Постанова № 47764300, 29.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №2а-16997/11/2670 Головуючий у 1- й інстанції ОСОБА_1 Суддя - доповідач: Саприкіна І.В. ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданнів м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Ант Япи» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.10.2011 року № НОМЕР_1, яким в звязку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту ПДВ на суму 1 876 385 грн., визначено податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 1 876 386 грн., в тому числі за основним платежем 1 876 385 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2012 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження по даній справі відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 186 КАС України, отже, рішення суду першої інстанції набрало законної сили 21.08.2012 року.

06.05.2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, як правонаступник ДПІ у Печерському районі м. Києва, подали заяву про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2012 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року, вказану заяву залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.02.2015 року вказані вище судові рішення скасовано, а заяву направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 року вдруге відмовлено в задоволенні зазначеної заяви.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву задовольнити. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню, а заява про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2012 року за нововиявленими обставинами задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 ст. 245 КАС України встановлено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 248 КАС України встановлено, що у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час вирішення справи, а також обґрунтування з посиланням на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.

Враховуючи викладені норми Кодексу адміністративного судочинства України, можна зробити висновок, що нововиявлені обставини характеризуються такими обовязковими ознаками:

1) дані обставини об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи;

2) не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

В якості підстави для перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 року за нововиявленими обставинами заявник вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 року у кримінальній справі № 2610/18145/2012 (провадження № 2610/1565/2012), яким було встановлено факти фіктивного створення та діяльності контрагента позивача (ТОВ «Ант Япи») ТОВ «Ріп» та підробки певних документів. На думку контролюючого органу, зазначені обставини є істотними, тобто такими, що впливають на зміст ухваленого судового рішення, а також є такими, що існували на момент його постановлення, проте не могли бути відомі ні суду, ні заявнику на час вирішення справи.

Для направлення Вищим адміністративним судом України заяви про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2012 року за нововиявленими обставинами на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, слугував висновок про те, що в даній ситуації нововиявленою обставиною є не вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року у справі № 2610/18145/2012 сам собою, а фіктивність контрагента позивача ТОВ «РІП», встановлена зазначеним вироком, яка не була та не могла бути відома відповідачу та суду на час вирішення спору, позаяк не була закріплена належним процесуальним шляхом. При новому її розгляді суду слід зясувати, чи впливає зазначена відповідачем обставина на юридичну оцінку обставин, здійснену судом першої інстанції в судовому рішенні, що переглядається, а також надати належну правову оцінки тому, чи відповідає наведена контролюючим органом обставина ознакам нововиявленої.

В свою чергу, суд першої інстанції, проігнорувавши вимоги та приписи ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.02.2015 року, прийшов до висновку про відсутність правовох підстав для задоволення вказаної заяви. Роблячи такий висновок суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту вироку не вбачається, що предметом розгляду даної справи були реальність (товарність) певних господарських операцій за участю ТОВ «Ріп» (в тому числі з контрагентом-покупцем ТОВ «Ант Япи» в період з квітня по червень 2011 року) та автентичність конкретних первинних документів за підписом ОСОБА_2 як керівника ТОВ «Ріп» (як то в даному випадку податкові накладні …), а тому, як наслідок, зазначені у вироку обставини, не є беззаперечною підставою для скасування судового рішення у справі № 2а-16997/11/2670 за нововиявленими обставинами.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 КАС України суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Проаналізуваши в сукупності зазначені правові норми, дослідивши доводи апеляційної скарги та зміст вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 року, а також, враховуючи вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.02.2015 року, колегія суддів приходить до однозначного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення заяви відповідача про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від від 03.04.2012 року за нововиявленими обставинами.

Перевіряючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, з врахуванням вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 року по справі № 2610/18145/2012, апеляційною інстанцією було встановлено слідуюче.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі акту перевірки від 28.09.2011 року №1302/23-9/35573003, складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва відносно ТОВ «Ант Япи» винесено спірне податкове повідомлення рішення від 19 жовтня 2011 року №0008982309 з податку на додану вартість із зазначенням суми грошового зобовязання: за основним платежем 1 876 385 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва, скасовуючи спірне податкове повідомлення рішення виходив з того, що ТОВ «Ант Япи» правомірно включено до складу податкового кредиту ПДВ на суму 1 876 385 грн., в т.ч.: в квітні 2011 року на суму 325 652 грн., в травні 2011 року на суму 475 730 грн., в червні 2011 року на суму 1 075 003 грн.

Судова колегія не може погодитися з такою правовою позиціє суду першої інстанції, з огляду на слідуюче.

На виконання умов укладеного з позивачем договору підряду виконання будівельно-монтажних робіт ТОВ «РІП» виписано податкові накладні: від 30.06.2011 року №61 на загальну суму 2 760 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 460 000,00 грн.; від 23.06.2011 року №60 на загальну суму 2 590 020,00 грн., в т.ч. ПДВ 431 670,00 грн.; від 14.06.2011 року №59 на загальну суму 1 100 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 183 333,33 грн.; від 31.05.2011 року №83 на загальну суму 1 203 600,00 грн., в т.ч. ПДВ 200 600,00 грн.; від 30.05.2011 року №82 на загальну суму 200 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 400,00 грн.; від 23.05.2011 року №24 на загальну суму 210 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 35 000,00 грн.; від 12.05.2011 року №12 на загальну суму 1 240 380,00 грн., в т.ч. ПДВ 206 730,00 грн.; від 29.04.2011 року №75 на загальну суму 881 548,46 грн., в т.ч. ПДВ 146 924,74 грн.; від 27.04.2011 року №74 на загальну суму 162 325,20 грн., в т.ч. ПДВ 27 054,20 грн.; від 19.04.2011 року №73 на загальну суму 610 793,86 грн., в т.ч. ПДВ 101 798,98 грн.; від 12.04.2011 року №5 на загальну суму 299 241,60 грн., в т.ч. ПДВ 49 873,60 грн.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 358 КК України,

Зокрема, дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ст. 205 ч. 1 КК України, як створення суб'єкту підприємницької діяльності (юридичну особу) з метою прикриття незаконної діяльності та за ч. 3 ст. 358 КК України, як своїми умисними діями, які виразились у підробленні документа, який посвідчується приватним нотаріусом та видається чи посвідчується особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, який надає права, з метою використання його іншою особою, та збуті такого документа, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

За ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_2 не підписував від імені ТОВ «РІП» жодної первинної документації, тобто, в тому числі і податкових накладних, які лягли в основу формування позивачем податкового кредиту.

Слід зауважити, що підставою для формування спірного податкового кредиту слугували саме вказані вище податкові накладні, складені та підписані директором ТОВ «РІП» ОСОБА_2

За п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6. ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Також, пп. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.1. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не повязані з провадженням господарської діяльності.

Отже, платнику податку дозволено формувати валові витрати у звязку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, суду необхідно зясувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п. 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «Ант Япи» податкового кредиту, підписані особою, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від її імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, оскільки податковий кредит формувався позивачем на основі виданих директором ТОВ «РІП» податкових накладних, підписання яких ним заперечується, що встановлено вироком суду, включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року у справі № 21-421а11.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази свідчать про те, що господарські операції з виконання робіт фактично не мали реального характеру, замовлення послуг (робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

За таких обставин, у позивача були відсутні підстави для формування суми податкового кредиту з ПДВ, так як ним занижено податок на додану вартість за липень 2014 року в сумі 109 041,00 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань з ПДВ, оскільки, сама наявність податкових накладних, сумнівність яких встановлена вироком суду не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту. Господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій та винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє не підлягає скасуванню.

За таких обставин, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, колегія суддів знаходить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 року такою, що підлягає скасуванню за нововиявленими обставнами, а також постановлення нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна інстанція також вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів ч. 2 ст. 253 КАС України з набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.

Керуючись ст.ст. 41, 184, 200, 202, 207, 245, 246, 253 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 року скасувати, постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

ОСОБА_3