Рішення № 47817847, 28.07.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 538/2301/14-ц Номер провадження 22-ц/786/2234/15Головуючий у 1-й інстанції Хоменко О. А. Доповідач ап. інст. Чічіль В. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Чічіля В.А.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.,

за участю секретаря: Гнатюк О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення, визначення порядку користування нерухомим майном та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, прохаючи суд зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди в користуванні житловим будинком з господарськими побудовами за адресою: АДРЕСА_1, вселити її разом з неповнолітньою донькою - ОСОБА_4, у житловий будинок, встановити порядок користування житловим будинком з господарськими побудовами та стягнути на її користь з відповідача 20000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Лохвицького районного суду Потавської області від 22 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкоди в користуванні житловим будинком з господарськими побудовами за адресою: АДРЕСА_1, і протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішенням суду передати ОСОБА_3 комплект ключів від будинку та господарських побудов. Вселити ОСОБА_3 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_4 в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Встановлено наступний порядок користування житловим будинком з господарськими побудовами за адресою: АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_3 в користування, з врахуванням інтересів неповнолітньої доньки, житлову кімнату 1-9 площею 10,5 м кв. та житлову кімнату 1-10 площею 19,6 м кв., погріб під літерою "В", сарай з добудовами під літерою "Е"; виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату 1-5 площею 8,4 м кв., житлову кімнату 1-6 площею 8,4 м.кв., житлову кімнату 1-7 площею 6,2 м кв., житлову кімнату 1-8 площею 9,2 м кв., погріб під літерою "Г", сарай з гаражем під літ. "Б"; залишено в спільному користуванні коридор, туалет, ванну, кухню, а також вбиральню, зливну яму й огорожу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 2000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 243, 60 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_2, який, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду від 22.04.2015 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3, в частині визначення порядку користування домогосподарством та стягнення на її користь моральної шкоди - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи за № 18 від 10.04.2014 року, яка була проведена при розгляді цивільної справи про поділ майна подружжя, план спірного житлового будинку в технічному паспорті не відповідає фактичному плануванню. Фактично у будинку є п`ять житлових кімнат, а не шість, як вказано у плані, що відображено у висновку експерта. У зв`язку із чим рішенням ОСОБА_2 було виділено у користування не існуючу житлову кімнату. Також, апелянт зазначив, що при прийнятті рішення судом не було враховано, що у спірному домоволодінні зареєстровані та фактично проживають ще двоє малолітніх дітей, які є членами його сім`ї. ОСОБА_2 також вказав на порушення місцевим судом принципу рівності часток співвласників, так як, йому в користування було виділено частку, що є значно меншою за ідеальну частку у праві спільної часткової власності. До того ж, приймаючи рішення про виділення позивачу по справі у користування кімнат, судом не було враховано, що прохід до них відсутній і можливий лише через кімнату, яка виділена у користування лише йому.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 28 листопада 2011 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_4

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року між сторонами було поділено спільно нажите ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в шлюбі майно, в тому числі і домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, на дві рівні частини, визнано за позивачем ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою.

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області по справі щодо поділу спільного майна подружжя було призначено судову експертизу з метою визначення ринкової вартості житлового будинку з господарськими побудовами та можливих варіантів його поділу по 1/2 часток. З висновку № 18 судового експерта Авдєєвої Н.М. від 10.04.2014 року вбачається, що запропонувати варіанти розподілу житлового будинку та господарських будівель і споруд по 1/2 частині не представляється можливим.

Позивач разом із неповнолітньою дочкою, починаючи з 20 березня 2013 року, проживають як квартиранти у буд. АДРЕСА_2. Позивач не має постійного місця роботи, придбати житло не може, так як не має фінансової можливості. Згоди щодо користування житлом між сторонами не досягнуто, ОСОБА_3 не має права доступу до житла, так як ключі від будинку знаходяться у ОСОБА_2

Місцевий суд, ухвалюючи судове рішення та встановивши, що право власності позивача на належну їй частину домоволодіння порушено та існує необхідність його відновлення, шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні власністю, вселення позивачки разом із дитиною до спірного житлового приміщення, дійшов помилкового висновку про можливість визначення порядку користування домоволодінням за запропонованим ОСОБА_3 варіантом, з огляду на наступне.

На підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України, колегія розглядає апеляційну скаргу в межах вимоги апелянта про скасування рішення в частині визначення порядку користування домогосподарством та стягнення з нього на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вищезазначене домоволодіння рішенням місцевого суду від 12 серпня 2014 року було визначено як спільна сумісна власність подружжя.

Відповідно до вимог п. 5 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного судочинства є судовий захист цивільного права та інтересу. Згідно з вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом у інших формах. Нормою ч. 6 цієї статті встановлено, що у разі недодержання особою, при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право, а також суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно ст.ст. 316, 317 ЦПК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він здійснює відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та у користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб (ч. 1 ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 319 Цивільного Кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов"язків власник зобов"язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов"язує.

Відповідно до ст. 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного Кодексу України.

Згідно з п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у разі, коли жоден із подружжя не вчинить таких дій (згоди на присудження грошової компенсації за його частку), а неподільна річ не може бути реально поділена між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд погодився із варіантом поділу домоволодіння, запропонованим позивачем, попри наявність у матеріалах справи експертного висновку № 18 від 10 квітня 2014 року, з якого вбачається неможливість розподілу домоволодіння на рівні частки по ? частині.

Рішенням місцевого суду встановлено наступний порядок користування житловим будинком з господарськими побудовами за адресою АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_3 в користування, з врахуванням інтересів неповнолітньої доньки, житлову кімнату 1-9 площею 10,5 м кв. та житлову кімнату 1-10 площею 19,6 м кв., погріб під літерою "В", сарай з добудовами під літерою "Е"; виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату 1-5 площею 8,4 м кв., житлову кімнату 1-6 площею 8,4 м кв., житлову кімнату 1-7 площею 6,2 м кв., житлову кімнату 1-8 площею 9,2 м кв., погріб під літерою "Г", сарай з гаражем під літ. "Б"; залишено в спільному користуванні коридор, туалет, ванну, кухню, а також вбиральню, зливну яму й огорожу.

З висновку № 18 судової будівельно-технічної експертизи від 10.04.2014 року вбачається, що попри розподілені рішенням місцевого суду кімнати у житловому будинку, сарай з гаражем літ. «Б», погріб літ. «Б», погріб літ. «В», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «Д», сарай з добудовами літ. «Е», зливна яма літ. «І», огорожа « 1, не розподіленим залишився сарай з добудовами літ. «Ж», що є частиною домоволодіння за адресою АДРЕСА_1.

До того ж, місцевим судом не було досліджено наявність можливості доступу сторін по справі до житлових кімнат у будинку літ. «А-1». Не досліджено місцевим судом і розмір житлових приміщень, право користування щодо яких визначено кожній стороні, що призвело до порушення принципу рівності часток у спільному сумісному майні осіб.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до вимог Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяні фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю осіб. При вирішенні спору підлягають доведеності, як наявність такої шкоди, так і протиправність дій відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, його вини у заподіянні шкоди.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 жодним чином у позові не мотивовано та не підтверджено завдання їй діями відповідача моральної шкоди, не обґрунтовано розмір завданої їй шкоди. У свою чергу місцевий суд в ухваленому рішенні не мотивував чому саме моральну шкоду у розмірі 2000 гривень він вважає за доцільне стягнути з відповідача. З огляду на зазначені приписи закону й вимоги Постанови Пленуму ВСУ, взагалі відсутні правові підстави для задоволення цієї вимоги.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визначення порядку користування домоволодінням у запропонований нею спосіб та стягнення з відповідача моральної шкоди не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у рішенні місцевого суду має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню в частині визначення порядку користування житловими кімнатами у будинку та господарськими будівлями домоволодіння з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2015 року - скасувати у частині задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування житловим будинком з господарськими побудовами за адресою: АДРЕСА_1 та у частині стягнення моральної шкоди.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

С У Д Д І : Чічіль В.А. Кузнєцова О.Ю. Хіль Л.М.

З оригіналом згідно суддя В.А. Чічіль