Ухвала суду № 47786388, 21.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2015 р. м. Київ К/800/11754/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Загороднього А.Ф.

Сіроша М.В.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 р.

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 р.

по справі №826/12259/14

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Міністерство фінансів України

про стягнення простроченої заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулось до суду із позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, про стягнення простроченого боргу у розмірі 6 928 230,00 грн., шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 р. позовні вимоги задоволено з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення окружного та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 грудня 1994 року між Міністерством фінансів України (Мінфін) та Міністерством енергетики та електрифікації України (Міненерго) було укладено Договір №09-505/7 "Про надання Міністерством фінансів України фінансової допомоги на зворотній основі Міністерству енергетики та електрифікації України ", відповідно до умов якого Мінфін зобов'язується в грудні 1994 року надати Міненерго фінансову допомогу на зворотній основі у сумі 700 млрд. карбованців для закупівлі палива на осінньо-зимовий період 1994/1995 року у відповідності з розпорядженням Кабінету Міністрів України з оплатою 30% річних. Міненерго зобов'язується забезпечити повне повернення одержаних коштів та належних процентів до 15.05.1995 (п. 1.2 Договору).

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання Міненерго свого зобов'язання, зазначеного у п. 1.2 цього Договору, Мінфін має право у безспірному порядку стягнути відповідні кошти з рахунків Міненерго у банках України або зменшити на відповідну суму перерахування коштів, передбачених в державному бюджеті Державному комітету по вугільній промисловості (п. 1.5 Договору).

До Договору від 16.12.1994 №09-505/7 Міністерством фінансів України та Міністерством енергетики та електрифікації було укладено додаткову угоду №11-09-505/95 від 15.05.1995, згідно умов якої Мінфін пролонгує Міненерго наданий кредит в сумі 700 млрд. карбованців на строк до 30.03.1996 за плату в розмірі 30 % річних.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №09-505/7 від 16.12.1994 Мінфін на розрахунковий рахунок Міненерго України №122804 в ОПЕРУ Національного банку м. Київ код 300001 платіжними дорученнями №455 від 16.12.1994 та № 460 від 22.12.1994 перерахував триста мільярдів карбованців з призначенням платежу "Фінансування за рахунок цільового кредиту банку".

У встановлений строк, визначений в наведених вище договорах та додаткових угодах, кошти повернуті не були.

У зв'язку з несплатою боргу, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва направлено на податкову адресу Міненерговугілля податкову вимогу № 5255 від 25.10.2012 року та рішення про опис майна у податкову заставу № 5255/24-128 від 25.10.2012 року.

Крім того, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві внесло державній податковій інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подання №1034 від 13.06.2014 з метою вжиття заходів до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міненерго) щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за цільовим пільговим кредитом фінансова допомога на зворотній основі, наданим Міністерством фінансів України у 1994 році згідно з договором №09-505/7 від 16.12.1994).

Проте відповідачем сума боргу в добровільному порядку сплачена не була, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили з того, що заборгованість Міністерства енергетики та вугільної промисловості України станом на 01.06.2014 року складає 6 928 230,00 грн. При цьому, борг по простроченій заборгованості у розмірі 6 928 230,00 грн. існує більше 60 днів з дати надсилання відповідачу податкової вимоги та не сплачений на час прийняття рішення. А відтак, на думку судів, вимоги контролюючого органу щодо стягнення з відповідача простроченого боргу у вказаному розмірі шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Стаття 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зв'язку із наведеними процесуальними приписами суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно тлумачити ці норми.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

У мотивувальній частині рішення, зокрема, слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На думку колегії суддів, висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасними з огляду на наступне.

Так судами на надано належної правової оцінки доводам відповідача, з посиланням на відповідні первинні документи, щодо відсутності належних та допустимих доказів передачі Міністерству енергетики та вугільної промисловості України на облік чи баланс заборгованості за договором № 09-505/7 від 16.12.1994 в установлений законодавством спосіб. Одночасно судами не досліджено та достеменно не встановлено власне правовий механізм регулювання спірних правовідносин у відповідні періоди з відповідним розмежуванням висновків щодо передумов та наслідків юридичних фактів у їх сукупності, що складають зміст досліджуваних правовідносин у даній справі.

Окрім того, судами не надано належної оцінки той обставині, що фінансова допомога на зворотній основі за договором № 09-505/7 від 16.12.1994, укладеними Міністерством фінансів України з Міністерством енергетики та електрифікації України надавалась у грошовій одиниці - карбованець, проте жодного розрахунку суми заборгованості у гривневому еквіваленті ані позивачем, ані будь-яким іншим учасником процесу не надано. Позивач зазначав, проте судами не було прийнято до уваги той факт, що Акт майнового стану Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 17.07.2014, наданий позивачем, не містить розрахунку суми заборгованості, як і будь-який інший документ в матеріалах справи.

Також залишились поза увагою судів доводи відповідача стосовно необхідності підтвердження належними та допустимими доказами, як то первинними бухгалтерськими документами, безпосередньо надання та отримання бюджетної позички саме у конкретно визначеному розмірі.

Разом з тим, судами не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Під час розгляду даної справи судам необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено належних та допустимих доказів, як то відповідних первинних документів та пояснень відповідальних осіб, з метою підтвердження, або спростування доводів відповідача щодо встановлених фактичних обставин у межах спірних правовідносин, які суди визнали доведеними. Вказане, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, унеможливлює визнання прийнятих судових рішень законними та обґрунтованими у відповідності до припису статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 р. та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 р. по справі №826/12259/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді підписЗагородній А.Ф. підписСірош М.В.

Ухвала складена у повному обсязі 24.07.2015 р.