Ухвала суду № 47794938, 27.07.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

2-5066/15

760/11243/15-ц

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2015 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Кицюк В.С., розглянувши позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Київської міської Ради, третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про визнання частково незаконним додатку до рішення та недійсними державних актів на право користування земельною ділянкою, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із вищезазначеним позовом.

Ухвалою суду від 15.06.2015 року позов залишено без руху та надано строк для усунення вказаних в ньому недоліків, а саме приведення позовної заяви у відповідність до вимог ст.119 ЦПК України.

Так, позивачі зазначали, що вони разом із ОСОБА_5 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1. Рішенням суду ще в 1997 році було здійснено поділ зазначеної земельної ділянки між вищезазначеними особами та надано в користування позивачів земельну ділянку площею 434,0 кв.м, а ОСОБА_5 - 314,0 кв.м. При цьому, стверджують позивачі, було чітко зазначено, що в спірне користування надається земельна ділянка, розташована між стінами будинку площею 15 кв.м. Проте, незважаючи на це, 22.04.1999 року відповідачем прийнято рішення, відповідно до якого вирішено передати у спільну приватну власність позивачів спірну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,0434 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Разом з тим, в Додатку до цього рішення нічого не зазначено про земельну ділянку площею 15 кв.м, яка перебуває у спільному користуванні. Натомість на підставі вищезазначеного рішення видано 2 державних акта на земельну ділянку по 0,0427 га кожному. Оскільки останнє не відповідає розміру земельної ділянки, зазначеної в Додатку до вищезазначеного рішення, також протирічить вищезазначеному рішенню суду. Порушення свого права позивачі вбачають в позбавленні їх відповідачем права сумісного користування земельною ділянкою площею 15 кв.м.

Вважають, що така помилка відповідача може бути виправлена в судовому порядку. Так, позивачі зазначаючи в якості підстави позову неврахування відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення та подальшої видачі державного акту рішення суду 1997 року жодним чином не наводять обставин того, що це рішення було доведено до відома відповідача чи з інших об`єктивних обставин могло бути йому відомо. Фактично позивачі наполягають на припиненні свого права власності на певну ділянку, внаслідок визнання в судовому порядку Державного акту на право приватної власності на землю недійсним, одночасно порушуючи питання про зобов`язання третьої особи по справі зареєструвати право власності на земельну ділянку іншої площі, що дасть підстави стверджувати про виникнення права власності.

При цьому, суд акцентував увагу позивачів на тому, що вимоги зобов`язального характеру не можуть бути пред`явлені до третьої особи, відтак позивача належить визначитися із кругом осіб, які можуть приймати участь у справі.

Крім того, суд зазначав в ухвалі, що реєстрація права власності на земельну ділянку дозволяє зробити висновок про те, що мова йде про вимоги матеріального характеру, які підлягають оплаті за визначеними ставками судового збору і одночасного зазначення ціни позову (п. 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір. Підстави, за якими особи звільняються від сплати судового збору за подачу позову або заяви, зазначені у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Оскільки було заявлено вимоги матеріального характеру, то необхідно сплатити судовий збір за ставками для вимог майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не більше 3654,00 грн.

Крім того, суд підкреслював в своїй ухвалі, що відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами України законодавства про судові витрати у цивільних справах» подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. Відтак з урахуванням декількох позовних вимог, заявлених позивачами, їм необхідно сплатити судовий збір за кожну вимогу.

Крім того, згідно п. 5.27 ч. 5 Вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації Уніфікована в системі організаційно-розпорядчої документації, яким передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (підпис), який скріплюється печаткою із зазначенням на ній найменування відповідної установи. Проте позивачем зазначені вимоги також не дотримані. Розцінюючи додатки до позовної заяви як частину матеріалів позову в розумінні цивільно-процесуального законодавства, суд констатував також порушення позивачем їх оформлення і складання.

Також, суд звертав увагу на те, що відповідно до імперативних вимог ст. 15 ЦК України, згідно яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позивачі всупереч п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України не викладають обставини, на підставі яких можна прийти до висновку про те, яке саме право і чим саме порушено, оспорене або не визнане. Зміст позовної заяви не містить обставин, які обґрунтовують порушення, невизнання або оспорювання будь-якого цивільного права позивача.

Право на звернення в суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспрюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду із позовом, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

Дотримання вимог ст. 119 ЦПК України при пред`явленні позову в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки позову і долучених до нього матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду.

Згідно ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без дотримання вимог, викладених у ст. ст. 119, 120 ЦПК України постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

03.07.2015 року як вбачається із зворотного повідомлення позивач ОСОБА_3 отримав ухвалу суду, проте до даного часу недоліки не усунув.

10.07.2015 року як вбачається із зворотного повідомлення позивач ОСОБА_4 отримав ухвалу суду, проте до даного часу недоліки не усунув.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.119-121 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Київської міської Ради, третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про визнання частково незаконним додатку до рішення та недійсними державних актів на право користування земельною ділянкою, зобов'язання вчинити дії - визнати неподаним та повернути позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Солом`янський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.С. Кицюк