Ухвала суду № 47786448, 13.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2015 р. м. Київ К/9991/48220/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Чернівці Чернівецької області Державної податкової служби

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.04.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012

у справі № 2а/2470/1801/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмост»

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.04.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 №0000040350 та №0000050350 прийняті ДПІ у м.Чернівці.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт № 14/35-0/14262749 від 02.06.2011.

За висновками акта перевірки відповідачем допущено порушення вимог пунктів п. 5.1 ст. 5, ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Стройпрестиж-2007», які документально не підтверджені, оскільки наявні первинні документи не містять достовірної інформації щодо обумовлених в них будівельно-монтажних робіт, внаслідок чого такі первинні документи не мають юридичної сили та доказовості і не можуть слугувати підставою для формування валових витрат та податкового кредиту ПДВ в податковому обліку позивача.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0000050350, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 364657 грн. та 91164,25 грн. штрафних санкцій; та № 0000040350, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток в розмірі у 455821 грн. та 113955,25 грн. штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що право позивача на валові витрати та податковий кредит за результатами господарських операцій із ТОВ «Стройпрестиж-2007» підтверджено належно оформленими податковими накладними та первинними документами, які є у матеріалах справи, та за своїм змістом і формою повністю відповідають вимогам пункту 7.2.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. На час вчинення правочинів ТОВ «Стройпрестиж-2007» було належно зареєстрованою юридичною особою, мало відповідний обсяг цивільної правоздатності, було платником податку на додану вартість.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і за умови порушення якого, формування податкового кредиту та валових витрат може бути визнано неправомірним.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Зокрема, матеріали справи містять постанову Солом?янського районного суду м.Києва від 10 січня 2012 року у справі № 1-166/2012, в мотивувальній частині якої було встановлено, що ОСОБА_2, вступив в попередню змову з невстановленою слідством особою та створив фіктивне підприємство ТОВ «Стройпрестиж-2007», що призвело до несплати у вересні 2008 року до державного бюджету податку на додану вартість на загальну суму 326737 грн. Вказані дії зазначеної особи кваліфіковані за частиною 2 статті 205, частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України як фіктивне підприємництво та підроблення документів.

Таким чином, наявність судового рішення, прийнятого за результатами розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, а саме - рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами щодо ОСОБА_2, який був засновниками ТОВ «Стройпрестиж-2007», ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та вказаними товариством та, як наслідок, потребує ретельного та всебічного дослідження обставин, які підтверджують або спростовують факт самого здійснення таких операцій.

Разом з цим, обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом належним чином судами перевірені не були.

Суд касаційної інстанції зазначає, що в умовах дії закріпленого статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з'ясування обставин у справі обов'язковому дослідженню та оцінці підлягають доводи як позивача, так і відповідача, у зв'язку з чим усі обставини, якими сторони обґрунтовують свої доводи, мають бути ретельно перевірені.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки всім наявним у матеріалах справи доказам у сукупності та взаємозв'язку і не перевірили обставини справи щодо фактичного руху активів та змін у власному капіталі чи зобов'язаннях позивача у зв'язку з господарською діяльністю з наведеними вище контрагентами; не перевірили дотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагентів та наявності у розглядуваних операціях ділової мети. Наведене є необхідними умовами для встановлення правильності відображення в податковому обліку господарських операцій платником податку.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні податкових спорів презумується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім іншого, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас, судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці Чернівецької області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.04.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун