Ухвала суду № 47785985, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/17166/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Верещаги Т.В.відповідача:не з"явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року

у справі № 2а-0870/4987/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року, позов Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів № 0000220801 від 20.06.2011 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питання визначення правомірності декларування від'ємного значення податку на додану вартість за березень 2011 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, п.10.1 «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року №1002, п. 5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року, внаслідок чого позивачем завищено суму податкового кредиту, від'ємного значення лютого 2011 року, бюджетного відшкодування березня 2011 року на загальну суму податку на додану вартість - 933235,00 грн.; завищено суму податкового кредиту, від'ємного значення лютого 2011 року, залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму податку на додану вартість - 937950,00 грн.; абз. «в» пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення березня 2011 року на загальну суму податку на додану вартість - 3061324,00 грн. За результатами зазначеної перевірки податковим органом складено акт № 280/08-01/00191230 від 06.06.2011 року (надалі - Акт перевірки від 06.06.2011 року).

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000220801 від 20.06.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року на 933235,00 грн. та застосовано фінансові санкції в розмірі 1,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновків про порушення позивачем вищезазначених норм податкового законодавства стали, зокрема, порушення встановлені в Акті перевірки №235/08-01/00191230 від 21.04.2011 року (надалі - Акт перевірки від 21.04.2011 року) «Про результати виїзної позапланової документальної перевірки ВАТ «Запоріжсталь» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року».

При цьому, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.07.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року, в адміністративній справі № 2а-0870/3667/11 позов ВАТ «Запоріжсталь» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Запоріжжі № 0000180801 від 10.05.2011 року, винесене на підставі акта перевірки від 21.04.2011 року.

В акті перевірки від 06.06.2011 року висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на відсутності факту здійснення господарських операцій позивачем з: ТОВ «Сплав метал трейд», ПП «Кібар», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Електрпостазбут», ТОВ «Прогрес Ойл» та ТОВ «Лідер-МТ» та взаємовідносини з підприємствами ПП «КВВМПУ», ТОВ «Лідер - МТ» з придбання послуг по організації перевезення та доставки лому і відходів чорних металів залізничним транспортом.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо помилковості вищезазначених тверджень податкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом першим та другим пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що контрагенти позивача не мали достатніх виробничих потужностей та трудових ресурсів для фактичного виконання укладених з позивачем правочинів.

Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних робіт третіх осіб.

Крім того, відповідач вказує на окремі порушення контрагентами позивача правил подання податкової звітності, що, на думку податкового органу, свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій. Зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами (податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, доказами оплати), укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року у справі № 2а-0870/4987/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна