Ухвала суду № 47766381, 30.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1401/15 Справа № 199/1379/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Сенченко І.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

30 липня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сенченка І.М.,

суддів Слоквенка Г.П., Стуковенкової Т.Г.,

при секретарі судового засідання Зичковій К.О.,

за участю: прокурора Харів Н.А.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську, матеріали кримінального провадження № 12014040630002575 за апеляційними скаргами адвоката, який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_2 ОСОБА_4, старшого прокурора прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого 27 грудня 2005 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 186, ст. ст. 75, 76 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік; 28 січня 2008 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 309, ст. ст. 75, 76 КК України до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки; 15 червня 2009 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 309, ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 510 грн.; 4 травня 2011 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ст. ст. 75, 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки, відповідно до постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2012 року іспитовий

Провадження № 11-кп/774/1401/15 Головуючий в суді I інстанції ОСОБА_1

Категорія ч. 3 ст. 186 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_5

строк скасовано та ОСОБА_2 направлено для відбування призначеного покарання строком на 3 роки, звільненого 27 травня 2014 року на підставі ст. 7 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На зазначений вирок адвокат, який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_2 ОСОБА_4, старший прокурор прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська принесли апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі просить постановити рішення, яким вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2.

Автором апеляції вказується на незаконність та необґрунтованість вироку, оскільки на його думку, по даному кримінальному провадженню не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Так, адвокатом зазначається, що ОСОБА_2 не вчиняв інкримінованого злочину, а тому і не визнає своєї вини. В підтвердження невинуватості ОСОБА_2, автором апеляції, звертається увага на те, що в час вчинення злочину в приміщенні магазину, належного ФО-П ОСОБА_6, ОСОБА_2 знаходився в іншому місці зі своїм знайомим Олексієм. Також, адвокатом зазначається, що не може бути належним доказом те, що охоронець ОСОБА_7 впізнав його підзахисного, так як згідно пояснень наданих ОСОБА_7, він бачив злодія лише зі спини, в нічний час, і причину не затримання останнього обґрунтував своїм падінням під час намагання наздогнати правопорушника. Крім того, захисником вказується, що пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 не містять в собі інформації яка б могла слугувати доказом по даному провадженню, так як їх пояснення свідчать лише про придбання ОСОБА_2 слабоалкогольного напою в магазині, і на його думку, нічого не підтверджують стосовно вчинення злочину. Разом з цим, апелянтом зазначається, що вилучення, в ході огляду місця злочину, мобільного телефону, дзеркала, вязаної шапки, слідів пальців рук, одного сліду взуття, двох недопалок цигарок, не можуть бути достатніми доказами для обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, який мав місце в магазині «Айсберг», так як слідчим не встановлено, яким чином вилучені речі зявились на місці вчинення кримінального правопорушення.

Старший прокурор прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, постановити новий вирок щодо ОСОБА_2, яким призначити останньому за частиною 3 статті 186 КК України покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Прокурором в апеляції зазначається, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, при цьому виправлення останнього можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства. Вказується на те, що ОСОБА_2 на час вчинення кримінального правопорушення мав непогашену та незняту у встановленому порядку судимість за вчинення корисливого злочину. Також, звертається увага на застосування 27 травня 2014 року до ОСОБА_2 акту амністії і незважаючи на це останній знову вчинив злочин проти власності.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 25 листопада 2014 року приблизно о 3 годині 25 хвилин, знаходячись біля будинку 19 по вулиці Артеківській в місті Дніпропетровську, за допомогою невстановленого слідством предмета, шляхом пошкодження, відкрив віконну ролету на вікні, після чого розбив скло та незаконно проник до приміщення магазину «Айсберг», належного ФО-П ОСОБА_6, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав належні ОСОБА_6, грошові кошти у розмірі 2380 гривень, що знаходились у ящику робочого стола в підсобному приміщенні вищевказаного магазину.

Після чого, ОСОБА_2 в сумку, яку знайшов у магазині, склав рибну продукцію та слабоалкогольні напої, що знаходились у холодильниках магазину, відображені у вироку, на загальну суму 2788, 86 гривень.

З метою залишення місця вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_2, поклавши вказану сумку та пак з пляшками пива на підвіконня, біля розбитого склопакету, намагався через вікно вилізти з магазину, але був помічений свідком ОСОБА_10, співробітником державної служби охорони, який спробував припинити злочинні дії невідомого та затримати ОСОБА_2. Проте, останній, продовжуючи перебувати в приміщенні магазину, усвідомивши, що його дії перестали бути таємними, не відреагував на крики та зауваження співробітника державної служби охорони зупинитися, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, спричинивши ФО-П ОСОБА_6, матеріальний збиток у розмірі 2380 гривень.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений та його захисник підтримали свою апеляційну скаргу, повторили доводи викладені в ній та просили задовольнити принесену апеляцію.

Прокурор підтримала апеляційну скаргу старшого прокурора прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, просила її задовольнити. Щодо апеляції, поданої адвокатом, то на її думку вона є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження та їх доводи в судових дебатах, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляціях і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що принесені апеляції задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Доводи апеляції адвоката про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він був засуджений, про те що частина доказів по справі не підтверджує його винуватість, а інша частина доказів є сумнівною та недостатньою, колегія суддів вважає безпідставними.

Докази, досліджені під час судового розгляду вказують на те, що особа, яка проникла в приміщення магазину, загубила біля вікна, через яке проникала в приміщення, свій мобільний телефон та інші речі.

Цей факт підтверджений відповідним протоколом огляду /а.с. 59-63 т.1/ та показами свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_11, які є співробітниками державної служби охорони.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 оперативні співробітники карного розшуку засвідчили перед судом, що прибувши на місце події вони оглянули мобільний телефон, та переглядаючи телефонну книгу побачили там номер телефону дільничого інспектора міліції ОСОБА_14. Передзвонивши останньому, вони встановили, що телефон належить ОСОБА_2. Після цього вони поїхали додому до ОСОБА_2, але той відмовився відкривати їм двері квартири, а потім намагався втекти, спускаючись з балкону, однак був затриманий.

З показань свідка ОСОБА_7 та протоколу предявлення особи для впізнання / а.с. 90-91 т. 1/ слідує, що свідок, прибувши до магазину, в якому спрацювала сигналізація, біля розбитого вікна, виявив на землі телефон, шапку та дзеркальце. Відволікаючись на розмову по телефону з працівниками пульту охорони, боковим зором він побачив, як з цього вікна вистрибнув хлопець та почав тікати. Він погнався за ним, та в процесі переслідування зумів розгледіти втікача, однак не наздогнав його, оскільки перечепився та впав. Під час слідчої дії він впевнено впізнав у втікачі обвинуваченого ОСОБА_2.

Під час досудового розслідування предметом дослідження судово-імунологічної та цитологічної експертиз стали також інші предмети, виявлені на місці події, а саме шапка та недопалки цигарок. Вказані експертизи не виключили можливості походження слідів поту на шапці та слини на недопалках цигарок від ОСОБА_2.

В якості допустимих доказів, суд, обґрунтовано послався у вироку на протоколи проведення слідчого експерименту та його відеозапис, покази свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 та інші фактичні дані.

Таким чином, сукупність переконливих, допустимих, належних та достатніх доказів свідчать про винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає необґрунтованими та надуманими доводи апеляції захисника про те, що під час досудового слідства не було встановлено, яким чином вилучені речі зявились на місці вчинення кримінального правопорушення, оскільки є очевидним, що ці речі на місці злочину були залишені саме обвинуваченим ОСОБА_2.

Суд першої інстанції, перевіряючи твердження обвинуваченого під час судового розгляду, про наявність у нього алібі, непричетність до злочину та фабрикацію кримінального провадження, проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності, дійшов до обєктивного висновку про безпідставність таких тверджень, та розцінив їх як спосіб захисту, спрямований на уникнення відповідальності за вчинений злочин.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 186 КК України у виді 5 років позбавлення волі в повній мірі відповідає вимогам ст. ст. 65, 50 КК України, є справедливим, необхіднім та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому доводи апеляції прокурора про мякість призначеного ОСОБА_2 покарання колегія суддів вважає необєктивними та безпідставними.

Таким чином, підстави для задоволення поданих апеляцій відсутні, оскільки вирок суду ухвалений згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційні скарги адвоката, який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_2 ОСОБА_4, старшого прокурора прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, залишити без задоволення, а вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року щодо ОСОБА_2, без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня її проголошення, а засудженим у той же строк з дня отримання копії ухвали апеляційного суду.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області