Ухвала суду № 47844745, 03.08.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

У Х В А Л А

про порушення провадження у справі

"03" серпня 2015 р. Справа № 911/3309/15

Суддя А.Ю.Кошик, розглянувши матеріали

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ

до ЗАТ «Сільпо Рітейл», м.Вишневе

про стягнення 42554927,01 грн.

визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду

При цьому, суд дійшов висновку про необхідність витребування у позивача в порядку підготовки справи до розгляду додаткових доказів.

З огляду на п. 4.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Господарським судам слід також враховувати, що виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Разом з тим, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Таким чином, позивачу необхідно надати суду пояснення та докази вирішення в судовому порядку питання щодо факту прострочення кредитного зобов’язання та його розміру.

Згідно розділу VII Листа Верховного Суду від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» визначено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки повинна відповідати вимогам як ст. 39 Закону N 898-IV, так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ній в обов'язковому порядку повинно бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; конкретний спосіб реалізації предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону N 898-IV у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У судовій практиці немає єдності щодо вирішення питання про критерії, які повинен застосовувати суд, визначаючи початкову ціну.

Разом із тим, вирішуючи зазначені питання, суди повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону N 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідна позиція Верховного Суду свідчить про те, що наведена в іпотечному договорі ціна предмету іпотеки не має значення при заявленні позову про визнання права власності і необхідно визначати вартість предмета іпотеки на момент такого набуття (заявлення відповідного права) на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. В будь-якому випадку вартість предмету іпотеки має зазначатись в резолютивній частині рішення і має значення при визначенні обсягу фактично погашеного зобов’язання боржника за рахунок заставленого майна.

Таким чином, позивачу необхідно при зверненні до суду визначати вартість предмета іпотеки на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб – платників податків).

Керуючись ст.ст. 64,65 Господарського процесуального кодексу України,

ухвалив:

1. Порушити провадження у справі та прийняти позовну заяву до розгляду.

2. Розгляд справи призначити на "18" серпня 2015 р. о 11:10.

Викликати в судове засідання повноважних представників сторін.

3. Зобов'язати позивача подати:

- пояснення та докази щодо встановлення факту та розміру прострочення зобов’язання, в забезпечення виконання якого заявлено вимогу про звернення стягнення на заставне майно (рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з позичальника); зазначити вартість предмету іпотеки;

- зазначити повне найменування відповідача;

- витяг про включення позивача та відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору;

- оригінали документів, доданих до позовної заяви, для огляду в судовому засіданні;

- інші докази, які підтверджують викладені у позовній заяві обставини.

4. Зобов'язати відповідача подати:

- оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, свідоцтва про державну реєстрацію;

- відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його висновків;

- довідку про банківські реквізити;

- витяг про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- інші докази стосовно заявлених вимог.

5. Витребувані документи оформити відповідно до ст. 36 ГПК України.

6. Відповідно до ст. 27 ГПК України залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м.Вишневе, вул. Промислова, 5).

7. Попередити сторони про майнову відповідальність, передбачену ст. 83 ГПК України, за неявку в судове засідання та невиконання вимог ухвали господарського суду.

8. Попередити представників сторін, що в разі неявки в судове засідання справу буде розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Суддя А.Ю. Кошик