Рішення № 47844412, 28.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2015Справа №910/16359/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС"

до Міністерства Оборони України

про стягнення 70 690,80 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Верес М.М.(дов. від 16.12.2014)

Від відповідача: Кривошея Д.А.(дов. від 18.05.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача інфляційних збитків, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 286/2/14/89 від 15.12.2014 у розмірі 70 690,80 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.07.2015 порушено провадження у справі №910/16359/15 та призначено до розгляду на 16.07.2015.

Представник відповідача в судове засідання 16.07.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 16.07.2015 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 28.07.2015.

Представники позивача та відповідача з'явилися в судове засідання 28.07.2015, надали пояснення по суті справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача зазначив, що затримка оплати відбулася у зв»язку із закінченням бюджетного періоду, у зв'язку з чим просив зменшити суму інфляційних збитків, стягнення яких заявлено позивачем.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 між Міністерством оборони України (замовник) та Приватним акціонерним товариством "Фібратекс" (постачальник) було укладено договір поставки товарів для державних потреб № 286/2/14/89 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується у 2014 році поставити Міністерству оборони України серветки паперові туалетні, серветки для обличчя, рушники, скатертини-серветки, целюлозну вату й полотна з целюлозних волокон (серветки гігієнічні вологі) (далі - товар), зазначені у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

Згідно з п. 10.1. договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Згідно із п. 3.1 договору ціна цього договору становить 243 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 40 500,00 грн.

За умовами п. 1.2. договору (специфікація) строк поставки товару визначено до 25.12.2014 включно.

Відповідно до п. 2.4. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у військовій частиш одержувачем замовника у присутності уповноваженого представника постачальника.

Згідно з п. 2.5. договору приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання (форма 4), який складає одержувач замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - замовнику, другий - одержувачу замовника, третій - постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання, видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 29.10.2012 № 704 є підтвердженням приймання товару.

З матеріалів справи вбачається, що постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 243 000,00 грн., що підтверджується наступними документами:

товар на суму 69 862,50 грн. - видатковою накладною № 335 від 30.12.2014; повідомлення-підтвердження № 304 отримання та оприбуткування за бухгалтер сим обліком матеріальних цінностей, оплачених у центральному порядку; актом приймання № 477 від 30.12.2014;

товар на суму 132 637,50 грн. - видатковою накладною № 15 від 22.01.2015; повідомлення-підтвердження № 1 отримання та оприбуткування за бухгалтер сим обліком матеріальних цінностей, оплачених у центральному порядку; актом приймання № 3 від 22.01.2015.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 20 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2. договору до рахунка-фактури додаються:

- акт приймання (форма 4);

- видаткова накладна постачальника;

- повідомлення-підтвердження.

Матеріали справи свідчать, що листом № 798 від 02.02.2015 позивачем відповідачу були направлені відповідні рахунки-фактури разом із вказаними вище видатковими накладеними, повідомленнями-підтвердженнями та актами приймання.

Однак, відповідач листом № 286/5/830 від 03.02.2015 повернув позивачу вказані документи без оплати у зв'язку з закінченням бюджетного року. При цьому, відповідач у своєму листі не зазначив, що подані позивачем документи оформлені неналежним чином.

Відповідачем не заперечується обставина належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.

Але, в порушення умов визначених у вищевказаному договорі, відповідач належний строк не виконав свого обов'язку з оплати вартості поставлених товарів.

З метою захисту своїх прав позивач звернувся з позовом до відповідача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.03.2015 по справі №910/3467/15-г задоволено позовні вимоги ТОВ «Фібратекс» щодо стягнення з Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 243 000 (двісті сорок три тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 4 860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до виписки по рахунку ТОВ «Фібратекс» від 29.05.2015 основний борг в сумі 243 000 (двісті сорок три тисячі) грн. 00 коп. та 4 860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору були перераховані Державною казначейською службою України, м. Київ 29.05.2015.

Таким чином, сума основного боргу станом на 28.05.2015 становила 243 000,00 грн.

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Виходячи з цього, втрати від інфляції грошових коштів та річні проценти підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати заборгованості і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача, крім іншого, основного боргу у розмірі 243 000,00 грн. не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді інфляційних збитків, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином свій обов'язок щодо оплати заборгованості по договору поставки товарів для державних потреб № 286/2/14/89 від 15.12.2014. Факт невиконання цього обов'язку доведено судом в іншій справі № 910/3467/14 та в силу ст. 35 ГПК України не потребує доведенню знову.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Вказане положення узгоджується з положеннями статті 617 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Представник відповідача просив суд зменшити суму інфляційних збитків у зв'язку з тим, що вони є надмірно великими порівняно із сумою основного боргу, а також у зв'язку з відсутністю вини відповідача.

Проте суд зазначає, що оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, то індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350). Доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов безпідставні внаслідок викладеного.

Також інфляційні збитки не є санкціями в розумінні статті 233 ГК України, а відтак у суду немає права зменшити розмір санкцій у відповідності до вказаної статті, як те просить відповідач.

Позивачем здійснено розрахунок інфляційних збитків, що складають 70 690,80 грн., суд визнає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства Оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, 38799494) основний борг в сумі 70 690 (сімдесят тисяч шістсот дев'яносто) грн. 80 коп. та судовий збір в розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 03.08.2015