Постанова № 47843237, 27.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 липня 2015 року № 826/8116/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1до Військової частини А3620про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05 травня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом про:

- визнання протиправними дії Військової частини А3620 (далі - В/ч А3620, відповідач) щодо нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин);

- зобов'язання Військової частини А3620 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням додаткової щомісячної винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Позов мотивовано тим, що в процесі виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, останньою в порушення приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не включено у розрахунок одноразової грошової допомоги щомісячної додаткової грошової винагороди.

Таке невключення потягло за собою, на думку ОСОБА_1, порушення його прав, свобод та інтересів у вигляді отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби у заниженій сумі порівняно з розміром, який встановлений вказаним вище Законом.

Позивач та його представник у судовому засіданні адміністративний позов повністю підтримали та просили позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених як в адміністративному позові, так і в додаткових письмових поясненнях від 17.06.2015.

Відповідач на адресу суду подав письмові заперечення на адміністративний позов від 09.06.2015 вих. № 689, в яких останній вказує на те, що відповідно до вимог п. 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 15.11.2010 № 595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012 № 825), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2010 за № 1194/18489, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За вказаних обставин, на переконання відповідача, підстав для включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби немає.

В наданих запереченнях, представник відповідача просив в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, в судовому засіданні представники відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечували.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з поданням представниками сторін клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, суд дійшов висновку розглянути справу в письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, у період з 01.08.1988 по 26.11.2014 безперервно проходив військову службу у Збройних Силах України, остання посада перед звільненням - заступник командира частини - головний інженер Військової частини А3620, військове звання перед звільненням - «підполковник».

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України «По особовому складу» від 16 жовтня 2014 року № 588 підполковника та заступника командира частини - головного інженера Військової частини А3620 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу. Вислуга років у Збройних Силах України на момент звільнення склала 26 років 03 місяці.

Після звільнення підлягає направленню для зарахування на військовий облік до Києво-Святошинського районного військового комісаріату Київської області.

Наказом Т.в.о. командира Військової частини А3620 «По стройовій частині» від 26 листопада 2014 року № 248 підполковника ОСОБА_1, заступника командира частини - головного інженера Військової частини А3620, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 16 жовтня 2014 року № 588 з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, з 26 листопада 2014 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Києво-Святошинського районного військового комісаріату Київської області.

Вказаним вище наказом вирішено:

- виплатити премію за період з 01 по 26 листопада 2014 року у розмірі 90% від посадового окладу, за особистий внесок у загальні результати служби, згідно пункту 31 наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260;

- виплатити надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та процентної надбавки за вислугу років, згідно пункту 15 наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 за період з 01 по 26 листопада 2014 року;

- виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% від місячного грошового забезпечення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 за період з 01 по 26 листопада 2014 року;

- виплатити надбавку у зв'язку з діяльністю, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 15% від посадового окладу, за період з 01 по 26 листопада 2014 року;

- припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю та виплату процентної надбавки за роботу з таємними документами;

- виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260.

Згідно даних, зазначених у наказі: щорічну основну відпустку за 2014 рік використано тривалістю 45 діб (з 27 вересня по 10 листопада 2014 року); грошову допомогу на оздоровления, згідно наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 за 2014 рік отримано; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, передбачену наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 за 2014 рік не отримано; службовим житлом по лінії Міністерства оборони України не забезпечувався.

06 квітня 2015 року позивач звернувся до командира Військової частини А3620 з заявою від 03.04.3015, в якій просив про здійснення перерахунку та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, наказом командира Військової частини A3620 від 26 листопада 2014 року, у зв'язку з тим, що щомісячна грошова додаткова винагорода мала постійний характер та для визначення складових грошового забезпечення при виплаті одноразової грошової допомоги слід застосувати не наказ Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, а вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, пункт 2 статті 9 та пункт 2 статті 15, який має вищу юридичну силу, тому винагорода повинна була бути включена до грошового забезпечення при розрахунку та виплаті йому одноразової грошової допомоги.

У відповідь на вказану заяву позивача, відповідачем було підготовлено відповідь від 16.04.2015 вих. № 486, в якій ОСОБА_1 було повідомлено, що за приписами п. 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 15.11.2010 № 595 (із змінами та доповненнями) винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Як наслідок, підстав для включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби немає.

Позивач, не погодившись з невключенням у розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889, що потягло за собою, на його думку, порушення його права на отримання одноразової грошової допомоги у заниженому розмірі порівняно з розміром, який встановлений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся з адміністративним позовом до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення їх предстанвиків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 (далі - Інструкція № 260), Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 р. № 595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012 р. № 825), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за № 1194/18489 (далі - Інструкція № 595).

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення позивача з адміністративним позовом до суду стала виплата йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 26 повних календарних років служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Приписами ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби). На момент звільнення позивача, його календарна вислуга років у ЗСУ складає більше 26 років, а відтак відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач при звільненні набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 закріплені питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - Постанова № 889).

Так, відповідно до пп. 1 п. 1 Постанови № 889 (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби мають право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (п. 2 Постанови № 889).

Правила і порядок виплати грошової допомоги військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби визначені розділом XXXVIII Інструкції № 260.

Згідно з п. 38.6 розділу XXXVIII Інструкції № 260 (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються:

- звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);

- які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України.

Військовослужбовцям льотно-підйомного складу, які звільнені з льотної роботи на підставі постанови військово-лікарської комісії та які у зв'язку з цим звільняються з військової служби, для обчислення одноразової грошової допомоги включається надбавка за особливі умови служби (підпункт 14.2.7 та пункт 14.3 цієї Інструкції).

Крім того, відповідно до приписів п. 3 Інструкції № 595 (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).

Пунктом п'ятим Інструкції № 595 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Згідно з п. 8 Інструкції № 595 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою № 889 та Інструкцією № 595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, Постанови № 889, Інструкції № 595, які регулюють підстави, порядок та умови виплати щомісячної одноразової грошової допомоги, була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, в постановах від 15.10.2013 (справа № 21-368а13), від 04.11.2014 (справа № 21-473а14).

За правилами ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність своїх дій.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи те, що позивач, відповідно до приписів п. п. 1, 16 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI, звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат стосовно нього судом не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 122, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко