Ухвала суду № 47776296, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/53238/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуМалинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 11.08.2014та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014у справі № 806/2064/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал»доМалинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» звернулось до суду з позовом до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 0000212200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.08.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань взаємовідносин ТОВ «Папір-Мал» з платником податків ФОП ОСОБА_4 щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з 01.01.2013 по 31.03.2013 та з 01.06.2013 по 30.06.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 24.01.2014 № 5/22-12/30477405;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 869 010,5 грн.

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 0000212200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 1 303 517 грн. (з яких: 869 011 грн. - основний платіж та 434 506 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без - задоволення.

Збільшення позивачу спірної суми грошових зобов'язань відповідач обґрунтовує матеріалами акту перевірки контрагента позивача, яким зафіксовано допущені контрагентом позивача порушення, а саме, - правочини, які укладалися з його контрагентами, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ФОП ОСОБА_4 (як продавцем) укладено договори купівлі-продажу макулатури від 04.01.2011, за умовами яких продавець зобов'язується продати та передати у власність покупцю сировину - макулатуру, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження обставин фактичного виконання умов укладених договорів.

При цьому, судами встановлено, що надані позивачем документи, складені за результатами здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_4, за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, та містять інформацію про здійснені господарських операцій.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань відповідачем на висновки акту перевірки ФОП ОСОБА_4, складеного іншим податковим органом, оскільки будь-яких обґрунтувань щодо взаємозв'язку між господарськими операціями ФОП ОСОБА_4 з його контрагентами, що викликали сумніви податкового органу щодо реальності їх здійснення, та господарськими операціями ФОП ОСОБА_4 з позивачем, які було досліджено у ході судового розгляду справи, відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.08.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний