Ухвала суду № 47786417, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/9991/72798/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012

у справі № 2а-372/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0003852308/0 та №0003842308/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт №9467/23-08/25392923 від 23.08.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.п.5.2.7 п.5.2,п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 212050,0 грн.; порушення приписів п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 463 378,0 грн.

За висновками відповідача позивачем допущено завищення суми валових витрат по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 щодо надання послуг з перевезення вантажів, з огляду на не підтвердження реальності зазначених правовідносин, оскільки акти виконаних робіт за відсутності транспортних документів не дають права на віднесення вартості послуг до складу валових витрат.

Порушення положень Закону України «Про податок на додану вартість» на думку податкового органу полягає у тому, що угоди, укладені між ТОВ «Ю.С.А.» та ТОВ «Техноцентр Ко», та між ТОВ «Ю.С.А.»та ТОВ «ЗНГК» є нікчемними, оскільки ТОВ «Техноцентр Ко» має анульовані свідоцтво платника ПДВ, а укладені з ним операції з придбання товарів не спричиняють реального настання правових наслідків. Щодо ТОВ «ЗНГК», податковим органом зазначено, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «ЗНГК», укладені без волевиявлення уповноваженої особи ТОВ «ЗНГК», а тому є нікчемними.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0003852308/0, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 489984,00 грн. та від 16.09.2011 №0003842308/0, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 257462,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Ю.С.А.» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 1 від 06.05.2009 про надання послуг з перевезення, за яким ФОП ОСОБА_2 зобов'язується виконати комплексне транспортно-експедиційне та інформаційне обслуговування вантажів, що відвантажуються і поставляються на адресу ТОВ «Ю.С.А.» та його споживачів.

Відповідно до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», транспортно-експедиторська діяльність, це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга, це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор), це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону).

Згідно із ст. 9 цього Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Істотними умовами договору транспортного експедирування, зокрема, є: вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; розмір плати експедитору; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуг експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 N 457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність у позивача накладних щодо транспортування залізницями України паливно-мастильних матеріалів, про участь ОСОБА_2 у вимірах нафтопродуктів, а також актів виконаних послуг, накладних на маршрут або групу вагонів, товарно-транспортних накладних, протоколу затвердження договірних цін/тарифів, актів приймання нафтопродуктів по кількості, таким чином господарські операції є реальними та підтверджуються належними документами первинної фінансової звітності, що спростовує висновки податкового органу про нікчемність правовідносин.

Заперечення податкового органу щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «ЗНГК» за договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 10.12.2010 № ЗН0000797 та договором поставки нафтопродуктів від 05.01.2011 № ЗН-826, обґрунтовуються тим, що договори укладено без волевиявлення уповноваженої особи ТОВ «ЗНГК», а тому зазначені правочини є фіктивними, що не мають на меті настання реальних наслідків.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій рішенням Господарського суду м. Києва від 10.01.2012 відмовлено ТОВ «Ю.С.А.» в задоволенні позову до ТОВ «ЗНГК» про визнання договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 10.12.2010 № ЗН0000797 та договору поставки нафтопродуктів від 05.01.2011 № ЗН-826 недійсним. Виходячи з принципу, встановленого ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням не потребують доказування.

Висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Щодо доводів податкового органу про відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Техноцентр Ко» за договором підряду від 29.04.2009 № 29/04/09, з огляду на скасування реєстрації платника ПДВ останнього, то судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище зазначеним контрагентом, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо нього з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платниками податку на додану вартість.

Анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Техноцентр Ко» 28.01.2011 не впливає на формування позивачем податкового кредиту за березень 2010 року.

Позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.?

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун