Постанова № 47798502, 16.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2015 року

справа № 804/4377/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Дніпропетровськгаз” на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року у справі №804/4377/14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Дніпропетровськгаз” до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03 січня 2013 року №8130761, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Дніпропетровськгаз” звернулось до суду з позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому просило:

- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. по виконавчому провадженню №8130761;

- скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. по виконавчому провадженню №8130761.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що дії відповідача з винесення оскаржуваної постанови є протиправними, оскільки на момент її винесення було порушено відносно позивача провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. На думку позивача, оскаржувана ним постанова про стягнення виконавчого збору прийнята в період дії мораторію, та по своїй суті є штрафною санкцією, яка, відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в період дії мораторію не нараховується.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 4 статті 196, частини 1 статті 41 КАС України судове засідання проведено за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 04.04.2003р. державним виконавцем була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №446 виданого 06.03.2003р. приватним нотаріусом про стягнення з ВАТ „Дніпропетровськгаз” на користь ДК „Укргазвидобування” НАК „Нафтогаз України” боргу в сумі 8087055,18 грн., в якій боржнику було надано строк для добровільного виконання, а саме: протягом 5 днів з моменту отримання даної постанови.

16.04.2003р. виконавче провадження було зупинено на підставі пункту 8 статті 34 Закону України „Про виконавче провадження” у зв’язку з надходженням ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2002р. у справі №Б/26/173/02 про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ „Дніпропетровськгаз”.

09.11.2004р. постановою державного виконавця було поновлено виконавче провадження у зв’язку з надходженням 08.11.2004р. ухвали господарського суду Дніпропетровської області про припинення провадження у справі про банкрутство.

У період з 09.11.2004р. по 23.06.2005р. органом державної виконавчої служби вживалися заходи з примусового виконання виконавчого напису боржником, а саме: прийнято постанову про розшук майна боржника, постанову про арешт коштів боржника, які направлялися для виконання до банківських установ і вживалися інші дії направлені на примусове виконання виконавчого напису, що підтверджується копіями матеріалів виконавчого провадження.

26.06.2005р. постановою державного виконавця було знову зупинено виконавче провадження на підставі статтей 34, 35 Закону України „Про виконавче провадження” з зв’язку з прийняттям 23.06.2005р. Закону України „Про міри направлені на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” № 2711-ІV.

01.01.2013р. після закінчення дії Закону № 2711-ІV державним виконавцем було прийнято постанову від 03.01.2013р. про поновлення виконавчого провадження.

03.01.2013р. постановою знову було зупинено виконавче провадження у зв’язку з тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. у справі №Б24/235/05 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ „Дніпропетровськгаз” та оголошено мораторій на задоволення вимог кредиторів на підставі пункту 8 частини 1 статті37, статті 39 Закону України „Про виконавче провадження”.

Також, 03.01.2013р. було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн. на підставі статті 28 Закону України „Про виконавче провадження” з урахуванням ст. 46 Закону України „Про виконавче провадження”, яка діяла до внесення змін до Закону України „Про виконавче провадження” від 10.07.2003р. № 1095-ІV.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем як боржником не було виконано рішення у добровільному порядку у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, то винесення державним виконавцем 03.01.2013р. постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн. відповідає вимогам статті 28 Закону України „Про виконавче провадження” з урахуванням норм статті 46 Закону України „Про виконавче провадження”, яка діяла станом на квітень 2003р. щодо застосування державним виконавцем розміру виконавчого збору - 5 відсотків від належної до стягнення суми, виходячи з вимог статті 58 Конституції України, у зв’язку з чим дії відповідача по винесенню вказаної постанови та сама постанова є законною та обґрунтованою.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок та умови стягнення з боржника виконавчого збору визначені Законом України „Про виконавче провадження”.

Відповідно до вказаного Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - станом на 03.01.2013р., статтею 28 передбачено, що у разі невиконання боржником рішення суду майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Водночас, суд зазначає, що вказаним Законом в редакції, що діяла до 08.03.2011р., передбачалося, що у разі не виконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п’яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника.

Враховуючи, що державним виконавцем, при винесенні 03.01.2013р. постанови про стягнення з позивача виконавчого збору було застосовано редакцію Закону, що припинила свою дію на момент її винесення, і стягнуто виконавчий збір у розмірі, що не передбачений чинним законодавством України, а саме - замість 10 відсотків стягнуто 5 відсотків, колегія суддів дійшла висновку про протиправність зазначеної постанови.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на необхідність застосування в даному випадку положень статті 58 Конституції України щодо застосування зворотної дії закону в часі, з огляду на те, що в цьому випадку нова редакція Закону України „Про виконавче провадження” не пом’якшує відповідальність, а навпаки її посилює, та крім того, зазначена норма встановлює зворотну силу для новоприйнятих законів на правовідносини, що виникли раніше, а не поширює дію скасованих законів на майбутнє, а по-третє, згідно рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року в справі 1-7/99 встановлено, що положення частини 1 статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Щодо посилання позивача на мораторій на задоволення вимог кредиторів та припинення зобов’язання згідно Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та енергетичну енергію” суд зазначає наступне.

Статтею 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено, що одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

При цьому стаття 1 цього Закону зазначає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вживається у такому значенні - це зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Цією ж статтею визначені поняття щодо конкурсних та поточних кредиторів. Так, конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2343-ХІІ (в редакції станом на 04.11.2012 р.), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виконавчий збір в сумі 404352,75 грн., стягнутий з позивача згідно оскаржуваної постанови від 03.01.13р. за порушення строку сплати ним в добровільному порядку заборгованості по векселю на користь “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України”, є грошовою санкцією, застосованою виконавчим органом всупереч вимогам частини 4 статті 12 Закону № 2343-ХІІ, якою передбачено, що санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, за якими здійснюється стягнення, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються.

Відповідно до матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство позивача було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. у справі № Б24/235/05, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо виконання боржником грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, тоді як оскаржувана постанова винесена відповідачем 03.01.2013р., тобто, вже після порушення провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013 року по виконавчому провадженню №8130761 є такою, що винесена не у відповідності до вимог чинного законодавства України, та підлягає скасуванню.

Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. по виконавчому провадженню №8130761 задоволенню не підлягають, оскільки прийняття процесуальних документів відноситься до посадових обов’язків посадових осіб органів ДВС та такі дії не можуть бути визнані протиправними.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з наведених підстав.

Керуючись п.3 ч.1 ст198, ст.202, 205, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Дніпропетровськгаз” – задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року у справі №804/4377/14 – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. по виконавчому провадженню №8130761.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров