Рішення № 47794499, 27.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015Справа № 910/15388/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні при секретарі Змієвській Т.П. справу за позовом приватного підприємства "Автомагістраль" до Служби автомобільних доріг у Київській області про стягнення 996754,71 грн, за участю представників сторін:

від позивача - Корзаченко В.М. (довіреність від 03.04.2015 № б\н);

від відповідача - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Автомагістраль" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Служби автомобільних доріг у Київській області (далі по тексту - відповідач) про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 996754,71 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/17291/14 вирішено стягнути зі Служби автомобільних доріг у Київській області: основну заборгованість у розмірі 3298567 грн 20 коп.; 3% річних у розмірі 51511 грн 44 коп.; інфляційні втрати у розмірі 316662 грн 45 коп.; судовий збір у розмірі 73080,00 грн. Проте, судове рішення повністю не виконане, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 996754,71 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2015 порушено провадження у справі № 910/15388/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2015.

До господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки рішенням суду від 28.11.2014 у справі № 910/17291/14 встановлено відсутність вини відповідача щодо прострочення оплати заборгованості, то за таких обставин відповідач не повинен нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Представник позивача в судове засідання 27.07.2015 з'явився, позовні вимоги підтримав та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

В судовому засіданні 27 липня 2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши повноважних представників позивачів та представника позивача, судом встановлено таке.

28 серпня 2013 року між приватним підприємством "Автомагістраль", як виконавцем та Службою автомобільних доріг у Київській області, як замовником, було укладено договір № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса на км 92+600 (праворуч). Предметом договору сторони визначили, що виконавець зобов'язався у 2013 році надати замовникові послуги з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса на км 92+600 (праворуч), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/17291/14 стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Київській області: основну заборгованість у розмірі 3298567 грн 20 коп.; 3 % річних у розмірі 51511 грн 44 коп.; інфляційні втрати у розмірі 316662 грн 45 коп.; судовий збір у розмірі 73080 грн.

Позовні вимоги у справі 910/17291/14 про стягнення з відповідача нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, заявлялися і були задоволені за період прострочення з 16 травня 2014 року по 21 листопада 2014 року, включно.

Судове рішення у справі № 910/17291/14 набрало законної сили 15.12.2014 та 15.12.2014 було видано наказ на його примусове виконання.

В матеріалах справи наявні докази оплати робіт по договору 07.04.2015, після винесення рішення по справі № 910/17291/14.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/17291/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/15388/15, не можуть йому суперечити.

Рішенням суду у справі № 910/17291/14 встановлено факт настання терміну оплати за договором, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса на км 92+600 (праворуч) від 28.08.2013.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 36871,66 грн 3 % річних та 959883,05 грн інфляційних втрат нарахованих за період з 22.11.2014 по 06.04.2015.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав:

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 №13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011 у справі № 11/109.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абз. 3, п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 36871,66 грн 3 % річних та 959883,05 грн інфляційних втрат нарахованих за період з 22.11.2014 по 06.04.2015.

Перевіряючи розрахунок 3 % річних та втрат від інфляції, судом встановлено, що позивач неправильно розрахував суму збитків від інфляції за заявлений період.

Таким чином, суд наводить власний розрахунок суми збитків від інфляції.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняЗагальна сума інфляційного збільшення3298567.2022.11.2014-06.04.2015136788357.56

Стосовно доводів відповідача щодо неправомірного нарахування позивачем 3 % річних та втрат від інфляції внаслідок відсутності вини відповідача у невиконанні судового рішення, суд відзначає наступне.

В силу приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Частина 2 статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. По-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Предметом позову у даній справі не є вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені), а тому наявність чи відсутність вини відповідача у невиконанні грошового зобов'язання не має істотного значення при вирішенні спору про стягнення 3 % річних та втрат від інфляції.

Факт невиконання відповідачем грошового зобов'язання сторонами не заперечується, що покладає на відповідача передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому слід зазначити, що інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Отже, право кредитора вимагати сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами та суми боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором.

Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного суду від 15.05.2012р. по справі № 11/446. Також в п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

Зважаючи на вищевикладене, суд задовольняє заявлені позовні вимоги в розмірі 36871,66 грн 3 % річних та 788357.56 грн втрат від інфляції, відповідно до розрахунку суду.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49 та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Служби автомобільних доріг у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А; ідентифікаційний код 26345736) на користь приватного підприємства "Автомагістраль" (07351, Київська область, Вишгородський район, с. Синяк, вул. Леніна, 68; ідентифікаційний код 31481658) 3 % річних у розмірі 36871 (тридцять шість тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 66 коп.; втрати від інфляції у розмірі 788357 (сімсот вісімдесят вісім тисяч триста п'ятдесят сім) грн 56 коп.; судовий збір у розмірі 16504 (шістнадцять тисяч п'ятсот чотири) грн. 58 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Повне рішення складено 31 липня 2015 року.

Суддя Я.А. Карабань