Ухвала суду № 47710593, 29.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа: № 826/9684/14

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Жигіля Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі в органах внутрішніх справ, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України ( далі - відповідач ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_3 про:

- визнання протиправним та скасування наказу від 25.06.2014 р. № 1160 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ;

- поновлення ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на відповідній посаді;

- стягнення з відповідача середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 26.06.2014 р. по день поновлення на службі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу за їх відсутності в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з вересня 1984 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 14.04.2014 р. № 14 о/с позивача було призначено на посаду начальника Департаменту транспортної міліції МВС України.

Наказом МВС України від 15.04.2014 р. № 334 «Про реорганізацію Департаменту транспортної міліції МВС України» з метою оптимізації діяльності апарату МВС України було вирішено реорганізувати Департамент транспортної міліції МВС України шляхом перетворення в Управління транспортної міліції.

Наказом МВС України від 24.04.2014 р. № 390 «Про організаційно-штатні зміни в апараті Міністерства» було затверджено Перелік змін у штаті апарату МВС України, згідно з яким кількість посад в Управлінні транспортної міліції становить 17 одиниць.

Наказом МВС України від 25.06.2014 р. № 1160 о/с ОСОБА_2 було звільнено в запас Збройних Сил України на підставі п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. №114, про що позивача повідомлено листом від 25.06.2014 р. № 6/1/2-3907.

Судова колегія встановила, що задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 не було з'ясовано його намір проходити в подальшому службу в органах внутрішніх справ та не було враховано його переважне право на залишення на роботі.

Дослідивши обставини справи колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України ( далі - КЗпП України ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. №114 ( далі - Положення № 114 ), Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин ( далі - Постанова № 100 ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У ч. 5 п. 8 Положення № 114 закріплено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно з пп. «г» п. 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік ) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Частинами 2, 3 ст. 35 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації ( злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення ) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Пунктом 24 Положення № 114 регламентовано, що в разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Постанови № 100 у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що при реорганізації структурних підрозділів у системі МВС України на роботодавця покладаються зобов'язання: 1) попередити працівника про зміни у виробництві та праці, зокрема про скорочення чисельності штату, не пізніше, ніж за два місяці; 2) врахувати його переважне право на залишення на роботі ( подальше проходження служби ), запропонувавши іншу посаду.

При цьому, єдиною та необхідною правовою підставою для звільнення працівника у зв'язку з такою реорганізацією є одночасна сукупність наступних умов: 1) виконання роботодавцем зазначених обов'язків; 2) відмова працівника від запропонованої йому посади.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що з 14.01.2014 р. на підставі наказу МВС України № 14 о/с генерал-майора міліції ОСОБА_2 було призначено на посаду начальника Департаменту транспортної міліції МВС України.

24.04.2014 р. МВС України було прийнято наказ № 390 «Про організаційно-штатні зміни в апараті Міністерства», яким затверджено перелік змін у штаті апарату МВС / а.с. 37-38 /.

Відповідно до вказаного переліку, Департамент транспортної міліції МВС України реорганізується, всі посади ( 21 одиниця ) скорочуються, а натомість створюється Управління транспортної міліції МВС України у складі 17 штатних одиниць, серед яких, зокрема посада начальника Управління, який повинен мати спеціальне звання полковника міліції, двох його заступників також за спеціальними званнями полковників міліції, начальника відділу моніторингу за спеціальним званням підполковника та інші / а.с. 38 /.

25.04.2014 р. позивача було ознайомлено із зазначеним наказом МВС України та попереджено про скорочення його посади і наступне вивільнення /а.с. 42/.

25.06.2014 р. відповідачем прийнято наказ № 1160 о/с, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штату на підставі пп. «г» п.64 Положення № 114.

Таким чином, колегія суддів вважає, що станом на день ознайомлення позивача із наказом від 24.04.2014 р. № 390 «Про організаційно-штатні зміни в апараті Міністерства» та попередження його про наступне вивільнення в МВС України були наявні відповідні вакантні посади, зокрема начальника Управління транспортної міліції МВС України та його двох заступників, і позивач відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим для кандидатів на ці посади, а саме: згідно з Переліком змін у штаті апарату МВС до зазначеного наказу, кандидати на вказані посади повинні мати спеціальне звання полковника, тоді як позивач має спеціальне звання генерал-майора, яке, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внутрішніх справ України» від 22.04.1993 р. № 3135-XII, належить до вищого начальницького складу і є вищим, ніж звання полковника, яке є званням старшого начальницького складу.

Отже, відповідач як роботодавець, маючи реальну можливість для подальшого використання генерал-майора ОСОБА_2 на службі в ОВС України, не виконав свого обов'язку щодо забезпечення переважного права позивача на залишення на роботі та подальше проходження служби в ОВС України при реорганізації Департаменту транспортної міліції та не запропонував йому альтернативні вакантні посади, а довідка від 25.04.2014 р. / а.с. 62 /, якою на думку апелянта підтверджується те, що позивачу пропонувались посади в Управління транспортної міліції, але він не надав відповіді, не містить ані відомостей про те, які ж саме конкретні посади апелянт має на увазі, ані письмової відмови ОСОБА_2 від них або принаймні його підпису, а отже, така довідка не відповідає вимогам належності доказів, що регламентовані ст. 70 КАС України, та до уваги колегією суддів не приймається.

Крім того, за результатами огляду особової справи позивача колегія суддів встановила, що в ній також відсутні належні докази, які б підтверджували, що роботодавець дійсно запропонував позивачу вакантні посади в Управлінні транспортної міліції або взагалі у структурі МВС України, а позивач від них відмовився.

При цьому, у ході апеляційного провадження представник апелянта підтвердив, що жодних інших доказів, зокрема акту про те, що позивачу пропонувались вакантні посади, або будь-яких первинних документів, окрім зазначеної довідки, апелянт не має.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апелянт при попередженні позивача про звільнення у зв'язку з реорганізацією Департаменту транспортної міліції МВС України та скороченням штату не запропонував йому альтернативної вакантної посади, а отже, порушив конституційне право позивача на працю, яке передбачено ст. 43 Конституції України, та вимоги ст. 49-2 КЗпП України і пп. «г» п. 64 Положення № 114.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для скасування наказу МВС України від 25.06.2014 р. № 1160 о/с в частині звільнення позивача з ОВС України і необхідність його поновлення на займаній посаді, а також стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ( з 25.06.2014 р. по 27.03.2015 р. ) у розмірі 71189, 76 грн. з розрахунку грошового забезпечення позивача за останні два місяці роботи перед звільненням ( 10431,00 грн. і 4400,00 грн. ), визначення розміру середньоденного грошового забезпечення - 370,78 грн. та помноження цієї суми на кількість днів вимушеного прогулу - 192 робочі дні, у відповідності до п. 24 Положення № 114 та Постанови № 100.

Доводи апелянта про те, що посада начальника Управління транспортної міліції МВС України не є рівнозначною посаді начальника Департаменту, яку позивач займав до звільнення, а тому таке переведення є неможливим, колегія суддів вважає необгрунтованими і безпідставними, оскільки жодною нормою чинного законодавства, зокрема Положення № 114, не заборонено здійснювати переведення працівника у зв'язку з реорганізацією за його згоди з однієї керівної посади на іншу, навіть якщо вона нерівнозначна попередній.

Більш того, з пп. «г» п. 64 Положення № 114, на підставі якого позивача було звільнено, вбачається, що єдиною правовою підставою для звільнення працівника зі служби через скорочення штатів є відсутність можливості подальшого використання його на службі.

Однак, апелянт не надав суду належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів, які б підтверджували наявність у МВС України такої підстави при звільненні ОСОБА_2 з посади начальника Департаменту транспортної міліції МВС України та з органів внутрішніх справ взагалі.

Таким чином, дослідивши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не надав суду належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, які б підтверджували правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача, та не переконав судову колегію у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення адміністративного позову, а судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню та ухвалено рішення з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства внутрішніх справ України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.