Ухвала суду № 47786343, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/43946/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуНововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 рокута ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 рокуу справі№820/4395/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Омбілік-Агро»доНововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Омбілік-Агро» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Омбілік-Агро») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Нововодолазька ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 21 травня 2013 року № 000004600.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року, позовні вимоги ТОВ «Омбілік-Агро» задоволені повністю.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року і винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення проти касаційної скарги, в яких у її задоволенні просив відмовити.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 19 квітня 2013 року Нововодолазькою МДПІ Харківської області ДПС, правонаступником якої є відповідач, було проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю ТОВ «Омбілік-Агро». Об'єкт перевірки становила податкова декларація товариства за вх. № 9008458988 від 20 лютого 2012 року (з додатком 1 № 9008458960 від 20 лютого 2012 року) за січень - березень 2013 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт № 22/15-17/34473765 від 19 квітня 2013 року, згідно з яким у податковій декларації (розрахунку) виявлено арифметичну (методологічну) помилку, внаслідок якої платником податку занижено суму орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за період січень - березень 2013 року на 5638,11 грн., чим порушено пункт 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту перевірки Нововодолазькою МДПІ Харківської області ДПС 21 травня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 000004600, згідно з яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з юридичних осіб у розмірі 8457,17 грн., у тому числі 5638,11 грн. - за основним платежем та 2819,06 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 50).

Постановляючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що нормативна грошова оцінка ріллі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні платника податків - позивача, збільшується на коефіцієнт індексації, передбачений пунктом 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, без застосування коефіцієнту 1,756, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від31 жовтня 2011 року №1185, оскільки при розрахунку нормативної грошової оцінки ріллі рентний дохід обчислений за поточними цінами центнера зерна на дату оцінки, пізнішу за 1 липня 1995 року, а саме - станом на 01 січня 2007 року.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (стаття 116 Земельного кодексу України).

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як встановлено підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 ПК України).

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Разом з тим, статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього Кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Кодексу - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, нормативна грошова оцінка земель прямо впливає на розмір плати за землю.

Приписами пункту 286.2 статті 286 ПК України передбачено обов'язок платника плати за землю, в тому числі орендної плати, самостійно подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки відповідну податкову декларацію на поточний рік, а також додавати до неї довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року № 1378-IV у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України № 1378-IV).

Відповідно до статті 1 названого Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (далі по тексту - Методика №213).

Відповідно до пункту 5 названої Методики в основу розрахунку нормативної грошової оцінки земель кладеться рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.

Пунктом 18 Методики №213 визначено, що нормативна грошова оцінка окремої земельної ділянки (території сільськогосподарських угідь, що знаходяться у власності або користуванні юридичних та фізичних осіб, в тому числі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби) визначається на основі шкал нормативної грошової оцінки агровиробничих груп грунтів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185, яка набрала чинності з 01 січня 2012 року, до пункту 5 Методики нормативної грошової оцінки землі було внесено зміни, відповідно до яких для врахування змін у рентному доході, який створюється при виробництві зернових культур, до показників нормативної грошової оцінки ріллі, проведеної станом на 1 липня 1995 року (з урахуванням індексації), застосовується коефіцієнт 1,756, а також доповнено пункт 191, відповідно до якого показники нормативної грошової оцінки гектара ріллі окремої земельної ділянки, проведеної станом на 1 липня 1995 року, застосовуються із коефіцієнтом, що визначений абзацом другим пункту 5 цієї Методики.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 28 вересня 2009 року між позивачем та Валківської районною державною адміністрацією були укладені договори оренди землі.

На підставі зазначених договорів підприємство отримало в оренду земельні ділянки за кадастровими номерами: 6321287000-03-000-0552, 6321287000-02-000-0444, 6321287000-02-000-0445, 6321287000-03-000-0554, 6321287000-03-000-0553, 6321287000-03-000-0556, 6321287000-03-000-0557, 6321287000-03-000-0555, 6321287000-03-000-0551 із земель сільськогосподарського призначення державного резервного фонду (рілля), що знаходиться та території Сидоренківської сільської ради за межами населених пунктів.

Виходячи зі змісту Технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок запасу та державного резервного фонду, виготовленої ПП «Геомастер» для визначення розміру орендної плати ТОВ «Омбілік-Агро» на території Сидоренківської сільської ради (за межами населеного пункту) Валківського району Харківської області, датою оцінки земельних ділянок та встановлення їх вартості є 01 січня 2007 року.

Аналогічні інформація надана листами Управління Держкомзему у Валківському районі Харківської області № 01-13/11-1615 від 29 травня 2012 року та 01-13/11-1607 від 01 червня 2012 року у відповідь на запити позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які перебувають у користуванні позивача на підставі договорів оренди коефіцієнту 1,756.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідний коефіцієнт підлягає застосуванню під час визначення нормативної грошової оцінки землі. Тим часом, відповідно до приписів Закону України «Про оцінку землі» повноваження щодо проведення оцінки закріплені за суб'єктами оціночної діяльності, яким позивач не являється.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, які зумовили задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі №820/4395/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна