 26-П-ІЛФ-14 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачами зобов'язання щодо відшкодування витрат балансоутримувача та комунальних послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу 647,58 грн. по рахунку № Пр/29 495 за період з 13.12.2014 р. по 27.04.2015 р. (136 дн.), що склали 7,24 грн. (647,58 грн. /100%х 3%/365 дн. х 136 дн.), а також на суму боргу 647,56 грн. по рахунку № Пр/29 496 за період з 13.01.2015 р. по 27.04.2015 р. (105 дн.), що склали 5,59 грн. (647,56 грн. /100%х 3%/365 дн. х 105 дн.).

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума річних в розмірі 12,83 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань (а.с. 201-21), за яким загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення склала 286,15 грн., та встановлено, що вказаний розрахунок є невірним з огляду на обрання позивачем невірного сукупного індексу інфляції у вказаний період прострочення. Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, виходячи з наявної суми боргу по кожному рахунку та сукупного індексу інфляції, що мав місце у заявленому періоді прострочення з 13.12.2014 р. по 27.04.2015 р. та з 13.01.2015 р. по 27.04.2015 р., а саме:

- на суму боргу 647,58 грн. по рахунку № Пр/29 495 за період з 13.12.2014 р. по 27.04.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції - 1,412) розмір інфляційних збитків складатиме 266,80 грн. (647,58 грн. (сума боргу) х 1,412 (сукупний індекс інфляції) - 647,58 грн.);

- на суму боргу 647,56 грн. по рахунку № Пр/29 496 за період з 13.01.2015 р. по 27.04.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції - 1,371) розмір інфляційних збитків складатиме 240,25 грн. (647,56 грн. (сума боргу) х 1,371 (сукупний індекс інфляції) - 647,56 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат 286,15 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом в сумі 507,05 грн., та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 286,15 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 1596,12 грн. (1295,14 грн. основного боргу + 2 грн. пені + 12,83 грн. 3% річних + 286,15 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) про стягнення з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам виходячи з встановленої судом суми боргу із врахуванням зменшеної судом пені. Так, в п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про стягнення 1786,44 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (65114, м. Одеса, вул. 12-а лінія, 6 станція Люстдорфської дороги, 22; код ЄДРПОУ 38016986; рахунок 35213001005724 ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 38728418; р/р 26002010276249 у ПАТ „Банк Восток", МФО 307123) суму заборгованості в розмірі 1295/одна тисяча двісті дев'яносто п'ять/грн. 14 коп., пеню в сумі 2/дві/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 12/дванадцять/грн. 83 коп., інфляційні втрати в сумі 286/двісті вісімдесят шість/грн. 15 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Іллічівського морського порту) до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2015 р.

Суддя В.С. Петров