Рішення № 47741234, 31.07.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/6064/14-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 30 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Зарицької Г.В., Коломієць О.С.,

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 06 травня 2015 року, -

встановила:

В липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути у солідарному порядку з відповідачів моральну шкоду в розмірі 24360 грн. і судові витрати. Свої вимоги мотивувала тим, що відповідачі принижують її честь та гідність, розповсюджуючи відносно неї плітки та ображаючи, безпідставно звертаються із заявами до правоохоронних органів, створюють конфліктні ситуації та заподіяли їй легкі тілесні ушкодження. Діями відповідачів, які виразилися у протиправній поведінці відносно неї та у приниженні честі та гідності, їй заподіяна моральна шкода.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 06 травня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на відшкодування спричиненої моральної шкоди в сумі 4000 грн. та судові витрати в сумі 121,3 грн., з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять рішення скасувати та постановити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначають, що рішення є незаконним та необґрунтованим, увалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вважають, що суд не врахував, що між сторонами існує спір щодо законності проживання позивача у квартирі, яка вселилася в неї без згоди наймача та членів сім'ї. Доказів заподіяння моральної шкоди позивачу не надано як і причинного зв'язку між їх діями та такою шкодою. При цьому, суд вийшов за межі доводів позовної заяви.

Апелянти та їх представник підтримали доводи апеляційної скарги і пояснили, що квартира була відомчою і виділена для проживання їм. Позивач вселилася в неї без їх згоди, а тому у них з цього приводу виник спір. Меблі в квартирі належать їм. До правоохоронних органів звертаються із заявою на неправомірні дії позивача і у крадіжці її не звинувачували.

Позивач та її представник заперечують у задоволенні скарги і позивач пояснила, що відповідачі не дозволяють їх користуватися їх меблями та приносити свої, постійно звертаються із неправдивою інформацією до міліції та суду, ображають її. Заяви про порушення кримінальної справи відносно відповідачів за завідомо неправдиве повідомлення не подавала.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що неправомірними діями відповідачів, які виразилися у створенні принизливих умов проживання, безпідставному звинуваченні у кримінальному правопорушенні та обранні ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, було принижено гідність останньої та заподіяно їй моральну шкоду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду не відповідає вказаним вимогам.

Так, згідно ст.215 ЦПК України рішення суду повинно містити норми закону, якими суд керувався при ухваленні рішення. Однак, мотивувальна частина рішення суду не містить посилань на будь-які норми закону.

Згідно п.4 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відшкодування моральної шкоди передбачено і ст.1167 ЦК України внаслідок неправомірних дій особи, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтями 297 та 299 ЦК України також гарантовано право на повагу до гідності та честі особи і на недоторканість його ділової репутації.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого

немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (ст.280 ЦК України).

За змістом ст.302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

У роз'ясненнях, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що позивач зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1.

За цією ж адресою зареєстровані та проживають діти позивача : ОСОБА_5, ОСОБА_6, її колишній чоловік та відповідачі - колишні свекор та свекруха.

07.12.2009 року ОСОБА_4 звернулася до Корольовського районного суду м.Житомира зі скаргою приватного звинувачення, в якій вказала, що ОСОБА_2 у відсутність мешканців квартири та без їх згоди змінила обстановку в квартирі, викинула з кімнати шафу з речами, в т.ч. куртку вартістю 300 грн., в якій знаходилося 5000 дол.США.

Вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 22 квітня 2010 року ОСОБА_2 виправдано за недоведеністю її вини.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Підставою позову зазначено розповсюдження відповідачами недостовірної інформації в заявах до правоохоронних органів, образи нецензурною лайкою та створення неможливих умов для проживання.

Суд першої інстанції не звернув на це уваги, вийшов за межі позовної заяви та мотивував своє рішення незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та обранні запобіжного заходу позивачу. При цьому не врахував, що запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд обирався судом, а не відповідачами.

Звертаючись із скаргою приватного звинувачення за ст.356 КК України відносно позивача ОСОБА_4 звинувачувала останню у самоправних діях, що виразилися у самовільному винесенні шафи з квартири, в якій, з її слів, знаходилися речі та гроші (а.с.12).

Факт винесення шафи позивач не заперечувала.

З матеріалів справи також вбачається, що 16.04.2013 року ОСОБА_3 звернувся до Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області із заявою (датована 12.04.2013 року) про те, що ОСОБА_2 створює неможливі умови для проживання, погрожує розправою. 17.03.2014 року ОСОБА_3 подав аналогічну заяву (датована 14.03.2014 року). По вказаним заявам 16.04.2013 року та 17.03.2014 року надано повідомлення про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.14-16).

Верховний Суд України у п.16 постанови Пленуму № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи» роз'яснив, що відповідно до статті 40 Конституції України ( 254к/96-ВР ) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції ( 254к/96-ВР ), а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів

судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 ( v008p710-03 ) (справа про поширення відомостей).

Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність,

передбачену законодавством України.

Відповідач ОСОБА_3 скористався своїм конституційним правом на звернення до правоохоронних органів із заявами на неправомірні дії позивача. У внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відмовлено з підстав відсутності ознак вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження за ст.383 КК України відносно ОСОБА_4 за завідомо неправдиве повідомлення про злочин не порушувалося.

За змістом п.п.13, 14, 20 та 24 вищевказаної постанови Пленуму у справах про захист честі та гідності, що стосуються поширення недостовірної інформації (наклеп - як вказала ОСОБА_2), позивач у своїй заяві повинен вказати, яку інформацію він просить визнати недостовірною, у якій спосіб її слід спростувати та захисти його права. Задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Також, суд враховує роз'яснення, викладене у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» згідно якого, відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства та зазначені роз'яснення, колегія суддів вважає, що насамперед має бути доведено поширення такої інформації і що вона є недостовірною, що є в свою чергу підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відсутня у позовній заяві і конкретизація щодо часу та місця образ позивача нецензурною лайкою, її загального змісту та того, яким чином ці висловлювання відповідачів стосувалися саме ОСОБА_2, яким чином принизили її честь та гідність. Не зазначили ці дані у своїх показаннях також свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є дітьми позивача.

Позивач у позовній заяві не ставить вимогу про визнання певної інформації недостовірною або такою, що принижує честь та гідність, не просить визнати відповідні вислови образливими, а тому без встановлення цієї обставини судовим рішенням за вимогою позивача, заявленою згідно ст.11 ЦПК України, окремо вимога про стягнення моральної шкоди не може бути задоволена, оскільки є похідною.

Вирішуючи питання про наявність підстав та доказів для відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст.10 ЦПК України позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту поширення відповідачами неправдивої інформації, приниженні її честі та гідності висловлюванням нецензурної лайки, перенесенням нею моральних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою, перенесеними моральними стражданнями та діями відповідачів.

Як встановлено рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17 лютого 2014 року між сторонами склалися неприязнені стосунки, протягом тривалого часу виникають спори щодо порядку користування та розпорядження спірною квартирою, яка перебуває у комунальній власності. У зв'язку з чим з ОСОБА_2 проведено бесіду профілактичного порядку щодо недопущення антигромадської поведінки.

Отже, між сторонами з 2009 року існує спір щодо правомірності користування позивачем квартирою, який до даного часу перебуває у провадженні судів. Вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою з підстав ненадання можливості забезпечити належні умови проживання ОСОБА_2 не заявляла, а тому не можуть вважатися протиправними дії відповідачів щодо заборони позивачу користуватися їх речами, як і відсутність у квартирі, що складається з двох кімнат і в якій проживає 6 осіб, необхідних для позивача речей.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ще однією з підстав позову позивачем зазначено заподіяння їй легких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 у 2009 році.

Згідно довідки КУ ЦМЛ № 1 від 1.09.2009 року вказана травма є побутовою (а.с.17). З наданих копій довідки судмедексперта від 03.09.2009 року та направлення до фізкабінету не вбачається, що забій правої кісті позивач отримала внаслідок умисних дій відповідача (а.с.18-19), а тому суд вважає недоведеним наявність причинного зв'язку між вказаною травмою та діями ОСОБА_3

Оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.209,218,303,304,307,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 06 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Судді