Постанова № 47715276, 10.05.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2012 № 5011-38/377-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

ОСОБА_1

за участю представників

від позивача:ОСОБА_2 дов. №2 від 12.03.2012 року

від відповідача : ОСОБА_3 дов. від 19.01.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 31.01.2012 року

у справі № 5011-38/377-2012 (суддя Власов Ю.Л.)

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Акма»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма»

простягнення 185 046,53 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Акма» (надалі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма» (надалі-відповідач) про стягнення 185 046,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу №4 від 02.03.11р., відповідно до якого позивач поставив металоріжуче обладнання та виконав пусконалагоджувані роботи, а відповідач прийняв цей товар і виконані пусконалагоджувані роботи. Проте відповідач за поставлений товар і виконані роботи не розрахувався у повному обсязі, у звязку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 88785,62 грн. Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу суму боргу та штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 р. у справі № 5011-38/377-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма» на користь Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма «Акма» основний борг в сумі 88785 грн. 62 коп., пеню в сумі 4788 грн. 33 коп. та судовий збір в сумі 1871 грн. 48 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що свої зобовязання за зазначеним договором відповідач не виконав належним чином, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 88785,62 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 р. у справі №5011-38/377-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що останнім виконані зобовязання за спірним договором в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2012 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими субєктами №01-23/1/1 від 13.03.2012 року у звязку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Кропивної Л.В. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 5011-38/377-2012 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 154к від 01.12.2010, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 12.09.2011.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у звязку з витребуванням додаткових доказів по справі, колегією суддів ухвалою від 14.03.2012 року розгляд справи було відкладено на 18.04.2012 року та зобовязано позивача надати суду обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у звязку з задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи та витребуванням додаткових доказів по справі, колегією суддів ухвалою від 18.04.2012 року розгляд справи було відкладено на 10.05.2012 року та зобовязано позивача надати суду обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

10.05.2012року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано на виконання вимог вищевказаних ухвал суду розрахунок пені та 3 % річних з поясненнями, в яких позивач просить суд стягнути пеню в розмірі 89 444,06 грн. (32 623,38+ 56 820,68 грн.) та 3% річних в розмірі 932,19грн. (335,17 грн. + 597,02 грн.) В частині стягнення інфляційних втрат позивач просить суд прийняти відмову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 р. у справі №5011-38/377-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.11р. між Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Акма» (надалі-продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма» (надалі-покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №4 (надалі-Договір)

Відповідно до умов якогопПозивач зобовязався поставити та передати у власність відповідача металоріжуче обладнання та виконати пусконалагоджувані роботи, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити цей товар і виконані роботи на умовах даного договору.

Згідно п.4.1 Договору оплата здійснюється в гривнях шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п.4.2.1 Договору авансовий платіж у розмірі 10% ціни товару повинен бути виконаний до 09.03.11р.

Згідно з п.4.2.2 Договору платіж у розмірі 70% ціни товару на протязі 3-ох робочих днів з дати повідомлення, переданого Позивачем Відповідачу факсимільним звязком, про дату відвантаження товару із Республіки Корея, орієнтовно через 40 календарних днів з дати авансового платежу відповідно по п.4.2.1. даного договору.

Відповідно до п.4.2.3 Договору платіж у розмірі 15% ціни товару на протязі 3-ох робочих днів з дати повідомлення, переданого Позивачем Відповідачу факсимільним звязком, про дату прибуття товару для проходження митних процедур щодо імпорту, орієнтовно через 80 календарних днів з дати авансового платежу відповідно по п.4.2.1. даного договору.

Згідно п.4.2.4 Договору платіж в розмірі 5% ціни товару протягом 3-ох робочих днів з дати підписання акту виконання пуско-налагоджувальних робіт.

Відповідно до п.5.2 Договору термін поставки товару протягом 3-ох місяців з моменту оплати платежу у відповідності з п.4.2.1 даного договору, але не раніше оплати 95% ціни товару.

Згідно п.6.3 Договору за невиконання або неналежне виконання п.4.2.2., 4.2.3., 4.2.4. цього договору Відповідач сплачує позивачу неустойку у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення. У випадку прострочення більше 30 днів Відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

На виконання умов вказаного договору позивач поставив металоріжуче обладнання та виконав пусконалагоджувані роботи, а відповідач прийняв цей товар і виконані пусконалагоджувані роботи, що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами № СФ-0000072 від 11.08.11р. та № СФ-0000077 від 17.08.11р. та актами виконаних робіт.

22.09.11р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. №40 від 08.09.11р. про оплату боргу в сумі 88 785,62 грн.

Відповідачем претензія залишена без відповіді та задоволення.

Позивач зазначає, що відповідач за поставлений товар і виконані роботи не розрахувався у повному обсязі, у звязку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 88785,62 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і обєктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний звязок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору. Позивач поставив металоріжуче обладнання та виконав пусконалагоджувані роботи, відповідач прийняв цей товар і виконані пусконалагоджувані роботи, що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами № СФ-0000072 від 11.08.11р. та № СФ-0000077 від 17.08.11р. та актами виконаних робіт від 03.08.2011 року та від 17.08.2011 року.

Проте, відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов'язання за спірним договором щодо повної оплати за поставлений товар та виконані роботи.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 88785,62 грн.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 88 785,62 грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.6.3 Договору за невиконання або неналежне виконання п.4.2.2., 4.2.3., 4.2.4. цього договору Відповідач сплачує Позивачу неустойку у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення. У випадку прострочення більше 30 днів Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Судом першої інстанції була задоволена вимога Позивача про стягнення з Відповідача пені, нарахованої з 22.08.11р. (три робочі дні від дня підписання акту 17.08.11р.) по вказаний Позивачем час 26.12.11р., у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, в сумі 4788,34 грн.

Отже, судом першої інстанції стягнуто пеню лише за актом виконаних робіт від 17.08.11р., проте як суму основної заборгованості стягнуто за двома актами виконаних робіт від 17.08.2011 року та від 03.08.2011 року.

Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня в розмірі 89 444,06 грн. (32 623,38 за актом виконаних робіт від 03.08.2011 року + 56 820,68 грн. за актом виконаних робіт від 17.08.2011 року.)

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем вірно здійснено розрахунок 3 % річних, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача 3 % річних розмірі 932,19грн. (335,17 грн. + 597,02 грн.)

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позивачем в позовній заяві заявлено до стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 884,66 грн.

Проте, 10.05.2012 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано пояснення, в яких останній просить прийняти відмову в частині стягнення інфляційних втрат.

Колегія суддів зазначає, що частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає обсяг прав, які належать тільки по зивачу. Вони певним чином визначають диспозитивність господарського про цесу.

Диспозитивність це можливість суб'єктів самостійно впорядкову вати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд. Диспозитивність означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиня ються здебільшого за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріаль них правовідносин, які мають можливість за допомогою суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. В більш широкому аспекті принцип диспозитивності являє собою нормативно закріплену ідею у будь-якої заінтересованої особи, яка бере участь у судовому розгляді, свободної волі з приводу розпорядження своїми цивільними правами. Процесуальна диспозитивність випливає з матеріально-правової.

Диспозитивність означає вільний вибір особами, які захищають свої пра ва, свободи і законні інтереси, варіантів поведінки, пов'язаних із здійсненням процесуальних прав і розпорядженням ними у межах, встановлених процесуальним законом.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Ці процесуальні права можна реалізувати лише до прийняття рішення, тоб то в суді першої інстанції. У п. 3.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосуван ня Арбітражного процесуального кодексу України» зазначено: передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в інших інстанціях. Зазначені права можуть бути вико ристані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

У п. 6 інформаційного листа від 25.11.2005 р. № 01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року» Вищий господарський суд України на запитання, чи вправі суд апеляційної інстан ції у здійсненні апеляційного перегляду судового рішення прийняти вимогу позивача про зміну підстави або предмета позову, збільшення (зменшення) розміру позовних вимог або ж відмову від позову, відповів так. Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних проце суальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Це повною мірою стосується прав позивача, передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК України.

У п.17 інформаційного листа від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року» Вищий господарський суд України на запитання, якими є правові наслідки зменшення розміру позовних вимог, від повів таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує пози вач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господар ським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Таким чином, норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних проце суальних дій (відмови позивача від позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат) можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, колегія суддів не приймає відмову позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та розглядає заявлені вимоги по суті.

Проте, відповідно до ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду від 11.04.2005року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Що ж до відсутності розрахунку суми штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції тощо, то з цього приводу слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Якщо у позовній заяві йдеться лише про стягнення зазначених спірних сум (тобто їх стягнення є не додатковою, а єдиною позовною вимогою), і обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній, така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до пункту 3 частини 1 статті 63 ГПК.

В інших випадках, коли вимога про стягнення сум штрафних санкцій, річних тощо є додатковою до основної (наприклад, про стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум відсутній, суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) зобов'язує позивача надати такий розрахунок, за необхідності - з матеріалами, які його обґрунтовують, а в разі їх неподання - з урахуванням обставин конкретної справи застосовує зазначений припис пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову.

В позовній заяві позивачем заявлено до стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 884,66 грн., проте розрахунку нарахування вказаних сум суду першої та апеляційної інтенції позивачем не надано.

Таким чином, враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 року у справі № 5011-38/377-2012 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягає стягненню на користь Позивача судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 3 583,23 грн.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 року у справі № 5011-38/377-2012 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гемма (03150, м. Київ, вул. Ямська, 72; код ЄДРПОУ 22964773) на користь Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Акма (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 139-К; код ЄДРПОУ 20278565) основний борг в сумі 88 785 (вісімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят пять) грн. 62 коп., пеню в сумі 89 444 (вісімдесят девять тисяч чотириста сорок чотири ) грн. 06 коп., 3 % річних в сумі 932 (девятсот тридцять два) грн. 19 коп. та судовий збір в сумі 3583 (три тисячі пятсот вісімдесят три) грн. 23 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва .

5. Матеріали справи №5011-38/377-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяТищенко О.В.

СуддіЧорна Л.В.

ОСОБА_1