Постанова № 47764406, 29.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1627/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брейн Сорс Інтернешнл» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2015 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Шевчеківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2014 року № 0015802201 та № 0015812201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл», подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин із платником податків ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» за період з 01.09.2013 року по 28.02.2014 року, за результатами якої складено акт від 31.10.2014 року № 1592/26-59-22-01.

Перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п. 198.3, п.198.6. ст.198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в частині взаємовідносин позивача з ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» у сумі 570 066,00 грн., в тому числі: листопад 2013 року в сумі 328 019,00 грн., лютий 2014 року у сумі 242 047,00 грн.;

пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у загальній сумі 311 618,00 грн., в тому числі за 2013 рік у сумі 311 618,00 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 18.11.2014 року:

№ 0015802201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 570 066,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 142 517,00 грн.;

№ 0015812201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 311 618,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77 905,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття спірних рішень, судова колегія виходить з наступного.

В основу відмови в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції підтримано доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу», а також те, що фінансово-господарська діяльність позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» здійснювася поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами. Складені по таким взаємовідносинам первинні документи, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

Висновки про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» судом першої інстанції зроблено з посиланням на те, що позивачем не надано доказів транспортування олії соєвої від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» на адресу позивача, тобто, не надано жодних товаросупровідних документів, ані товарно-транспортних накладних, ані довіреностей на отримання товару тощо.

Колегія суддів на спростування вказаної вище позиції суду першої інстанції, відзначає слідуюче.

Так, донарахування позивачу податкових зобов'язань було здійснено податковим органом по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу», - які ґрунтувалися на договорі постачання № 2407/1 від 24.07.2013 року, за умовами якого покупець (позивач) купує, а постачальник (ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу») зобов'язується передати у власність покупця олію соєву (наділі товар) у кількості та асортименті згідно підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість цього договору визначається відповідно до вартості товару поставленого згідно з підписаними сторонами специфікаціями.

Положеннями п. 2.1 даного договору визначено, що базисна умова постачання товару: згідно правил Інкотермс 2010 та підписаних Специфікацій на кожну окрему партію товару.

Згідно п. 2.4 даного договору, одночасно з вантажем товару покупець зобов'язаний передати продавцю довіреність на товар, форма якого повинна відповідати формі, встановленій чинним законодавством України і заповнена належним чином. Продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати покупцю наступні товаророзпорядчі та інші документи, що відносяться до товару в тому числі: товарно-транспортна накладна; рахунок-фактура; видаткова накладна; податкова накладна; якісне посвідчення виробника на партію товару, що постачається.

Приймання товару здійснюється покупцем згідно «Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю» № П-6 від 15.06.1965 по кількості та «Інструкції про порядок прийомки продукції за якістю» № П-7 від 25.04.1966 по якості (п.2.5 договору).

Згідно п. 2.11 договору, продавець гарантує завантаження товару в автотранспорт покупця позивача протягом 12 годин від моменту подачі автотранспорту для завантаження згідно узгодженого графіку поставки вказаного в додатковій угоді чи специфікації.

Положеннями п. 3.1 даного договору визначено, що якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати ГОСТ, ДСТУ, діючим стандартам. Якість товару повинна підтверджуватися відповідними документами (сертифікатами якості, карантинними сертифікатами, якісними посвідченнями тощо) (п. 3.5).

За п. 4.1 договору, розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах визначених у підписаних сторонами специфікаціями.

Покупець зобов'язаний оплачувати товар за ціною, встановленою у відповідних специфікаціях до даного договору та рахунках-фактурах (п. 4.2 даного договору).

Відповідно до специфікації № 1 від 20.08.2013 року до договору №2407/1 від 24.07.2013 року, сторонами погоджено умови постачання товару, а саме: постачальник зобов'язується передати, у власність покупця на умовах цієї специфікації товар: олію соєву у кількості 154,00 тони, ціна за 1 тону (в тому числі ПДВ) складає 7 640,00 грн., загальна сума (в тому числі ПДВ) становить 1 176 560,00 грн. Базисна умова постачання товару: FCA Миронівка, Київська область, Україна (Інкотермс 2010).

Постачальник зобов'язується передати зазначену у специфікаціях кількість товару у власність покупця, згідно графіку відвантаження визначеного у специфікаціях (п. 5).

Згідно п. 6 специфікації, постачальник гарантує завантаження обумовленої ваги товару в автотранспорт покупця протягом 12 годин від моменту подачі автотранспорту для завантаження згідно узгодженого графіку поставки.

Пунктом 9 специфікації визначено, що факсимільні, скануючи екземпляри договору, додатків, змін і доповнень до даного договору, специфікацій, ТТН, рахунків фактур, видаткових накладних, актів зберігання та інших супроводжуючих документів, підписані уповноваженими представниками сторін, мають силу оригінала до моменту обміну сторонами оригінальними екземплярами договору, додатків, змін і доповнень до даного договору, специфікацій, ТТН, рахунків фактур, видаткових накладних, актів зберігання та інших супроводжуючих документів, що безпосередньо стосуються даного договору.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій, виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу соєвої олії, включення витрат на оплату товару до складу валових витрат, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний у контрагента товар, за листопад 2013 року та лютий 2014 року, позивачем надано ряд: специфікацій, замовлень покупця, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату.

Здійснення розрахунків позивачем за вказаним договором за період листопад 2013 року та грудень 2014 року підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень: № 12113 від 25.02.2014 року на суму 75 000,00 грн. оплата згідно рахунку № 163 від 24.02.2014 року, № 12149 від 28.02.2014 року на суму 74 623,55 грн. оплата згідно рахунку № 220 від 28.02.2014 року, № 12395 від 14.03.2014 року на суму 1 000,00 грн. оплата згідно рахунку № 329 від 12.03.2014 року, № 12394 від 13.03.2014 року на суму 15 202,50 грн. оплата згідно рахунку № 329 від 12.03.2014 року, № 12387 від 11.03.2014 року на суму 90 834,14 грн. оплата згідно рахунку № 301 від 11.03.2014 року, № 6 від 11.03.2014 року на суму 72 000,00 грн. оплата згідно рахунку № 301 від 11.03.2014 року, № 5 від 28.02.2014 року на суму 585 624,45 грн. оплата згідно рахунку № 220 від 28.02.2014 року, № 4 від 25.02.2014 року на суму 538 216,00 грн. оплата згідно рахунку № 163 від 24.02.2014 року, № 19 від 13.12.2013 року на суму 419 371,61 грн. оплата згідно рахунку № 1054 від 12.12.2013 року, № 18 від 06.12.2013 року на суму 634 818,55 грн. оплата згідно рахунку № 993 від 05.12.2013 року, № 12 від 07.11.2013 року на суму 153 851,36 грн. оплата згідно рахунку № 812 від 04.11.2013 року, № 17 від 14.11.2013 року на суму 161 563,99 грн. оплата згідно рахунку № 819 від 05.11.2013 року, № 16 від 12.11.2013 року на суму 460 571,94 грн. оплата згідно рахунку № 841 від 08.11.2013 року, № 15 від 12.11.2013 року на суму 430 571,95 грн. оплата згідно рахунку № 841 від 08.11.2013 року.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказаних документів не достатньо для підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Системи розвитку бізнесу", оскільки, акти на завантаження складені на олійному заводі ПрАТ «Київ-Атлантик Україна» свідчать про те, що що відвантаження соєвої олії відбувалося від імені останнього не на адресу позивача, а іноземним фірмам, а тому вказані акти не підтверджують отримання позивачем від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» олії соєвої, згідно договору № 2407/1 від 24.07.2013 року.

Проте, не було взято до уваги судом першої інстанції також посилання позивача на те, що отриману від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» соєву олію позивач експортував іноземним фірмам NFC Polska Nort St. z o.o., AB Linas Argo, NOBLEYSON MANAGEMENT LIMITED, згідно контрактів №25-10/NPN від 25.10.2013 року, №22-10/LA від 22.10.2013 року, № 25-02/NВL від 25.02.2013 року відповідно, судом не приймається як доказ отримання позивачем зазначеного товару від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу».

Зазначені вище доводи Окржуного адміністративного суду м. Києва є помилковими, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося вище відповідно до п. 1.1. договору постачання № 2407/1 від 24 липня 2013 року ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» зобов'язується протягом дії цього договору передавати у власність ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» олію соєву (товар) у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами Специфікацій, які є невід'ємною частиною цього Договору, а ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього тоговору.

Судом першої інстанції не було враховано доводів апелянта, що частину олії, яку ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» придбавали у виробників олії соєвої, позивач придбавав у вказаного контрагента відразу, а частину - лише після переробки та доведення до показників вищого сорту, що здійснювалось третіми особами. Дані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи договором № 8813/083-18, укладеним між ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» та ПАТ «Київ-Антлантік Україна».

Та, відповідно до п. 1.1. вказаного договору ПАТ «Київ-Антлантік Україна» прийняли на себе зобов'язання здійснити доведення наданої замовником давальницької сировини - олії соєвої до якісних показників згідно ДСТУ 4534:2006.

Щодо умов поставки, то відповідно до п. 2.1. договору постачання № 2407/1 від 24 липня 2013 року, , базисна умова постачання товару визначається згідно правил Інкотермс 2010 та підписаних специфікацій на кожну партію товару.

Згідно із положеннями Указу Президента України від 4 жовтня 1994 року №567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладанні договорів, а також учасниками відносин, що виникають у зв'язку з такими договорами, постановлено суб'єктам підприємницької діяльності України при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), забезпечувати додержання правил Інкотермс.

Листом ДМС України від 29.12.2010 року № 11/2-10.16/17217-ЕП повідомлено, що Міжнародною торговою палатою прийняті Правила використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, які вводяться в дію МТП з 01.01.2011 року. Інкотермс 2010 передбачено використання 11 торгових термінів.

Термін «франко-перевізник» (FСА (FRЕЕ САRRІЕR (.. named рlасе) ФРАНКО-ПЕРЕВІЗНИК (.. назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Як слідує зі змісту специфікацій № 1-27 базисною умовою постачання є FСА Миронівка, Київська область, Україна (Інкотермс 2010), а відповідно до специфікацій № 28-59 базисною умовою постачання є FСА Знам'янка, Кіровоградська область, Україна (Інкотермс 2010).

Отже, місце поставки товару відповідно до специфікацій № 1-27 (м. Миронівка, Київська область, Україна (Інкотермс 2010)) - це адреса знаходження ПАТ «Київ-Антлантік Україна», яке на замовлення ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» проводило доведення олії соєвої до стандартів якості.

Місце поставки відповідно до специфікацій № 28-59 (Знам'янка, Кіровоградська область, Україна (Інкотермс 2010)) - це безпосередня адреса виробництва ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ».

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з доводами апелянта, що суд першої інстанції, вказуючи в оскаржуваній постанові про відсутність доказів, що підтверджують факт переходу права власності, не врахував положення, що регулюють порядок використання міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, а також п. 2.2. Договору постачання № 2407/1 від 24 липня 2013 року, відповідно до якого право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару згідно належним чином оформлених видаткових накладних.

Апеляційна інстанція зазначає, що судом першої інстанції не заперечувавався той факт, що отриману від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» соєву олію позивач експортував іноземним фірмам NFK Polska Nort St. z o.o, AB Linas Argo, NOBLEYSON MANAGEMENT LIMITED, згідно контрактів №25-10/NPN від 25.10.2013 року, №22-10/LА від 22.10.2013 року, № 25-02/NBL від 25.02.2013 року відповідно, що підтверджується копіями вказаних договорів, митними деклараціями, міжнародними транспортними накладними.

Зокрема, відповідно до п. 1.1, п. 2.2, п. 2.3, п. 2.5 контракту № 25-10/NPN від 25.10.2013 року, позивач зобов'язується продати, а NFK Polska Nort St. z o.o зобов'язується придбати гідратовану соєву олію для харчової промисловості, без ГМО українського виробництва, наділі товар. Вантажовідправником товару є «Брейн Сорс Інтернешнл», вантажоодержувачем є NFK Polska Nort St. z o.o. Виробником товару є Приватне акціонерне товариство «Київ-Атлантик Україна».

Згідно п. 1.1 контракту № 22-10/LА від 22.10.2013 року та п. 6 специфікацій до контракту, позивач зобов'язується продати, а AB Linas Argo зобов'язується придбати олію соєву нерафіновану 1-го сорту, українського виробництва, наділі товар. Вантажовідправником товару є «Брейн Сорс Інтернешнл», вантажоодержувачем є AB Linas Argo. Виробником товару є Приватне акціонерне товариство «Київ-Атлантик Україна».

Відповідно до п. 1.1, п. 2.2, п. 2.3, п. 2.5 контракту № 25-02/NBL від 25.02.2013 року, контракту № 0307 від 03.07.2013 року, позивач зобов'язується продати, а NOBLEYSON MANAGEMENT LIMITED зобов'язується придбати нерафіновану соєву олію українського виробництва. Відповідно до специфікацій, укладених на виконання вказаного контракту №0307 від 03.07.2013 року, умовами поставки є FСА Знам'янка, Кіровоградська область, Україна та м. Миронівка, Київська область, Україна (Інкотермс 2010).

Суд першої інстанції зазначає, що акти завантаження, відповідно до яких ПрАТ «Київ-Антлантік-Україна» відвантажувало олію соєву власного виробництва іноземним фірмам NFK Polska Nort St. z o.o, AB Linas Argo, NOBLEYSON MANAGEMENT LIMITED складені без участі позивача у цьому процесі. Крім того, суд першої інстанції вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що зазначені автомобілі мають відношення до позивача, зокрема, що вказаний автотранспорт належить позивачу або позивачем було використано вказані автоцистерни для перевезення олії соєвої на підставі відповідних договорів перевезення тощо, суд дійшов висновку, що вказані акти не підтверджують отримання позивачем від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» олії соєвої, згідно договору № 2407/1 від 24.07.2013 року.

Вище згадані твердження суду першої інстанції не відповідають фактичним обставнам справи та лише вказують на неповне встановлення всіх обставин в справі.

Так, в справі наявні акти на завантаження, складені ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» та складені комісією в складі представників ПрАТ «Київ-Антлантік-У країна».

Відповідно до актів на завантаження від 28 листопада 2013 року, 03 лютого 2014 року, 10 лютого 2014 року, 19 лютого 2014 року, 28 лютого 2014 року завантаження олії соєвої проводилось у складі комісії, яка складалась із представників ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ», ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» та водія автоцистерни (представника покупця -нерезидента, із яким у позивача укладено відповідні договори поставки). А відповідно до актів на завантаження від 01 листопада 2013 року, 04 листопада 2013 року, 13 листопада 2013 року, 15 листопада 2013 року, 27 листопада 2013 року завантаження олії соєвої проводилось за участі представників ПрАТ «Київ-Антлантік-Україна» та водія автоцистерни (представника покупця - нерезидента, із яким у позивача укладено відповідні договори поставки).

Таким чином, і в першому, і в другому випадку завантаження проводилось безпосередньо у транспорт іноземних юридичних осіб, із якими у позивача укладено відповідні договори поставки. Це спростовує висновки суду першої інстанції щодо необхідності надання суду товарно-транспортних накладних, а також документів, що підтверджують право власності позивача на використані автоцистерн. Адже, судом першої інстанції в даному випадку не враховано положення договору постачання № 2407/1 від 24.07.2013 року щодо умов транспортування товару, а також положення договорів, укладених позивачем із іноземними юридичними особами, відповідно до яких базисна умова постачання товару визначається згідно правил Інкотермс 2010 (FСА). Вказані документи судом першої інстанції не вимагались і були отримані апелянтом від ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» лише після винесення оскаржуваної постанови, в зв'язку із чим апелянт був позбавлений можливості надати їх до суду першої інстанції.

Отже, позивач в даному конкретному випадку не є учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договором, наявність у нього в даному конкретному випадку транспортних документів не є обов'язковою.

Виходячи з наведеного, за даних конкретних умов поставки достатнім є оформлення поставки накладною, актом, іншим подібним документом про прийняття товару на складі. В даному випадку до матеріалів справи надано акти приймання-передачі, видаткові накладні, які є достатнім первинним документом, який підтверджує факт поставки товару позивачу.

Колегією суддів враховується, що виходячи з наявних матеріалів справи з боку контрагента вказана операція по суті носила характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання такої операції.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували можливість організації виконання вказаних операцій контрагентом та/або іншою стороною по ланцюгу постачання. Також податковим органом не зазначеного та не доведено обсягів трудових та інших ресурсів, які були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні, а відтак не доведено неможливості здійснення контрагентом господарської діяльності та, зокрема, виконання спірних операцій.

Статтею 11 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Враховуючи те, що судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим, як того вимагає КАС України, суд мав запропонувати позивачу надати докази, яких, на його думку, не вистачає для підтвердження реальності господарських операцій.

Під час апеляційного розгляду справи апелянтом до наданих в судовому засіданні документів було надано ряд документів на підтвердження реальності та товарності проведених господарських операцій. Так, зокрема, в справі наявні: акти приймання-передачі, укладені між ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» та ПАТ «Київ-Атлантик Україна».

Таким чином, оскільки рішення повинно бути ухваленим судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, колегія судів не може проігнорувати та не взяти до уваги надану апелянтом первинну документацію і не надати їй належну правову оцінку.

Досліджені апеляційною інстанцією акти приймання-передачі підтверджують те, що частина олії, яку ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» придбавали у виробників олії соєвої, позивач придбавав у вказаного контрагента відразу, а частину - лише після переробки та доведення до показників вищого сорту, що здійснювалось третіми особами.

На виконання умов вказаних правочинів позивачем було проведено оплату наданих послуг, виконаних робіт та отриманого товару у відповідності до умов договорів. Факт проплати не заперечується сторонами та повністю підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Аналіз вищезазначених документів, дає змогу зробити висновок, що господарські операції за вказаними правочинами мали реальний характер, а апелянтом було надано достатньо документів в підтвердження факту реальності вчинених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, проаналізувавши усі вищевказані документи, колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договори та первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - вимогам ПК України. При цьому, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних та інших первинних документів не встановлено.

В обґрунтування своїх доводів суд першої інстанції також посилається на довідку ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.08.2014 року № 798/26-58-22-05-11/38138341 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» щодо документального підтвердження господарських відносин із позивачем їх реальності та повноти відображення в обліку за листопад 2013 року» та довідку від 29.07.2014 року №739/26-58-22-01-17/38138341 «Про результати проведеної зустрічної звірки ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Нью Бізнес Солюшенз» їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2014 року».

В акті перевірки зазначено, що відповідно до отриманих фінансово-господарських документів ТОВ «Сапсан-Юг» реалізувало на адресу підприємств, доведених в парі з ТОВ «Сапсан-Юг», як «транзитерами» ТОВ «Нью Бізнес Солюшенз», ТОВ «Нео Форте», ТОВ «ВВВВ», ТОВ «Аріленд» олію соняшникову та макуху, в т.ч. власного виробництва. Зокрема, на адресу ТОВ «Нью Бізнес Солюшенз», ТОВ «Нео Форте», ТОВ «ВВВВ» реалізовано олію соняшникову, на адресу ТОВ «Аріленд» реалізовано макуху. Постачальником ТОВ «Сапсан-Юг» олії соняшникової є ПП «Конкорд».

Посилаючись на відсутність у ТОВ «Сапсан-Юг» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, відповідачем зроблено висновок щодо проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Враховуючи те, що у ТОВ «Сапсан-Юг», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно ч. 1, 5 ст. 205, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності. Отже, ТОВ «Сапсан-Юг» не могло реалізовувати в адресу ТОВ «Нью Бізнес Солюшенз» (який являється одним із контрагентів ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу») товар, який фактично не було отримано від постачальників.

Проте, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підттримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Так, відповідно до ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: "...якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних".

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

На час укладання та виконання договорів поставки контрагенти позивача, які ліквідовані, були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка перебуває або перебувала в стані банкрутства, навіть якщо в подальшому її взагалі визнано банкрутом". Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.

Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент укладання правочинів та складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Таким чином, на час проведення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.

Крім того, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не є переконливими.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 року у справі № К-30744/10.

На спростування висновків суду першої інстанції щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача та його контрагента ТОВ «Системи Розвитку Бізнесу» колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Слід зауважити, що наявність господарської потреби в послугах та товарах, замовлених у названого контрагента прямо витікає з видів діяльності (КВЕД) позивача, які є надзвичайно різноманітними та охоплюють різні галузі та сфери промисловості і виробництва, яким повністю відповідає необхідність в отриманих послугах, виконаних роботах та отриманих товарах згідно спірного правочину.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить, що платник податку має право формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, встановлено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, перевіривши дійсність господарських взаємовідносин апелянта з контрагентом, апеляційний суд приходить до висновку, що апелянт мав всі правові підстави для формування податкового кредиту, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, з огляду на наявність всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій. Податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про фактичне виконання як позивачем, так і його контрагентами, своїх зобов'язань за вищезазначеними договорами підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а, отже, позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку, зокрема, формуванню податкового кредиту.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню, з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9,200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брейн Сорс Інтернешнл» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2015 року - скасувати та постановити нову про задоволення позову.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевчеківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.11.2014 року № 0015802201 та № 0015812201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 30.07.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.