Ухвала суду № 47764214, 29.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3210/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2015 року по справі за їх позовом до державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, Державної реєстраційної служби України, третя особа ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В., Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 03.12.2014 року № 17679449 та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л., зареєстрований в реєстрі № 961, відповідно до якого ОСОБА_5 передала у власність позичальника ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 57 150,00 доларів США, останній термін погашення договору позики - 29.04.2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 29.04.2011 року було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки згідно з даним договором визначено об'єкт нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

05.11.2014 року для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_5 подала заяву та всі необхідні документи.

03.12.2014 року прийнято спірне рішення № 17679449, яким проведено державну реєстрацію нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1., на праві приватної власності за суб'єктом ОСОБА_5

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.

За ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В силу приписів ч. 1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Підпунктом 1 п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 36 зазначеного Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на дату укладання кредитного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону

В чинній редакції зазначеного Закону останнє речення вказаної правової норми викладено в наступній редакції: «Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору».

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на дату укладання кредитного договору) встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в чинній редакції) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку», згідно яких у ст. 36 друге речення частини першої викладено в такій редакції: «Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки»; частину третю статті 36 викладено в наступній редакції: «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати»; частину першу статті 37 викладено в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання».

Отже, новою редакцією статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не було змінено встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише було їх уточнено.

Аналіз наведених норм, як і Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом, а отже, положення Законів України «Про іпотеку» та «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» слід застосовувати також до договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених до набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Дана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.06.2014 року у справі № К/9991/79381/12. Крім того, вказаний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 10.10.2011 року у справі за позовом ТОВ «Печерські зорі» до КМБТІ, третя особа ПАТ «БМ Банк» про скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що третьою особою на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу від 01.09.2014 року про усунення порушень по кредитному договору, яка отримана апелянтом 29.09.2014, що підтверджується експерс-накладною ТОВ «Нова пошта». Дана обставина апелянтом не спростовується.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, про дотримання вимог законодавства та повідомлення належним чином боржника про намір звернути стягнення на предмет іпотеки за договором.

Процедура проведення державної реєстрації, перелік документів, необхідних для її проведення, а також права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868), який був чинний на час проведення реєстраційної дії та прийняття рішення від 20.08.2014 № 15275297.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пунктом 8 та 13 Порядку № 868 визначено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень визначений у статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 15, 20 Порядку № 828 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями. За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

В свою чергу, пункт 28 Порядку № 828 визначає, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, статтею 24 Закону України Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Також судова колегія не може взяти до уваги доводи апелянта про ненадання ОСОБА_5 всіх необхідних документів, для проведення державної реєстрації, а саме: відсутність документу про оцінку предмету іпотеки, оскільки державним реєстратором разом з запереченнями на позовну заяву була подана копія Звіту «Про незалежну оціночну вартість житлової двохкімнатної кв. АДРЕСА_1».

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вивчивши та проаналізувавши обставини справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи приходить до висновку про дотримання відповідачем при прийнятті спірного рішення вимог, встановлених законом для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Крім того, посилання апелянта на те, що оцінка квартири значно занижена, в зв'язку з чим ними було оскаржену таку оцінку в судовому порядку, в даному випадку не можуть бути взяті до уваги апеляційною інстанцією, так як предметом спору є правомірність прийняття відповідачем спірного рішення, тобто чи були подані всі необхідні документи для реєстрації спірного права власності за третьою особою та чи були правові підстави для такої реєстрації.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій щодо реєстрації спірного майна за третьою особою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 30.07.3015 року.

Головуючийсуддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.