Ухвала суду № 47799948, 22.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Київ К/800/39334/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю:представника відповідача Пивовара В.В.,розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» на постановуРівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 рокута ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду 1 липня 2014 року у справі№817/1044/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» доНововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області провизнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Волинська фабрика гофротари» (далі - ТОВ «Волинська фабрика гофротари», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяв про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення, викладене у формі наказу №210 від 1 квітня 2014 року «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки», а також визнати протиправними дії у формі вимоги підготувати та надати документи за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25, викладеної в листі від 21 березня 2014 року №746/22-1.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду 1 липня 2014 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 1 квітня 2014 року винесено наказ №210 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Волинська фабрика гофротари» у відповідності до пункту 1 якого наказано начальнику відділу податкового аудиту організувати проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Волинська фабрика гофротари» з 1 квітня 2014 року по 14 квітня 2014 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

На підставі вищеназваного наказу та направлень на проведення перевірки від 1 квітня 2014 року, вручених в.о. директора товариства, відповідачем у період з 1 квітня 2014 року по 14 квітня 2014 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Волинська фабрика гофротари» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт №334/22/33211353 від 22 квітня 2014 року.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірному листі Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 21 березня 2014 року №746/22-11, адресованого директору товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари», відповідач просив підготувати всі необхідні документи податкового та бухгалтерського обліку для проведення позапланової документальної перевірки за період з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25. У відповідь на який 2 квітня 2014 року та 3 квітня 2014 року позивачем надавалися документи податкового та бухгалтерського обліку.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки правові наслідки оскаржуваного рішення, викладеного у формі наказу, є вичерпаними, а спірний лист не створює для позивача жодних правових наслідків.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як установлено частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що, звертаючись до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним наказу контролюючого органу на проведення перевірки та листа про підготовку документів податкового та бухгалтерського обліку для проведення перевірки, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Вказаний принцип також закріплений в частині першій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків. А за результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено акт перевірки.

Отже, судами попередніх інстанцій вірно враховано, що податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв'язку з чим оспорюваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовної вимоги про визнання протправним та скасування наказу не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки, по-перше, такий наказ відповідача не є юридично значимим для позивача, по-друге, після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки у відповідності до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України.

Також судова колегія касаційної інстанції вважає правильними висновки судів про те, що спірний лист відповідача про необхідність позивачу підготувати документи податкового та бухгалтерського обліку для проведення перевірки в спірних правовідносинах не створює будь-яких правових наслідків, не породжує прав та обов'язків для платника податків-позивача, внаслідок чого така позовна вимога не підпадає під дію пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги щодо наявності законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду 1 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев