Ухвала суду № 47733543, 28.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №234/9549/14 Головуючий у 1 інстанції: Пікалова Н.М.

Провадження № 22-ц/778/2938/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бондаря М.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Мельнику З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 26 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною, розподіл сумісно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною, розподіл сумісно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з вересня 1997 року сумісно проживала та вела сумісне господарство зі ОСОБА_3

18 липня 2000 році у сторін народилася донька ОСОБА_5.

03 жовтня 2003 році між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.

У 2001 році сторонами було придбана трьохкімнатна квартира за №116 по вулиці Бєляєва у будинку №127 у м. Краматорську Донецької області загальною площею 66,1 кв. м. (житлова площа 39,5 кв. м.), на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 29.01.2001 р. Товарною Біржею «Євгенія Сервіс».

Родинні стосунки сторін припинилися з серпня 2012 року. 13 червня 2013 року шлюб між сторонами рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 13.06.2013 року було розірвано.

У вищезазначеній квартирі зареєстровані вона та її спільна з відповідачем дитина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, але відповідач перешкоджає їх проживанню у квартирі.

На підставі зазначеного остаточно просила:

Встановити та визнати факт її сумісного проживання однією родиною без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з вересня 1997 року до 03 жовтня 2003 року (до моменту реєстрації шлюбу).

Визнати сумісною власністю майно, а саме квартиру за №116 по вулиці Бєляєва у будинку №127 у м. Краматорську Донецької області та визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеного майна.

Стягнути зі ОСОБА_3 1/2 судових витрат, пов'язаних з забезпеченням позову та судовий збір.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 26 лютого 2015 року, доповненим додатковим рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду вимогам норм процесуального права та обставинам справи, просить змінити мотивувальну частину рішення та зазначити про встановлення факту прописки (реєстрації) сторін у період часу з 27 липня 1999 року по 23 травня 2001 року за різними адресами, а також доповнити висновком про те, що позивач не довів не тільки, що спірну квартиру було придбано внаслідок спільної праці сторін, а й факти сумісного проживання та ведення спільного господарства.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті вимог, судові витрати покласти на відповідача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 набув право власності на квартиру №116 по вулиці Бєляєва у будинку №127 у м. Краматорську Донецької області на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2001 року, посвідченого Товарною біржею «Євгенія Сервіс» за №1258 та зареєстрованого в реєстрі права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 37284020. За умовами договору продаж вчинено за 2700 грн. (а.с.91).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Отже, права і обов'язки щодо спірного майна виникають в момент його придбання, тому правовий режим спірної квартири, придбаної у 2001 році, і правовідносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із приводу цієї квартири регулюються нормативно-правовими актами, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

До 1 січня 2004 року шлюбні правовідносини регулювалися КпШС України, а створення спільної власності громадянами, які не перебували у шлюбі, - Законом України "Про власність"та ЦК УРСР. Сімейний кодекс України набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"). інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.

У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

Відповідно до наданих у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадянина на житловий будинок" розяснень щодо набуття права власності, інші особи, що брали участь в будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності не вправі вимагати визнання права власності на будинок, вони мають лише право на відшкодування своїх витрат здійснених на ремонт, якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено поняття належності та допустимості доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що доходи позивача за період з січня 1998 року по січень 1999 року складались з аліментів на утримання доньки ОСОБА_6, від першого шлюбу та становили 779 гривень. Доходи позивача за період 3 30.11.1199року по 31.12.2001 року за довідкою ДПІ у м. Краматорську відсутні.

Таким чином, матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана сторонами внаслідок спільної праці.

Зазначене свідчить, що судом першої інстанції обґрунтовано ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд в мотивувальній частині рішення суд не зазначив про реєстрацію сторін в період часу з 27.07.1999 р. по 23.05.2001 року за різними адресами не спростовує висновків суду першої інстанції.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що частину коштів на придбання спірної квартири надано її батьками, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки на ці обставини позивач не посилалась в суді першої інстанції та вони не були предметом розгляду.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_4 про порушення норм процесуального права у вигляді відхилення клопотань позивача в тому числі про відвід судді, перевірені апеляційним судом і не спростовують висновків рішення суду. Суд першої інстанції належним чином розглядав заявлені відповідачем клопотання і відхилив їх, оскільки не вбачив підстав для задоволення.

Інша частина апеляційної скарги ОСОБА_4 є черговим повторенням викладення обставин, які зазначалися позивачем у позовній заяві та перевірені судом першої інстанції і не доводять неправильності рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 26 лютого 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: