Постанова № 47783870, 23.07.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 липня 2015 р. Справа № 802/1753/15-а

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Дмитришеної Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Крисько Ілони Володимирівни

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

представників відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

представників третьої особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 обласного центра зайнятості

до: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, третя особа на стороні позивача ОСОБА_1 обласний навчально-курсовий комбінат аграрної освіти

про: визнання неправомірними дій, визнання незаконною та скасування вимоги про усунення виявлених порушень

ВСТАНОВИВ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 обласний центр зайнятості з адміністративним позовом до державної фінансової інспекції у Вінницькій області, третя особа на стороні позивача ОСОБА_1 обласний навчально-курсовий комбінат аграрної освіти про визнання неправомірними дій, визнання незаконною та скасування вимоги про усунення виявлених порушень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення ревізії використання ОСОБА_1 обласним центром зайнятості коштів Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за період з 01.10.2011 р. по 01.01.2015 р. державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області виявлено ряд порушень вимог чинного законодавства. Дані порушення відображені в акті ревізії №04-13/2 від 20.04.2015 р.

Оскільки виявлені порушення не були усунені, на адресу відповідача було направлено лист-вимогу про усунення виявлених порушень від 28.05.2015 р. № 02-04-28-14/3018, в якому повідомлялись обов`язкові для виконання вимоги про усунення порушень виявлених під час ревізії.

Позивач вважає, що порушення, про які зазначено в акті ревізії, не мали місця, а вимоги відповідача, що складені на підставі акту ревізії, зокрема абзаци 3, 4 пункту 2 вимоги є необґрунтовані та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, що повністю відтворюють зміст позовної заяви, підтримали заявлені позовні вимоги та просили задовольнити адміністративний позов.

Представники відповідача просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог, надали письмові заперечення (а.с. 60-63), в яких зазначили, що ДФІ у Вінницькій області при проведенні ревізії, складанні акту ревізії та при винесені листа-вимоги діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Представники третьої особи підтримали позицію позивача та просили суд задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом зясовано, що відповідно до п. 2.16 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України та п. 1.1.2.1 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на 1 квартал 2015 року, на підставі направлень, виданих начальником Держфінінспекції ОСОБА_11 від 10.02.2015р. №122-124, від 24.03.2015 р. №298, від 03.04.2015р. №345 ревізійною групою проведено ревізію використання ОСОБА_1 обласним центром зайнятості коштів Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за період з 01.10.2011р. по 01.01.2015р.

За результатам ревізії державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області складено акт ревізії від 20 квітня 2015 року № 04-13/2. Оскільки в ході контрольного заходу виявлені порушення не були усунені, на адресу відповідача направлено лист-вимогу від 28.05.2015 р. №02-04-28-14/3018, в якому повідомлялися обов'язкові для виконання вимоги, про усунення порушень виявлених під час ревізії та надано відповідачу строк до 19 червня 2015 року для надання інформації щодо вжитих заходів.

Згідно з абз. 3, 4 п. 2 листа-вимоги від 20.04.2015 р. №04-13/2 ДФІ у Вінницькій області запропоновано позивачу повернути в порядку визначеному законодавством кошти в сумі 20763,31 грн. з ОСОБА_1 обласного навчально-курсового комбінату аграрної освіти, як безпідставно отримані внаслідок не підтвердження їх фактичного використання на здійснення професійного навчання безробітних за умовами договорів від 20.02.2013р. №200/5812, від 08.11.2014 р. №200/8235 та стягнути з ТОВ «Віртуал» кошти в сумі 46705,01 грн. як зайво оплачені по ваучерам в результаті не підтвердження їх фактичних витрат на здійснення навчання громадян.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26.01.1993р. №2939-ХІІ, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансового контролю.

Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Державна фінансова інспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначити їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням передбачено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Державна фінансова інспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26.01.1993 №2939-ХІІ, згідно із якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

В силу вимог п.7 Положення №499/2011 Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.

При цьому, суд зазначає, що процедура інспектування встановлена Порядком проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006р., зі змінами та доповненнями (далі-Порядок №550).

Згідно до п.1 Порядку №550, цей Порядок визначає процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання.

Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (п.2 Порядку №550).

Водночас, суд зазначає, що згідно до п.п.4 п.4 Положення №499/2011 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Держфінінспекція України відповідно до п.п.15 п.6 Положення №499/2011 для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями ст.10 Закону України №2939-ХІІ, якими визначено права органу державного фінансового контролю.

Так, п.7 ст.10 вказаного Закону України передбачено право Держфінінспекції пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Приписами п.10 ст.10 Закону України №2939З-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, органи державного фінансового контролю мають право визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п.13 ст.10 зазначеного Закону України).

Проаналізувавши вказані правові норми, суд приходить до висновку, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Разом з тим, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Як встановлено з матеріалів справи, в абз. 3, 4 п. 2 обов'язкової вимоги ДФІ у Вінницькій області, що оскаржуються, відповідач зазначив про виявлені збитки, їхній розмір та про їх стягнення.

Приймаючи до уваги, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не суд при розгляді адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною та її скасування.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15.04.2014р. у справах №21-40а14 та №21-63а14, від 13.05.2014р. у справі № 21-89а14, від 20.05.2014р. у справі № 21-93а14, від 18.09.2014р. у справі №21-332а14.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) в редакції Закону України №192-VІІІ від 12.02.2015р., висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права

В силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач не вказав про понесені витрати, то підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя./підпис/. ОСОБА_12

Копія вірна.

Суддя:

Секретар: