Постанова № 47697985, 28.07.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2015 року м.Житомир справа № 806/2388/15

час прийняття: 15 год. 45 хв. категорія 8.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

секретар судового засідання Маленька Ю.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ЖЛ" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з додатковою відповідальністю "ЖЛ" звернулося з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2015року №0003851501, №0003861501 та №0003971501.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі і зазначив, що Відповідачем була призначена та проведена позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування підприємством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий, березень 2015року та бюджетного відшкодування цього податку за цей же період. За результатами такої перевірки, на думку представника Позивача, уповноважені особи податкового органу безпідставно прийшли до висновку про нікчемність господарських операцій Позивача з ПП "ОРІМ" щодо придбання маркетингових послуг. Вказані господарські операції, як зазначив представник Позивача, мали реальний характер і підтверджуються всіма необхідними документами, що стало підставою для врахування їх при визначенні податкових зобов'язань підприємства з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди.

Крім того, як зазначив представник Позивача, податковим органом також безпідставно зроблений висновок про віднесення податкового кредиту підприємства з податку на додану вартість, сплаченого 30.01.2015року цього податку у вартості митних платежів, не за січень 2015року, а за лютий 2015року.

На думку представника Позивача, такі протиправні висновки уповноважених осіб Відповідач стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12.06.2015року.

Представник Відповідача, Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, проти позову заперечила і пояснила, що дійсно в період з 07.05.2015року по 21.05.2015року уповноваженими посадовими особами інспекції була проведена позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування підприємством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий, березень 2015року та бюджетного відшкодування цього податку за цей же період, про що був складений акт перевірки від 28.05.2015року. За результатами такої перевірки було встановлено, що господарські операції Позивача з ПП "ОРІМ" щодо придбання маркетингових послуг не мають реального товарного характеру, є штучним формуванням податкового кредиту. Такий висновок був зроблений з урахуванням акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі м.Києва щодо фінансово-господарської діяльності ПП "ОРІМ".

Крім того, було встановлено, що Позивач безпідставно відніс до податкового кредиту січня 2015року суми податку на додану вартість сплачені за митне оформлення товарів, які до державного бюджету були зараховані лише 02.02.2015року.

Зазначені порушення, на думку представника Відповідача, стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень щодо завищення Позивачем від'ємного значення з податку на додану вартість, завищення та заниження сум бюджетного відшкодування за вказані звітні періоди та застосування фінансових санкцій.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та заперечення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення платником своїх зобов'язань з цього податку, сум бюджетного відшкодування такого податку регулюються правовими нормами Податкового кодексу України, що були чинні на день виникнення таких відносин.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 07.05.2015року по 21.05.2015року уповноваженими посадовими особами Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції була проведена позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування підприємством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий, березень 2015року та бюджетного відшкодування цього податку за цей же період, про що був складений акт перевірки від 28.05.2015року (а.с.130-168). За результатами такої перевірки було винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 12.06.2015 р.:

- №0003851501 (форма"В1"), відповідно до якого підприємству зменшено суму бюджетного відшкодуванню податку на додану вартість за лютий 2015року в розмірі 171707,00грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 85854,00грн. (50%);

- №0003861501 (форма "В2"), відповідно до якого підприємству збільшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015року на 305822,00грн. та за березень 2015року на 71260,00грн.;

- №0003871501 (форма "В4"), а не №0003971501, як помилково зазначив Позивач, відповідно до якого підприємству зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2015року в розмірі 28740,00грн.

Як зазначено в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях від 12.06.2015 р., підставою для їх винесення стали порушення Позивачем вимог п.200.1 і 200.4 ст.200 Податкового кодексу України та пунктів 4.6.3, 4.6.5 і 4.6.7 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011р. N 1492 ( із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 10 лютого 2012 року N 143).

Відповідно до висновків, зазначених в акті перевірки від 28.05.2015року, та пояснень представника податкового органу в судовому засіданні підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стало виключно невизнання податковим органом сум податкового кредиту, сформованого за результатами господарських операцій Позивача з ПП "ОРІМ" щодо придбання маркетингових послуг, які мали місце в січні-березні 2015року (відповідно 13441,67грн.ПДВ, 102443,00грн.ПДВ та 28740,00грн.ПДВ), та віднесення до податкового кредиту за січень 2015року 158265,02грн.ПДВ, сплаченого по ВМД №101060000/2015/001123 від 30.01.2015року і ВМД №101060000/2015/001160, які, на думку податкового органу, підлягали віднесенню до податкового кредиту за лютий 2015р.

Такі доводи податкового органу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так як не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з огляду на наступне.

За приписами п.198.1 та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Суд не приймає до уваги доводи Відповідача, що господарські операцій Позивача з ПП "ОРІМ" щодо придбання маркетингових послуг носили нікчемний характер, так як не носили реального характеру.

В судовому засіданні встановлено, що спірні господарські відносини були зумовлені договором про надання маркетингових послуг №187, укладеним 01.01.2015року між Позивачем та ПП "ОРІМ", та додатками до нього.

Відповідно до п.1.2 даного договору саме в додатках до нього сторони визначалися щодо видів і переліку маркетингових послуг, які ПП "ОРІМ" надавало Позивачу відповідно в січні, лютому та березні 2015року.

Про реальність даних господарських операцій між Позивачем та ПП "ОРІМ" щодо придбання маркетингових послуг, які мали місце в січні-березні 2015року, свідчать наявні в матеріалах справи та досліджені судом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку - акти здачі-прийняття послуг, податкові накладні.

Сторони визнають факт оплати Позивачем ПП "ОРІМ" за надані маркетингові послуги:

- в січні 2015року на загальну суму 80650,00грн., в тому числі 13441,67грн. ПДВ;

- в лютому 2015року на загальну суму 614660,00грн., в тому числі 102443,00грн.ПДВ;

- в березні 2015року на загальну суму 172440,00грн., в тому числі 28740,00грн.ПДВ.

Перелік платіжних доручень щодо перерахування Позивачем вказаних коштів наведений в акті перевірки від 28.05.2015року на аркушах 18-19 (а.с.147-148).

Відповідно до вимог ч.3 ст.72 КАС України вказані обставини щодо перерахування коштів, що визнаються сторонами, перед судом не доказувалися, так як в суду не виникло жодних сумнівів в їх достовірності.

Як зазначено в п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що сплачені Позивачем у вартості вказаних послуг суми податку на додану вартість ( відповідно 13441,67грн., 102443,00грн. та 28740,00грн.) правомірно, у відповідності до вимог Податкового кодексу України були віднесені до податкового кредиту Позивача відповідно за січень 2015року, лютий 2015року та березень 2015року.

За приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Заперечуючи проти позову представником Відповідача, всупереч вимогам ст.71 КАС України, не надано жодних належних та допустимих доказів того, що досліджені судом податкові накладні оформленні з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Більш того, при дослідженні в судовому засіданні податкових накладних, виданих ПП "ОРІМ" Позивачу в січні-березні 2015року щодо наданих маркетингових послуг, представник Відповідача визнала, що такі податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Суд вважає безпідставними доводи представника Відповідача з посилкою на акт перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі м.Києва щодо фінансово-господарської діяльності ПП "ОРІМ", а саме про те, що господарські операції Позивача з ПП "ОРІМ" щодо придбання маркетингових послуг не мають реального товарного характеру та є штучним формуванням податкового кредиту.

По-перше, як зазначено в даному Акті, працівниками зазначеного податкового органу здійснювався лише певний аналіз фінансово-господарської діяльності ПП "ОРІМ" лише за період з вересня 2014року по січень 2015року, тобто діяльність ПП "ОРІМ" за лютий - березень 2015 року взагалі не була предметом такого аналізу (а.с.111).

По-друге, відповідно до висновків, викладених в п.2.1 даного Акту, працівниками ДПІ у Києво-Святошинському районі м.Києва "встановлено взаємовідносини ПП "ОРІМ" з Позивачем відносно сплати 13441,67грн. ПДВ в січні 2015року; відхилення за даними автоматизованого співставлення складає всього 625,00грн." (див.ст.29 цього Акту, запис в таблиці за січень 2015року за порядковим номером134), (а.с.118 на звороті).

По-третє, вказаний Акт не містить жодних висновків щодо наявності в діях Позивача порушень вимог податкового законодавства, не містить також жодних висновків щодо невідповідності господарських відносин ПП "ОРІМ" і Позивача вимогам податкового законодавства.

Крім цього, суд зазначає, що в розумінні вимог ст.ст.19,61,67 Конституції України та ст.4 Податкового кодексу України конституційний обов'язок кожної особи щодо сплати податків і зборів та щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності кожної особи є одними із основних засад податкового законодавства України.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, Позивача по даній справі.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право покупця певних послуг чи товарів на податковий кредит з підтвердженням сплати його постачальниками податку на додану вартість до бюджету. Сама по собі повна чи часткова несплата податку продавцем, у тому числі внаслідок ухилення від сплати, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупця, а може бути лише підставою для юридичної відповідальності самого продавця як платника.

Загальновідомо, що в розумінні вимог ст.ст.138 і 139 Податкового кодексу України, що були чинні на день виникнення спірних відносин в листопаді 2014року, при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток не враховуються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Тобто, висновок податкового органу про "певну безтоварність" таких господарських операцій Позивача, як платника податку на прибуток, зумовлював зменшення валових витрат по цим операціям та визначення Позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток.

Разом з тим, в судовому засіданні представник Відповідача не надала суду жодних доказів щодо невизнання податковим органом валових витрат Позивача, зумовлених вказаними господарськими відносинами з ПП "ОРІМ" в січні-березні 2015року.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, звільняє Позивача від відповідальності за наявні чи можливі порушення правил оподаткування його контрагентами чи контрагентами його контрагентів.

Не знайшли свого підтвердження також доводи податкового органу щодо безпідставного віднесення Позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2015року 158265,02грн.ПДВ, сплаченого по ВМД №101060000/2015/001123 від 30.01.2015року і по ВМД №101060000/2015/001160, які, на думку податкового органу, підлягали віднесенню до податкового кредиту за лютий 2015р.

Як зазначено в акті перевірки, так і в поясненнях представника Відповідача, податковий орган визнає, що 30.01.2015року Позивачем було сплачено Житомирській митниці по ВМД №101060000/2015/001123 від 30.01.2015року 62539,00грн. податку на додану вартість і по ВМД №101060000/2015/001160 від 30.01.2015року - 95726,02грн. цього ж податку, а всього на загальну суму 158265,02грн. Відповідно до вимог ч.3 ст.72 КАС України вказані обставини щодо перерахування коштів, що визнаються сторонами, перед судом не доказувалися, так як в суду не виникло жодних сумнівів в їх достовірності.

На думку представника Відповідача, вказані 158265,02грн.ПДВ до державного бюджету були зараховані лише 02.02.2015року, а тому підлягали віднесенню до податкового кредиту виключно за лютий 2015року, а не за січень 2015року.

Така позиція податкового органу не ґрунтується на вимогах чинного податкового законодавства з огляду на таке.

Правовою нормою п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України прямо і однозначно зазначено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу

Відповідно до вимог п.187.8 ст.178 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

В судовому засіданні встановлено та визнається податковим органом, що саме 30.01.2015року Позивачем подані ВМД №101060000/2015/001123 і №101060000/2015/001160 до митного оформлення і саме 30.01.2015року Позивачем сплачений податок на додану вартість за вказаними вантажно-митними деклараціями. А тому Позивач правомірно відніс сплачений податок на додану вартість на загальну суму 158265,02грн. саме за січень 2015р.

Суд вважає, що податковим органом не враховано, що законодавством проведено різницю між поняттями "сплата податку" та "зарахування податку". Сплата податку платником відбувається шляхом подання до установи банку платіжного доручення, тобто платник податку вступає у відповідні податкові правовідносини. Відносини щодо зарахування платежів на єдиний казначейський рахунок є бюджетними правовідносинами і здійснюються вони без безпосередньої участі платника податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 36 Податкового кодексу України визначений податковий обов'язок платника податку, а саме - обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Правовідносини щодо зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів регулюються правовими нормами Бюджетного кодексу України та без безпосередньої участі платника податків і зборів.

Безпідставними є також доводи податкового органу, наведені в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні №0003871501, щодо порушення Позивачем вимог пунктів 4.6.3, 4.6.5 і 4.6.7 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011р. N 1492 ( із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 10 лютого 2012 року N 143), які стали підставою для його винесення.

По-перше, вказаний Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011р. N 1492 ( із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 10 лютого 2012 року N 143) втратив чинність ще згідно з наказом Міністерства фінансів України від 13 листопада 2013 року N 944.

По-друге, відносини щодо заповнення податкової звітності з податку на додану вартість за січень-березень 2015року регулюються правовими нормами відповідного Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23 вересня 2014 року N 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року N 13).

Ні під час перевірки, ні в судовому засіданні представниками податкового органу не зазначалося про певні порушення Позивачем положень саме діючого Порядку при заповненні і поданні податкової звітності з податку на додану вартість за вказані спірні звітні періоди, що такі порушення призвели до неправильного визначення між сумою податкового зобов'язання звітного періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

Зазначене свідчить, що Позивачем правомірно, в розумінні вимог ст.198 Податкового кодексу України до свого податкового кредиту:

- за січень 2015року віднесено сплачений податок на додану вартість на загальну суму 158265,02грн. за ввезення на митну територію України товарів і 13441,67грн. сплаченого податку у вартості маркетингових послуг ПП "ОРІМ";

- за лютий 2015року - сплачений податок у вартості маркетингових послуг ПП "ОРІМ" в розмірі 102443,00грн.;

- за березень 2015 року - сплачений податок у вартості маркетингових послуг ПП "ОРІМ" в розмірі 28740,00грн.

За приписами ст.200 Податкового кодексу України Позивач правомірно зазначені суми податкового кредиту враховував при визначенні суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України чи відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) відповідно за лютий і березень 2015року.

Таким чином, Позивач правомірно в декларації з податку на додану вартість за лютий 2015року при визначенні суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, врахував податковий кредит, сформований в січні 2015року у вигляді 13441,67грн. податку на додану вартість, сплаченого у вартості маркетингових послуг ПП "ОРІМ", та 158265,02грн. цього податку, сплаченого за ввезення на митну територію України товарів, а всього на загальну суму 170706,69грн. (158265,02+13441,67). А тому у податкового органу відсутні правові підстави для зменшення на 170707,00грн. суми податку, що підлягають відшкодуванню за лютий 2015року шляхом винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0003851501.

Позивач правомірно в декларації з податку на додану вартість за березень 2015року врахував 28740,00грн. цього податку, сплаченого у вартості маркетингових послуг ПП "ОРІМ", при визначенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, а тому у податкового органу відсутні правові підстави для зменшення від'ємного значення такої різниці на вказану суму шляхом винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0003871501.

Правомірність визначення Позивачем своїх зобов'язань з податку на додану вартість виключає можливість застосування до нього жодних фінансових санкцій.

Оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням №0003861501 Позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 377082,00грн., в тому числі за лютий 2015року на 305822,00грн. та за березень 2015року на 71260,00грн. Таке оскаржуване рішення податкового органу в розумінні вимог п.200.14 ст.200 Податкового Кодексу свідчить, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таке рішення податкового органу, на думку його представника в судовому засіданні, мотивовано виключно тим, що 158265,02грн.ПДВ, сплаченого за ввезення на митну територію України товарів, до державного бюджету були зараховані лише 02.02.2015року, а тому підлягали віднесенню до податкового кредиту виключно за лютий 2015року, а не за січень 2015року. Явну арифметичну невідповідність між вказаними сумами (305822,00грн. і 158265,02грн.) представник податкового органу не зміг пояснити суду.

Інших обґрунтувань вказаного висновку не міститься також в акті перевірки від 28.05.2015року.

Більш того, в зазначеному акті перевірки прямо зазначено, що за даними перевірки від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту платника за лютий 2015року складає 2973696,00грн., а за даними платника таке від'ємне значення становить 2917874,00грн., розбіжність складає всього 55825,00грн., а не 305822,00грн. що зазначене в оскаржуваному рішенні (а.с.159).

В цьому ж акті перевірки на аркуші 31 прямо зазначено що " за лютий 2015року платнику виписано рішення форми В-2 в сумі ПДВ 305822грн. та рішення форми В-1 в сумі 171707,00грн." (а.с.160).

Враховуючи, що акт перевірки складено 28.05.2015року, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті 12.06.2015року, то такі рішення податкового органу суд розцінює як упереджені, так як при складанні акту не могло бути відомо про наявність таких рішень, які приймалися в подальшому.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12.06.2015року №0003851501, №0003861501 та №0003871501 винесені не на підставі вимог чинного законодавства та без врахування всіх обставин, що мали значення для їх винесення, упереджено, а тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позов - задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказом понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, судові витрати Товариства з додатковою відповідальністю "ЖЛ" у вигляді 1157,10грн. судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

Керуючись вимогами ст.ст.2,86,94,159-163,167,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позов задовольнити, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12.06.2015року №0003851501, №0003861501 та №0003871501.

Судові витрати Товариства з додатковою відповідальністю "ЖЛ" у вигляді 1157,10грн. судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повний текст постанови виготовлено: 30 липня 2015 р.