Постанова № 47706950, 23.07.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1844/15

23 липня 2015 року 12год. 08 хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 підприємства фірма "Торгбуд - сервіс" до Відділу державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Інтертрансстрой" про визнання протиправною бездіяльність, -ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство-фірма «Торгбуд-Сервіс» звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтертрансстрой» про визнання бездіяльності протиправною.

Поданий позов ППФ «Торгбуд-Сервіс» мотивує тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження № 44366968 з примусового виконання наказу господарського суду № 918/302/14 від 08.08.2014 року та приєднання його до зведеного виконавчого провадження 20.08.2014 року ВП № 40769583по даний час державним виконавцем Відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції не було вжито необхідних заходів та виконавчих дій для примусового виконання наказу суду, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", в результаті чого наказ залишився невиконаним, що позбавило можливості стягувача отримати належне йому за наказом суду. Просить позовні вимоги задовольнити повністю та визнати протиправною бездіяльність Відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції.

Відповідач, відділ ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції проти позову заперечив. В наданих суду запереченнях стверджує, що державним виконавцем було вжито необхідних заходів для примусового виконання наказу суду, передбачених Законом України "Про виконавче провадження". Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтертрансстрой» надало суду письмові пояснення в яких вказують, що адміністративний позов є безпідставним та просить у його задоволенні відмовити.

Представник відповідача та третьої особи у судове засідання не зявилися, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 КАС України та відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про можливість проведення розгляду справи у письмовому провадженні.

Дослідивши всі докази по справі в їх сукупності судом встановлено наступне.

08.08.2014 року Господарським судом Рівненської області винесено наказ про примусове виконання рішення №918/302/14 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «ІНТЕРТРАНССТРОЙ» (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Грушевського, 106А, код ЄДРПОУ: 30014709) на користь приватного підприємства-фірми «Торгбуд-сервіс» (35700, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, 30А, код ЄДРПОУ: 32785198) 232 143 (двісті тридцять дві тисячі сто сорок три) грн. 80 коп. основного боргу, 4 642 (чотири тисячі шістсот сорок дві) грн. 89 коп. судового збору, 5 000 (пять тисяч) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката, а також 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. витрат на проведення судової експертизи.

Зазначений наказ було предявлено на виконання до відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції.

13.08.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження №44366968.

20.08.2014 року відділом ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції, вказане виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження №40769583, яке веде відділ ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції щодо даного боржника.

15.12.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про арешт коштів боржника ТОВ «ВКП «Інтертрансстрой», в межах стягнення на користь приватного підприємства-фірми «Торгбуд-сервіс».

Станом на день звернення позивача із даним позовом наказ господарського суду від 08.08.2014 року №918/304/14 не виконаний.

Вважаючи, що відділом ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції несвоєчасно та не в повному обсязі вчиняються виконавчі дії, позивач звернувся із даним позовом про визнання бездіяльності протиправною.

Надаючи правову оцінку спору, що виник між сторонами суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Разом з тим відповідно до ч.3 вказаної вище статті КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони: на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов та наявність повноваженьі правомірності дії відповідача в межах визначених ч.3 ст.2 КАС України.

Встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом до суду, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до абз.3 п.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 12.2.200 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Однією з основних засад судочинства, передбаченою п.9 ч.2 ст. 129 Конституції України є обов'язковість рішень суду.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закон) передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених в цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 11 вищевказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішень у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

В супереч вищевказаним нормам виконавчого провадження Відділом ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції не вчинено ряду необхідних виконавчих дій при примусовому виконанні наказу господарського суду № 918/302/14 від 08.08.2014 року, чим позбавило можливості отримати стягувачу належне йому за наказом. Серед таких грубих порушень можна виділити, зокрема, наступні.

Як встановлено вище виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 918/302/14 від 08.08.2014 року відкрите державним виконавцем Відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції 13.08.2014 року, про що винесено відповідну постанову.

Відповідно до п. 5 ст. 25 Закону копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Всупереч наведеній нормі постанова від 13.08.2014 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 918/302/14 від 08.08.2014 року направлена стягувачу та боржнику тільки 18.08.2014, про що свідчить супровідний лист №2-21/19525.

В звязку з допущеним порушенням стягувач та боржник несвоєчасно отримали постанову про відкриття виконавчого провадження №44366968.

Відповідно до п.1 ст. 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Однак, всупереч наведеній норм державний виконавець Відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції розпочав примусове виконання наказу господарського суду № 918/302/14 від 08.08.2014 року тільки 15.12.2014 року винісши постанову про арешт коштів боржника.

Відповідно до п.2 ст. 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Однак, при наявності клопотання ППФ «Торгбуд-Сервіс» про накладення арешту на майно та кошти боржника, яке було подано разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець при відкритті виконавчого провадження не наклав арешту на кошти та майно боржника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався із клопотанням про накладення арешту та заявою про надання інформації про стан виконання наказу господарського суду Рівненської області №918/302/14 від 08.08.2014 року.

Листом від 19.12.2014 року №4779/214 відділ ДВС на запит позивача повідомив, що 20.08.2014 року виконавче провадження №44366968 було приєднане до зведеного виконавчого провадження №40769583, яке веде відділ ДВС.

По зведеному виконавчому провадженню накладено арешт на майно боржника 27.06.2013 року.

28.04.2014 року державним виконавцем описано автомобіль марки «Volkswagen», ДНЗ АМ 0072 ВІ, проте на адресу відділу ДВС надійшов лист від ТОВ «ПоршеМобіліті», проте що воно заперечує проти виконавчих дій стосовно даного автомобіля на підставі того, що зазначений автомобіль перебуває у заставі ТОВ «ПоршеМобіліті» на підставі кредитного договору №50007352 від 30.01.2013 року. Тому звернення стягнення на зазначене майно не здійснювалося, іншого майна на яке можливо звернути стягнення не виявлено.

15.12.2014 року винесено постанову про арешт коштів з урахуванням всієї суми заборгованості.

Відповідно до ст.57 цього Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Тобто вищезазначеними нормами Закону України "Про виконавче провадження" встановлено чіткі заходи примусового виконання рішень, які зобовязаний вживати державний виконавець у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення.

Однак державний виконавець відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 918/302/14 від 08.08.2014 року не вжив належних заходів для примусового його виконання, як то передбачено вищезазначеними нормами Закону.

Так, державний виконавець направивши запити у відповідні органи стосовно наявності у боржника рахунків у банках та коштів на них, нерухомого та рухомого майна та отримавши відповіді на них, зокрема про наявність у боржника рахунків у банках та рухомого майна, не виніс постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах у строки встановлені Законом, не виніс постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, а також не провів належним чином опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому, покликання відповідача на те, що автомобіль марки «Volkswagen», ДНЗ АМ 0072 ВІ перебуває у заставі ТОВ «Порше Мобіліті» на підставі кредитного договору №50007352 від 30.01.2013 року, тому звернення стягнення на це майно не здійснювалося не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» - звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем починаючи з 28.04.2014 року, дати проведення опису автомобіля не було вжито будь-яких належних і своєчасних заходів щодо встановлення вартості зобовязання ТОВ «Інтертрансстрой» перед ТОВ «ПоршеМобіліті» та можливості реалізації арештованого майна, що свідчить про неналежне виконання державним виконавцем своїх посадових обовязків та невжиття всіх передбачених законом заходів для своєчасного та повного виконання рішення суду.

Частиною 2 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" покладено обов'язок на державного виконавця провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто результат таких дій стягувач повинен отримати саме в цей строк.

З моменту відкриття виконавчого провадження (13.08.2014.) по виконанню наказу № 918/302/14 від 08.08.2014 р. до дати звернення до суду із даним позовом (03.07.2015 р.) пройшло 11 місяців, однак ВДВС Коростенського МУЮ так і не виконало наказ господарського Рівненської області від 08.08.2014 року, належне майно стягувачу так і не було повернуто, хоча боржник і на сьогоднішній день продовжує здійснювати господарську діяльність, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Європейський суд з прав людини неодноразово в низці своїх рішень за заявами громадян проти України зазначав, що в Україні заявники на протязі значного терміну часу не можуть домогтися виконання судових рішень, винесених на їх користь.

Відповідно до положень «Конвенції про захист прав людини та основних свобод» (Рим, 4.Х1.1950) (ратифіковано Законом України N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97):

- Відповідно до Першого Протоколу до «Конвенції про захист прав і основних свобод людини»: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права (ст. 1).

Неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено в § 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання:

- У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «ОСОБА_3 проти України» (заява № 18966/02) зазначено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

- У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

- У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 жовтня 2005 року по справі «ОСОБА_4, Чечеткін та Оліус проти України» зазначено, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення пункту 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, забезпечення виконання судового рішення упродовж розумного строку є обов'язком України, взятим нею на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням, на яке Європейський суд з прав людини неодноразово звергав увагу в своїх численних рішеннях, в тому числі у справах проти України.

При цьому, згідно з прецедентною практикою Європейського суду, вимоги щодо розумності строків поширюються не лише на розгляд справ у суді, але й на строки примусового виконання і судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.10.2009, "Справа "ОСОБА_5 проти України" в п. 28 зазначено, що Закон (мається на увазі ЗУ Про виконавче провадження ") визначає широке коло повноважень державних виконавців при здійсненні виконавчого провадження. Зокрема, вони мають право вимагати і одержувати від відповідних осіб інформацію та документи, необхідні для проведення виконавчих дій, входити до приміщень, що належать боржникам або зайняті ними, накладати арешт на майно боржника та реалізовувати його, накладати арешт на кошти боржника, які знаходяться на рахунках в установах банків, накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом (статті 4, 5 Закону).

Саме по собі винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення арешту на майно чи кошти - це не є діями пов'язаними з примусовим виконанням рішення суду за виконавчим документом.

Жодних реальних примусових дій направлених на виконання наказу господарського суду Рівненської області про примусове виконання рішення № 918/302/14 від 08.08.2014 р. ВДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції так і не вчинив.

3 огляду на практику Європейського суду з прав людини, на вимоги чинного законодавства, та в ході системного аналізу матеріалів виконавчого провадження №44366968 та господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 23.07.2014 р. не було виконано внаслідок небажання виконати рішення суду Боржником, протизаконними та неправомірними рішеннями, діями, а також, в першу чергу, бездіяльністю Відділу ДВС Коростенського міськрайонного управління юстиції.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням встановлених в ході розгляду справи обставин справи, на підставі вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають до задоволення.

На підставі ч.1 ст.94 КАС України, суд присуджує на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 73,08 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати бездіяльнісь відділу Державної виконавчої служби Коростеського міськрайонного управління юстиції, по примусовому виконанню виконавчого провадження ВП №44366968 протиправною.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 підприємства фірми "Торгбуд - сервіс" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73,08 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.