Постанова № 47709124, 29.07.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м.Чернігів Справа № 825/2039/15-а

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючої суддіЖитняк Л.О.

за участі секретаряСугакової Т.В.

представника позивачаОСОБА_2,

представника відповідачаОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання неправомірною відмови та зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

02.07.2015 позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі ОСОБА_1 ОДПІ) про визнання неправомірною відмови в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів, у звязку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку, викладеної у відповіді від 19.06.2015 № 475/м/25-22-10 та зобовязання обчислити та виплатити компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану відпустку за січень 2010 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач 27.02.2013, з порушенням строків, виплатив заборгованість по грошовому забезпеченню за січень 2010 року (компенсацію за невикористану відпустку). Позивач зазначив, що 22.05.2015 він звернувся до відповідача з листом, в якому просив повідомити про факт нарахування або не нарахування компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», а якщо компенсація не нараховувалася, то провести нарахування та сплату компенсації. ОСОБА_1 ОДПІ від 19.06.2015 №475/м/25-22-10 позивач розцінює як відмову, яку просить визнати неправомірною.

Посилаючись на ст.7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови Верховного суду України від 18.11.2014 по справі № 21-518а14 та від 07.11.2012 по справі №6-131цс12, п.8 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, що затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.2007 № 576, позивач наголошує, що сума компенсації за невикористану відпустку є сумою грошового забезпечення, а отже є доходом, який підлягає компенсації.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю, посилаючись на обставини, зазначені у позові з наданням додаткових пояснень.

Представники відповідача проти позову заперечили та просили залишити його без розгляду у звязку з пропуском строку звернення до суду, про що протокольною ухвалою суд відмовив з задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду у звязку з пропуском строку звернення до суду, на підставі рішення Конституційного суду України від 15.10.2013№ 9-рп/2013 та постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі № 2а/2570/3866/2012, яка має преюдиціальне значення при визначенні грошової компенсації за невикористану відпустку складовою частиною грошового забезпечення.

Також представники відповідача надали заперечення на позов, обґрунтувавши свою позицію наступним.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі № 2а/2570/3866/2012, якою позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років у розмірі 14 232,27 грн. та допущено постанову до негайного виконання. При цьому, сума компенсації була визначена самостійно позивачем в позовній заяві.

Згідно меморіального ордеру від 27.02.2013 №2 Управлінням Державної казначейської служби України у ОСОБА_1 районі Чернігівської області було безспірно списано з рахунку ОСОБА_1 МДПІ на користь ОСОБА_5. за виконавчим листом по адміністративній справі № 2а/2570/3866/2012 суму компенсації в розмірі 14 232,27 грн.

На день звільнення ОСОБА_5 згідно наказу Державної податкової служби у Чернігівській області від 10.02.2010 № 21-о, компенсація за невикористану відпустку 2006-2010 років йому не нараховувалась та не належала до виплати. Таким чином відповідач звертає увагу на те, що порядок обчислення суми компенсації, передбачений ст.3 Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» передбачає застосування суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць. Також зазначивши постанову Верховного суду України від 07.11.2012 по справі №6-131 цс 12, представники відповідача наголосили на тому, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсій соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Висловлюючи своє тлумачення терміну «доходи» у Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», представники відповідача вважають, що компенсація за невикористану відпустку має разовий характер, оскільки виплачується один раз та за настання такої обставини, як звільнення працівника, що не може тривати постійно або періодично.

Враховуючи надане заперечення, представники відповідача, просили відмовити в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги, на їх думку, є таким, що суперечить Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати».

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі № 2а/2570/3866/2012, задоволено позов, та стягнуто з ОСОБА_1 МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років у розмірі 14 232,27 грн. та допущено постанову до негайного виконання.

При цьому судом встановлено, що сума компенсації була визначена самостійно позивачем в позовній заяві.

Згідно меморіального ордеру від 27.02.2013 №2 управлінням ДКС України у ОСОБА_1 районі Чернігівської області було безспірно списано з рахунку ОСОБА_1 МДПІ на користь ОСОБА_5 за виконавчим листом по адміністративній справі № 2а/2570/3866/2012 суму компенсації в розмірі 14 232,27 грн.

Так, рішення суду, яке набрало законної сили - має преюдиціальне значення, згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини). Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, по справі № 2а/2570/3866/2012 встановлено:

01.12.1996 позивача був прийнятий на службу в податкову міліцію наказом Державної податкової адміністрації у Чернігівській області від 09.01.1997 № 2-о.

Позивача було звільнено зі служби в податковій міліції наказом Державної податкової адміністрації у Чернігівській області від 26.12.2005 № 310-о.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2007, (набрала законної сили 19.03.2007) ОСОБА_5 було поновлено на посаді першого заступника начальника міжрайонної державної податкової інспекції - начальника міжрайонного головного відділу податкової міліції ОСОБА_1 МДПІ з 26.12.2005.

12.02.2010 позивача було знову звільнено зі служби в податковій міліції наказом Державної податкової адміністрації у Чернігівській області від 10.02.2010 №21-0 та виплачено при звільненні грошову допомогу, передбачену п.1 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

11.12.2012 ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 МДПІ про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку 2006-2010 роки.

На день звільнення ОСОБА_5, згідно наказу ДПС у Чернігівській області від 10.02.2010 № 21-о, компенсація за невикористану відпустку 2006-2010 років йому не нараховувалась та відповідно до цього наказу, не належала до виплати. Таким чином порядок обчислення суми компенсації, вказаний у ст.3 Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» передбачає застосування суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць.

Також необхідно зазначити постанову Верховного суду України від 07.11.2012 по справі №6-131 цс 12, де вказано, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсій соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Виплата грошового забезпечення, зокрема компенсації за невикористану відпустку передбачена п.56 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства).

Наведене в сукупності дає підстави вважати помилковими міркування представників відповідача про те, що компенсація за невикористану відпустку має разовий характер, а тому на такі виплати не розповсюджується дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати».

Досліджуючи правову природу спору, суд враховує, що в силу ст.2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» - компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

При цьому необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст. 3 цього Закону (сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться)).

Так, у постанові Верховного суду України від 19.12.2011 № 6-58 цс 11 досліджується застосування судами норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», та зазначається, що нормативні акти не містять будь-якого виключення для нарахування такої компенсації залежно від порядку виплати сум доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Отже, в силу преюдиціального значення постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі № 2а/2570/3866/2012, суд враховує, що саме постановою суду було визначено суму не виплаченого доходу, на підставі самостійно нарахованої позивачем в позовній заяві суми компенсації, оскільки на день звільнення ОСОБА_5 згідно наказу ДПС у Чернігівській області від 10.02.2010 № 21-о, компенсація за невикористану відпустку 2006-2010 років йому не нараховувалась та не передбачалась цим наказом до виплати.

Таким чином суд прийшов до висновку, що моментом, коли виник факт нарахованого та не виплаченого доходу, як початку періоду обчислення суми компенсації, є 09.01.2013, у звязку із допущенням до негайного виконання судового рішення.

За таких обставин, щодо позовних вимог про зобовязання обчислити та виплатити компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану відпустку за січень 2010 року, суд визнає правомірними обґрунтування позивача нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати».

Однак, суд звертає увагу на його помилкову думку про початок обчислення строку: - із 12.02.2010, коли позивача було звільнено зі служби, - по 27.02.2013, коли згідно меморіального ордеру №2 було безспірно списано з рахунку ОСОБА_1 МДПІ суму компенсації в розмірі 14 232,27 грн. За встановленого факту нарахування суми компенсації судом 09.01.2013, та виплати такої компенсації 27.02.2013, - періодом, на який розповсюджується право заявляти компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є період з 09.01.2013 по 27.02.2013, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірною відмови в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів, у звязку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку, викладеної у відповіді від 19.06.2015 № 475/м/25-22-10, судом встановлено, що відповідач, у вказаному листі, просить позивача повідомити підстави для нарахування компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», саме для вирішення питання, викладеного позивачем у його листі від 22.05.2015. Відповідно у суду відсутні підстави визнавати запрошення відповідача до співпраці відмовою в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів. Таким чином суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин позов необхідно задовольнити частково. Зобовязати ОСОБА_1 об'єднану державну податкову інспекцію обчислити та виплатити ОСОБА_5 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати 14 232,27 грн. компенсації за невикористану відпустку за період з 09.01.2013 по 27.02.2013, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». В іншій частині позову відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_1 об'єднану державну податкову інспекцію обчислити та виплатити ОСОБА_5 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати 14 232,27 грн. компенсації за невикористану відпустку за період з 09.01.2013 по 27.02.2013, відповідно до Закону України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати''.

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду про присудження компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Житняк