Ухвала суду № 47787306, 25.02.2015, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5473/15-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Царевич О.І.,

при секретарі Гуцинюку Я.І.,

за участю прокурора Зимогляда В.М.

захисника ОСОБА_1.,

підозрюваного ОСОБА_2,

експерта ОСОБА_3,

спеціаліста ОСОБА_4

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання начальника ГСУ ГПУ Щербини І.В., погоджене прокурором відділу ГПУ Зимоглядом В.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного в кримінальному провадженні № 22014000000000509 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, -

В С Т А Н О В И В :

В провадження слідчого судді надійшло клопотання начальника ГСУ ГПУ Щербини І.В., погоджене прокурором відділу ГПУ Зимоглядом В.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного в кримінальному провадженні № 22014000000000509 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

Вказане клопотання мотивоване тим, що ГСУ ГПУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22014000000000509 від 14.11.2014 за підозрою колишнього народного депутата України VII скликання ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 161 КК України.

Так, в своєму клопотанні начальник ГСУ ГПУ зазначає, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 будучи народним депутатом України VII скликання та Головою фракції Партії Регіонів у Верховній Раді України, 03.04.2014, 09.04.2014, 12.05.2014,у денний час, у приміщенні Верховної Ради України розташованому за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5, провів прес- конференції, під час яких умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою розпалювання національної ворожнечі за ознаками етнічного походження громадян України допустив висловлювання, які згідно висновку експерта за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи № 16644/14/32 від 10.02.2015 призвели до хибного уявлення громадян, що проживають у північно - східному регіоні про те, що діюча влада масово знищує їх, порушує права, переслідує за інакомислення, їх політичні погляди, зневажає їх традиційну мову спілкування, розповсюджує брехню щодо їх прагнень, вимог як явно ворожих національним інтересам України.

Начальник ГСУ ГПУ посилається на те, що такі дії ОСОБА_2, згідно висновку експерта, однозначно розпалюють ненависть, посилюють серед груп населення, які мешкають на південно - східних регіонах України неприязних настроїв, почуття сильної ворожнечі до діючої влади в Києві, яка представляє інтереси, здійснює політику від імені представників народу, інших етнічних груп, які її обрали, та переслідує групи населення у північно - східних регіонах України за їхні політичні переконання, інакомислення, за мовну традицію, що склалась історично у цих регіонах.

Одночасно не обґрунтоване фактичними даними звинувачення зазначеної влади, обраної певною частиною населення України, посилює серед цієї частини населення настрої неприязні, вороже ставлення до Партії Регіонів як політичного представника, помічника тих, хто мешкає у південно - східних регіонах. В цілому така позиція ОСОБА_2 не сприяла проголошеному ним прагненню урегулювати ситуацію мирним шляхом, а навпаки - призвела до подальшої її дестабілізації та ескалації напруженості в державі.

Таким чином, орган досудового розслідування вказує, що такі дії ОСОБА_2 як політика, який має вплив на формування суспільної думки в південно - східних регіонах України призвели до невірного та безпідставного сприйняття громадянами окремих районів Луганської області, громадян центральних та західних регіонів України як агресорів, від яких необхідно боронитися зі зброєю в руках та збройного конфлікту на території України та як наслідок масової загибелі людей.

Такі дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.3 ст. 161 КК України як умисні дії, спрямовані на розпалювання національної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, вчинені службовою особою, що спричинило тяжкі наслідки. 17.02.2015 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 161 КК України.

За вказаних обставин, в своєму клопотанні сторона обвинувачення просить застосувати до ОСОБА_2 винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою та з урахуванням вказаних тяжких наслідків не визначати альтернативний запобіжний захід у виді застави.

В судовому засіданні прокурор, яким погоджено клопотання, клопотання підтримав, просив його задовольнити. Зазначив, що дані, якими обґрунтовується підозра містяться у висновку експерта за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи № 16644/14/32 від 10.02.2015 та протоколах огляду відеозаписів виступів ОСОБА_2 від 03.04.2014, 09.04.2014 та 12.05.2014.

З приводу наявності ризиків, передбачених ст.. 177 КПК України, зазначив, що враховуючи ті обставини, що ОСОБА_2 був народним депутатом України, а відтак має вплив на велике коло осіб, тому він може впливати на свідків в даному кримінальному провадженні, а також те, що останній підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покарання за який передбачено у вигляді позбавлення волі строком до 8 років, зазначені обставини спонукатимуть підозрюваного до переховування від органів досудового розслідування, незважаючи на наявність соціальних зв'язків та застосований до нього вже запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначеною альтернативною заставою в розмірі 3654000 грн. в іншому кримінальному провадженні.

Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні доводи клопотання не визнали та просили в його задоволенні відмовити.

Так, підозрюваний по суті підозри пояснив, що він дійсно був депутатом України VII скликання та Головою фракції Партії Регіонів у Верховній Раді України, яка оголосила про свій вихід в опозицію до діючої влади. Його виступи на Погоджувальній раді у Верховній Раді України та на брифінгах у Верховній Раді України були здійсненням його депутатських повноважень та не мали на меті розпалювання будь - якої ворожнечі, спрямовувались на мирне врегулювання будь -яких конфліктів та враховуючи перебування фракції, яку він очолював в опозиції до діючої влади, спрямовувались на висвітлення помилок в діяльності влади з метою їх усунення та недопущення в подальшому. Крім цього зазначив, що всі свої виступи він проводив в парламенті та його органах як висловлювання своєї політичної точки зору та політичної позиції як народного депутата України, а відтак притягнення його до кримінальної відповідальності за такі висловлювання є спробою знищення поняття парламентаризму в державі та ставить під загрозу існування демократичних цінностей вцілому.

Також сторона захисту висловила позицію з приводу необґрунтованості підозри як наслідок того, що саме твердження Генеральної прокуратури України про наявність збройного конфлікту в державі між громадянами України як наслідок висловлювань підозрюваного, фактично суперечить офіційній позиції держави, висвітленій від імені Президента України, Прем'єр міністра України, про наявність військової агресії з боку Російської Федерації, а не збройного конфлікту між громадянами України, а відтак і не може бути прийнятною в силу висловленої офіційної позиції держави.

Додатково захисником зазначено, що стороною захисту до Генеральної прокуратури України подано клопотання про об'єднання кримінальних проваджень відносно ОСОБА_2 в одне у відповідності до положень ст.217 КПК України, однак вказане клопотання прокуратурою в строк, визначений ст. 220 КПК України, не розглянуте. Вважає, що проведення досудового розслідування декількох кримінальних проваджень відносно підозрюваного, суттєво порушує його права, а також унеможливлює об'єктивне визначення запобіжного заходу відносно останнього.

Слідчий суддя, вислухавши доводи сторін, вислухавши експерта та спеціаліста, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання про застосування запобіжного заходу, матеріали, які додатково надані як стороною захисту так і стороною обвинувачення, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

2. Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

З положень вказаної статті в сукупності з принципом кримінального провадження, закріпленому в в ст.. 22 КПК України - змагальності сторін, випливає, що обов'язок доведення всіх обставин, визначених ч.1 ст. 194 КПК України лежить виключно на прокурору.

Тобто саме на прокурора в кримінальному провадженні покладено обов'язок доведення обґрунтованості підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

Практика Європейського суду з прав людини (див рішення «Чеботарь проти Молдови») вказує на те, що слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин.

З урахуванням вказаного, слідчим суддею оцінено кожен, наданий сторонами, доказ на предмет наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, інкримінованого з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Крім цього, оцінюючи всі надані сторонами докази, слідчий суддя в даному випадку враховує імперативну позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Ходорковський проти Росії», згідно з якою суддя повинен засновувати своє рішення тільки на доказах в юридичному сенсі.

Так, стороною обвинувачення як докази обґрунтованості підозри слідчому судді надані наступні:

протоколи огляду від 17.11.2014 та 18.11.2014 відеозаписів виступів ОСОБА_2 від 03.04.2014, 09.04.2014 та 12.05.2014 - відповідно.

Висновок експерта за результатами проведення портретної експертизи від 13.02.2015 за № 16635/16640/14-35;

Висновок експерта за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи за № 16644/14-32 від 10.02.2015

Копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2015, якою до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід в іншому кримінальному провадженні.

Довідку за підписом першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ ГПУ Говди Р. про кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, повязаних з сепаратизмом з початку проведення антитерористичної операції протягом 2014 року на території Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької та Харківської областей, а також про кількість загиблих у вказаних кримінальних провадженнях.

Лист начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації слідчого управління Головної військової прокуратури Наконечного В.

Копію видання «Чорна книга Кремля»;

Роздруківки з інтернет - видань з даними про події під час проведення антитерористичної операції;

Протоколи допиту свідка ОСОБА_11 від 22.02.2015, ОСОБА_12 від 02.02.2015, ОСОБА_13.21.02.2015

Стороною захисту на спростування тверджень сторони обвинувачення надані наступні докази:

висновок (українською та російською мовами) за результатами проведення спеціалістом ОСОБА_4 лінгвістичної експертизи стенограм публічних виступів ОСОБА_2, що зафіксовані у семи Протоколах огляду від 17.11.2014 та 18.11.2014 на 29 аркушах;

роздруківка з офіційного сайту Міністерства юстиції України (реєстр атестованих судових експертів);

роздруківки з інтернет видань з даними щодо висловлювань керівників державних органів про відсутність внутрішнього національного конфлікту на території України та про наявність військової агресії з боку іноземної держави;

копію апеляційної скарги на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2015, якою до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід в іншому кримінальному провадженні.

Копію тексту резолюції Радбезу ООН; світлокопію протоколу за результатами консультацій Трьохсторонньої контактної групи відносно спільних кроків, направлених на імплементацію Мирного плану Президента України П.Порошенка і ініціатив Президента Росії В.Путіна;

Копію тексту комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей;

Копії заяви та клопотання, поданих стороною захисту до Генеральної прокуратури України про закриття кримінального провадження та копію клопотання про об'єднання кримінальних проваджень відносно ОСОБА_2 в одне.

Оцінюючи докази на предмет належності та допустимості протоколи огляду від 17.11.2014 та 18.11.2014 відеозаписів виступів ОСОБА_2 від 03.04.2014, 09.04.2014 та 12.05.2014, слідчий суддя враховує, що вони отримані та оформлені у відповідності з положеннями КПК України в належному кримінальному провадженні, належною процесуальною особою, а відтак визнає дані, які в них містяться належними та допустимими доказами, які містять дані щодо наявності публічних виступів ОСОБА_2, що не заперечувалось самим підозрюваним, який в судовому засіданні ствердив свою готовність підтвердити кожне своє слово. Крім цього, слідчий суддя, не приймаючи доводи сторони захисту про недопустимість означених протоколів як доказів, виходить також з того, що саме дані вказаних протоколів були використані стороною захисту для проведення лінгвістичного дослідження спеціалістом за їх запрошенням.

Щодо наданого стороною обвинувачення висновку експерта за результатами проведення портретної експертизи від 13.02.2015 за № 16635/16640/14-35, слідчий суддя приходить до висновку, що дані, які в ньому містяться вказують на те, що в наданих на дослідження експерту відеозаписах виступів ОСОБА_2, які оглянуті відповідно до протоколів огляду від 17.11.2014 та 18.11.2014 відповідно, зображений ОСОБА_2, виходячи з вихідних даних наданих експерту на дослідження. Будь - яких порушень КПК України при отриманні означених даних, які б вказували на недопустимість чи неналежність вказаного доказу, слідчим суддею не встановлено.

Щодо протоколів допиту свідків, які надані стороною обвинувачення як докази обґрунтованості підозри, слідчий суддя насамперед виходить з положення ст. 95 КПК України, відповідно до якого суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Між тим, слідчий суддя з метою забезпечення повноти та об'єктивності дослідження всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення про застосування запобіжного заходу вважає можливим оцінити вказані протоколи з точки зору п.3 ч.2 ст. 99 КПК України як документи та інформацію, яка в них зафіксована - як дані, надані стороною обвинувачення для вирішення питання щодо застосування запобіжного заходу.

Так, означені протоколи складені в порядку, передбаченому цим кодексом, сторонами їх належність чи допустимість не оспорювалась, а відтак слідчим суддею вказані ознаки також не ставляться під сумнів.

Дані зазначених протоколів допиту вказують на наступне: показання свідка ОСОБА_11 стверджують, що останній на відеозаписах, зроблених працівниками телеканалу «ІРТА» бачив, як з приміщення банку «Укркомунбанку», розташованому у м. Луганськ по вул. Коцюбинського, відвантажувались інкасаторські мішки до інкасаторських автомобілів, які в подальшому рухались до приміщення СБУ у Луганській області. Всього на зазначеному відео було зафіксовано один завантажений мішками транспортний засіб.

Показання свідка ОСОБА_12 викладені в протоколі допиту від 02.05.2015 містять дані про подію щодо організованого мітингу біля захопленої бойовиками та сепаратистами будівлі СБУ у Луганській області, про наявність в нього інформації щодо оплати присутнім на вказаному заході людям грошових коштів з «Укркомунбанк». Про організацію ним зйомки території біля ПАТ «Укркомунбанк», в результаті якої було видно, що з банку постійно виїжджав легковий автомобіль, завантажений сумками (багажник та салон автомобіля) та прямував до СБУ, з даху будівлі якого було видно, що із цих машин грошові кошти заносились у двері чорного входу. Засновником. Першим керівником та скоріш за все фактичним власником вказаного банку (через призначених підставних осіб) являється ОСОБА_2

Також показання ОСОБА_15 містять дані, що на засіданнях політичних рад обласного відділення «Партії Регіонів» в період часу з 2013 року по березень 2014 рік, він постійно чув від ОСОБА_2 про орієнтацію регіону на Російську Федерацію в політичному плані та економічному, на федералізацію України та подальшого переходу до шляхом референдуму до Росії. Київську владу представники «Партії Регіонів» не визнавали. Відеозаписів чи будь - якого документального підтвердження федералістичних виступів ОСОБА_2 не залишилось.

Також показання ОСОБА_15 зафіксовані в протоколі допиту містять дані щодо обізнаності гр.. Пристюка до захоплення органів місцевої влади в Луганській області та ввезення російських найманців для участі у конфлікті. Та щодо організації участі озброєних силовиків у захопленні влади гр. ОСОБА_16

Крім викладеного, показання ОСОБА_15, зафіксовані в протоколі його допиту містять інформацію про можливе порушення ОСОБА_2 законів в економічній сфері.

Показання ОСОБА_13, які зафіксовані в протоколі допиту від 21.02.2015 містять інформацію про те, що до ОСОБА_2 як до політика, населення Станично - Луганського району луганської області прислуховувалось. Однак він не приїжджав до них та не виступав.

Крім цього у вказаному протоколі допиту міститься інформація, що ОСОБА_13 не відомо про причетність ОСОБА_2 до організації, фінансування та проведення у травні 2014 року так званого «референдуму» на території «Луганської області». Також не відомо останньому про проведення будь - яких зборів за участю представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій чи об'єднань, громадськості під керівництвом, у присутності ОСОБА_2 щодо критики діючої влади України, яка нібито, масово знищує людей, порушує їх права, переслідує за інакомислення, політичні погляди, зневажає традиційну мову спілкування.

Аналізуючи дані зазначених протоколів допитів, в контексті змісту клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 подане у зв'язку з підозрою останнього у вчиненні в квітні - травні 2014 року розпалювання національної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, а не внаслідок підозри у вчиненні останнім будь - якого іншого кримінального правопорушення, а відтак вказані протоколи допиту як окремо так і у взаємозв'язку з іншими, наданими стороною обвинувачення доказами необхідності застосування запобіжного заходу, не містять даних, які б входили в обсягу підозри, викладеної в клопотанні.

З приводу наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту роздруківок з інтернет - видань як щодо подій, які мали місце під час проведення антитерористичної операції так і щодо виступів керівників органів державної влади з приводу відсутності національного конфлікту в державі, щодо надання прокурором копії видання «Чорна книга Кремля», суд звертає увагу на те, що такі роздруківки та копія видання не є процесуальним джерелом доказів, про що також в судовому засіданні ствердив прокурор, а відтак не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі. При цьому суд наголошує на імперативній позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні «Ходорковський проти Росії», згідно з якою суддя повинен засновувати своє рішення тільки на доказах в юридичному сенсі.

З підстав неможливості встановлення джерела походження світлокопій текстів резолюції Радбезу ООН; протоколу за результатами консультацій Трьохсторонньої контактної групи відносно спільних кроків, направлених на імплементацію Мирного плану Президента України П.Порошенка і ініціатив Президента Росії В.Путіна; комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей, які надані в судовому засіданні захисником, та останнім не повідомлено суду джерело їх походження, не засвідчено правильність перекладу, слідчий суддя не вправі прийняти їх як докази в юридичному сенсі.

Крім цього, слідчий суддя не приймає наданий стороною захисту висновок (українською та російською мовами) за результатами проведення спеціалістом ОСОБА_4 лінгвістичної експертизи стенограм публічних виступів ОСОБА_2, що зафіксовані у семи Протоколах огляду від 17.11.2014 та 18.11.2014 на 29 аркушах, з огляду на те, що ОСОБА_4 за відсутності підтвердження належної кваліфікації не може бути в силу ст. 69 КПК України експертом, а залучена до провадження як спеціаліст, висновки якого не є процесуальним джерелом доказів, відповідно до положень ч.2 ст. 84 КПК України.

Також слідчий суддя не приймає як доказ необґрунтованості підозри в даному кримінальному провадженні заяви та клопотання сторони захисту, направлені на адресу Генеральної прокуратури України про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного в іншому кримінальному провадженні, клопотання про об'єднання кримінальних проваджень та апеляційну скаргу на судове рішення в іншому кримінальному провадженні, як такі, що не охоплюються предметом судового дослідження при розгляді даного клопотання про застосування запобіжного заходу.

По суті висновку за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи за № 16644/14-32 від 10.02.2015, слідчий суддя приходить до наступного.

Відповідно до положень ч.2 ст. 69 КПК України, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.

Висновок експерта за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи складено експертом на виконання постанови від 04.12.2014 старшого слідчого в ОВС ГСУ СБ України в кримінальному провадженні № 22014000000000509. Тобто на момент призначення та проведення судово - лінгвістичної експертизи слідчий, яким її призначено є стороною обвинувачення. В даних, які містяться в означеному висновку експерта (аркуш експертизи 13) вказано, що кваліфікація експерта, яким здійснювалось експертне дослідження, підтверджена свідоцтвом СБ України від 23.04.2014 та аналогічні дані вказані на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України, в розділі реєстр атестованих судових експертів, роздруківку з якого надано стороною захисту.

З метою усунення сумнівів щодо можливої залежності експерта від сторони кримінального провадження - слідчого ГСУ СБ України з огляду на отримання експертом свідоцтва СБ України, презумуючи добросовісність експерта у проведенні експертизи, слідчим суддею у відповідності ч.4 ст. 193 КПК України, задоволено клопотання прокурора про допит експерта, яким здійснювалось проведення судово - лінгвістичної експертизи, за результатами якої складено висновок № 16644/14/32 від 10.02.2015, для його роз'яснення та який є основою обґрунтування підозри.

Так, допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_3 показала, що їй для проведення судово - лінгвістичної експертизи надійшла постанова слідчого, а також зафіксовані у семи відповідних протоколах огляду від 17.11.2014 та 18.11.2014 на 29 аркушах стенограми публічних виступів ОСОБА_2.

Їй як експерту ставились наступні питання: чи містяться у зазначених публічних виступах публічні заклики до зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України?

Чи містяться у зазначених публічних виступах ознаки розпалювання національної ворожнечі?

Чи містяться у зазначених публічних виступах публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади?

Для проведення відповідної експертизи, нею були проаналізовані основні поняття вказані у зазначених запитаннях в сукупності з наданими на дослідженнях даних протоколів огляду.

За результатами проведення експертизи нею встановлено, що надані на дослідження публічні виступи ОСОБА_2 не містили будь - яких закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; до зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Вказані виступи містили розпалювання ненависті з боку громадян, які мешкають на території України, що охоплюється південних сходом до діючої влади в Києві, однак не за національним чи етнічним принципом в розумінні розпалювання національної ворожнечі,а за територіальним принципом..

При цьому, надаючи роз'яснення свого висновку, експерт зазначила, що в наданих на дослідженнях виступах ОСОБА_2 не містилось тверджень щодо приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншою, не було публічних підбурювань чи закликів до насильницьких дій, висловлювання не були виражені як такі, що підбурюють до міжнаціональних чи національних або міжетнічних чи етнічних зіткнень або принижуючих гідність будь-якої національної чи етнічної групи в будь-якій формі.

Крім цього, допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_3 зазначила про доцільність проведення комплексної судово - лінгвістико - психологічної експертизи з метою встановлення сприйняття сторонніми особами тих чи інших висловлювань, які відображені в публічних виступах підозрюваного.

Враховуючи показання експерта безпосередньо в судовому засіданні, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність сумнівів щодо об'єктивності проведення експертизи з огляду на положення ч.2 ст. 69 КПК України та не знаходить підстав для визнання вказаного висновку експерта неналежним чи недопустимим доказом у кримінальному провадженні.

При цьому, аналізуючи висновок експерта за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи за № 16644/14-32 від 10.02.2015 в сукупності з показаннями експерта в судовому засіданні, слідчий суддя звертає увагу на вказівку експерта як у своєму висновку так і під час допиту в судовому засіданні, щодо наявності у виступах підозрюваного розпалювання ненависті з боку громадян, які мешкають на території України, що охоплюється південних сходом виключно до діючої влади, однак не за національним чи етнічним принципом в розумінні розпалювання національної ворожнечі, а за територіальним принципом.

Слідчий суддя, як наслідок викладених вище показань в судовому засіданні експерта, приймає та застосовує правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Кастелс проти Іспанії», в якому суд підкреслив, що свобода висловлювання є суттєвим елементом для формування політичної думки. Гостра критика уряду, навіть якщо вона може кваліфікуватися як образа, висловлена політичною фігурою, що діяла в такій своїй якості, вимагає особливо високого рівня захисту. Суд вказав, що для відповіді на критику державних органів існує така можливість я відкрите обговорення, але не накладення кримінальних санкцій на опонентів уряду. Приватна особа має більш високий захист проти наклепу та образи, ніж уряд, оскільки урядові посадовці та політики несуть політичну відповідальність перед виборцями, вони добровільно вийшли на політичну арену і, відповідно, мають бути більш терпимими до гострішої критики, ніж пересічні громадяни, - тобто терпимими не тільки до ідей, які приємно почути, але водночас і до таких, що дратують, шокують чи бентежать. В цьому полягає саме сутність демократії.

Суд у вказаному рішенні постановив, що панівна позиція, яку посідає уряд, вимагає виявляти поміркованість у застосуванні кримінального переслідування, а надто, коли є інші способи відреагувати на невиправдані випадки та критику з боку опонентів чи засобів масової інформації. Суд постановив: «свобода вираження поглядів важлива для кожного, але особливо вона важлива для виборного представника народу. Він представляє свій електорат, привертає увагу до його проблем та захищає його інтереси». Далі Суд зауважив, що пан Кастеллс висловив свою позицію не із сенаторської трибуни, що він міг би зробити не остерігаючись жодних санкцій, а обрав для цього періодичне видання. Це однак, н означає, що він втратив своє право критикувати уряд.

Крім цього в означеному рішенні ЄСПЛ констатував, що охорона порядку або запобігання злочинам зважується судом з політичною критикою уряду з боку його політичних опонентів. А тому суд умотивував потребу забезпечити сильні гарантії свободи вираження поглядів.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні ЄСПЛ «Діклє від імені демократичної партії проти Туреччини»

Враховуючи дані, які містяться у висновку експерта та його показаннях в судовому засіданні про відсутність у виступах ОСОБА_2 будь - яких закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; до зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, слідчий суддя аналізуючи з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку з іншими описаними вище наданими доказами, надані стороною обвинувачення довідку за підписом першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ ГПУ Говди Р. про кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, пов'язаних з сепаратизмом, з початку проведення антитерористичної операції протягом 2014 року на території Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької та Харківської областей, а також про кількість загиблих у вказаних кримінальних провадженнях, а також лист начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації слідчого управління Головної військової прокуратури Наконечного В., не знаходить їх достатніми для прийняття процесуального рішення.

У Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам - учасницям з питань «розпалювання ненависті» № R (97) 20 від 30.10.1997 поняття «розпалювання ненависті» трактується як поняття, що покриває всі форми самовираження, які включають поширення, провокування, стимулювання або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на основі нетерпимості, включаючи нетерпимість у вигляді агресивного націоналізму або етноцентризму, дискримінації та ворожості стосовно меншин, мігрантів та осіб з емігрантськими корінням.

Диспозиція ст. 161 КК України визначає, що під кваліфікацію діяння за вказаною статтею КК України підпадають умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у формі:

1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності; 2) образи почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями; 3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.

Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам'ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності тощо.

Тобто, закон визначає, що виключно розпалювання посилення ворожих настроїв, ворожнечі чи ненависті, неприязні та огиди однієї групи населення до іншої групи населення за расовою, національною, релігійною чи етнічною ознакою, а не до діючої влади, є суспільно - небезпечним, винним діянням.

З огляду на положення ст. 161 КК України, визначене поняття Комітетом міністрів ради Європи «розпалювання ненависті» судову практику ЄСПЛ та висновок експерта за результатами проведення судово - лінгвістичної експертизи, а також його показання в частині відсутності у виступах підозрюваного публічних підбурювань чи закликів до насильницьких дій, про те, що його висловлювання не були виражені як такі, що підбурюють до міжнаціональних чи національних або міжетнічних чи етнічних зіткнень або принижуючих гідність будь-якої національної чи етнічної групи в будь-якій формі, лані протоколів допиту свідків, які проаналізовані в мотивувальній частині ухвали вище, вказують на недоведеність прокурором обґрунтованості підозри об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 161 КК України в діях підозрюваного.

Доводи прокурора щодо повідомлення про підозру в неостаточній редакції, не можуть бути прийняті, оскільки прокурор зобов'язаний довести обґрунтованість підозри на момент звернення з клопотанням про застосування запобіжного заходу, а не на майбутнє.

Між тим, враховуючи те, що для проведення повного дослідження обґрунтованості підозри об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 161 КК України необхідно провести ряд процесуальних та слідчих дій, клопотання про проведення яких сторони не заявляли, в тому числі й щодо доцільності проведення комплексної судово - лінгвістико - психологічної експертизи з метою встановлення сприйняття сторонніми особами тих чи інших висловлювань, які відображені в публічних виступах підозрюваного, слідчий суддя в даному випадку не вправі стверджувати про абсолютну необґрунтованість підозри.

Разом з цим, доводи, які зазначені в клопотанні про застосування запобіжного заходу та підтримані прокурором в судовому засіданні щодо можливості ухилення підозрюваного як наслідок не надання правової оцінки його діям, які можуть містити ознаки інших кримінальних правопорушень, є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до застосування запобіжних заходів.

Так, ні в самому клопотанні, ні прокурором в судовому засіданні не було наведено індивідуальних підстав для підтвердження необхідності застосування тримання під вартою.

Доводи прокурора проте, що підозрюваний особисто та через інших осіб може в майбутньому завадити виконанню процесуальних рішень по справі, а також впливати на свідків, очевидно, не є індивідуальним обґрунтуванням законності застосування тримання під вартою відповідно до конкретних фактів справи, чого вимагає Європейський суд з прав людини. (див. рішення «Луценко проти України»).

ЄСПЛ наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04, пункт 26, з подальшими посиланнями). Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nesta v. Slovakia), заява № 65559/01, пункт 74).

Доводи прокурора про безумовну наявність підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою внаслідок повідомлення нової підозри, не можуть бути прийняті судом. Оскільки дана обставина має правове значення при обранні запобіжного заходу згідно п.3 ч.2 ст.183 КПК України до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення середньої тяжкості. При цьому, як вбачається зі змісту згаданих положень, повідомлення про іншу підозру має значення, якщо при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу по раніше повідомленій підозрі ризики по новій підозрі не забезпечені. Разом з тим, як вже зазначалось, на час розгляду даного клопотання ризики по раніше повідомленій підозрі вже забезпечені запобіжним заходом у вигляді застави, який слідчий суддя вважав достатнім для забезпечення дотримання підозрюваним своїх процесуальних обов'язків.

Що стосується ризику втечі, на який посилається прокурор, слід зазначити, що відносно підозрюваного 16.02.2015 вже застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з альтернативним визначеним запобіжним заходом у виді застави, розмір якої внесено підозрюваним. Крім цього, на підозрюваного покладено ряд обов'язків, скарг на невиконання яких від прокурора в ході розгляду клопотання - не надходило, а відтак застосування виняткового запобіжного заходу в даному випадку буде з іншою метою, ніж та, що передбачена пунктом 1 статті 5 Конвенції . (Аналогічна правова позиція висвітлена в рішеннях ЄСПЛ «Луценко проти України», «Ладент проти Польщі», «Амбрушкевич проти Польщі»).

За вказаних обставин, проаналізувавши всі надані сторонами докази, слідчий суддя не знаходить підстав для задоволення клопотання начальника ГСУ ГПУ Щербини І.В., погоджене прокурором відділу ГПУ Зимоглядом В.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного в кримінальному провадженні № 22014000000000509 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

При цьому суд вкотре наголошує на правовій позиції ЄСПЛ у справі «Ходорковський проти Росії» стосовно того, що суддя повинен засновувати своє рішення тільки на доказах в юридичному сенсі.

Разом з цим, зважаючи на необхідність дотримання цілей кримінального провадження, принципів публічності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, слідчий суддя, враховуючи описаний вище висновок про необхідність проведення ряду процесуальних та слідчих дій, клопотання про проведення яких сторони не заявляли, в тому числі й щодо доцільності проведення комплексної судово - лінгвістико - психологічної експертизи з метою встановлення сприйняття сторонніми особами тих чи інших висловлювань, які відображені в публічних виступах підозрюваного, з метою забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків, приходить до висновку про доцільність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді застави, в розмірі, що визначений ч.4, п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, з урахуванням повідомленої підозри, майнового та сімейного стану підозрюваного, та застосованого вже відносно нього запобіжного заходу, що забезпечує його належну процесуальну поведінку, з покладанням додаткових обов'язків, визначених ст. 194 КПК України..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 29 Конституції України, ст. ст. 7, 177, 182,183, 193, 309 КПК України, ст. 5, 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, слідчий суддя , -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання начальника ГСУ ГПУ Щербини І.В., погоджене прокурором відділу ГПУ Зимоглядом В.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного в кримінальному провадженні № 22014000000000509 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - відмовити.

Застосувати до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 50 мінімальних заробітних плат, що становить 60900 грн. (50 000*1218 гривень).

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва:

р/р 373 110 010 028 07;

МФО (код банку) 820019;

ЗКПО 02 896 745;

ЄДРПОУ банку: 38004897;

Банк одержувача: УДКСУ в Печерському районі ГУ ДКСУ в м. Києві.

Зобов'язати підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, надати слідчому, прокурору, суду документ з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва коштів.

Зобов'язати ОСОБА_2 здати, у разі наявності на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, та у разі наявності, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,, наступні обов'язки:

- прибувати до слідчого, яким здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22014000000000509, прокурора та суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, а саме з м. Києва, без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Строк дії обов'язків, покладених судом, визначити в межах строків досудового розслідування до 17 квітня 2015 року включно.

Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_2, що у разі невнесення застави, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала в частині відмови в задоволенні клопотання про застосовування запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: