Постанова № 47697804, 30.06.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 р. Справа № 805/19/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волгіної Н.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

ОСОБА_2 Міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області,

про скасування наказів, зобовязання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якому просить суд:

- скасувати накази начальника ГУ УМВС в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2014 року та № 363 о/с від 7 жовтня 2014 року про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області;

-поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ у будь-якому відділі міліції в Донецькій області з виплатою заборгованості по заробітній платі з липня 2014 року по 7 жовтня 2014 року та за час вимушеного прогулу з 7 жовтня 2014 року середнього заробітку в розмірі 3503,00 грн в місяць (три тисячі пятсот три гривні);

-відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 24 521,00 грн;

-відшкодувати ОСОБА_1 судові витрати та витрати на попереднє оскарження до МВС незаконного звільнення позивача, а саме проїзд у сумі 254,70 грн та поштові витрати у сумі 106,00 грн, а всього 360,70 грн;

-з метою відродження репутації зобовязати ГУМВС України в Донецькій області видати наказ зі спростування дисциплінарного порушення з боку старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ капітана міліції ОСОБА_1 і негативних наслідків, виражених у звільненні. Наказ оголосити особовому складу органів і підрозділів ГУМВС України в Донецькій області.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області № 438 від 30 вересня 2008 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого карного розшуку Центрально-Міського РВ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області, з 30 грудня 2011 року займав посаду старшого оперуповноваженого боротьби з економічною злочинністю (СДСБЕЗ) Микитівського РВ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області у званні капітана міліції.

13 серпня 2014 року після закінчення чергової відпустки позивач повертався до місця своєї служби. У зв'язку із різким погіршенням здоров'я він був змушений звернутися в найближчий на той момент медичний заклад, а саме - Мерефянську центральну районну лікарню Харківського району для отримання невідкладної медичної допомоги. За висновками лікарів, лікування необхідно було проводити в умовах стаціонару. Як зазначено у позовній заяві, про хворобу і місце лікування він в той же день особисто повідомив співробітника відділу кадрів Микитівського РВ ОСОБА_5 і безпосереднього керівника ОСОБА_6

З 23 серпня 2014 року лікування було продовжено амбулаторно в Центрі первинної медико-санітарної допомоги селища Рогань Харківського району, де мешкала його вагітна дружина.

По одужанню, 6 вересня 2014 року, він прибув до ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області, куди був відкомандирований особовий склад Горвлівського гарнізону у звязку із захопленням м. Горлівки, та надав до відділу кадрів лікарняні листи АГА № 552740 та АГА № 625676, як докази поважності причини відсутності на службі. Також 7 вересня 2014 року позивач звернувся з рапортом до керівника відділу за дозволом на відпустку для участі в учбовій сесії. Згідно цього рапорту з 8 вересня 2014 року по 27 вересня 2014 року він перебував на сесії у НЮУУ ім. Я.Мудрого у м. Харків (виклик № 513616 від 1 березня 2014 року).

По поверненню з учбової відпустки, 28 вересня 2014 року, позивач повідомив співробітників кадрів міського відділу, керівництво ОСОБА_4 ВДСБЕЗ, ОСОБА_2 ВДСБЕЗ, а також тимчасово виконуючого обовязки Горлівського МВ полковника міліції ОСОБА_7 про своє прибуття і подальше проходження служби. Ніяких заперечень проти продовження ним несення служби йому не було висловлено, про існування наказу ГУМВС України в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2014 року його також не повідомили. З 28 вересня 2014 року до 10 жовтня 2014 року позивач виконував свої службові обов'язки старшого оперуповноваженого ДСБЕЗ в ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області. Крім цього, 30 вересня 2014 року за наказом ОСОБА_7 позивач особисто брав участь у проведенні слідчих дій (обшуку), про що є документальне підтвердження в матеріалах кримінального провадження ЄРДР № 12014050220001268.

За весь час чергової відпустки, лікарняного, учбової відпустки на сесію, а також подальшої служби в ОСОБА_2 (на роботу вийшов 28 вересня 2014 року та працював по 9 жовтня 2014 року) ніхто з працівників відділу кадрів, інспекції з особового складу, безпосередніх керівників не вимагав в нього пояснень з приводу його відсутності у період з серпня по вересень 2014 року.

9 жовтня 2014 року від співробітників відділу йому стало відомо про нараховану бухгалтерією заробітну плату, однак, коли він перевірив свій картковий рахунок, виявилось, що кошти на його рахунок не надійшли.

10 жовтня 2014 року при зверненні до бухгалтерії та відділу кадрів йому надали усну відповідь про те, що він наймовірніше звільнений ще 12 вересня 2014 року за наказом ГУМВС України в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2014 року у звязку із відсутністю з 25 серпня 2014 року на новому місці дислокації (ОСОБА_2) без поважних причин.

На посилання позивача про документальне підтвердження поважної причини його відсутності у зазначений період, а також факт подальшого фактичного проходження служби, ніхто із керівництва відділу відповісти не зміг. При цьому, ні з зазначеним наказом про звільнення, ні з матеріалами службового розслідування, за підсумками якого було прийнято рішення про його звільнення, позивач ознайомлений не був.

Тобто, ГУМВС України в Донецькій області ініціювало службове розслідування щодо відсутності позивача не повідомивши його про це, не зажадавши пояснень. З наказом ГУМВС України в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2014 року позивача також не ознайомили.

З 10 жовтня 2014 року позивачу було заборонено надалі виходити на службу і виконувати обовязки по службі, врахуючи, що він звільнений з органів МВС України.

Тоді ж з метою поновлення своїх прав співробітника МВС України, ОСОБА_1 звернувся до відділу кадрів про надання копії наказу про звільнення, трудової книжки, воєнного квитка, довідки про доходи та заборгованість по заробітній платі, витягу з послужного списку, копії службового розслідування, але зазначених документів не отримав.

13 листопада 2014 року позивач повторно звернувся до тимчасово виконуючого обовязки начальника Горлівського МВ ГУМВС України в Донецькій області полковника міліції ОСОБА_7 про надання вищезазначених документів, також аналогічний запит 13 листопада 2014 року він надіслав рекомендованим листом з описом вкладення до ГУМВС України в Донецькій області, що знаходиться у м. Маріуполі.

До часу звернення до суду із даним позовом на жодне зі своїх звернень позивач відповіді не отримав.

4 грудня 2014 року позивач, керуючись ст. 20 Закону України Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, де вказано, що особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду, позивач надіслав до МВС України у м. Київ скаргу щодо незаконного звільнення з ОВС з копіями документів, підтверджуючих поважність причин його відстуності у період з кінця серпня 2014 року по кінець вересня 2014 року.

11 грудня 2014 року, не отримавши ніякої відповіді на свої звернення щодо надання документів підтверджуючих звільнення, оскарження незаконного звільнення та виплати заборгованості із заробітної плати, позивач поїхав до м. Маріуполь.

12 грудня 2014 року позивач, приїхавши до м. Маріуполь, повторно звернувся до першого відповідача зі скаргою щодо незаконого звільнення та запитом щодо надання копії наказу про звільнення, трудової книжки, воєнного квитка, довідки про доходи та заборгованість по заробітній платі, витягу з послужного списку, копії службового розслідування до ГУМВС України в Донецькій області за адресою: м. Маріуполь, вул. Італійська, 32, додавши до скарги копії лікарняних листів АГА № 552740 та АГА № 625676, копію виклику на сесію № 513616 від 1 березня 2014 року, копію рапорту на сесію з 8 вересня 2014 року та копії раніше направлених ним звернень. Потім він звернувся до відділу кадрів ГУМВС України в Донецькій області, що знаходиться у приміщенні Маріупольського училища професійної підготовки працівників міліції (пр. Будівельників, 145), до працівника відділу кадрів ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_8 та повідомив, що хоче отримати документи на підтвердження його звільнення та оскаржити своє звільнення. ОСОБА_8 запросив позивача до кабінету начальника відділу кадрів ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_9, якому позивач повідомив, що вважає себе незаконно звільненим, тому що причини його відсутності на службі наприкінці серпня та у вересні 2014 року були поважними. ОСОБА_9 відповів, що для оскарження звільнення позивач має право звернутися до суду. За наказом ОСОБА_9 ОСОБА_1 здав йому своє службове посвідчення та особистий жетон. Потім ОСОБА_9 сказав, що трудової книжки позивача немає, тому останньому необхідно купити нову та надати її до відділу кадрів, щоб в ній зробили запис про прийом на роботу і звільнення. Позивач надав трудову книжку серії АХ № 115971 (яка в нього залишилась з часу роботи у відділі міліції, і яку при працевлаштуванні до ОСОБА_10 він не зміг знайти та був вимушений завести нову), в якій були зроблені записи про прийняття ОСОБА_1 на службу в ОВС та про звільнення.

Також 12 грудня 2014 року на прохання позивача йому був виданий витяг з наказу ГУМВС України в Донецькій області № 363 о/с від 7 жовтня 2014 року про його звільнення.

Тоді ж, 12 грудня 2014 року, позивач звернувся до фінансового відділу ГУМВС України в Донецькій області та повідомив, що з липня 2014 року він не отримує заробітну плату, а також про те, що звільнивши його у жовтні 2014 року з органів внутрішніх справ, з ним не проведено розрахунок, однак, працівник фінансового відділу зазначив, що відомостей про заборгованість у них немає. За наполяганням позивача йому була видана довідка про те, що зазначених відомостей фінансовий відділ ГУМВС України в Донецькій області не має.

23 грудня 2014 року на прохання співробітника відділу кадрів ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_8 позивач відправив на електронну адресу, яку йому надали, свої пояснення щодо скарги про незаконне звільнення та копії лікарняних листів АГА № 552740 та АГА № 625676, копію виклику на сесію № 513616 від 1 березня 2014 року, рапорту на сесію з 8 вересня 2014 року, копію довідки Центру первинної медико-санітарної допомоги сел. Рогань № 81 від 22 грудня 2014 року, копію довідки НЮУУ ім. Я.Мудрого № 14/941 від 22 грудня 2014 року, копію лікарняного листа дружини АГВ № 473700. Оригінал пояснення та копії вказаних документів 23 грудня 2014 року позивач надіслав поштою рекомендованим листом з описом вкладення до ГУМВС України в Донецькій області у м. Маріуполь.

Зателефонувавши 27 грудня 2014 року ОСОБА_8, позивач дізнався, що розглядом його скарги щодо незаконного звільнення займається інспекція з особового складу ГУМВС України в Донецькій області.

30 грудня 2014 року позивач зателефонував до канцелярії МВС України у м. Київ, де повідомили, що його скарга від 4 грудня 2014 року надійшла до них 9 грудня 2014 року та зареєстрована МВС України 10 грудня 2014 року за вхідним № С-19609, після чого скарга була направлена до ГУМВС України в Донецькій області у м. Маріуполь, з терміном виконання до 10 січня 2015 року.

Не отримавши від відповідача номеру телефону інспекції особового складу, 6 січня 2014 року позивач звернувся до чергової частини ГУМВС України в Донецькій області та попросив зв'язати його з інспекцією з особового складу, на що черговий відповів, що у нього не має телефону інспекції; записав дані позивача та пообіцяв передати співробітникам інспекції, але після цього позивачу так ніхто з інспекції і не передзвонив.

Як зазначив позивач, за час проходження служби він призначався тільки на вищу або рівнозначну посаду в іншій службі (ДСБЕЗ), чергові звання отримував вчасно, без затримок, саме тому через п'ять років служби був у званні капітана. Працюючи в органах внутрішніх справ позивач прагнув бути бездоганним працівником, робив все, щоб стати краще і постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень, для цього пішов вчитися, хоча вже мав вищу освіту - через рік роботи в ОВС він вступив до НЮУУ ім. Я.Мудрого у м. Харків.

В результаті незаконного звільнення позивачу, крім іншого, була завдана і моральна шкода. Так, відповідно до додаткових пояснень позивача, в результаті незаконного звільнення він був змушений разом з вагітною дружиною жити півроку без засобів для існування в чужому місті, всі його спроби знайти хоча б тимчасову роботу, щоб мати кошти для існування, закінчуються відмовою, коли роботодавці дізнаються про причину звільнення з органів внутрішніх справ. З 1 листопада 2014 року позивач перебуває на обліку в центрі зайнятості Харківського району. Але внаслідок зазначеної причини звільнення, має право на допомогу лише через 90 діб, тобто, з березня 2015 року. Також він звернувся до військкомату за місцем тимчасового проживання у Харківському районі та з 27 листопада 2014 року перебуває там на обліку запасу Збройних Сил України. Зазначив, що за час неотримання заробітної плати йому довелося брати гроші в борг у знайомих. Коли 10 жовтня 2014 року йому повідомили про звільнення, а також не виплатили заборгованість, йому довелося просити гроші у колег, щоб повернутися до дружини у м. Харків. Знайомі, які раніше позичили йому гроші, перестали з ним спілкуватися, вважаючи непорядною людиною. З цієї ж причини у позивача погіршились відносини і з його батьком та тестем. Також у звязку із відсутністю коштів на проїзд, позивач не мав можливості бути присутнім 19 вересня 2014 року на похованні своєї бабусі. Відсутність роботи і грошей для життя згубно позначається на його взаєминах з дружиною, яка також не має ніяких джерел доходу, вони, крім іншого, змушені харчуватися дешевою неякісною їжею та відмовитися від придбання необхідного одягу. Як зазначив позивач, розумним і справедливим при визначенні розміру моральної шкоди було б виходити від суми його середнього заробітку за перші шість місяців 2014 року (3 503,00 грн), і брати до уваги час з моменту незаконних дій відносно нього, а саме - з моменту не виплати йому у липні 2014 року належної заробітної плати, тобто, за шість місяців 2014 року і один місяць 2015 року. Таким чином, позивач вважає суму моральної шкоди в розмірі 24 521,00 грн такою, що може частково компенсувати йому моральні страждання та є адекватною у даній ситуації.

Враховуючи, що наказ про порушення позивачем дисципліни та звільнення був оголошений всьому особовому складу органів і підрозділів ГУМВС України в Донецькій облаті (про що вказано в самому наказі № 1621), постраждала і репутація позивача, яку за час служби він ні разу не заплямував, про що свідчать численні грамоти (остання отримана 5 липня 2014 року), подяки, відзнаки, нагородженння цінними подарунками, занеченням на Дошку пошани, статті в газетах. Деякі друзі та колеги перестали з ним спілкуватися, коли дізналися, що його звільнили з органів за дисциплінарне порушення.

На підставі зазначеного вище, ОСОБА_1 просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 3-15, 159-164 т. 1).

В судове засідання 30 червня 2015 року позивач не зявився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином. На електронну адресу суду та поштою позивач неодноразово надсилав заяви, в яких зазначав про те, що у звязку зі скрутним фінансовим становищем він не має змоги приїхати до Словянська і взяти участь у судових засіданнях та просить суд провести їх без його участі (а.с. 95, 132-133, 157, 182, 208-209 т. 1, 19-20 т. 2).

В судовому засіданні, яке відбулось 4 червня 2015 року, позивач підтримав позовній вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник першого відповідача в судове засіданні не зявився, про місце, дату та час розгляду справи Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області повідомлялось судом належним чином. Причини неявки представника в судове засідання 14 травня 2015 року суду не повідомлені. Разом із цим в матеріалах справи містяться клопотання відповідача про проведення судових засідань 26 лютого 2015 року, 19 березня 2015 року, 1 квітня 2015 року, 30 квітня 2015 року, 14 травня 2015 року, 16 червня 2015 року у режимі відеоконференції у звязку зі складністю пересування у регіоні внаслідок проведення АТО та обмеженням фінансування на відрядження (а.с. 85, 115, 166, 207, 218 т. 1, а.с. 48 т. 2).

19 березня 2015 року до суду електронною поштою надійшли заперечення відповідача, в яких зазначено наступне.

Загрозу національній безпеці України створює діяльність псевдодержавного утворення „Донецька народна республіка, самопроголошені керівники якої та їх поплічники розгорнули цілеспрямовану діяльність, спрямовану на підрив територіальної цілісності України, дестабілізацію соціально-економічної ситуації в державі.

У червні 2014 року після захоплення адмінбудівлі Микитівського районного відділу ОСОБА_4 особовий склад вказаного підрозділу працював у м. Горлівки. Надалі, у серпні 2014 року на підставі ряду наказів Головного управління працівники ОСОБА_4 передислокувалися для подальшого проходження служби до ОСОБА_2

Позивач проходив службу в ОВС з 30 вересня 2008 року до 7 жовтня 2014 року, остання посада - старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області.

У період проходження служби ОСОБА_1 скоїв грубий дисциплінарний проступок, несумісний з подальшим проходженням служби, факт якого знайшов своє підтвердження в матеріалах службового розслідування ГУМВС області.

Так, у серпні 2014 року всі працівники ОСОБА_4 повинні були прибути для подальшого проходження служби до ОСОБА_2 Однак, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не прибув і на телефонні дзвінки не відповідав.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно- правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Згідно зі ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобовязує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку.

Відповідно до п. 2.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України № 155-2012 року, професійний обовязок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки. Працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, бере на себе моральні зобовязання визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь- яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоровя людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ (п. 4.1. Правил).

За результатами службового розслідування 12 вересня 2014 року ГУМВС області видано наказ № 1621, в якому визначено рішення про покарання ОСОБА_1 - за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закон України Про міліцію, ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України № 155-2012 року, що виразилось в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року, звільнити з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 18 Дисциплінарного статуту звільнення з ОВС вважається виконаним після видання наказу по особовому складу.

7 жовтня 2014 року ГУМВС області видано наказ № 363 о/с, яким виконано дисциплінарний наказ Головного управління від 12 вересня 2014 № 1621 та старшого оперуповноваженого сектору ДСБГЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з 7 жовтня 2014 року.

У своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до його рапорту він у серпні 2014 року перебував у черговій відпустці за 2014 рік у Харківській області. Однак, вказаний рапорт позивачу підписали тільки безпосередні керівники. Старший прямий начальник - начальник ОСОБА_4 полковник міліції ОСОБА_11 свою резолюцію до наказу на рапорті не поставив, а, відтак, зазначений рапорт ОСОБА_1 до сектору кадрового забезпечення не надав і відпускне посвідчення (у звязку з виїздом під час відпустки за межі Донецької області) не отримував.

Вищезазначене свідчить про те, що позивач перебував у черговій відпустці без відома керівництва ОСОБА_4, тобто, незаконно.

7 вересня 2014 року, як зазначено у позові, позивач приїхав до ОСОБА_2 і написав рапорт на сесію з 8 до 28 вересня 2014 року. При цьому, жодного з безпосередніх керівників або працівників сектору кадрового забезпечення вказаного підрозділу він не повідомив про те, що під у серпні та вересні 2014 року він перебував на лікарняному. Більше того, свої листки непрацездатності а ні своєму безпосередньому керівникові (для підпису, що приступив до роботи), а ні до сектора кадрового забезпечення (для написання рапорту про продовження чергової відпустки у звязку із хворобою) не надав.

Крім того, відповідачем у запереченнях зазначено, що наказом МВС України від 24 жовтня 2014 року № 1135 Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці у звязку із неможливістю виконання окремими органами і підрозділами, розташованими на території Донецької області, завдань, покладених законодавством України на органи внутрішніх справ, штати ОСОБА_4 міського управління скорочено.

Враховуючи наведене вище, вимога ОСОБА_1 про зобовязання поновити його на попередній посаді є передчасною, оскільки є похідною від питання розгляду оскаржуваних наказів Головного управління, прийняття судового рішення та стосується процесуального питання, повязаного з виконанням судового рішення, яке на даний час не прийнято.

Безпідставними є і вимоги ОСОБА_1 про зобовязання ГУМВС в області виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки його звільнення проведено відповідно до чинного законодавства, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ.

Щодо відшкодування моральної шкоди відповідачем зазначено, що визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, позивач повинен наводити відповідні мотиви. У своєму позові ОСОБА_1 не посилається на норми законодавства і в обгрунтування своїх позовних вимог не надає доказів дійсного заподіяння йому моральної шкоди з боку Головного управління та її розміру.

Крім цього, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику по спорам щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами), питання про стягнення такої шкоди розглядаються судами у випадках, коли право на її відшкодування передбачене спеціальним законодавством.

Ні Законом України Про міліцію, ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відшкодування моральної шкоди не передбачене. Більше того, Головне управління є бюджетною організацією, фінансування якої здійснюється в межах асигнувань з детальним розподілом державних коштів за кодами економічної класифікації видатків (КЕКВ), яким витрати на відшкодування моральної шкоди також не передбачені.

Вимоги позивача про відшкодування останньому судових витрат, витрат на попереднє оскарження до МВС незаконного звільнення позивача, проїзд та поштові витрати, не ґрунтуються на нормах законодавства, так як ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, якою регламентуються судові витрати, не містить таких видів судових витрат як витрати на раніше оскаржування до МВС незаконного звільнення та поштові витрати.

Також у запереченнях зазначено, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача видати наказ з спростуванням дисциплінарного порушення з боку ОСОБА_1 з метою відродження його репутації, з таких підстав, так як право на спростування недостовірної інформації передбачено ст. 277 Цивільного кодексу України. Відповідно, така вимога позивача повинна розглядатися у цивільному судочинстві і адміністративним законодавством не передбачена (а.с. 97-103 т. 1).

9 червня 2015 року на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення від ГУМВС України в Донецькій області, в яких зазначено, що пояснення від позивача під час проведення службового розслідування не відбирались у звязку із тим, що він був відсутній на службі під час проведення цього розслідування. З тієї ж причини, а також у звязку із відсутністю рапорту ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами службового розслідування йому не надавались вказані матеріали для ознайомлення. Відповідь ГУМВС України від 23 грудня 2014 року (а.с. 130 т. 1) на звернення позивача від 12 грудня 2014 року була надіслана позивачу 25 грудня 2014 року (вих. № 10/4244), що підтверджується витягом з Журналу обліку вихідних та внутрішніх документів. У звязку із прийняттям Наказу МВС України від 24 жовтня 2014 року № 1135 Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці, яким були скорочені штати ОСОБА_4 міського управління та підпорядкованих йому підрозділів (в тому числі скорочено і особовий склад Микитівського РВ ОСОБА_4), працівників було переведено до інших ОВС; при цьому розформування Микитіського РВ ОСОБА_4 не проводилось (а.с. 5-16 т. 2).

Враховуючи наведене вище, посадові особи органів внутрішніх справ діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с. 97-103 т. 1).

Ухвалою суду від 15 квітня 2015 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 185-186 т. 1).

Представник другого відповідача 30 червня 2015 року до суду не зявився, про місце, дату та час розгляду справи ОСОБА_2 повідомлявся судом належним чином. Причини неявки представника відділу суду не повідомлені.

В матеріалах справи містяться пояснення від другого відповідача від 7 квітня 2015 року (а.с. 213 т. 1) та від 29 травня 2015 року (а.с. 233 т. 1), в яких зазначено, що ОСОБА_1 не перебував у списочній чисельності ОСОБА_2 та був звільнений з посади старшого оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Микитівського РВ з 7 жовтня 2014 року. Наказ про відрядження ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у серпні-вересні 2014 року не надходив. Зазначено, що ОСОБА_1 дійсно брав участь у проведенні слідчо-розшукових дій в рамках кримінального провадження ЄРДР № 12014050220001268 в якості учасника обшуку. У звязку із захопленням будівлі ОСОБА_4, особову справу та трудову книжку позивача надати суду не має можливості.

В судовому засіданні, яке відбулось 10 червня 2015 року, начальник ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_7 (у спірний період - липень-вересень 2014 року займав посаду начальника кримінальної міліції ОСОБА_4, був заступником начальника ОСОБА_4, тимчасово виконував обовязки начальника ОСОБА_4 Донецької області, з 29 липня 2014 року тимчасово виконував обовязки начальника міліції ОСОБА_2, з 1 листопада 2014 року призначений на посаду начальника ОСОБА_2, а.с. 12 т. 2), допитаний судом в якості свідка, надав наступні пояснення.

В квітні 2014 року представниками так званої ДНР було захоплено приміщення Голівського МУ, приміщення Микитівського РВ було захоплено у червні 2014 року і працівники цього РВ працювали на своїх робочих місцях приблизно до кінця червня 2014 року.

Щодо відпусток ОСОБА_1 пояснив, що рішень про надання відпусток позивачу, які за твердженням ОСОБА_1, мали місце у липні-серпні 2014 року (чергова відпустка) та у вересні 2014 (учбова), керівництвом ОСОБА_4 не приймалось, тобто, накази про відпустки не підписувались. Пояснив, що для отримання відпустки працівник Микитивського РВ ОСОБА_4 мав написати відповідний рапорт, на якому повинні поставити резолюції безпосередній начальник працівника, начальник Микитівського РВ, потім рапорт передається начальнику ОСОБА_4, після чого цей рапорт працівник здає до відділу кадрів ОСОБА_4 та отримує відпускне посвідчення, яке складається з двох частин, при цьому перша частина залишається на руках у працівника для можливих майбутніх відміток (у випадку такої необхідності) у звязку із виїздом працівника за межі гарнізону; друга частина здається в бухгалтерію для здійснення нарахування відпускних. Саме тому, навіть якщо працівник пише рапорт на відпустку, підписує його у безпосереднього начальника, але не виконує всі подальші дії, наведені вище, відпустка йому не надається. Зазначив, що після відпустки працівник має здати відпускне посвідчення до відділу кадрів, де на ньому ставиться відмітка про те, що працівник приступив до виконання службових обовязків; і тільки після цього він вважається таким, що вийшов із відпустки на роботу.

Пояснив, що з початку липня 2014 року він був відкомандирований наказом ГУМВС в Донецькій області до м. Маріуполь, де знаходилось на той час ГУМВС України в Донецькій області та де вирішувалось питання щодо подальшого проходження служби особовим складом ОСОБА_4 та районних відділів. Всіх працівників, які залишились у м. Горлівка (крім тих, які за достовірними даними перейшли на бік ДНР), в тому числі і ОСОБА_1 з початку липня 2014 року обдзвонювали та викликали до м. Маріуполя (в тому числі всіх тих, хто був у відпустці). Як пояснив ОСОБА_7, він сам не розмовляв по телефону із ОСОБА_1, але, як йому доповідали, позивачу тоді дзвонили його безпосередній керівник ОСОБА_6 (на той час начальник СДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4) та ОСОБА_12 (який до квітня 2014 року був начальником Микитівського РВ, потім фактично виконував обовязки начальника відділу у звязку із отриманим пораненням в.о. начальника Микитівського РВ ОСОБА_13М.), яким ОСОБА_1 повідомив, що він у відпустці та до Маріуполя не приїде.

27 липня 2014 року ОСОБА_7 прибув до м. Дзержинську Донецької області, куди мав бути прикомандирований весь особовий склад ОСОБА_4 гарнізону. Наказом МВС України від 29 липня 2014 року він був призначений т.в.о. начальника ОСОБА_2 Донецької області. У той час всіх співробітників ОСОБА_4 гарнізону (в тому числі ОСОБА_1О.) у телефонному режимі повідомили про прикомандирування особового складу ОСОБА_4 гарнізону до м. Дзержинськ та про необхідність зявитись до нового місця дислокації. Зазначив, що всіх, хто був у відпустках, з цих відпусток відкликали. Працівники, які зявились до Дзержинська, писали рапорти про подальше проходження служби в ОВС України. Деякі з тих, хто зявився, по приїзду написали рапорти про призначення їх на вільні посади у ОСОБА_2, інші вважались прикомандированими до ОСОБА_14 Кожен день здійснювався поголовний перерахунок всіх зявившихся працівників (в тому числі працівниками служби внутрішньої безпеки ГУМВС України в Донецькій області), вказані списки передавались до ГУМВС у м. Маріуполь. При цьому зазначив, що деякі особи з особового складу ОСОБА_4 гарнізону приїхали до Дзержинська у липні, деякі у серпні, а деякі і у вересні, але з ними всіма (які не мали змоги приїхати до Дзержинська відразу) був постійний телефонний зв'язок, вони весь час (практично, щодня), телефонували та повідомляли про місце свого перебування. Як зазначив ОСОБА_7, зі слів керівників ОСОБА_1 ОСОБА_12 та ОСОБА_6, ОСОБА_1 повідомив їх про те, що знаходиться у відпустці, а тому в Дзержинськ не приїде. Постійного звязку, як з іншими працівниками, із з ОСОБА_1 не було, де він знаходиться ОСОБА_7 точно не знав.

Щодо підписаного ним рапорту ОСОБА_1 на надання учбової відпустки 7 вересня 2014 року пояснив, що факт підписання позивачу цього рапорту він не помятає, ОСОБА_1 він не бачив, той до нього з даним рапортом не звертався, якби звернувся ОСОБА_7 спочатку запропонував би йому пояснити причини його тривалої відсутності на роботі, потім - написати рапорт про подальше проходження служби в лавах української міліції, а потім би вирішувалось питання щодо надання позивачу учбової відпустки. При цьому зауважив, що коли він підписує рапорт на відпустку (у звичайному режимі роботи), він обовязково ставить при цьому дату підписання. Як вбачається з копії рапорту ОСОБА_1, що міститься в матеріалах адміністративної справи, дати на рапорті не має.

Вперше ОСОБА_1 зявився у ОСОБА_2 тільки 28 вересня 2014 року. Рапорту чи заяви про подальше проходження служби він не писав. Як зазначив ОСОБА_7, навіть, якщо би ОСОБА_1 і виявив бажання проходити службу і надалі на новому місці дислокації, для цього у той період він мав звернутись з рапортом до ГУ МВС в Донецькій області у звязку із тривалою самовільною (враховуючи, що ніяких наказів про відпустки позивача керівництвом не приймалось) відсутністю на роботі. Зауважив, що ОСОБА_1, не зважаючи на складну ситуацію, що мала місце у той час, на початку жовтня 2014 року (приблизно 4-5 жовтня) самовільно без отримання дозволу керівництва та навіть без попередження керівництва виїхав до м. Горлівка, яке було під контролем ДНР, потрапив у полон та пробув там 2 дні. За інформацією, отриманою по телефону від працівників, що на той час не могли виїхати з Горлівки, але підтримували телефонний зв'язок із керівництвом, позивач, будучі у полоні, повідомив бувшим співробітникам ОВС м. Горлівка, які перейшли на бік ДНР, відомості службового характеру.

У звязку із його самовільним виїздом у перших числах жовтня 2014 року до м. Горлівка та у звязку із отриманням зазначеної вище інформації щодо знаходження позивача у полоні (за для її перевірки), а також у звязку із тривалою відсутністю позивача на роботі (з липня 2014 року по 27 вересня 2014 року) стосовно ОСОБА_1 планувалось проведення службового розслідування, але у звязку із тим, що до відділу надійшов Наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 7 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1, тобто, до початку такого розслідування позивач фактично вже був звільнений - розслідування не проводилось.

Щодо лікарняних листів, які за твердженням ОСОБА_1 він здав до відділу кадрів, ОСОБА_7 зазначив, що про їх існування він не знає нічого.

Щодо участі ОСОБА_1 у обшуку 30 вересня 2014 року, зазначив, що на той час в ОСОБА_2, в якому працювали і співробітники ОСОБА_4 гарнізону, ситуація, як вже наголошувалось, була важка та не зовсім налагодженою у приміщенні працювали як працівники ОСОБА_2 так і прикомандировані працівники із Горлівки, люди прибували із Горлівки чи, навпаки, виїжджали. Фактично, якщо слідчому з ОСОБА_2 необхідно було виїжджати на оперативно-розшуковий захід, наприклад, обшук, він просто брав декількох осіб, які були на той час у відділу, та їхав з ними. Враховуючи складність та виключність ситуації, ніхто документи у працівників, яких брали із собою слідчі, не перевіряв, до керівництва з питанням чи є певна особа у списках осіб, що складались щоденно та передавались до ГУ МВС чи ні не звертався. Як зазначив ОСОБА_7, саме так ОСОБА_1, який на той момент був у приміщенні ОСОБА_2, міг стати учасником обшуку.

Ухвалою суду від 26 лютого 2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (а.с. 93-94 т. 1).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до суду не зявився, про місце, дату та час розгляду справи Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повідомлялось судом належним чином. Причини неявки представника управління суду не повідомлені.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду в задоволенні клопотань першого відповідача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції було відмовлено у звязку із технічною неможливістю проведення відеоконференції (відсутністю необхідного обладнання тощо) проведення таких судових засідань (а.с. 91-92, 183-184, 210-211 т. 1, 36-37, 52-53 т. 2).

Ухвалою суду від 1 квітня 2015 року задоволено клопотання позивача про виклик в судове засідання, призначене на 15 квітня 2015 року в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_15 (а.с. 138-139 т. 1).

В судове засідання 15 квітня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_15 не зявились, але 7 квітня 2015 року на електронну адресу суду надійшли копії письмових пояснень від зазначених свідків (а.с. 148-156 т. 1) (оригінали надійшли до канцелярії суду 17 квітня 2015 року, а.с. 194-200 т. 1).

В судовому засіданні, яке відбулось 10 червня 2015 року, свідок ОСОБА_6, (капітан міліції, старший інспектор сектору організації діяльності блокпостів Костянтинівського МВ, з 15 березня 2013 року по 1 жовтня 2014 року обіймав посаду начальника СДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 та був безпосереднім начальником позивача) пояснив наступне.

На час виникнення спірних правовідносин він був начальником СДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 На початку червня 2014 року до нього із рапортом про відпустку звернувся ОСОБА_1, зазначений рапорт він підписав, але що з рапортом було далі і чи був наказ про відпустку позивача він не знає, тому що сам був у відпустці у червні липні 2014 року протягом місяця. 22 липня 2014 року він виїхав до м. Маріуполь, 27 липня 2014 року до м. Дзержинськ, куди перевели особовий склад ОСОБА_4 гарнізону. Після приїзду він за наказом керівництва обдзвонював підлеглих, в тому числі дзвонив і ОСОБА_1, та повідомляв про необхідність приїхати до Дзержинську. ОСОБА_1 відповів, що він у відпустці; ОСОБА_6 зазначив, що тих, хто у відпустці, відкликають з відпусток, на що позивач відповів, що подумає. Як зауважив у судовому засіданні свідок, враховуючі, що він підписав ОСОБА_1 рапорт на відпустку, він вважав, що позивач знаходиться у відпустці на законних підставах. Пізніше ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_6, що захворів, а тому приїхати у Дзержинськ не може. ОСОБА_6 зазначив про необхідність отримати від ОСОБА_1 документи, які підтверджують його хворобу і через 3-4 дні позивач по електронній пошті передав йому довідку про те, що позивач знаходиться у лікарні, яку ОСОБА_6 передав до відділу кадрів. Через певний проміжок часу ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_6, що він на сесії. ОСОБА_6 зазначив про необхідність надати відповідні підтверджуючі документи, і ОСОБА_1 по електронній пошті направив йому копію виклику на сесію та копії лікарняних листків, які ОСОБА_6 також передав до відділу кадрів. На запитання суду чи приїздив позивач до Дзержинська перед сесією, щоб передати особисто виклик на сесію та лікарняні, свідок відповів, що ні. Виклик на сесію та копії лікарняних на початку вересня 2014 року до відділу кадрів передав саме він ОСОБА_6 ОСОБА_1 приїхав до Дзержинська 28 вересня 2014 року, тоді ж в присутності ОСОБА_6 і передав оригінали лікарняних листків та довідку про проходження сесії до відділу кадрів. Кому точно були передані вказані документи він не памятає, чи були вони передані керівництву та що було далі з цими документами - він не знає. Коли ОСОБА_1 приїхав 28 вересня 2014 року до Дзержинська, ОСОБА_6 підвів його до ОСОБА_16 (був начальником ДСБЕЗ ОСОБА_4, зараз начальник УБЕЗ ОСОБА_2), ОСОБА_7 та ОСОБА_12 (у той час за усним наказом керівництва виконував обовязки начальника Микитівського РВ), як було вирішено питання щодо подальшої роботи ОСОБА_1 та чи вирішувалось воно взагалі - він не знає.

Стосовно участі ОСОБА_1 у оперативно-розшукових діях 30 вересня 2014 року зазначив, що у обшуку 30 квітня 2014 року, про який йде мова у позовній заяві ОСОБА_1, він участі не брав, тому не може пояснити, як туди попав позивач та що саме він там робив. Надав пояснення, аналогічні поясненням ОСОБА_7 щодо можливих підстав участі ОСОБА_1 у зазначеному обшуку.

Щодо телефонного звязку із позивачем, повідомив, що коли він дзвонив ОСОБА_1, той всі рази брав слухавку, але дзвонив він йому рідко - двічі, коли той був і відпустці, один раз, коли той повідомив про лікарняний, і один раз, коли позивач був на сесії.

У судовому засіданні, яке відбулось 10 червня 2015 року, свідок ОСОБА_12, (підполковник міліції, заступник начальника ОСОБА_2 міського відділу, з вересня 2011 року по квітень 2014 року - начальник Микитівського РВ ОСОБА_4, з травня 2014 року старший оперуповноважений карного розшуку ОСОБА_4 Донецької області, фактично у той час на підставі усного наказу начальника ГУМВС в Донецькій області виконував обовязки начальника Микитівського РВ у звязку із отриманим поранення в.о. начальника Микитівського РВ ОСОБА_13, який був призначений на цю посаду у квітні 2014 року), надав пояснення в судовому засіданні, яке відбулось 10 червня 2015 року, зазначивши наступне.

Зазначив, що Микитівський РВ працював до 22 липня 2014 року до захвату приміщення ДНР.

Пояснив, що у першій половині липня 2014 року до нього звертався ОСОБА_1 щодо відпустки, але ОСОБА_12 йому пояснив, що спочатку з відпустки має вийти ОСОБА_6 (пішов у відпустку у червні 2014 року), тільки потім буде вирішено питання щодо відпустки ОСОБА_1 Зазначив, що рапорти на відпустку тоді підписували або він або ОСОБА_17 (призначений на той час в.о. начальника Микитівського РВ), потім, після того, як вони були належним чином оформлені (були всі підписи та резолюції), він віз рапорти та відпускні посвідчення до кадрів в ОСОБА_18 Рапорт ОСОБА_1 він не підписував та до ОСОБА_4 не передавав, як не передавав і відпускного посвідчення, так як ОСОБА_6 ще був у відпустці.

Щодо порядку отримання відпустки пояснив, що при оформленні відпустки необхідно поставити на рапорті візу безпосереднього керівника не заперечую, потім ставиться віза начальника до наказу, тільки потім оформлюється наказ. При цьому обовязковим є отримання працівником відпускного посвідчення, яке здається (одна з двох його частин) до відділу кадрів після повернення з відпустки.

Як відомо ОСОБА_12, накази про відпустки ОСОБА_1 керівництвом не приймались. З 14 липня 2014 року ОСОБА_1 самовільно без відповідного наказу про відпустку залишив територію ОСОБА_4 гарнізону. У звязку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці ОСОБА_12 дзвонив йому у липні, але той не брав слухавку.

22 липня 2014 року ОСОБА_12 виїхав до Дзержинська. За вказівкою ОСОБА_7 обдзвонював тих працівників, які залишились в Горлівці, за виключенням тих, хто за достовірними даними перейшов до лав ДНР, щоб повідомити про необхідність приїхати до Дзержинську. Наприкінці липня додзвонився в тому числі і ОСОБА_1, який відповів, що знаходиться у відпустці. Як зазначив ОСОБА_12, він сказав ОСОБА_1, що всіх, хто у відпустках, відкликають з них. ОСОБА_1 спитав в нього, чи є відповідний наказ про передислокацію до Дзержинська, на що свідок зазначив, що є, але якщо позивач хоче його побачити, він має приїхати у Дзержинську. ОСОБА_1 відповів, що не приїде, так як в нього не має такої можливості. На питання де ОСОБА_1 знаходиться зараз, той не відповів. Потім, коли ОСОБА_12 телефонував ОСОБА_1 (один чи два рази) останній слухавку не брав. Враховуючи зазначене вище, беручі до уваги відсутність ОСОБА_1 у Дзержинську, а також те, що ОСОБА_1 не висловлював керівництву бажання прибути у Дзержинськ, не доповідав керівництву про місце свого перебування, його не включали до списків працівників, які подавались до ГУМВС (списки велись стосовно тих, хто виходив на роботу в Дзержинську, та тих, хто не приїхали у Дзержинськ, але які постійно дзвонили та повідомляли керівництво про причини неможливості зявитись у той час до Дзержинську, повідомляли про місце свого знаходження, зазначали, що при перший можливості приїдуть до Дзержинську). У звязку із тим, що 25 чи 26 липня 2014 року до Дзержинську прибув ОСОБА_6, ОСОБА_1 дзвонив вже він.

Щодо знаходження позивача у лікарні у серпні 2014 року - йому нічого не відомо. Як зазначив ОСОБА_12, безпосередньо до нього інформація про те, що ОСОБА_1 бажає і надалі служити в української міліції, не надходила. Пояснив, що як би ОСОБА_1 виявив таке бажання після свого приїзду до Дзержинська, він мав написати рапорт на імя начальника ГУМВС України в Донецькій області, яку на той час займав ОСОБА_19, та їхати з цим рапортом до Маріуполя до ГУМВС, але замість цього ОСОБА_1 поїхав до Горлівки, де потрапив в полон. Після його повернення до Дзержинська мало бути проведено службове розслідування з цього приводу, але у звязку із тим, що з ГУ МВС України надійшов наказ про звільнення ОСОБА_1, розслідування не проводилось.

Свідок ОСОБА_5 (старший інспектор з професійної підготовки сектору кадрового забезпечення ОСОБА_2 ГУ МВС України в Донецькій області, станом на час виникнення спірних правовідносин працювала інспектором у секторі кадрового забезпечення Микитівського РВ), яка була допитана в якості свідка 10 червня 2015 року, зазначила наступне.

З 21 липня 2014 року вона виїхала за наказом начальника ГУМВС ОСОБА_19 до м. Маріуполя, де працювала до двадцятих чисел жовтня, потім була відкомандирована у Дзержинськ. Пояснила, що після того, як приїхала до Маріуполя, постійно содзвонювалась з ОСОБА_12 та готували списки тих, хто виходив на роботу до Микитівського РВ, які передавала заступнику начальника відділу кадрового забезпечення ОСОБА_4 ОСОБА_20 Зазначила, що перед тим, як піти у відпустку, працівники відділу мали підписати рапорт у безпосереднього керівника, потім відповідні відмітки мали отримати у начальника відповідного відділу ОСОБА_4, який курирує відділ (у даному випадку начальника УБЕЗ), канцелярії, РСЧ, отримати печатку у відомчій поліклініці, потім рапорт мав підписати начальник РВ, а потім наказ передавався до ОСОБА_4 Вказала, що бачила, що ОСОБА_1 збирав відповідні підписи.

Щодо телефонних дзвінків ОСОБА_1, зазначила, що він дзвонив їй один раз у серпні 2014 року та питав чи не звільнили його з роботи, потім ще один раз у вересні, знов запитував, чи є він в наказі на звільнення.

Щодо прийняття та оформлення лікарняних пояснила, що обовязковою умовою при прийнятті лікарняних є підпис начальника сектору (у випадку ОСОБА_1 підпис ОСОБА_6О.) про те, що працівник відділу приступив до виконання своїх обовязків із зазначенням дати виходу на роботу із відпустки.

Також вказала, що всі працівники, які повідомили про своє бажання працювати в українській міліції включались до відповідних списків, що передавались до ГУМВС, і потім їх всіх включили до наказів про відкомандирування до Дзержинську. Лікарняні у ОСОБА_1 у вересні 2014 року вона не приймала, так як тоді працювала у Маріуполі.

ОСОБА_15, старший оперуповноважений Костянтинівського МВ, який під час виникнення спірних правовідносин (з 3 березня 2012 року по 1 жовтня 2014 року обіймав посаду оперуповноваженого СДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 та працював разом із ОСОБА_1 у Микитівському РВ), допитаний судом в якості свідка 4 червня 2014 року, пояснив наступне.

Із ОСОБА_1 вони працювали разом та були напарниками. Як йому відомо, у липні 2014 року позивач пішов у відпустку, при цьому він зазначив, що перед тим, як піти у відпустку ОСОБА_1 підписав рапорт у всіх, хто мав поставити свою резолюцію на рапорті та на обхідному листі (безпосередній начальник ОСОБА_6, начальник УБЕЗ МУ, в.о. начальника Микитівського РВ ОСОБА_17, канцелярія, РСЧ (режимно-секретна частина), дежурна частина, печатка у поліклініці). Вказав, що у липні 2014 року відділ кадрів ОСОБА_4 не працював, на роботі в Микитивському РВ із кадрових працівників була тільки ОСОБА_5, якій здавались всі рапорти на відпустку. Зазначив, що з наказом про відпустку вони ніколи не знайомились перед цією відпусткою. Потім у серпні у відпустку пішов він сам. І ОСОБА_1, і він були у Криму (в різних місцях), куди завжди їздили під час відпусток з родинами. Зазначив, що під час відпусток вони постійно содзвонювались із ОСОБА_1, і він, і ОСОБА_6 (з його слів) телефонували до керівництва, зокрема, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_6 У серпні 2014 року, коли їх викликали на роботу, він поїхав у Дзержинськ, а ОСОБА_1 у Харків, куди мав відвезти свою сімю. Потім ОСОБА_1 подзвонив йому та повідомив, що потрапив у лікарню. Про те, що ОСОБА_1 у лікарні повідомлялись і ОСОБА_16, і ОСОБА_7 і ОСОБА_12 28 вересня 2014 року ОСОБА_1 прибув до Дзержинську та відразу вийшов на роботу. 9 жовтня 2014 року свідок дізнався від позивача, що тому не перерахували на зарплатну картку заробітну плату, а потім дізнався, що ОСОБА_1 звільнили.

Провадження у справі неодноразово відкладалось та зупинялось для отримання судом додаткових доказів по справі, а також для залучення до участі у справі другого відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та для виклику свідків (а.с. 93-94, 109-111, 144-145, 185-186 т. 1).

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що позивач неодноразово надавав суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження, представники відповідача та третьої особи до суду не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Приймаючи рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалами суду від 29 січня 2015 року (а.с. 69 т. 1), від 26 лютого 2015 року (а.с. 93-94 т. 1), від 19 березня 2015 року (а.с. 109-111 т. 1), від 1 квітня 2015 року (а.с. 144-145 т. 1), від 15 квітня 2015 року (а.с 185-186 т. 1), від 30 квітня 2015 року (а.с. 210-211 т. 1), 14 травня 2015 року (а.с. 222-224 т. 1) відповідачів було зобовязано надати суду додаткові докази по справі, зокрема, спірні накази (або належним чином засвідчені копії), особову справу відповідача, матеріали службового розслідування, табелі обліку робочого часу позивача за вересень 2014 року, та інші.

Належним чином засвідчені копії висновку службового розслідуванні першого відповідача від 12 вересня 2014 року та наказу ГУМВС України в Донецькій області надійшли до суду тільки 7 квітня 2015 року (а.с. 166-167, 133 т. 1); також 7 квітня 2015 року від ГУМВС отримана довідка про неможливість надати особову справу позивача у звязку із її знаходженням на окупованій терористичною організацією ДНР території (а.с. 166-167, 173 т. 1), а 5 травня 2015 року до суду надійшов лист від другого відповідача, в якому повідомлено про неможливість надати суду, зокрема, табель обліку робочого часу позивача за вересень 2014 року та наказ про відрядження ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у серпні-вересні 2014 року (а.с. 213-214 т. 1).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 30 вересня 2008 року по 7 жовтня 2014 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 18 т. 1), довідкою, підписаною начальником ВКЗ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_21 (а.с. 22 т. 1).

Останнє присвоєне позивачу за період проходження служби спеціальне звання капітан міліції, остання займана ним перед спірним звільнення посада старший уповноважений сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Микитівського райвідділу ОСОБА_4 міського управління ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 22 т. 1).

У квітні 2014 року представниками так званої ДНР була захоплена адміністративна будівля ОСОБА_4 Донецької області, особовий склад Микитівського РВ продовжував працювати у своєму приміщенні.

Як встановлено під час розгляду справи у червні 2014 року позивач написав рапорт на щорічну відпустку з 14 липня 2014 року, який підписав його безпосередній керівник ОСОБА_6

Під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження прийняття керівництвом ОСОБА_4 наказу про надання позивачу у липні 2014 року чергової щорічної відпустки.

14 липня 2014 року позивач вибув з м. Горлівки та поїхав до АРК Крим (у м. Алушта), вважаючи при цьому, що він знаходиться у щорічній тарифній відпустці.

22 липня 2014 року було захоплено приміщення Микитівського РВ ОСОБА_4 Офіційно в.о. начальника Микитівського РВ на той час був ОСОБА_17 .О.В., перший заступник начальника Микитівського РВ; фактично ж виконував повноваження начальника Микитівського ВР (за усним наказом керівництва) ОСОБА_12, який на той час займав посаду старшого оперуповноваженого карного розшуку ОСОБА_4

Як встановлено під час розгляду справи, начальником Головного управління МВС України в Донецькій області ОСОБА_19 у липні 2014 року були прийняті усні (враховуючі складність ситуації у регіоні) накази, якими особовий склад ОСОБА_4 гарнізону був викликаний до м. Маріуполь (у школу міліції), де мало бути вирішено питання щодо місця подальшого проходження служби працівниками вказаних підрозділів.

Крім цього, Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 21 липня 2014 року № 271 о/с Про відкликання з чергових відпусток атестованих працівників МУ, МВ, РВ, ЛВ ГУМВС України в Донецькій області у звязку із суспільно небезпечною ситуацією, що склалося в регіоні проведення в Донецькій області антитерористичної операції, переведенням працівників ГУМВС України в Донецькій області на посилений режим несення служби у звязку із службовою необхідністю викликано з чергових відпусток атестованих працівників МУ, МВ, РВ, ЛВ ГУМВС України в Донецькій області чоловічої статі з 21 липня 2014 року (а.с. 3 т. 2).

Для доведення зазначених наказів до відома працівників ОВС у м. Горлівка, за наказом в.о. начальника ОСОБА_2 Донецької області ОСОБА_7, посадові особи ОСОБА_4, які на той час знаходились у Маріуполі, обдзвонювали всіх працівників, які залишились у Горлівці та в інших місцях (крім тих, хто відповідно до отриманої керівництвом ОСОБА_4 інформації перейшов працювати до так званої ДНР). Як встановлено під час розгляду справи, позивача також повідомили у телефонному режимі про необхідність зявитись до Маріуполя, але останній відмовився, аргументуючи це тим, що знаходиться у відпустці.

Наприкінці липня 2014 року було прийнято рішення про прикомандирування всіх працівників ОСОБА_4 гарнізону до ОСОБА_2 Донецької області. Весь особовий склад, що на той час не прибув до Дзержинську, знов обдзвонювався та викликався вже до Дзержинську. Зазначене встановлено на підставі пояснень свідків, рапорту т.в.о. начальника Микитівського РВ ОСОБА_12 (а.с. 10, т. 2) та не заперечується позивачем по справі. Як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_1 також у телефонному режимі повідомили про необхідність прибути у Дзержинськ якщо той бажає у подальшому проходити службу в лавах української міліції, на що той відповів відмовою, зазначивши, що він знаходиться у відпустці та не може приїхати до Дзержинську.

Відповідно до пояснень начальника ОСОБА_14 ОСОБА_7, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_6, протягом липня-серпня 2014 року вівся облік всіх працівників ОСОБА_4 гарнізону, які прибували до Дзержинська, шляхом щоденної перевірки явки вказаних осіб, яких включали у відповідні списки. При цьому, як пояснили допитані свідки, ці списки доповнювались постійно, враховуючі, що працівники ОСОБА_4 гарнізону зявлялись до Дзержинську навіть у вересні 2014 року. Враховуючі ситуацію, яка склалась у регіоні на той час, по приїзду у ОСОБА_2 всі писали рапорт про подальше проходження служби в українській міліції.

Як пояснив ОСОБА_7, з працівниками, що не мали можливості приїхати до Дзержинську у липні, постійно підтримувався звязок, завдяки якому керівництво ОСОБА_4 було обізнано щодо тих осіб, які були відсутні у Дзержинську, але заявляли про бажання на першої ж можливості приїхати до Дзержинську та у подальшому нести службу в ОВС України.

За поясненням ОСОБА_7 та ОСОБА_12, ОСОБА_1 в цих списках не було, так як він відмовлявся приїхати до Дзержинську, зазначаючи про те, що він знаходиться у відпустці та не може приїхати, намір зявитись у Дзержинськ не висловлював, на зв'язок з керівництвом виходив рідко.

Відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_6 АГА № 552740, відкритого 14 серпня 2014 року та виписки № 3391 від 22 серпня 2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 26, 27 т. 1), позивач у період з 14 серпня 2014 року по 22 серпня 2014 року знаходився на стаціонарному лікуванні у Мерефянській центральній районній лікарні.

Згідно копії листка непрацездатності ОСОБА_6 АГА № 625676, відкритого 23 серпня 2014 року (а.с. 26 т. 1) та довідки Комунального закладу охорони здоровя Центру первинної медико-санітарної допомоги с. Рогань Харківського району (а.с. 28 т. 1) позивач з 23 серпня 2014 року по 5 вересня 2015 року знаходився на амбулаторному лікуванні.

Відповідно до листа, отриманого Донецьким окружним адміністративним судом 9 червня 2015 року ОСОБА_1 перебував після стаціонарного лікування в хірургічному відділенні Мерефянської районної лікарні; був виписаний з відкритим лікарняним листом та перебував на амбулаторному лікуванні з 23 серпня 2014 року по 5 вересня 2014 року в КЗОЗ ЦПМСД сел. Рогань Харківського району (лікарняний лист серія АГА № 625676), про свідчить записи у журналі реєстрації листків непрацездатності (Ф № 036/о), у медичній картці амбулаторного хворого (Ф № 025/о) та у журналі запису висновків лікарсько-консультативної комісії (Ф № 035/о) (а.с. 17 т. 2).

Як встановлено під час розгляду справи, у період березень-грудень 2014 року навчався на 6 курсі заочного факультету Національного юридичного університету України імені ОСОБА_22 (а.с. 30, 32 т. 1); відповідно до довідки-виклику на сесію № 513616 від 1 березня 2014 року був викликаний для складання сесії на 20 днів у період з 8 вересня по 27 вересня 2014 року (а.с. 30 т. 1).

Згідно довідки від 22 грудня 2014 року № 14/941, підписаної деканом заочного факультету № 2 НЮУ ім. Я. Мудрого ОСОБА_23, в період з 8 вересня 2014 року по 27 вересня 2014 року позивач перебував на навчальної сесії 6 курсу 11 семестру (а.с. 33 т. 1).

Як встановлено під час розгляду справи на підставі пояснень свідків, які не спростовані матеріалами справи, ОСОБА_1 у період після одужання і до початку учбової сесії (6 вересня 7 вересня 2014 року) до Дзержинську не приїжджав. Копії лікарняних листків та довідки-виклику на сесію для подальшої передачі до кадрової служби та належного оформлення учбової відпустки передав електронною поштою ОСОБА_6, який, за його свідченням, передав ці копії до відділу кадрів. В матеріалах справи міститься рапорт позивача про надання йому учбової відпустки у вказаний період, але, як встановлено в судовому засіданні, яке відбулось 10 червня 2015 року, зазначений рапорт позивачем особисто до керівництва (у Дзержинськ) не надавався.

Під час розгляду справи судом встановлено, що наказ про надання ОСОБА_1 учбової відпустки у вересні 2014 року керівництвом ОСОБА_4 не приймався.

Протягом липня вересня 2014 року керівництвом ОСОБА_4 у звязку із неявкою позивача у липні - вересні 2014 року до Маріуполя та до Дзержинську, враховуючі, що накази про відпустки ОСОБА_1 у цей період не приймались, позивача включали до списків осіб, які не зявились на нове місце дислокації та не висловили бажання працювали в українській міліції, які надавались до ГУМВС в Донецькій області.

11 вересня 2014 року ГУМВС України в Донецькій області був прийнятий наказ № 1619 про проведення службового розслідування за фактом порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизського, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області.

Суду не надано доказів про ознайомлення позивача з даним наказом.

12 вересня 2014 року розглянуто матеріали перевірки ВІОС УКЗ ГУМВС в області та проведено службове розслідування комісією ГУМВС України у Донецькій області за фактом порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизського, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області, за результатом якого складено висновок від 12 вересня 2014 року (а.с. 126-128 т. 1).

Відповідно до цього висновку, не побажали прибути за наказом керівництва до нового місця дислокації у м. Маріуполь та відсутні на робочому місці без поважних причин з 25 серпня 2014 року окремі працівники з ОСОБА_4, в тому числі, старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітан міліції ОСОБА_1 Також у висновку зазначено про неможливість опитати вказаних осіб через їхнє небажання спілкуватись з представниками ГУМВС та відсутність звязку із ними. Зазначено, що за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України Про міліцію, ст.ст. 7,8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 оку № 382, п.п. 1.2, 2.2, 4.1 (Розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, загальних правил поведінки державних службовців, затверджених наказом ГУ Державної служби від 4 серпня 2010 року № 214 та Присяги держслужбовців, що виразилось в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу, звільнити з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 126-128 т. 1).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області № 1621 Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ…. від 12 вересня 2014 року за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України Про міліцію, ст.ст. 7,8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, п.п. 2.2, 4.1 (Розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу, звільнено з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 18-20, 121 т. 1).

Суду не надано доказів про ознайомлення позивача з даним наказом.

Як зазначено у даному наказі, 11 вересня 2014 року до ГУ МВС України в Донецькій області надійшли відомості, зокрема, з ОСОБА_4, з інформацією про порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками зазначених підрозділів, що виразилось у відмові прибути до м. Маріуполя за наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського оперативного округа. Службовим розслідуванням встановлено, що керівництвом ГУМВС в Донецькій області було надано усний наказ всім працівникам ОВС Донецького МУ ГУМВС в області і УКЗ ГУ прибути до м. Маріуполя для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського округу. Окремі працівники самовільно залишили місце своєї дислокації та не виходять на службу з 25 серпня 2014 року по теперішній час.

Відповідно до змісту цього наказу підставою його прийняття слугував, по-перше, висновок службового розслідування т.в.о. начальника ОСОБА_2 полковника міліції ОСОБА_24, відповідно до якого певні особи з особового складу ОВС та підрозділів ОСОБА_4 міськуправління відмовляються виконувати вимоги безпосередніх керівників ОВС та Головного управління через політичні переконання і співпрацюють з представниками так званої ДНР, та, по-друге, надійшовший від керівництва ОСОБА_4 список працівників ОВС ОСОБА_4 гарнізону, які не побажали прибути до нових місць дислокації та які відсутні без поважних причин на новому місці роботи, серед яких значиться старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітан міліції ОСОБА_1 (а.с. 19-20 т. 1).

Як встановлено під час розгляду справи 28 вересня 2004 року позивач прибув до ОСОБА_2 ГУ МВС України в Донецькій області, де повідомив про свою явку, зокрема, начальнику Микитівського РВ ОСОБА_4 ОСОБА_6, начальнику ДСБЕЗ ОСОБА_4 ОСОБА_16Г, т.в.о. начальника ОСОБА_2 полковнику міліції ОСОБА_24, старшому оперуповноваженому карного розшуку ОСОБА_4 ОСОБА_12 та відділу кадрів. Відповідно до пояснень позивача, які підтвердив свідок ОСОБА_6, тоді ж ОСОБА_1 здав до відділу кадрів оригінали лікарняних листів за період його хвороби (з 14 серпня 2014 року по 5 вересня 2014 року), довідку-виклик на сесію та довідку про проходження сесії (з 8 вересня по 27 вересня 2014 року). Зазначене підтверджується поясненнями позивача та поясненнями свідків, які були надані суду в судовому засіданні 10 червня 2015 року.

При цьому, як встановлено судом, рапорту про подальше проходження служби позивач не писав.

30 вересня 2014 року позивача було залучено до участі у обшуку, що проводився в рамках кримінального провадження № 12014050220001268, що підтверджується поясненнями позивача, другим відповідачем та показаннями свідків.

Як встановлено під час розгляду справи, т.в.о. начальника ОСОБА_2 ОСОБА_7 наказу щодо участі позивача у обшуку не приймалось. Відповідно до показань свідків від 10 червня 2015 року, питання щодо участі працівників ОСОБА_2 та працівників ОСОБА_4 гарнізону, які були прикомандировані до ОСОБА_2, вирішувалось на місці слідчими Дзержинського МВ, які залучали до проведенні слідчих дій тих працівників ОСОБА_4 гарнізону, які на той час знаходились у приміщенні ОСОБА_2, не перевіряючи при цьому (враховуючи складність ситуації) чи є дані працівники в списках осіб, які виявили бажання служити в лавах української міліції, чи ні.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 30 вересня 2014 року було залучено до обшуку слідчим Дзержинського МВ саме таким чином, без відповідного зясування слідчим наказу в.о.начальника ОСОБА_2 ОСОБА_7

За поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_12 та ОСОБА_6, які не спростовані матеріалами справи, приблизно 4-5 жовтня 2014 року позивач без отримання дозволу керівництва та без попередження керівництва виїхав до м. Горлівка, яке знаходилось під контролем так званої ДНР, де потрапив у полон та пробув там 2 дні.

Тоді ж, 4-5 жовтня 2014 року, в.о.начальника ОСОБА_2 ОСОБА_7 були отримані відомості про те, що ОСОБА_1 знаходиться у полоні так званої ДНР у м. Горлівка.

Після повернення з Горлівки позивач зявився до ОСОБА_2

7 жовтня 2014 року Головним управлінням МВС України в Донецькій області був прийнятий наказ № 363 о/с По особовому складу, зі змісту якого вбачається, що відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 64 є (за порушення дисципліни) капітана міліції ОСОБА_1 (М-195609) старшого оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Микитівського районного управління ОСОБА_4 міського управління з 7 жовтня 2014 року. Як зазначено у тексті цього наказу, підставою його прийняття є наказ ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621 (а.с. 21 т. 1).

Відповідно до пояснень позивача, 10 жовтня 2014 року у звязку із неотримання заробітної плати він звернувся до бухгалтерії та відділу кадрів за поясненнями щодо цього, та отримав відповідь (усну) про те, що його, скоріш за все, звільнили 12 вересня 2014 року у звязку із його відсутністю без поважних причин на робочому місті у новому місці дислокації ОСОБА_2 (а.с. 4 т. 1); 10 жовтня 2014 року йому було заборонено виходити на службу і виконувати свої обовязки (а.с. 6 т. 1).

Як вказав позивач, він звернувся до відділу кадрів та керівництва з проханням надати йому копію наказу про його звільнення, трудову книжку, довідку про доходи, витягу з послужного списку, копію службового розслідування, але зазначених документів не отримав (а.с. 6 т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з наданих позивачем пояснень, з даним наказом позивач був ознайомлений (отримав витяг з нього) 12 грудня 2014 року.

Після тривалого періоду, протягом якого позивач звертався до різних посадових осіб ОВС Донецької області зі скаргами щодо свого звільнення та з заявами про отримання копій наказів про звільнення, позивач звернувся до суду із даним позовом (а.с. 3-15 т. 1).

Відповідно до матеріалів справи під час проходження служба позивач неодноразово заохочувався та нагороджувався керівництвом. Так, фотографія позивача знаходилась на Дошки пошани Микитівського РВ ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 51 т. 1), позивач нагороджувався грамотою (а.с. 52), подяками (а.с. 52, 54-56 т. 1), медаллю (а.с. 53 т. 1). Згідно опублікованих статей у періодичних видання (зокрема, газети Криминал-експресс, Экспресс), позивач сумлінно та добросовісно здійснював свої повноваження (а.с. 57-59 т. 1).

Суду не надано доказів про наявність у позивача дисциплінарних стягнень.

При вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до ч. 4 ст. 99 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Дисциплінарного статуту ОВС України, особа рядового і начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутись зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду.

Спірні накази про звільнення позивача з посади прийняті 12 вересня 2014 року (N 1621) та 7 жовтня 2014 року (N 363 о/с).

Як встановлено під час розгляду справи, 13 листопада 2014 року позивач звернувся з листом про надання наказів про звільнення та трудової книжки до тимчасово виконуючого обовязки начальника ОСОБА_4 полковника міліції ОСОБА_7 та до ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 6, 34-36 т. 1).

Відповідно до пояснень позивача станом на час звернення до суду з даним позовом відповідь на цей запит він не отримав.

В матеріалах справи міститься копія листа від 28 листопада 2014 року вих. № 16693, підписаного начальником ОСОБА_2 ОСОБА_7, відповідно до якого позивача повідомлено про результати розгляду його заяви та зазначено, що у звязку із тим, що ОСОБА_18 скорочено, з питання отримання дублікату трудової книжки та ознайомлення з висновком службового розслідування, наказом № 1621 від 12 вересня 2014 року позивач може особисто звернутись до управління кадрового забезпечення ГУМВС у м. Маріуполь. Також зазначено по необхідність мати при собі службове посвідчення, жетон та бланк трудової книжки. Повідомлено, що фінансових документів та особових розрахункових карток, необхідних для надання відомостей щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення не має; що всі необхідні розрахунки будуть надані після завершення АТО та повернення території Донецької і Луганської області під контроль органів державної влади відповідно до п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (а.с. 125 т. 1).

4 грудня 2014 року позивач звернувся зі скаргою щодо ненадання йому зазначених вище документів та зі скаргою щодо його незаконного звільнення зі служби до міністра внутрішніх справ України ОСОБА_25 (а.с. 37-42 т. 1).

12 грудня 2014 року ОСОБА_1 прибув до ГУМВС України в Донецькій області (м. Маріуполь) та повторно подав скаргу щодо ненадання йому вказаних вище документів та скаргу щодо його незаконного звільнення до ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 43-50 т. 1).

Відповідно до пояснень позивача у той же день він звернувся до начальника відділу кадрів ГУМВС ОСОБА_9 та повідомив останнього про бажання отримати зазначені вище документи та оскаржити своє звільнення (а.с. 7 т. 1) та здав йому за його ж наказом службове посвідчення та жетон. Під час зустрічі ОСОБА_9 повідомив позивача про те, що його трудової книжки не має, у звязку із чим позивач повинен надати нову трудову книжку, в яку будуть внесені записи про його проходження служби в ОВС.

Після отримання дозволу ОСОБА_9 на надання позивачем трудової книжки, яка була ним заведена раніше і яку він певний період вважав втраченою, посадовою особою відділу кадрів були зроблені відповідні записи в надану ОСОБА_1 трудову книжку.

Тоді ж, 12 грудня 2014 року, ОСОБА_9 видав позивачу витяг з наказу ГУМВС № 363 о/с від 7 жовтня 2014 року про його звільнення. Трудову книжку, яка мала бути надана йому при звільненні, він не отримав взагалі, як і не отримав копії спірного наказу ГУМВС від 12 вересня 2014 № 1621. Зазначене не спростовано відповідачами по справі.

Звернувшись до фінансового відділу ГУМВС з питання своєї заробітної плати, яку, як пояснив позивач, він не отримував з липня 2014 року, позивач отримав довідку, відповідно до якої всі необхідні для підготовки довідки про заробітну плату документи знаходяться у ОСОБА_4, який на теперішній час захоплений, у звязку із чим довідку про заробітну плату позивачу надати не уявляється можливим (а.с. 23 т. 1).

23 грудня 2014 року позивач направив до ГУМВС додаткові пояснення щодо його скарги та копії лікарняних листків АГА № 552740 та АГА 625676, копію виклику на сесію від 1 березня 2014 року, копію рапорту на сесію з 8 вересня 2014 року, копію довідки ЦПМСД від 22 грудня 2014 року, копію лікарняного листка дружини АГА № 473700 (а.с. 8, 47-50). Як зазначив позивача, ці ж документи в той же день він відправив на електронну пошту, яку йому дав співробітник відділу кадрів ОСОБА_8 (а.с. 8, 49 т. 1).

В матеріалах справи міститься лист ГУМВС в Донецькій області від 23 грудня 2014 року № 10/4244, підписаний заступником начальника ОСОБА_26, адресований позивачу, відповідно до якого Головним управлінням розглянуті заяви ОСОБА_1, які надійшли до відповідача від МВС України, проведена перевірка та повідомлено, що 28 листопада 2014 року на адресу позивача була направлена вичерпна відповідь № 16693. Знов зазначено про те, що з питання отримання дублікату трудової книжки та ознайомлення з висновком службового розслідування, наказом № 1621 від 12 вересня 2014 року позивач може особисто звернутись до управління кадрового забезпечення ГУМВС у м. Маріуполь. Також зазначено по необхідність мати при собі службове посвідчення, жетон та бланк трудової книжки. Повідомлено, що фінансових документів та особових розрахункових карток, необхідних для надання відомостей щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення не має; що всі необхідні розрахунки будуть надані після завершення АТО та повернення території Донецької і Луганської області під контроль органів державної влади відповідно до п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. До листа додано витяг з наказу ГУМВС в Донецькій області від 7 жовтня 2014 року № 363 о/с (а.с. 130 т. 1). Як вбачається з наданого суду витягу з Журналу обліку вихідних та внутрішніх документів зазначений лист направлений позивачу 25 грудня 2014 року (вих. № 10/4244) (а.с. 14-16 т. 2).

Відповідно до пояснень ОСОБА_1, 27 грудня 2014 року під час телефонної розмови з ОСОБА_8 щодо розгляду його скарг, останній повідомив ОСОБА_1 про те, що розглядом його скарги займається інспекція з особового складу ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 8-9 т. 1); 30 грудня 2014 року позивач подзвонив до канцелярії МВС України, де йому повідомили, що його скарга зареєстрована 10 грудня 2014 року за № С-19609, після чого була направлена для розгляду до ГУМВС в Донецькій області (а.с. 9 т. 1).

Як зазначив позивач, з 6 січня 2015 року він намагався отримати відповідь на свої скарги, для чого дзвонив і до чергової частини ГУМВС в Донецькій області (неодноразово), і до училища професійної підготовки працівників міліції, в приміщенні якого знаходиться інспекція з особового складу в Донецькій області (м. Маріуполь), і до департаменту кадрового забезпечення МВС України (м. Київ), але відповіді та рішення за результатом розгляду його скарг так і не отримав.

Відповідно до відмітки на адміністративному позові позивача, до Донецького окружного адміністративного суду він звернувся 12 січня 2015 року.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не порушений строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

При прийнятті рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Законом України Про міліцію від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі Закон Про міліцію, Закон № 565-ХІІ), Законом України Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року за № 114 (далі Положення № 114), Інструкцією Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Мінюсті 2 квітня 2013 року за № 541/23073 (далі Інструкція № 230), Правилами поведінки та професійної етики рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених Наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованим в Мінюсті 25 квітня 2012 року за № 628/20941 (далі Правила поведінки та професійної етики).

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону Про міліцію особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Як встановлено судом під час розгляду справи, на час звільнення з органів внутрішніх справ позивачу було присвоєне звання капітана міліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону Про міліцію порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ.

Згідно із п. 2 Положення № 114 особи, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ у званні капітан міліції, віднесені до середнього начальницького складу.

Враховуючи наведене вище, позивач є особою середнього начальницького складу.

Згідно зі ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.

Як зазначено у Постанові Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України працівник органів внутрішніх справ України складає присягу наступного змісту: Я, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону.

Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначені ст. 7 Дисциплінарного статуту, згідно із ч. 1 якої службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, крім іншого, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Згідно ст. 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначається мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконувати. Накази можуть давати як в усній так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його.

Згідно п. 4. Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обовязку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобовязання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоровя людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року № 7КМ/8, крім іншого, передбачає, що працівники органів внутрішніх справ, вбачаючи важливою умовою ефективності своєї діяльності встановлення і розвиток партнерських стосунків з населенням, його довіру та повагу до органів внутрішніх справ, зобовязуються у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності і внутрішньої дисциплінованості.

Згідно п. 2.2 зазначених Правил дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обовязком кожного працівника органів внутрішніх справ незалежно від займаної посади та спеціального звання.

Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни являє собою дисциплінарний проступок, за вчинення якого така особа несе дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом.

Згідно ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до п.п. "є" п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Згідно із п. 62 Положення № 114 звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обовязок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обовязок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Як зазначено у наказі № 1621 від 12 вересня 2013 року, підставою для звільнення ОСОБА_1 було порушення останнім вимог ст. 10 Закону України Про міліцію, ст.ст. 7,8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, п.п. 2.2, 4.1 (Розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу (час прийняття наказу 12 вересня 2014 року) (а.с. 18-20, 121 т. 1).

Відповідно до змісту цього наказу підставою його прийняття слугував, по-перше, висновок службового розслідування т.в.о. начальника ОСОБА_2 полковника міліції ОСОБА_24, відповідно до якого певні особи з особового складу ОВС та підрозділів ОСОБА_4 міськуправління відмовляються виконувати вимоги безпосередніх керівників ОВС та Головного управління через політичні переконання і співпрацюють з представниками так званої ДНР, та, по-друге, надійшовший від керівництва ОСОБА_4 список працівників ОВС ОСОБА_4 гарнізону, які не побажали прибути до нових місць дислокації та які відсутні без поважних причин на новому місці роботи, серед яких значиться старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітан міліції ОСОБА_1 (а.с. 19-20 т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою зясування всіх обставин дисциплінарного проступки, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Згідно п. 2.6 Порядку проведення службових розслідувань в ОВС України підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Як встановлено під час розгляду справи на підставі отриманої інформації від керівників ОВС деяких підрозділів ОВС в Донецькій області (в тому числі ОСОБА_4 гарнізону), 11 вересня 2014 року ГУМВС України в Донецькій області був прийнятий наказ № 1619 про проведення службового розслідування за фактом порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизського, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області.

Відповідно відносно до ч. 3 ст. 14 Дисциплінарного статуту, п. 3.4 Інструкції № 230, розслідування має проводитись за участю безпосереднього начальника порушника.

Згідно п.п. 6.3.1, 6.3.2 Інструкції № 230 особа, щодо якої проводиться службове розслідування, має право на отримання інформації про підстави проведення такого розслідування, має право брати участь у службовому розслідування, у тому числі давати усні та письмові пояснення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного статуту перед накладення дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Згідно абз. 2 п. 6.3.6 Інструкції № 230 забороняється затверджувати висновок службового розслідування без особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про відмову в наданні письмового пояснення, якій складається відповідно до абз. 4 п. 6.2.2 цієї Інструкції.

Як встановлено під час розгляду справи позивача не був повідомлений ГУМВС в Донецькій області щодо прийняття наказу про проведення стосовно нього службового розслідування, розслідування проводилось без участі безпосереднього керівника позивача - ОСОБА_6, пояснення під час проведення службового розслідування від ОСОБА_1 не відбирали, акт про відмову у наданні пояснень не складався.

Таким чином, другим відповідачем під час проведення службового розслідування були порушені вимоги чинного законодавства щодо порядку проведення такого розслідування.

Разом із цим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, у період проведення службового розслідування (вересень 2014 року) ОСОБА_1 був відсутній на новому місці дислокації особового складу - у Дзержинську МВ, наказу керівництва щодо обов'язкової явки до нового місця служби не виконав, як показали прямі керівники (на той час) позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_12, про своє місце перебування він їх не повідомляв, за матеріалами справи наказу про надання позивачу учбової відпустки керівництвом Горлівського МВ не приймалося. Крім цього, розслідування проводилось у період часу, коли працівники ГУМВС України в Донецькій області були переведені на посилений режим несення служби у звязку із суспільно-політичною ситуацією, яка склалась на території Донецької області та наявністю загрози національній безпеці України, що створилася в результаті діяльності псевдодержавного утворення „Донецька народна республіка.

Враховуючи наведене, суд вважає виправданим та допустимим проведення службового розслідування щодо позивача у вересні 2014 року без дотримання другим відповідачем приписів ч. 3, 5, ст. 14 Дисциплінарного статуту, п. 3.4, 6.3.1, 6.3.6 Інструкції № 230, тобто, без його попередження про проведення службового розслідування, без отримання пояснень від останнього та у його відсутність під час затвердження висновків, складених за результатом службового розслідування, а також за відсутності акту про відмову ОСОБА_1 в наданні письмових пояснень.

Опосередковано можливість проведення службового розслідування без пояснень особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, підтверджується і ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС України та абз. 2 п. 6.3.6 Інструкції Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, відповідно до яких небажання особи, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення, не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

12 вересня 2014 року розглянуто матеріали перевірки ВІОС УКЗ ГУМВС в області та проведено службове розслідування комісією ГУМВС України у Донецькій області за фактом порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизського, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області, за результатом якого складено висновок від 12 вересня 2014 року (а.с. 126-128 т. 1).

Відповідно до цього висновку, не побажали прибути за наказом керівництва до нового місця дислокації у м. Маріуполь та відсутні на робочому місці без поважних причин з 25 серпня 2014 року окремі працівники з ОСОБА_4, в тому числі, старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітан міліції ОСОБА_1 Також у висновку зазначено про неможливість опитати вказаних осіб через їхнє небажання спілкуватись з представниками ГУМВС та відсутність звязку із ними. Зазначено, що за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України Про міліцію, ст.ст. 7,8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 оку № 382, п.п. 1.2, 2.2, 4.1 (Розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, загальних правил поведінки державних службовців, затверджених наказом ГУ Державної служби від 4 серпня 2010 року № 214 та Присяги держслужбовців, що виразилось в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу, звільнити з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 126-128 т. 1).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області № 1621 Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ…. від 12 вересня 2014 року за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України Про міліцію, ст.ст. 7,8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, п.п. 2.2, 4.1 (Розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу, звільнено з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 18-20, 121 т. 1).

Як встановлено під час розгляду справи, позивач протягом часу з 14 липня 2014 року по 13 серпня 2014 року та з 8 вересня по 27 вересня 2014 року був відсутній на робочому місці без поважних причин - як встановлено судом за результатом розгляду справи, накази про надання ОСОБА_1 чергової (з 14 липня 2014 року по 13 вересня 2014 року) та учбової відпустки (з 8 по 27 вересня 2014 року) керівництвом ОСОБА_4 не приймались.

Доводи позивача, що він був звільнений незаконно, так як звільнення відбулось у звязку із його відсутністю на робочому місці у період його тимчасової непрацездатності (з 14 серпня по 5 вересня 2014 року), суд відхиляє враховуючі наступне.

Як вбачається зі змісту спірного наказу № 1621 від 12 вересня 2013 року та висновку службового розслідування, підставою для звільнення ОСОБА_1 було порушення останнім вимог чинного законодавства щодо службової дисципліни, яке виразилося у невиході на службу у період з 23-25 серпня 2014 року до цього часу. Враховуючі, що наказ № 1621 був прийнятий 12 вересня 2014 року, звільнення ОСОБА_1 відбулось у звязку із його невихідом на службу у період з 23 серпня по 12 вересня 2014 року. Тобто, в тому числі і не вихід на службу у період після одужання позивача (з 8 по 12 вересня 2014 року).

Крім цього, суд наголошує, що позивачем не був виконаний наказ ГУМВС в Донецькій області від 21 липня 2014 року № 271 о/с Про відкликання з чергових відпусток атестованих працівників МУ, МВ, РВ, ЛВ ГУМВС України в Донецькій області чоловічої статі з 21 липня 2014 року (а.с. 3 т. 2), який був доведений до позивача у телефонному режимі підполковником міліції ОСОБА_12, який на той час виконував повноваження начальника Микитівського РВ ОСОБА_4 Донецької області. Як показали прямі керівники (на той час) позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_12, про своє місце перебування він їх не повідомляв. Також станом на час проведення службового розслідування позивачем не надавались до керівництва Горлівського МВ документи, які б підтверджували поважність причин відсутності його на робочому місті у вказаний у розслідуванні період

Згідно ч.ч. 10-11 ст. 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Враховуючі складність суспільно-політичної ситуації, яка склалась на території України, зокрема, на території Донецької області, у період з квітня 2014 року, наявність загрози національній безпеці України, що створює діяльність псевдодержавного утворення „Донецька народна республіка, спрямована на підрив територіальної цілісності України, дестабілізацію соціально-економічної ситуації в державі, беручі до уваги переведення працівників ГУМВС України в Донецькій області у зазначений період на посилений режим несення служби, враховуючі встановлений судом факт невиконання позивачем наказу ГУМВС в Донецькій області від 21 липня 2014 року № 271 о/с Про відкликання з чергових відпусток атестованих працівників МУ, МВ, РВ, ЛВ ГУМВС України в Донецькій області чоловічої статі з 21 липня 2014 року, суд вважає обґрунтованим обрання першим відповідачем такого виду покарання позивачу за скоєний дисциплінарний проступок (прогули у період посиленого несення служби на території проведення АТО особовим складом відділу, в якому працював позивач) як звільнення з органів внутрішніх справ.

Беручі до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про правомірність наказу ГУМВС України в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2013 року Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, ОСОБА_4, Донецького МУ…., відповідно до якого за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України Про міліцію, ст.ст. 7,8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, п.п. 2.2, 4.1 (Розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу, звільнено з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Микитівського РВ ОСОБА_4 капітана міліції ОСОБА_1. Відповідно, у задоволенні позовних вимог позивача про скасування зазначеного наказу має бути відмовлено.

Враховуючі, що Наказ ГУМВС України в Донецькій області № 363 о/с від 7 жовтня 2014 року, яким звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 64 є (за порушення дисципліни) капітана міліції ОСОБА_1 (М-195609) старшого оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Микитівського районного управління ОСОБА_4 міського управління з 7 жовтня 2014 року, - був прийнятий на підставі Наказу ГУМВС України в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2014 року, суд вважає за необхідне відмовити позивачу і в задоволенні його позовних вимог і в частині скасування 363 о/с наказу.

Враховуючі, що решта позовних вимог позивача є похідними від зазначених вище позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні і позовних вимог про: поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого СДСБЕ у будь-якому відділі міліції в Донецькій області з виплатою заборгованості по заробітній платі з липня 2014 року по 7 жовтня 2014 року та за час вимушеного прогулу з 7 жовтня 2014 року середнього заробітку в розмірі 3503,00 грн в місяць (три тисячі пятсот три гривні); відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 24 521,00 грн; відшкодування ОСОБА_1 витрат на попереднє оскарження ним до МВС його незаконного звільнення; зобовязання першого відповідача з метою відродження репутації ОСОБА_1 видати наказ зі спростування дисциплінарного порушення з боку старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ капітана міліції ОСОБА_1 і негативних наслідків, виражених у звільненні, та оголошення цього наказу особовому складу органів і підрозділів ГУМВС України в Донецькій області.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 2, ст. 7-11, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 122 154, ст. 158-163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_2 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про скасування наказів, зобовязання вчинити певні дії та стягнення коштів.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Волгіна Н.П.