Ухвала суду № 47785953, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/45162/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управляння Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року

у справі № 820/3934/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Науково-технічне підприємство «Котлоенергопром»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Науково-технічне підприємство "Котлоенергопром".

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Науково-технічне підприємство "Котлоенергопром" задоволено; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року скасовано; прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Науково-технічне підприємство "Котлоенергопром" задоволено; скасовано податкове повідомлення - рішення від 17.04.2013 року №0000162240.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Промснаб-Харьков» та ПП «Електро-лайф».

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на 102167,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №1159/2240/24660646 від 25.03.2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000162240 від 17.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - на 102167,00 грн., за штрафними санкціями - на 51083,50 грн.

Судами попередніх встановлено, що між позивачем та ТОВ «Промснаб-Харків» укладено договори на виконання ремонтних робіт від 07.10.2011 року № 03017 та від 10.10.2011 року № 03018. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-приймання робіт. Розрахунок за виконані роботи здійснено у вексельній формі, що підтверджується актами приймання-передачі векселів від 27.12.2011 року та від 27.12.2011 року. Подальше використання придбаних у контрагента робіт у власній господарській діяльності підтверджується контрактом між позивачем та ПАТ «Арселор Міттал КривийРіг» № 3016/2782 від 15.06.2011 року, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними.

Також, між позивачем та ТОВ «Промснаб-Харків» укладено договір поставки від 17.10.2011 року №03019. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: специфікацію, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, податкову накладну. Розрахунок за вказаним договором здійснено у вексельній формі, що підтверджується актом приймання-передачі векселів від 27.12.2011 року.

Крім того, між позивачем та ПП «Електро-лайф» укладено договір поставки обладнання від 02.07.2012 року №03022. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: специфікацію, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, податкову накладну. Розрахунок за вказаним договором здійснено у вексельній формі, що підтверджується актом приймання-передачі векселів від 02.11.2012 року.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач, на підтвердження безтоварності укладених позивачем з контрагентами правочинів, посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Електро-лайф» та ТОВ «Промснаб-Харків», якими, зокрема, встановлено неможливість реального здійснення вказаними суб'єктами господарювання операцій по ланцюгу постачання.

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності укладених позивачем із контрагентами правочинів, оскільки зазначені акти лише фіксують факти неможливості проведення зустрічної звірки контрагентів позивача та не можуть давати оцінку реальності здійснення господарських операцій.

Також, податковий орган в касаційній скарзі вказує на відсутність реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з контрагентами правочинами. При цьому, жодних обґрунтувань зазначеної позиції ним не наводиться.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управляння Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року у справі № 820/3934/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна