Рішення № 47843448, 03.08.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.15р. Справа № 904/5198/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпронафтопродукт" (м.Дніпропетровськ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення попередньої оплати за договором поставки № 1804 від 18.04.2014 у розмірі 6 750 грн. 02 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Нікітіна І.Л. - головний юрисконсульт (довіреність № 20 від 05.01.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпронафтопродукт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому, на момент звернення з ним до суду, просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) суму попередньої оплати за договором поставки № 1804 від 18.04.2014 у загальному розмірі 10 068 грн. 26 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 6 750 грн. 02 коп. - сума попередньої оплати (основний борг);

- 3 199 грн. 51 коп. - інфляційні втрати;

- 118 грн. 73 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1804 від 18.04.2014 в частині своєчасної та повної поставки товару протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання постачальником передоплати у сумі 6 750 грн. 02 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2014 по травень 2015 у сумі 3 199 грн. 51 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.10.2014 по 05.06.2015 у сумі 118 грн. 73 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.07.2015.

Представник позивача у судове засідання 09.07.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 17.06.2015 у повному обсязі не виконав.

Представник відповідача у судове засідання 09.07.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимоги ухвали суду від 17.06.2015 не виконав.

Судом було наголошено на тому, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою і повернуто з посиланням на закінчення терміну зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Так, конверт з ухвалою суду від 17.06.2015 було повернуто до суду 01.07.2015 за закінченням терміну зберігання.

Так, у судовому засіданні 09.07.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.07.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.08.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 24.07.2015 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач, керуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить стягнути з відповідача лише 6 750 грн. 02 коп. попередньої оплати за договором, а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Отже, фактично, відповідач відмовився від позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 6 750 грн. 02 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 03.08.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 03.08.2015 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.06.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 09.07.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.06.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи. З вказаних документів вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 09.07.2015 також не було вручено відповідачу.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 17.06.2015 та від 09.07.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.06.2015 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 17.06.2015 та від 09.07.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, строк вирішення спору у даній справі закінчується 16.08.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Крім того, представником відповідача на підтвердження своїх заперечень не було надано належних доказів, які б могли доводити обґрунтованість того, що підписи або печатки на листах є несправжніми.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

18.04.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - постачальник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Дніпронафтопродукт" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 1804 (далі - договір) (а.с.13-16), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у власність покупця у визначені договором строки товар, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього обумовлену договором грошову суму. Предметом поставки є товар - господарські товари, вироби технічного призначення, перелік якого зазначається у рахунках-фактурах (видаткових накладних, специфікаціях до договору або в інших аналогічних документах) (пункти 1.1. договору та 1.2. договору в редакції протоколу розбіжностей від 18.04.2014).

У пунктах 10.1., 10.2., та 10.3. договору сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору починається з моменту підписання договору і закінчується 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання обов'язків по всім пунктах договору і додатків до нього та відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час дії договору (пункт 10.2. договору в редакції протоколу розбіжностей від 18.04.2014).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору до матеріалів справи сторонами не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пунктах 3.2., 5.1. договору сторони узгодили наступне:

- товар поставляється протягом 15 банківських днів з моменту отримання постачальником передоплати від покупця. Датою поставки вважається дата видаткової накладної, яка є моментом закінчення поставки з урахуванням положень договору (пункт 3.2. договору в редакції протоколу розбіжностей від 18.04.2014).

- поставка товару здійснюється за попереднім замовленням покупця наступним чином:

- покупець не пізніше ніж за 3 робочі дні до бажаної дати поставки направляє на адресу постачальника письмове замовлення у встановленій формі (електронною поштою або факсом);

- постачальник підтверджує замовлення, шляхом виставлення рахунку-фактури покупцеві, де буде відображено перелік товару, що буде поставлено, а також ціни, строки і умови поставки;

Так, в матеріалах справи містяться наступні рахунки на оплату, виставлені відповідачем позивачу:

- рахунок № 51 від 22.08.2014 на суму 3 300 грн. 00 коп. (а.с.18);

- рахунок № 57 від 22.08.2014 на суму 3 450 грн. 02 коп. (а.с.19).

У відповідно до умов договору, позивачем була здійснена попередня оплата в загальній сумі 6 750 грн. 02 коп. наступним чином:

- відповідно до платіжного доручення № 10355 від 12.09.2014 в сумі 3 450 грн. 02 коп. (а.с.38);

- відповідно до платіжного доручення № 10356 від 12.09.2014 в сумі 3 300 грн. 00 коп. (а.с.39);

При цьому, згідно з пунктами 5.3. та 5.5. договору якщо постачальник не може поставити товар в строк він повинен повідомити покупця за допомогою телефону, факсу та інше. Після чого сторони договору письмово визначають новий строк поставки товару. Відповідальність за збереження товару та право власності переходить до покупця в момент підписання видаткової накладної.

Відповідачем в строки, обумовлені сторонами в 3.2. договору (в редакції протоколу розбіжностей від 18.04.2014), товар поставлений не був, у зв'язку з чим, позивачем було направлено відповідачу лист від 18.11.2014 № 55, в якому він просив відповідача повернути грошові кошти в сумі 6 750 грн. 02 коп. Вказаний лист отримано відповідачем особисто 19.11.2014, про що мається відмітка на самому листі (а.с.21).

Вказаний лист було залишено відповідачем без задоволення.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача із претензією від 26.01.2015 № 10/2601/01, в якій також вимагав повернути грошові кошти в сумі 6 750 грн. 02 коп. на реквізити, зазначені в договорі (а.с.26-27). Вказана претензія також була залишена відповідачем без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, з урахуванням положень пункту 3.2. договору (в редакції протоколу розбіжностей від 18.04.2014), товар мав бути поставлений протягом 15 банківських днів з моменту отримання відповідачем передоплати від покупця (це 12.09.2014).

При цьому, відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем, як було зазначено вище, була здійснена попередня оплата товару, але відповідачем станом на момент вирішення спору обумовлений сторонами товар, зокрема, на суму 6 750 грн. 02 коп. поставлено не було.

При цьому, вимоги позивача щодо повернення передоплати задоволені відповідачем не були, грошові кошти в сумі 6 750 грн. 02 коп. не повернуто.

Станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу, з моменту звернення позивача до суду, на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Так, як зазначено вище, позивач звертався до відповідача з листом та претензією, в яких просив повернути кошти за непоставлений товар.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Так, звернення позивача щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 6 750 грн. 02 коп. (3 300,00 грн. + 3 450,02 грн.), а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати у повному обсязі не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 6 750 грн. 02 коп. суму неповернутої попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 6 750 грн. 02 коп., вимогу про повернення зазначеної суми у повному обсязі не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 6 750 грн. 02 коп. (3 300,00 грн. + 3 450,02 грн.) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпронафтопродукт" (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Карла Лібкнехта, 11; ідентифікаційний код 03481879) - 6 750 грн. 02 коп. суму попередньої оплати, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко