Ухвала суду № 47710780, 30.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5239/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 липня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд" до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технобуд", звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач) про скасування постанови відповідача від 12 квітня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП № 37533790 (далі - оскаржувана постанова), а також зняття арешту та заборони на відчуження майна позивача, накладених відповідачем у ході примусового виконання виконавчого листа № 2а-11687/12/2670, виданого 21 березня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві щодо не застосування наслідків завершення виконавчого провадження ВП № 37533790. Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві застосувати наслідки завершення виконавчого провадження ВП № 37533790, а саме вчинити дії, направлені на скасування арешту майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Технобуд" (код ЄДРПОУ 13667869), та заборону на його відчуження, які накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 квітня 2013 року ВП № 37533790.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 квітня 2013 року старшим державним виконавцем відповідача прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 37533790 із примусового виконання виконавчого листа № 2а-11687/12/2670, виданого 21 березня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва про стягнення із позивача (боржника у виконавчому провадженні) на користь управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва (стягувача у виконавчому провадженні) заборгованості у розмірі 2951,13 грн. (далі - виконавче провадження).

Також, 12 квітня 2013 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ТОВ «Технобуд» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику: ТОВ «Технобуд» лише в межах суми боргу.

У подальшому, постановою від 21 червня 2013 року ВП № 37533790 головного державного виконавця відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий лист повернуто стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що стягував повторно не пред'являв до виконання повернутого йому виконавчого листа № 2а-11687/12/2670 в межах річного строку для пред'явлення останнього. Тобто, на даний час, річний строк для повторного пред'явлення виконавчого листа закінчився.

При цьому, при повернення виконавчого документу стягувану виконавчою службою до даного часу не знято арешту з майна ТОВ «Технобуд».

Не погоджуючись з постановою про накладення арешту та тим, що державний виконавець при поверненні виконавчого документу не вчинив жодних дій щодо знаття арешту з майна та зоборони його відчуження, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить скасувати постанову про накладення арешту на майно від 12.04.2013 року та зняти арешт і заборону на відчуження майна, накладеного оскаржуваною постановою.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з метою захисту прав позивача необхідним є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його вчинити дії, направлені на скасування арешту майна позивача, а також заборони на його відчуження, оскільки відповідачем неправомірно на час завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу відповідачем не скасовано арешт майна позивача та заборону на його відчуження. При цьому, підстави для скасування оскаржуваної постанови від 12 квітня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відсутні, оскільки вона прийнята відповідачем відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», однак,

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Так, в даному випадку, відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову, зокрема, визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його вчинити дії, направлені на скасування арешту майна позивача, а також заборони на його відчуження. Тому, суд апеляційної інстанції переглядає оскаржувано постанову в цій частині.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі по тексту Закон №606-ХІV).

Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 47 Закону №606-ХІV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у ст. 47 Закону.

Згідно з п. 3.17 Інструкції, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Тобто, суд першої інстанції правомірно зазначачає, що вищезазначеною нормою Інструкції (чинної на час виникнення спірних правовідносин та винесення рішення судом першої інстанції) передбачено, що у разі прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зобов'язаний зазначити у такій постанові, які наслідки має завершення виконавчого провадження у такий спосіб, зокрема, про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Разом з тим, в самій постанові Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві від 21 червня 2013 року ВП № 37533790 міститься посилання на повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а тому відповідач при винесенні останньої мав керуватись також п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Таким чином, посилання представника відповідача, що ні Законом України «Про виконавче провадження» ні положеннями нової Інструкції не передбачено зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону колегія суддів не приймає до уваги, так як вони спростовані вищевикладеним, зокрема, п. 3.17 Інструкції.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 червня 2013 року у виконавчому провадженні, вище вказаних наслідків - скасування арешту, накладеного на усе майно позивача як боржника у виконавчому провадженні, у ній не зазначено.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги доводи апеллянта про помилкове посилання суду першої інстанції на пп. 4.10.2 п. 4.10 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, оскільки на час виникнення спірних правовідносин та винесення рішення судом першої інстанції дані пунтки цієї Інструкції втратили чинність, однак, вказана обставина жодним чином не спростовує висновки суду про неправомірність дій відповідача, оскільки знаття арешту при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу передбачено нормами чинної Інструкції з організації примусового виконання рішень, на норми якої також посилається суд першої інстанції.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки на час завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу відповідачем не скасовано арешт майна позивача та заборону на його відчуження, то з метою захисту прав позивача слід визнати протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язати його вчинити дії, направлені на скасування арешту майна позивача, а також заборони на його відчуження.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі носять формальний характер, не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність дій позивача. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 30 липня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.