Ухвала суду № 47776323, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/19370/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Ружинський комбікормовий завод»на постановуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014у справі № 806/6199/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ружинський комбікормовий завод»доАндрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ружинський комбікормовий завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.07.2013 №0000072200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 адміністративний позов задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000072200 від 11.07.2013 на суму 35 019 грн. основного платежу та 17 510 грн. штрафної санкції та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 з питань проведення господарських операцій з ТОВ «Рокко» Попільнянською МДПІ складено акт № 389/22-01/32265078 від 20.06.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 139 489 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.07.2013 № 0000072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 209 234 грн. (з яких: 139 489 грн. - основний платіж та 69 745 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, зокрема, дійшов висновку, що поданими позивачем доказами спростовано висновки відповідача щодо непідтвердження фактичного транспортування зерна кукурудзи та сої за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Рокко».

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000072200 від 11.07.2013 на суму 35 019 грн. за основним платежем та на суму 17 510 грн. за штрафними санкціями, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як клієнтом) та ТОВ «Рокко» (як експедитором) укладено договір транспортного експедирування від 24.12.2011, за умовами якого експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта виконати послуги, пов'язані з перевезенням зерна кукурудзи та сої.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження обставин фактичного здійснення спірної господарської операції, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір та акт про надані послуги не містять відомостей щодо напрямку транспортування товару, при цьому, інших доказів, які б відображали напрямок транспортування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення суду, позивачем суду не надано.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги надані позивачем товарно-транспортні накладні, які оформлені в грудні 2014 року, оскільки згідно акта про надані послуги за договором транспортного експедирування від 31.01.2012 послуги за названим договором надавались у січні 2012 року.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в наданих позивачем товарно-транспортних накладних замовником та вантажоодержувачем продукції зазначено ТОВ «Укр-Агро-Рт», пункт розвантаження м. Одеса, вантажовідправник ТОВ «Ружинський комбікормовий завод», однак, позивачем не надано суду договорів на підтвердження наявності правовідносин з ТОВ «Укр-Агро-Рт».

Крім того, за умовами договорів складського зберігання сільськогосподарської продукції, укладених позивачем з ТОВ «Хлібодар», ТОВ «Украгро РТ», платник податку, діючи як зерновий склад, зобов'язався прийняти на зберігання зернову продукцію, проте, складських свідоцтв (квитанцій) та матеріальних перепусток позивачем суду не надано.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що за встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції в оскаржуваній частині судового рішення дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій за умовами договору транспортного експедирування, укладеного позивачем з ТОВ «Рокко».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті судового рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині, що оскаржена позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ружинський комбікормовий завод» без задоволення.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 в оскаржуваній частині залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний